2014_5-8 серпня

5 серпня відбулося:

***
0805_Zboriv_battle
365 років тому (1649) під Зборовим на річці Стрипі зустрілися основні сили українських і польських військ. Два дні тривала запекла битва, в якій польські війська зазнали великих втрат. Королівська армія опинилась у катастрофічному становищі. Зрозумівши, що польське військо оточене, Ян Казимир надіслав листи про перемир’я до українського гетьмана та кримського хана, обіцяючи зробити все, щоб «наше Запорожське військо задоволити».
***

***
185 років від дня народження Миколи Дмитровича Дмитрієва (1829–1893), вітчизняного композитора, піаніста, диригента, педагога. З 1840 року виступав як піаніст і диригент у багатьох містах Росії, України. У 1857–1863 рр. жив у Харкові, де викладав гру на фортепіано, відкрив музичний салон, з 1861 року організував тут квартетні вечори. Автор близько 100 романсів, фортепіанних п’єс, культової музики. Його учнем був Микола Лисенко.
***

***
0805_Repin
170 років від дня народження Іллі Юхимовича Рєпіна (1844–1930), російського живописця. Автор відомих картин «Бурлаки на Волзі», «Хресний хід у Курській губернії», «Арешт пропагандиста», «Іван Грозний і син його Іван», численних портретів. Народився видатний живописець у м. Чугуїв на Харківщині. Українській тематиці присвячено чимало сюжетних полотен художника, в т. ч. всесвітньо відома картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Вечорниці», «Гайдамаки» і – в останній рік життя – «Гопак». Художник створив чудові ілюстрації до «Тараса Бульби» і «Сорочинського ярмарку» М. Гоголя, книжок Д. Яворницького. Серед учнів Іллі Рєпіна (а він був професором і ректором Петербурзької Академії мистецтв) – українські художники М. Пимоненко, О. Мурашко, Ф. Красицький. «Я все так же, как с самой ранней юности, люблю свет, люблю истину, люблю добро и красоту… и особенно искусство! Искусство я люблю больше, чем всякое счастье и радости жизни нашей. Люблю тайно, ревниво, неизлечимо… Часы утра, которые я посвящаю ему, – лучшие часы моей жизни»,  – писав митець на схилі літ.
***

***
0805_Antonenko-Davydovych
115 років від дня народження Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича (1899–1984), українського письменника, романіста і повістяра, новеліста і репортера, нарисовця і публіциста, критика й перекладача, майстра психологічної прози, одного з кращих знавців рідної мови, автора понад двох десятків оригінальних книжок: п’єси «Лицарі абсурду», роману «За ширмою», повістей «Смерть», «Синя волошка», «Справжній чоловік», мисливської поеми «Семен Іванович Пальоха», збірок оповідань «Запорошені силуети», «Слово матері», «Як воно починалось», літературних репортажів, збірників статей (зокрема, й «Як ми говоримо…»).

Більшість його творів, написаних і опублікованих у 20-х роках, були силоміць вилучені з літературного процесу й «зачинені» в спецсховищах як «ущербні», «ідейно-шкідливі». Своє літературне «хрещення» письменник одержав у літературній організації «Ланка» (згодом – «Марс» – «Майстерня революційного слова»), яка об’єднувала групу молодих «попутників»: Г. Косинка, В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Тенета, Т. Осьмачка, Д. Фальківський, І. Багряний (усі – репресовані; лише Багряний та Осьмачка померли власною смертю). Борис Антоненко-Давидович був одним із найавторитетніших її лідерів. Творче кредо свого літературного угруповання сформулював так: «Наше гасло не «Європа чи просвіта?», а – література УРСР, позбавлена халтури, просвітянщини і хохлацької макулатури».

Письменник був двічі репресований – у 1935 і 1951 роках. 12 років він відмучився у таборах БАМЛАГу, після повернення зазнавав цькувань, протягом багатьох років йому не давали можливості надрукувати жодного рядка… З болем і тугою в серці письменник на схилі віку питав: «Чи ж постанеш ти до активного творчого життя, мій знедолений і кволий народе, чи ж знайдеш колись себе, чи й далі будеш «паралітиком на роздорожжу», лиш «тяглом у поїздах бистроїздних»?» За книгу «Смерть. Сибірські новели. Завишені оцінки» (1989) Б. Антоненко-Давидович посмертно удостоєний Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. «Він любив Україну, – писав Анатолій Дімаров, – в роки суцільної руїни, і тоді, коли українців змушували забувати все українське, він бив на сполох і наперекір усьому лишався незламним».
***

6 серпня відбулося:

***
0806_Hiroshima
День Хіросіми. Всесвітній день боротьби за заборону ядерної зброї. 6 серпня 1945 року американська авіація бомбардувала японське місто Хіросіму, вперше в історії застосувавши атомну зброю проти людей. Уранова бомба «Малюк» позбавила життя понад 140 тис. людей. Усього ж від наслідків цього вибуху загинуло 237 тисяч японців.

Сполучені Штати застосували свою нову зброю через три тижні після того, як вона з’явилася на світ. Саме 16 липня 1945 року поблизу міста Альбукерке (штат Нью-Мексико) відбувся вибух, що символізував собою нову еру в історії людства – еру  зброї масового знищення. Для випробування керівники проекту обрали шматок пустелі, оточеної горами. Колись іспанські поселенці назвали це місце Хорнадо дель Муерто («дорога мертвих») – цю назву долина отримала з-за майже нестерпної спеки, відсутності питної води і нападів індійців-апачів. Спостерігаючи, як підіймався посеред пустелі перший ядерний гриб, голова Манхеттенського проекту Роберт Оппенгеймер промовив: «Я став Смертю, руйнівником світів», – процитувавши «Бхагавад Гіту», священну книгу індусів. Його колега – фізик Кеннет Бейнбрідж – висловився більш прозаїчніше: «Тепер усі ми – сучі діти».

Багато років по тому, Роберт Оппенгеймер зізнається, що він і його колеги розуміли, що після цього випробування світ не зможе залишатися таким, яким він був до вибуху. «Дехто сміявся, дехто плакав, але більшість мовчала», – так описував він реакцію своїх колег-учених, котрі хоч і раділи з того, що випробування пройшли вдало, але не могли не відчути жаху від тієї колосальної сили, яку вони випустили на волю.
0806_Hiroshima2
У міському парку Хіросіми (Парку миру) знаходиться монумент, присвячений жертвам американського бомбардування з написом: «Спіть спокійно, помилка не повториться». В Японії час від часу спалахують дебати навколо цього напису, який можна трактувати по-різному – і як вказівку на помилку всього людства, і як помилку Сполучених Штатів Америки, які стали тепер союзником Токіо, і як помилку самої Японії, яка розв’язала війну, що й призвело до трагедії Хіросіми. В 1970 році було навіть створено товариство, яке виступало за зміну напису. Врешті-решт влада Хіросіми встановила поряд з монументом у Парку миру дошку-пояснення, на якій написано, що мова йдеться про клятву всього людства ніколи більше не воювати.
***

***
0806_Friedrich_List_1839
225 років від дня народження Фрідріха Ліста (1789–1846), німецького економіста, одного з найяскравіших представників німецької політичної економії, основоположник націонал-протекціонізму. Автор праці «Національна система політичної економії», в якій протиставив концепціям А. Сміта і Д. Рікардо своє вчення про національне господарство. Один із засновників Німецької торговельної і ремісничої спілки.
***

***
0806_Theodor_Adorno
45 років із дня смерті Теодора Адорно (1903-1969), видатного німецького філософа, соціолога, музикознавця. На початку 1940-х рр. провів у США дослідження «авторитарної особистості» як соціально-психологічної передумови фашизму. Автор «Філософії Нової музики», величезної кількості статей на музичну тематику, двох чудових монографій-есе про Ріхарда Вагнера і Густава Малера. Теодор Адорно надавав консультації з музичних питань Томасу Манну під час написання ним роману «Доктор Фаустус». Хто не знає цього імені, не читав творів, чув, принаймні, фразу: «Хіба можна писати вірші після Освенціма?» Репліка належить Теодору Адорно.
***

7 серпня відбулося:

***
0807_P_Kulish2
195 років від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша (за інш. даними 8 серпня; 1819–1897), українського письменника, літературного критика, фольклориста, етнографа, історика, мовознавця, культурно-освітянського діяча, перекладача. «Гарячий Куліш», – як прозвали його сучасники за суперечливість та пристрасність. Іван Франко писав: «У Куліша друга половина думки б’є першій у пику».
0807_P_Kulish
Співець романтики козацького життя, автор першого українського історичного роману «Чорна рада» (1857), де з любов’ю та захопленням змальовано саме героїзм козаків, – Куліш згодом, починаючи із 60-х років ХІХ ст., тлумачив історію козаччини як безперервний розгул насильства, сваволі, дикунства і антидержавності. Історичний ідеал України для Куліша – це «природне» життя (буквально: на лоні природи). Він негативно ставився до міської цивілізації («це все неукраїнське»). Відомими є його різкі випади проти тодішньої Західної Європи: «В них в Європі людина, перш за все, – міщанин; історія минулого їх життя дуже цікава, сучасність нікчемна до відвороту. Місто там – ціле лігво, в якім багатий безпечний від братських претензій бідних на його маєток». В історії, вірив Куліш, ніщо безслідно не зникає: ні зле («Щодня ми виплачуємось за все, що зробимо недоброго з давніх-давен, і мусимо відплачуватись»), ані добре («Всі ми отут у громаді і всюди, де святиться в нас ім’я Божої правди, робимо діло безсмертне»). Треба відзначити, що Куліш разом із Іваном Пулюєм уперше переклав Біблію українською мовою і був родоначальником української перекладацької справи.
***

8 серпня відбулося:

***
190 років від дня народження Пантелеймона (Леон) Борковського (1824–1911), українського співака (бас-профундо). Навчався співу приватно в Німеччині; дебютував у Львівській опері. Співав у театрах Львова, Вроцлава, Кракова, Відня, Варшави. На концертах виконував українською мовою твори М. Лисенка, М. Вербицького, М. Кропивницького.
***

***
0808_Jurij_Fedkowytsch
180 років від дня народження Юрія (Осипа) Адальбертовича Федьковича (1834-1888), українського письменника, етнографа-фольклориста, драматурга. Працював редактором при видавництві «Просвіта» у Львові, редактором газети «Буковина» у Чернівцях. Автор ліричних віршів, балад, оповідань і повістей, які відзначаються гострими соціальними і побутовими конфліктами. Склав український «Буквар», написав першу програму етнографічного опису Буковини, видав для народних шкіл пісенник.
***

***
0808_Piddubnyi
65 років із дня смерті Івана Максимовича Піддубного (1871–1949), українського спортсмена, професійного борця, заслуженого артиста РРФСР (1939), заслуженого майстра спорту (1945). У 1905-1908 рр. був переможцем найбільших чемпіонатів світу з класичної боротьби серед професіоналів. За сорок років виступів Піддубний  не програв жодного чемпіонату. Отримав світове визнання як  «чемпіон чемпіонів», «російський богатир» (зріст 184 см, вага 118 кг, об’єм грудей 134 см).

0808_Piddubnyi2
***

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/5_serpnya_tsey_den_v_istoriii_1960927
05.08.2014
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/6_serpnya_tsey_den_v_istoriii_1961415
06.08.2014
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/7_serpnya_tsey_den_v_istoriii_1961689
07.08.2014
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/8_serpnya_tsey_den_v_istoriii_1962014
08.08.2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.