2014_26 квітня

2014_26 квітня

День Чорнобильської трагедії (1986). Одна з найбільших техногенних катастроф людства сталася приблизно о 1 год. 23 хв. Сумарна радіація ізотопів, викинутих у повітря під час вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році. Майже одразу до місця аварії прибули пожежники. Першими – підрозділ під командуванням підполковника Володимира Правика, який незабаром, 9 травня, помер від гострої променевої хвороби. Їм не було повідомлено про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія була чимось набагато страшнішим, аніж пожежа. 

Григорій Хмель, водій однієї з пожежних машин, пізніше описав те, що відбувалося: «Ми прибули туди близько 01:45… Ми бачили розкиданий графіт. Хтось запитав: «Що таке графіт?» Я вдарив ногою шматок графіту, а один із пожежників узяв і підняв його. Воно гаряче, сказав він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти… Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали ніякої інформації. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну, і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж на дах – Коля Ващук, Володя Правик та інші… і я вже їх ніколи не побачив…». Основним завданням було гасіння вогню на даху станції і довкола будівлі, де розташовувався енергоблок №3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані. Четвертий блок вдалося загасити лише 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла. Чорнобильська катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічними збитками. У 1990 році Указом Президії Верховної Ради Української РСР 26 квітня оголошено Днем Чорнобильської трагедії.

G_Danylevsky
185 років від дня народження Григорія Петровича Данилевського (1829-1890), вітчизняного письменника. Виступав з віршами, фейлетонами, статтями, оповіданнями, повістями і перекладами в російських журналах. З кінця 70-х років повністю зосередився на історичній тематиці. Кращі романи – «Мирович», «Княжна Тараканова», «Спалена Москва». Автор творів про життя, побут, культуру та освіту й історичне минуле українського народу – «Повість про те, як козак побував у Бахчисараї», «Слобожани», «Полтавська старовина», «Українські казки»; досліджував історію української літератури. Один з перших біографів українського ученого В. Каразіна. Вів багатогранну просвітницьку діяльність в Україні.

185 років від дня народження Володимира Олексійовича Беца (1834-1894), українського анатома і гістолога. У 1868–1889 рр. – завідувач кафедри анатомії Київського університету. Праці присвячені будові головного мозку. Відкрив рухову зону кори головного мозку і описав (1874) велетенські пірамідні нервові клітини, названі його іменем.

125 років від дня народження Людвіга Вітгенштейна (1889-1951), видатного австрійського філософа і логіка, представника аналітичної філософії, одного з найвизначніших філософів ХХ століття. Автор праць «Логіко-філософський трактат» (1921), «Філософські дослідження» (1953). Висунув програму побудови штучної «ідеальної мови», прообразом якої є мова математичної логіки. Народився Людвіг Вітгенштейн у родині австрійського мільйонера-мецената. У батька був авторитарний характер, від чого потерпали п’ятеро його синів. Троє з них згодом наклали на себе руки. Людвіг теж мало не все життя страждав на депресії, панічно боявся втратити здоровий глузд (як не згадати пушкінське: «Не дай мне Бог сойти с ума. / Нет, легче посох и сума; / Нет, легче труд и глад…», чи приміром страх Лесі Українки «впасти в маразм»), а першу половину життя знаходився за крок від самогубства.

Спочатку Вітгенштейн навчався в математичному коледжі в Манчестері, але не закінчив його, бо захопився логікою. Він кидає навчання й їде в Кембридж до Бертрана Рассела. Ось як Рассел пише про цю першу знаменну зустріч у листі до своєї коханої Оттоліни Моррел: «Юнак неймовірної краси ходив по моїй кімнаті, як тигр у клітці, захлинаючись філософськими монологами і погрожуючи самогубством у разі, якщо я відмовлюсь стати його ментором. Він поводився більш ніж дивно, але в ньому горіла інтелектуальна пристрасть такої напруги, що я не міг не полюбити його». Потім почалась Перша світова війна. Вітгенштейн за станом здоров’я міг бути відсторонений від служби, але пішов на фронт простим солдатом. Це була цілком філософська дія: байдужий і до політики, і до держави, він мав потребу у тому, щоб випробувати себе і свої стосунки з життям. Він був переконаний, що «страх перед обличчям смерті – найкращий знак фальшивого, тобто поганого життя» (щоденник від 09.07.1916). Іспит війною він витримав: у 1917 році одержав срібну медаль за доблесть, у 1918 – медаль за військову службу зі стрічкою і мечами і офіцерське звання.

На війні він став толстовцем. Його називали «людина з Біблією». Згодом він вивчить російську мову й читатиме Толстого і Достоєвського в оригіналі. Потім був італійський полон (там він написав свій знаменитий «Логіко-філософський трактат») і повернення додому. Батько помер, залишивши йому величезний статок. Вітгенштейн передав спадщину своєму брату (однорукому піаністу, для котрого Моріс Равель спеціально написав відомий концерт для лівої руки) і сестрам Маргарет і Герміні – «філософ не повинен обтяжувати себе жодною власністю», – а сам почав шукати роботу.

Шість років він працював учителем німецької мови й математики у глухому австрійському селі, а потім несподівано, так само як і кинув, повернувся до філософії. Знову приїхав у Кембридж, але цього разу вже не студентом, а професором. Завдяки Расселу, за сприяння якого «Трактат» було видано англійською з його передмовою, Вітгенштейн став філософською знаменитістю. Під час Другої світової війни працював санітаром у госпіталі, бо був переконаний у тому, що викладати філософію в цей час «не має сенсу і ганебно».

Весь цей час він не переставав мислити і писати філософський щоденник, розмову з собою, сповнений запитань, на які немає відповідей, безкінечний «гіпертекст», що лише на перший погляд видається розрізненим на окремі фрагменти, а насправді являє собою одне ціле. Його «Філософські дослідження» побачили світ вже після смерті автора, і це стало початком нової слави Вітгенштейна і нової, незрівнянно більш широкої смуги його впливу на сучасну думку. Нещодавно у США вийшла надзвичайно цікава книжка Александра Во (онук знаменитого британського письменника Івліна Во) «Дім Вітгенштейнів», присвячена великій і неординарній віденській родині Вітгенштейнів.

120 років від дня народження Бориса Олексійовича Навроцького (1894-1943), українського літературознавця (шевченкознавець), професора Московської консерваторії. Автор численних наукових досліджень про творчість Т.Г. Шевченка, а також праць «Мовна інтонація та музика», «Ораторське мистецтво та його сучасне звучання», «Поезія і музика». Незаконно репресований у 1936 році.

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/tsey_den_v_istoriii_26_kvitnya_1932884
26.04.2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.