«Це означає, що всі ті, хто у ФБ випромінював невдоволення перемир’ям, мають можливість стати до лав…»

150122_Ukraine_is_You

Закінчилася низка новорічних свят, канікули, які ми для себе влаштували, намагаючись відвернутися від трагічних буднів. Не вийшло. Ні Дід Мороз, ні Санта Клаус, ні Святий Микола не принесли нам дива. Якщо ми його хочемо, нам треба напружитися самим

Колись давно прочитав роман Вацлава Білінського про польського очкарика, якого забрали до армії в серпні 1939 року. Викладач німецької літератури, він ненавидів польську армію, не вірив, що німецька нація, яка зростила великих письменників, може напасти на Польщу. Не вірив німецьким перебіжчикам, що розповідали страшні речі про гітлерівський режим. Стоячи на посту поблизу самого кордону, він продовжував у думках вигадувати недописану монографію про Ернста Гофмана. Коли гітлерівці перетнули кордон, підняв руки, радіючи, що службі кінець і скоро настане мир. Але перший же німецький офіцер поставив його до стінки й розстріляв… Роман називався «Кінець канікулам».

Мені він довго не давав спокою. Тому що розповів про те, що нескінченний всесвіт людської душі – насправді лише мізерна билинка під невблаганним катком війни – якщо важкі й часом потворні закони цієї війни не брати до уваги і намагатися жити, як жив.

2014-й був початковим класом у цій суворій школі, перша сходинка нескінченних сходів, які ведуть нас до розуміння історичних істин.

А що з нами буде в новому, 2015-му?

1. А в новому році ми нарешті зрозуміємо, що жодного міфічного миру не станеться. Тому що у війни не буває нічиєї – можна або перемогти, або зазнати поразкиІ ніхто нас від цього випробування не врятує. 35 тисяч озброєних бандитів, 56 тисяч солдатів РФ на кордоні, «гради», «буратіни» та інші російські казки, завезені до Луганди, путінський дозвіл військового найманства, застосування бойових отруйних речовин в аеропорту – все це не просто погрози. Це – для масового вбивства. Уже сьогодні російські тактичні підрозділи наступають. Завтра – і «ополченці», «армії» ДНР і ЛНР зникнуть з нашого лексикону, і вже неприкрито, зірвавши маски, по всьому фронту на наших захисників вийдуть повноцінні регулярні з’єднання ЗС РФ.

2. Але, напевно, цього року ми остаточно перестанемо боятися. Оскільки в страху є свій ресурс, і він не безконечний. Ви помітили, як мало стало кудкудакання з серії «Все пропало!», і як часто у відповідь на погрози Путіна наші люди кидають: «Нехай лише сунуться…». Мабуть, українців не налякаєш вже й атомною бомбою. Урешті-решт, нас, старше покоління, всі молоді роки вчили виживати і жити в умовах ядерної війни…

3. Тим паче, що й у нашій армії завершаться зміни. З полів битв остаточно піде махновщина. Добровольчі батальйони вже виконали свою функцію, і не сьогодні-завтра останні з них (у тому числі ДУК «Правий сектор» і ОУН) або віллються до складу Збройних Сил, або будуть розігнані. Новий закон про військові злочини став жорстоким до мародерів, «віджимал», п’яниць на фронті, не кажучи вже про дезертирів і панікерів. Тепер вони легко можуть розпрощатися з життям. Самовільна прогулянка додому, як сталося з «Прикарпаттям», або «відступ» на територію Росії вже неможливі. З часом заходи стануть ще крутішими: думаю, кожен факт добровільної здачі в полон оцінюватиме прокуратура. Дисципліна і професіоналізм підпорядкують усе. Справжніми героями (часто анонімними) стануть специ всіх видів розвідки, віртуози-водії бронетехніки, оператори високоточної зброї далекої дії.

4. Цього року лише одиниці з нас не будуть перейматися обороною. На нас чекає три хвилі мобілізації, і це означає, обов’язок покличе йти воювати багатьох. І вже не лише добровольців, але й очкариків, які пишуть монографії про Гофмана, Толстого, Достоєвського. Нам менше доведеться працювати на себе і більше – на захист вітчизни.

150122_whereyouwas

Це означає, що всі ті, хто у ФБ випромінював невдоволення перемир’ям, мають можливість стати до лав. А ті, хто обманом відхопив собі статус учасників АТО, – підтвердити його в чесному бою. І хоч ворожі «бойові листки», замасковані під українські ЗМІ, вже почали тролити мобілізацію, думаю, «косити» від призову вже ніколи не вважатиметься «крутим» вчинком. Таких, як Руслан Коцаба, готових сісти до в’язниці, але не йти в армію, і названих за це в ЛНР «патріотами», думаю, не посадять. Для них буде оголошено трудову мобілізацію, і Коцаба зможе проявити свій пацифізм санітаром у лікарні, де лікують жертв Волновахи, або на відновленні зруйнованих сепаратистами міст Донбасу. Змусять, нарешті, і ДТСААФ (або що там натомість тепер) попрацювати на оборону – щоб кожен з нас міг навчитися керувати БТРом або стріляти з Калашникова.

5. Настане повний кінець всім Кобзонам і Охлобистіним на нашому екрані. І нехай міністр інформполітики заспокоює: за «блакитний вогник», показаний «Інтером» на Новий рік, мовляв, жодних санкцій не передбачається, – за народний гнів він не відповідає. Тих, хто не зважатиме на громадську думку, приведуть до тями «народні люстратори». А «бойові листки» сепаратистів будуть зачищені. Ми нарешті припинимо доводити знайомим росіянам, що не фашисти, а наша – влада не хунта. Остаточно підемо з «Однокласників» і «ВКонтакті», розфрендимо у ФБ всіх, хто насмілиться сказати погано про нашу Батьківщину. Припинимо жаліти російську інтелігенцію, людей хороших, але тих, які сповідують непротивлення злу. Припинимо чекати, коли помре Путін. Або піде. Або схаменеться і подобрішає. Зрозуміємо, що Росія – це задавнена хвороба, яка з кожним новим днем може лише прогресувати.

6. Закінчиться тривала пора очікування прозріння Донбасу. Ніхто не «одумається» – ні вони, ні ми в їхніх очах. Ми остаточно розчаруємо той терплячий Лугандонський планктон, який мовчки чекає, що все повернеться «як було», що ми «почуємо Донбас», а отже, залишимо свою ідею європейського вибору, повалимо «хунту», відновимо пам’ятники Леніну і повернемося до лона Росії. Саме цього року завершиться розшарування населення Донбасу: на громадян і рабів.

7. Ми зрозуміємо, що масові жертви серед цивільного населення – це не побічні явища сучасної війни, а її єство. Бо, як цинічно пишуть військові стратеги, на чиєму боці більше мирних жертв, у тих перевага в моральному ресурсі. Волноваха нам показала, що мирних жителів легко вбивають і «свої». А випадок з добрим дідусем і бомбою в банці з медом – що мирних жителів на війні не буває.

8. Зиму цього року ми переживемо, це вже зрозуміло. Але наступна буде, судячи з усього, набагато важчою. Війна позначиться на економіці та енергетиці, і навіть якщо газ і світло у нас будуть, чи стане сил за нього сплачувати? Але ми викрутимося і ухитримося. Ми зуміємо пройти самою межею дефолта. Ну, а якщо дефолт все ж настане, з цікавістю дізнаємося, з чим його їдять. Ми станемо ретельно заощадливими. Ми перестанемо співчувати «бабусям» з квартирами понад 60 кв. м через їхні податки на нерухомість. І для тих, хто нахапав валютних кредитів і волає про неможливість їх виплатити, у нас не знайдеться сліз. Дискусію про пільги буде завершено, і всі, хто здатний, намагатиметься працювати.

9. Ми станемо жорстокими і забудемо про сентименти. І лише смерть героїв і страждання їхніх родин зможуть розтопити кригу наших сердець. Нашим ідеалом стане «кривавий пастор», а не «душа Майдану» Руслана. Ми перестанемо палити шини і тролити владу: ми самі її привели і вона принаймні веде оборонну війну. Нам, можливо, доведеться вибирати між Батьківщиною і демократією. І, як завжди бувало в історії воєн, ми виберемо перше.

10. Ми нарешті зрозуміємо, що поняття «Вітчизняна війна» – це не просто красиві слова. Це означає, що веде її не Міністерство оборони, не армія, не ставка головнокомандувача, а – все суспільство. Це означає, що і пофігісти, і ботаніки, і ті, хто піде на фронт, і ті, хто вважатиме за краще відсидіти війну у в’язниці, вони так чи інакше – учасники цієї війни. Хоч би тому, що кожен з нас сьогодні, навіть у далекому тиловому місті – потенційна мішень терориста. Це те, що військові теоретики називають «тотальною війною».

Ми страх як не любили це слово. Але ті, хто думає, що можна жити, як і раніше, – приречені. Ті, хто вирішить пересидіти важкі часи за кордоном, повернувшись, навряд чи знайдуть себе в новій країні. Можливо, ми відкриємо для себе істину, що все наше довоєнне життя було безглуздим і бездарним, розрахованим на бездумні витрати грошей, почуттів і здоров’я. Всі 25 років Незалежності. Що канікули в школі нашого дорослішання затягнулися, і час надолужувати згаяне.

Наука на нас очікує нелегка. Але ми вистоїмо. Бог мудрий. Він ніколи не звалює на людину більше, ніж та може винести. Ми зрозуміємо, що гідні вибору долі – нашою мужністю, мудрістю і милосердям. І здивуємося по-хорошому самим собі.

Євген Якунов
Київ

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/kinets_kanikulam_yakiy_ispit_nas_chekae__poperedu_2012675
16:23 21.01.2015
Кінець канікулам. Який іспит нас чекає попереду?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.