Как жить дальше в стране, где четыре пятых населения то ли повредились рассудком, то ли вовсе потеряли совесть? (ч.1)

1112_sbriendili

Психолог: россияне подверглись ковровой бомбардировке пропагандой

Вильнюс, 03 Ноября (Новый Регион, Таня Деккер)Российское общество оказалось эмоционально изнасилованным — от самых наивных, до самых продвинутых, от молодых до старых. Однако представить всех россиян только и исключительно жертвами в этой истории было бы неверно. Да, они подверглись психологическому насилию, но многим, похоже процесс понравился. Так считает Людмила Петрановская, психолог из Латвии, автор нескольких книг, создатель Института развития семейного устройства. По ее мнению, этим вопросом должны уже заниматься профессиональные психологи и психиатры.

В своем блоге на портале spektr.delfi.lv Петрановская дает полное обоснование своей теории: «Что это с ними?! Это тот вопрос, который был за последние несколько месяцев повторен моими друзьями и знакомыми, наверное, многие тысячи раз. Потому что происходило вокруг странное и пугающее, такая лайт-версия романа Стивена Кинга «Мобильник», в котором, получив по телефону некий сигнал, добропорядочные граждане вдруг превращались в агрессивных каннибалов, а потом начинали функционировать как единая колония с общей психикой.»
Читати далі Как жить дальше в стране, где четыре пятых населения то ли повредились рассудком, то ли вовсе потеряли совесть? (ч.1)

2014_8 – 11 листопада

8 листопада відбулося:

***
1108_Georg_Elser
75 років тому (1939) 36-річний німецький робітник Георг Ельзер здійснив у Мюнхені невдалий замах на життя Адольфа Гітлера. Ельзер був годинникарем, протестантом, членом Комуністичної партії Німеччини. Що штовхнуло його на такий відчайдушний крок? Мабуть, він надто гостро відчував небезпеку, яка нависла над світом. Небезпеку великої бійні, великої крові. Зловісні події 1-го вересня 1939 року – напад Німеччини на Польщу – лише підтвердили його невтішні передчуття. Єдиним шансом уникнути катастрофи, на думку Ельзера, було вбивство нацистського лідера Адольфа Гітлера.

Така нагода невдовзі випала – наближались чергові роковини «Пивного путчу». Щороку 8 листопада фюрер виступав перед ветеранами Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини в мюнхенській пивній «Бюргербройкеллер». Ельзер вмонтував саморобний вибуховий пристрій з годинниковим механізмом у колону, перед  якою зазвичай облаштовували трибуну для вождя.

Як і задумував Ельзер, рівно о 21:20 пролунав потужний вибух. Утім, Гітлер не постраждав. Цього разу він обмежився коротким вітанням й залишив зібрання за тринадцять хвилин до вибуху – фюрер вирішив добиратися в Берлін не літаком, а потягом, тому що на Мюнхен наліг густий туман. Натомість 8 людей загинуло, понад 60 зазнали поранень.

Вже ввечері Ельзера затримали на німецько-швейцарському кордоні. Декількох хвилин не вистачило йому, аби опинитися в безпеці на території сусідньої держави. Під час обшуку в нього нічого вартого уваги не знайшли, хіба що поштову листівку, на якій була зображена пивниця «Бюргербройкеллер» – вона стала першою підозрілою деталлю, втім не надто серйозною. Згодом його передали до рук гестапівців. Слідство зайшло майже в глухий кут, але тут комусь спало на думку подивитися на коліна затриманих, адже людина яка влаштовувала замах, протягом двох місяців щоночі мусила проводити на колінах – вибухівку було вмонтовано біля самої підлоги. Звісно, збиті коліна й видали Ельзера. Після того він в усьому зізнався.

Слідчі (так само як і Гітлер) не могли повірити в те, що Ельзер діяв наодинці, без жодної допомоги. Вони вважали, що за ним стоїть британська розвідка. Ельзера відправили спочатку до Заксенхаузена, а потім у Дахау, де й розстріляли 9 квітня 1945 року – напередодні звільнення в’язнів концтабору американцями.

У листопаді 2011 року в Берліні було відкрито пам’ятник Георгу Ельзеру. Сімнадцятиметрова скульптура (силует Ельзера), коштувала бюджету міста 200 тисяч євро. Одним з ініціаторів увічнення пам’яті про відчайдушного сміливця, що намагався змінити хід історії, був письменник Рольф Хоххут. У відповідь тим, хто сумнівався в доцільності цього жесту («хіба ж Ельзер не вбивця?» – аргументували вони власну позицію), Хохут зауважив, що «…коли законні засоби не спрацьовують, одинаки можуть вдатися до терору».
***
Читати далі 2014_8 – 11 листопада