2014_1 – 4 листопада

1 листопада відбулося:

***
75 років тому (1939) в Москві відбулась позачергова п’ята сесія Верховної Ради СРСР, яка ухвалила закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР.
***

***
1101_TairovV
155 років від дня народження Василя Єгоровича Таїрова (1859–1938), видатного вітчизняного вченого у галузі виноградарства й виноробства. У 1905 році організував поблизу Одеси першу в Росії науково-дослідну виноробську станцію (з 2003 року – Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова»).
***

***
5>=B>28G
145 років від дня народження Олександра Васильовича Леонтовича (1869–1943), українського фізіолога, гістолога. Праці вченого присвячені фізіології та гістології вегетативної нервової системи. Експериментально встановив подвійну іннервацію шкіри (1900), запропонував теорію про нейрон як апарат змінного струму (1928-1939), опрацьовував питання фізіологічної регенерації нервової системи тощо. З 1936 року працював завідувачем відділу Інституту клінічної фізіології АН УРСР.
***

***
1101_Stryhun
85 років від дня народження Федора Миколайовича Стригуна (1939), українського актора, режисера. Народний артист України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (отримав за роль Растоскуєва у виставі театру ім. Заньковецької «Тил»). Із 1987 року – художній керівник Львівського драматичного театру ім. М. Заньковецької. За свою творчу кар’єру зіграв у понад 100 виставах, знявся у 16 фільмах, серед яких «Пропала грамота» (Андрій), «Запорожець за Дунаєм» (Карась). «Я вважаю себе артистом театру. Я б не дружив з кінематографом, якби не подружився з Іваном Миколайчуком. Молодший за мене, він був дуже свідомим чоловіком. Я зі Сходу, а він з Буковини, але потім обидва збагнули, що ми з однієї України. За піснями, звичаями, родичами. Почали разом читати Євангеліє. Іван був дуже цікавий та принциповий чоловік. Ми з ним за всі роки жодного разу не посварилися. Сперечалися, але на певні речі дивилися однаково. Я знявся в 25 картинах. Але мене не тягне до кінематографа. Я не люблю зафіксованого мистецтва. Найдорожче для мене – театр. Адже це живий зв’язок із живим глядачем. А Іван Миколайчук цього не розумів, казав: якби я зіграв п’ятсот разів в одній і тій самій ролі, то, певно б, здурів. Що ж до мене, то я, виходячи на сцену, відчуваю велике задоволення і з першої-другої фрази починаю грати, наче востаннє в житті» (З інтерв’ю Ф. Стригуна газеті «Урядовий кур’єр»).
***

***
1101_Sheptytsky
70 років з дня смерті Андрея Шептицького (світське ім’я Роман-Марія-Олександр; 1865–1944), українського священика, громадського і політичного діяча. Його ще за життя називали «святцем зі Святоюрської гори». Радянська влада дозволила провести публічний похорон Митрополита, бо не мала іншого виходу. Надто помітною особистістю він був. Його не наважились заарештувати ані гестапо, ані радянські репресивні органи. Улюбленими словами Андрея Шептицького були: «Живіть сумлінно, щодня ходіть до святого причастя, працюйте солідно у своєму покликанні й більш нічого: тим перевернете цілі держави…»
***

***
1101_A_Melnyk
50 років з дня смерті Андрія Атанасовича Мельника (1890–1964), українського військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, одного з лідерів Організації Українських Націоналістів. У період Першої світової війни потрапив у російський полон (перебував у таборі під Царициним – тепер Волгоград). Після втечі у Києві 1917 р. став одним з організаторів Куреня січових стрільців. Після поразки УНР вів активну роботу на території Польщі по розгортанню українського національно-визвольного руху. 1924 року заарештований польською поліцією: 4 роки ув’язнення. Після загибелі Євгена Коновальця 1938 р. став головою Проводу ОУН. Після розколу ОУН на початку 1940 р. очолив фракцію ОУН(М). У роки нацистської окупації України послідовно обстоював ідею створення української незалежної держави, за яку загинули від рук гітлерівців його сподвижники Олена Теліга (1942, у Бабиному яру в Києві) та Олег Ольжич (у концтаборі Заксенхаузен, 1944). Повоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил, 1957 року висунув ідею створення Конгресу Українців, яка була реалізована через 10 років – створенням Світового конгресу вільних українців. Помер і похований у Люксембурзі.
***

2 листопада відбулося:

***
15 років тому (1999) Кабінет мiнiстрiв України затвердив Угоду між Кабінетом мiнiстрiв України та урядом Російської Федерації про передачу з України до Російської Федерації важких бомбардувальників Ту-160, Ту-95МС, крилатих ракет повітряного базування великої дальності та обладнання.
***

***
10 років тому (2004) міжнародні спостерігачі від ОБСЄ, Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО та інших міжнародних організацій зафіксували численні порушення законодавства під час проведення виборів президента України. Тим часом близько двох тисяч студентів провели у Києві мітинг протесту проти фальсифікації виборів.
***

***
1102_Biletsky
130 років від дня народження Олександра Івановича Білецького (1884–1961), видатного українського літературознавця, академіка АН СРСР. Був директором Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка (1939–1961 рр.), головним редактором журналу «Радянське літературознавство». Досліджував проблеми теорії художньої творчості, історії вітчизняної і світової літератури від давніх часів до сучасності, театрознавства.
***

***
1102_Vasylaschuk
90 років від дня народження Ганни Василівни Василащук (1924–2003), відомої української вишивальниці та ткалі, лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1968). Багато робіт майстриня присвятила творам Тараса Шевченка – недарма Ганна Василівна знала напам’ять майже весь «Кобзар». У доробку вишивальниці понад 40 рушників, які становлять цикл, присвячений Шевченковій поезії. Його використав київський художник В. Юрчишин для оформлення ювілейного видання «Кобзаря» 1972 року. Чимало рушників виткала гуцульська майстриня за мотивами творів Івана Франка, Василя Стефаника, Марка Черемшини, Ольги Кобилянської.
***

***
1102_ChojkaVincenc
100 років з дня смерті Вікентія В’ячеславовича Хвойки (1850–1914), українського археолога. Чех за походженням, Вікентій Хвойка у 26 років приїхав до Києва, де прожив до кінця свого життя (помер у 64 роки), зробивши величезний внесок у розвиток вітчизняної археології. Він відкрив перші пам’ятки трипільської, зарубинецької, черняхівської культур. З ім’ям Хвойки пов’язане відкриття і розкопки так званих полів поховань. Особливу увагу він приділяв вивченню пам’яток Київської Русі, насамперед Києва (розкопки на горі Киселівці, Старокиївській горі). Хвойка був одним із засновників Київського міського музею старовини і мистецтва (Історичний музей України), де завідував археологічним відділом.
***

***
10 років з дня смерті Олексія Миколайовича Боголюбова (1911–2004), українського вченого в галузі механіки. Член-кореспондент АН УРСР (з 1969). З 1968 року – професор Київського інженерно-будівельного інституту. Основні праці присвячені теорії машин і механізмів, історії науки і техніки.
***

***
1102_Rabinovich_Z
5 років з дня смерті Зіновія Львовича Рабиновича (1918-2009), українського вченого в галузі кібернетики, доктора технічних наук, професора. Головний науковий співробітник Інституту кібернетики НАН України. Розробив основи теорії ЕОМ, зокрема їх елементарних і алгоритмічних структур, був керівником низки розробок ЕОМ і систем, брав участь у створенні «МЕСМ» (1951), під його керівництвом розроблено спеціальну обчислювальну машину «СЕСМ». Підготував 9 докторів і 43 кандидатів наук.
***

3 листопада
1103_SunIII
Загальнонаціональне свято в Японії – День культури. За традицією цього дня оголошують імена кавалерів ордена Вранішнього сонця, що присуджується діячам мистецтва за внесок у розвиток культурних зв’язків з Японією (З українців цим орденом нагороджений перекладач Іван Дзюб).

3 листопада відбулося:

***
1103_Son-film
50 років тому (1964) на українські екрани вийшов новий широкоформатний фільм «Сон», присвячений Тарасу Шевченку (сценарій фільму Дмитра Павличка, режисер Володимир Денисенко, у головній ролі Іван Миколайчук).
***

***
1103_FlorenceRandalLivesay
140 років від дня народження Флоренс Гамілтон Рендел Лайвсей (1874–1953), канадської англомовної письменниці й перекладачки. Володіючи українською мовою, Лайвсей упорядкувала і видала у 1916 році в своєму перекладі «Пісні України…», де вміщено понад 100 українських народних пісень, вірші Т. Шевченка та ін. українських поетів.
***

***
1103_Chertkov_by_Repin
160 років від дня народження Володимира Григоровича Черткова (1854-1936), російського публіциста, видавця, пропагандиста філософії Л.М. Толстого, одного з найвпливовіших людей у найближчому оточенні письменника. Належав до однієї з найбагатших і аристократичних російських родин (до речі, брат його батька, Михайло Іванович Чертков служив наказним отаманом Війська Донського, а згодом Київським і Варшавським генерал-губернатором). Чертков був єдиним, хто мав право заходити до кабінету Толстого, коли той там працював. На це не мала права навіть дружина письменника – Софія Андріївна. Російський журналіст і письменник Павло Басінський у книзі «Лев Тостой: Бегство из рая» (М.: АСТ: Астрель, 2011) пише про Черткова:

«Сложная личность. Его невозможно не уважать. Но и трудно симпатизировать. Нельзя не оценить его огромный вклад в сохранение и систематизацию наследия Толстого после 1880 года, а главное «детище» Черткова, академическое Юбилейное собрание сочинений, писем и дневников писателя, остается непревзойденным по сей день. Его роль в последних тридцати годах жизни Толстого столь велика и многосложна, что немыслимо представить себе Толстого без Черткова, как невозможно представить его без Софьи Андреевны. В жизни Толстого это был второй по значению человек после жены писателя, а поклонники Черткова полагали, что и первый. В то же время, нельзя без душевного смущения, а порой и отвращения, прослеживать его влияние на семейную жизнь Толстых, в которой Чертков сыграл весьма мрачную роль… Человек умный, энергичный, образованный, талантливый и, наконец, красивый и в молодости, и в зрелости мужчина, настоящий аристократ, интеллигент на все сто процентов, Чертков добровольно взял на себя роль первого ученика и келейника великого старца. И он сделал это не когда слава Толстого как учителя была в зените, но когда его родные и близкие находили в его взглядах не то очередное увлечение, не то род помешательства».

Після революції Чертков не раз визволяв з тюрем «толстовців», а також доньку Л.М. Толстого Олександру; відомим є його лист до Сталіна в роки гонінь на «толстовців», що свідчить про його сміливість і совісність. Дружина Черткова – Ганна Костянтинівна Дітеріхс, або як її називав чоловік і всі знайомі Галя – була моделлю знаменитої картини українського художника Миколи Ярошенка «Курсистка» (1883).
***

***
1103_Georg_Trakl
100 років з дня смерті Георга Тракля (1887–1914), австрійського поета. Покінчив життя самогубством у 27 років. Декілька місяців перед смертю він змушений був працювати військовим санітаром на галицькому фронті, але надивившись на муки поранених і вмираючих – не переніс цього важкого досвіду, збожеволів і наклав на себе руки. Перед цим він написав декілька пророчих віршів про здичавіння Європи, про прорив варварства. Німецький філософ Мартін Хайдеггер писав: «Багатозначне звучання поезії Тракля йде від зібраності, тобто від співзвучності, яка сама по собі завжди залишається по той бік висловлюваного. Багатозначність цієї поетичної мови – не приблизність, а строгість, і вона належить не тому, хто щось дозволив собі, а тому, хто обмежив себе до краю, хто зрікся всього, цілковито віддавшись клопоту «праведного споглядання». Після смерті Георг Тракль був визнаний одним із найвидатніших поетів ХХ століття. Одна з найпрестижніших літературних премій Австрії має його ім’я.
***

***
1103_Matiss
60 років з дня смерті Анрі Еміля Бенуа Матісса (1869–1954), французького живописця, графіка і скульптора. «Я прагну мистецтва, сповненого рівноваги і чистоти. Воно не повинне непокоїти і бентежити. Я хочу, –  писав художник, – щоб стомлена, знесилена людина перед моїм живописом знайшла спокій і відпочинок». Затятим шанувальником Матісса був російський колекціонер живопису Сергій Щукін. На його замовлення  Матісс виконав  панно «Танець» і «Музика» для декору сходів щукінського особняка в Москві.
***

***
1103_Kaliuta
15 років з дня смерті Вілена Олександровича Калюти (1930-1999), видатного українського кінооператора, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Державної премії СРСР (1988), Державної премії Росії (1993, 1995), Національної премії України ім. Т. Шевченка (2000, посмертно). Володар премії Американської кіноакадемії «Оскар» за фільм «Стомлені сонцем» (1994; режисер Микита Михалков). Він зняв також фільми «Білий птах з чорною ознакою», «Поштовий роман», «Польоти уві сні та наяву», «Два гусари», «Урга», «Приятель небіжчика».
***

4 листопада відбулося:

***
95 років тому (1919) у Жмеринці Подільської губернії відбулась військова нарада за участю членів Директорії, уряду та вищого командування армій УНР та УГА, на якій було зазначено про вкрай тяжкий стан військ. Начальна команда УГА знов висловила прагнення до союзу з Денікіним, співпраця з яким була розірвана 24 вересня. Між тим, ставлення білих генералів до українства й українського руху було відверто ворожим. Вінстон Черчілль, тодішній військовий міністр Англії, радив Денікіну «йти, скільки можливо, назустріч українським сепаратистським прагненням», але «командувач Збройними силами Півдня Росії» вважав, що «петлюрівці» повинні або скласти зброю і розійтися по домівках, або стати під прапори «єдиної і неподільної Росії», або їх слід розглядати як ворогів, подібних до більшовиків.

Справи ж у самих денікінців аж ніяк не були блискучими – їхній наступ на Москву зазнав нищівної поразки, оголошений у жовтні призов у Добровольчу армію провалився. Народ гнітили втома і розчарування – розчарування в усіх владах, чи то петлюрівська, більшовицька, чи денікінська. У Києві люди перестали ходити навіть на театральні вистави, і їх почали відміняти через відсутність глядачів. Грабіжництво наростало, і білі офіцери в цьому мало відрізнялися від звичайних «безідейних» злочинців. 16 листопада у Київ увійшли більшовицькі війська.
***

***
75 років тому (1939) Конгрес США ухвалив Закон про нейтралітет США, який передбачав поширення принципу «сплачуй і вези» на воюючі держави.
***

***
1104_Teheran-1979
35 років тому (1979) в Тегерані (Іран) радикально налаштовані студенти-ісламісти, які називали себе «учнями Хомейні», під приводом того, що дипломатична місія є «гніздом шпигунства і змов проти Ірану», взяли штурмом будівлю посольства США, роззброїли охорону і захопили в полон 66 осіб. 13 заручників (жінки і афроамериканці) були звільнені 19-20 листопада 1979 року, одна людина (через серйозну хворобу) булла випущена 11 липня 1980 року, інші 52 заручника були звільнені через 444 дні в 1981 році.
***

***
125 років від дня народження Остапа Олексійовича Бобикевича (1889–1970), українського композитора, піаніста. За фахом інженер. Навчався музики у Стриї та Львові. У 30-40-х роках ХХ ст. виступав у Львові та Перемишлі (тепер Пшемисль, Польща) з авторськими концертами. Автор солоспівів на вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Богдана Лепкого, Олександра Олеся. Писав пісні на власні вірші (видані окремою збіркою «Мої пісні», 1936), твори для фортепіано.
***

***
120 років від дня народження Костянтина Олександровича Копержинського (1894–1953), вітчизняного літературознавця, фольклориста, етнографа, бібліографа. Викладав історію літератури та слов’янську філологію в інститутах Кам’янця-Подільського, Одеси, Іркутська, в Ленінградському університеті. Основні праці присвячено історії українського театру XVIII-XIX ст., давній і новій українській літературі, історії цензури. Чимало праць вченого побудовано на оригінальному фактичному матеріалі, має значну наукову цінність. У 1934 році був незаконно репресований.
***

***

1104_Rybalko_PS

120 років від дня народження Павла Семеновича Рибалка (1894–1948), військового діяча, маршала бронетанкових військ, двічі Героя Радянського Союзу (1943, 1945). Під час Великої Вітчизняної війни був командувачем 5 і 3-ї танкових армій на Брянському, Південно-Західному, Центральному, 1-му Білоруському та 1-му Українському фронтах. Звання Героя було присвоєно Рибалку за  вправне керівництво військами при форсуванні Дніпра і звільненні Києва, особисту мужність. Його ім’ям названі вулиці в Києві, Москві та інших містах колишнього Радянського Союзу.
***

***
1104_S_Tolstaya
95 років з дня смерті Софії Андріївни Толстої (1844–1919), дружини і помічниці Л.М. Толстого в літературній творчості, мемуаристки. Автор біографічних нотаток «Моє життя», збірки оповідань для дітей. 4 вересня виповнилося 170 років від дня її народження. Разом подружжя Толстих прожило майже півстоліття, у них народилося 13 дітей, п’ять з яких померли в ранньому дитинстві.

З одруженням у Льва Миколайовича почався новий, надзвичайно щасливий, плідний (до того ж і досить тривалий) період життя – саме тоді, в осяяний коханням час були написані його вершинні твори: «Анна Кареніна», «Війна і мир». Щастям «дихають» сторінки його щоденника: «Люблю я ее, когда ночью или утром я проснусь и вижу – она смотрит на меня и любит. И никто – главное, я – не мешаю ей любить, как она знает, по-своему. Люблю я, когда она сидит близко ко мне, и мы знаем, что любим друг друга, как можем, и она скажет: Левочка, – и остановится, – отчего трубы в камине проведены прямо, или лошади не умирают долго и т.п. Люблю, когда мы долго одни и я говорю: что нам делать? Соня, что нам делать? Она смеется. Люблю, когда она рассердится на меня и вдруг, в мгновенье ока, у ней и мысль, и слово иногда резкое: оставь, скучно; через минуту она уже робко улыбается мне. Люблю я, когда она меня не видит и не знает, и я ее люблю по-своему. Люблю, когда она девочка в желтом платье и выставит нижнюю челюсть и язык, люблю, когда я вижу ее голову, запрокинутую назад, и серьезное и испуганное, и детское, и страстное лицо, люблю, когда…»

Але поволі у стосунках подружжя почали з’являтися непорозуміння, котрим спочатку не надавали серйозного значення, але які, зрештою, призвели до кризи, що завершилася катастрофою: втечею 82-річного всесвітньо відомого письменника з дому. Після смерті геніального чоловіка у Софії Андріївни стався духовний переворот. Щоправда, не такий бурхливий, як у Льва Миколайовича на межі 1870-80 років. Графиня залишилася в Ясній Поляні сама, де поволі згасало її довге, часом дуже не просте життя. Вона пережила революцію і початок Громадянської війни, коли бої між червоними і денікінцями йшли буквально поряд з маєтком.

«За последние годы она успокоилась, – згадувала її донька Тетяна Львівна. – То, о чем мечтал для нее муж, частично исполнилось; с ней произошло превращение, за которое он готов был пожертвовать своей славой. Теперь ей стали менее чужды мировоззрения нашего отца. Она стала вегетарианкой… В последний период жизни она  часто говорила о своем покойном маленьком сыне Ванечке и о своем муже. Она сказала мне однажды, что постоянно думает о нашем отце, и добавила: «Я плохо жила с ним, и это меня мучает».

З кожним роком Софія Андріївна все більше сліпла, але продовжувала ходити на могилу чоловіка, доглядала за нею. Ясна Поляна їй більше не належала (за заповітом Толстого маєток передали місцевим селянам); сини постійно просили грошей. «Не счастливы они все – и это очень грустно! – пише вона в щоденнику. – Не жизнь, а мечты о какой-то неопределенной жизни…» «Приезжал Илья, дала ему 1000 рублей. Он очень жалок, безнадежен, и плохо то, что всех на свете винит». «Приехал сын Миша, выпросил 1800 рублей…» «Был Андрюша, взял у меня 2000 рублей…», «Приезжали сыновья Андрюша, еще нездоровый, и Илья, которому дала взаймы (якобы) 6000 рублей, и он повеселел сразу». «Дора говорит, что Лева проиграл около 50 тысяч. Бедная, беременная, заботливая Дора! Тысячу раз прав Лев Николаевич, что обогатил мужиков, а не сыновей. Все равно ушло бы все на карты и кутежи. И противно, и грустно, и жалко! А что еще будет после моей смерти!»

В останні роки життя вона почувалася дуже самотньою. Тільки дочка Тетяна з чоловіком і обожнюваною Софією Андріївною внучкою Тетянкою жили порівняно недалеко. Інша дочка – Саша – поїхала на фронт сестрою милосердя. Взяли на війну сина Михайла. Добровольцем пішов онук Андрій Ілліч. Забрали її прикажчика і багатьох селян. Сини Ілля і Лев їздили по світу з лекціями про батька. Після революції, під час Громадянської війни вона терпіла нужду, навіть голод, від якого її рятував літератор Петро Сергеєнко, який контактував з новою владою (втім до вдови письменника ставився доволі грубо). Останній запис в її щоденнику: «Грозит война и сражение близ Ясной Поляны»; «По шоссе тянутся на Тулу обозы, волы, люди. Говорят, что это беженцы из Орла и с юга» (жовтень 1919). Ці біженці стали останньою картинкою життя, зафіксованою в її щоденнику. В жовтні вона затіяла мити вікна в будинку і застудилася. Померла, як і чоловік, від запалення легень. І так само як і він – у листопаді.
***

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/1_listopada_tsey_den_v_istoriii_1987027
01.11.2014
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/2_listopada_tsey_den_v_istoriii_1987033
02.11.2014
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/3_listopada_tsey_den_v_istoriii_1987040
03.11.2014
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/4_listopada_tsey_den_v_istoriii_1987793
04.11.2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.