2015_17 – 19 січня

17 січня відбулося:

***
150117_Warsaw1945
70 років тому (1945) радянські війська спільно з 1-ю армією Війська Польського звільнили столицю Польщі – м. Варшаву від гітлерівських загарбників.
***

***
150117_R_Wallenberg
70 років тому (1945) у зайнятому радянськими військами Будапешті органами військової контррозвідки був арештований Рауль Валленберг (1912-1947), шведський дипломат, відомий своєю діяльністю по врятуванню угорських євреїв у роки Другої світової війни. Загинув у Лефортовській тюрмі. Реабілітований Генеральною прокуратурою Російської Федерації лише в грудні 2000 року.
***

***
150117_Nautilus1955
60 років тому (1955) вийшов на ходові випробування перший у світі американський атомний підводний човен «Наутілус»; його командир Юджин Уілкінсон передав в ефір відкритим текстом слова: «Йдемо під атомним двигуном».
***

***
150117_Klymkovych Ksenofont
180 років від дня народження Ксенофонта Григоровича Климковича (1835–1881), українського письменника, журналіста, перекладача, популяризатора творчості Тараса Шевченка в Галичині.
***

***
150117_E_Levytsky
145 років від дня народження Євгена Левицького (1870-1925), відомого українського журналіста, публіциста, громадського і політичного діяча. Відомий як один з ініціаторів створення першої української політичної партії – Української радикальної партії. Під час Першої світової війни (1914-1918) організовував просвітницьку роботу серед полонених українців у німецьких таборах. У 1919-20 роках – посол ЗУНР у Берліні та Празі. Згодом займався адвокатською практикою у Відні, де і помер. Автор багатьох статей на політичні та культурологічні теми в українських та німецьких періодичних виданнях.
***

***
150117_E_Bondarenko
110 років від дня народження Євгена Васильовича Бондаренка (1905-1977), українського актора, народного артиста СРСР. Після закінчення у 1929 році студії «Березоля» понад 40 років працював у Харківському українському драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка (до 1935 року – «Березіль»). Лауреат Державної премії СРСР (1947).
***

***
150117_I_Karabyts
70 років від дня народження Івана Федоровича Карабиця (1945-2002), видатного українського композитора, музично-громадського діяча, народного артиста України, професора Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського. Навчався в Київській консерваторії, учень Бориса Миколайовича Лятошинського. Автор трьох симфоній, двох ораторій, концертів для фортепіано з оркестром, декількох симфонічно-хорових опусів, серед яких такі перлини, як «Сад божественних пісень» на вірші Григорія Сковороди, «Vivere memento» на вірші Івана Франка, «Заклинання вогню», «Київські фрески», вокальних циклів «На березі вічності», «Мати»; крім цього написав понад 50 естрадних пісень, музику до художніх кінофільмів і театральних вистав.

Для багатьох ім’я Івана Карабиця асоціюється насамперед з Міжнародним музичним фестивалем «Київ Музик Фест», автором ідеї, постійним директором і художнім керівником якого композитор був від 1990 р. і до останніх днів свого життя. Він також був одним із засновників Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця (упродовж декількох років очолював журі), секретарем правління Національної спілки композиторів України, членом правління Українського фонду культури і національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО.

Згадує Маріанна Копиця – музикознавець Національної музичної академії України, дружина Івана Карабиця: «Усе, чого досяг Іван Карабиць, можна сказати, з нульової відмітки, йдучи життєвою й мистецькою траєкторією, – це перемога – над роками, долею, життям, його злетами і падіннями. Гордий, красивий зовнішньо і внутрішньо, закритий і самотній (що більшою або меншою мірою притаманне багатьом неординарним особистостям), він був щирий і чесний із друзями й однодумцями. Ту уявну житейську гору долають не всі – хтось лишається біля її підніжжя, хтось робить лише кілька кроків уперед… Карабиць виріс у сім’ї набожній, тож віра для нього не була чимось «із модного лексикону». З народження митець жив під Божим благословенням. Часто згадував теплу руку священика, який прийшов до нього, важко хворого на запалення легень. Приклавши долоню до лоба, який горів від високої температури, батюшка мовив: «Буде жити». Через кілька годин по тому хвороба відступила. Це відчуття дотику сухої гарячої руки зберіг Іван Карабиць на все життя як символ видужання – фізичного і морального. Коли тяжко переживав жорстоку ненависть і цинізм оточуючих, фарисейство, святотатство і продажність, згадував старенького священика з далекого дитинства…» («Маестро-філософ», газета «День», № 4, 2009)
***

18 січня відбулося:

***
Scientific Identity, Portrait of Edward Frankland
190 років від дня народження Едуарда Франкленда (1825-1899), англійського хіміка-органіка. Запровадив термін «валентність».
***

***
150118_I_Levytsky
165 років від дня народження Івана Омеляновича Левицького (1850-1913), українського бібліографа, письменника, журналіста, члена НТШ у Львові. Працював над бібліографією західноукраїнських видань. Укладач фундаментальних праць «Галицко-русская библиография ХІХ столетия» та «Галицько-руська бібліографія за роки 1772-1800», які були опубліковані в «Записках НТШ». Зібрав цінні матеріали до бібліографічного словника письменників, митців, громадських діячів Галичини.
***

19 січня відбулося:

***
150119_Krakiw1945_2
70 років тому (1945) Краків і Лодзь (Польща) були визволені від гітлерівських загарбників.
***

***
150119_Mustafa_Jemilev
45 років тому (1970), суд у Ташкенті засудив активіста кримськотатарського національного руху Мустафу Джемілєва і російського правозахисника Іллю Габая до трьох років таборів «за поширення поглядів, що паплюжать радянський лад». Радянські каральні органи неодноразово арештовували Мустафу Джемілєва, а в ув’язненні він провів загалом 15 років.
***

***
150119_V_Serov
150 років від дня народження Валентина Олександровича Сєрова (1865-1911), російського живописця, видатного майстра портретного жанру, художника-графіка. Серед найвідоміших робіт – «Дівчинка з персиками», «Дівчина, освітлена сонцем»; портрети – Івана Левітана, Марії Єрмолової, Єлени Реріх, Федора Шаляпіна. В останні роки життя В.О. Сєрова особливе місце займав історичний живопис («Запорожець з конем», «Петро І»). Народився Валентин Сєров у сім’ї відомого російського композитора і музикознавця Олександра Миколайовича Сєрова. Батько доволі рано помер, а мати не надто опікувалася сином. Вона то писала оперу, то вчергове закохувалася, тому хлопчик чи не з самого дитинства митарствував по чужих сім’ях.

Азам живопису він навчався в Київській рисувальній школі Мурашка (1877-1878); з 13 років став учнем Іллі Рєпіна (навіть жив у його родині, а дружина метра замінила Сєрову матір), неодноразово відвідував разом з ним Запоріжжя. Згодом навчався в Петербурзькій академії мистецтв у професора Чистякова, якому Рєпін рекомендував Сєрова як надзвичайно талановитого учня, але так само як і його однокурсник і товариш Михайло Врубель, кинув престижний заклад, вважаючи, що подальше перебування в стінах вишу позбавлене будь-якого сенсу.

Натомість молоді митці почали активно працювати на замовлення і досить швидко Валентин Сєров став найвідомішим портретистом імперії. Його «на ура» сприймали як московські купці, так і петербурзькі аристократи. Писав він і царську сім’ю (сєровський портрет Миколи ІІ один із кращих портретів російського імператора). Щоправда, досить скоро стосунки між монаршими особами і художником зіпсувалися. Сєров мав важкий характер: часом він був запальний, різкий, часом замкнений і похмурий. До того ж митець зовсім не вмів догоджати і лестити. Особливо гнітюче враження справили на нього трагічні події 9 січня 1905 року, свідком яких він став. Кривавий злочин влади проти власного народу – мирних демонстрантів, обурив митця, тому на знак протесту він вийшов зі складу Петербурзької академії мистецтв, ще й намалював цикл гострих карикатур на цю тему.

Сєров брав активну участь у суспільно-політичному житті країни й ніколи не замикався у «башті зі слонової кістки». Він знаходився у натовпі біля таганської тюрми в день звільнення політичних в’язнів, був в університеті, коли там будували барикади, був присутній на селянському з’їзді, йшов за домовиною вбитого чорносотенцями Миколи Баумана. Помер  художник у розквіті сил, на сорок шостому році життя, через рік після смерті у божевільні свого геніального товариша Михайла Врубеля. А що стосується нинішнього матеріального аспекту його робіт, то ціни на полотна Сєрова ростуть. Так, 24 листопада минулого (2014) року на аукціоні Christie’s у Лондоні був встановлений черговий ціновий рекорд для живопису цього художника. «Портрет Марії Цетліної» був проданий за 14 мільйонів 510 тисяч доларів (до того полотно 50 років знаходилося в Ізраїлі).
***

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/17_sichnya_tsey_den_v_istoriii_2011059
17.01.2015
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/18_sichnya_tsey_den_v_istoriii_2011337
18.01.2015
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/19_sichnya_tsey_den_v_istoriii_2011342
19.01.2015

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.