Терплять бідняки, бачачи як жирують нувориші…

150304_contrast

…Овочевий базар. Літня пенсіонерка, з вигляду вчителька, вибирає пару яблучок і моркву.

Обличчя стурбоване і печальне: скільки проживеш на ті рештки пенсії, які залишили нам інфляція і депутати. Дві волонтерки під прицілом камер пропонують оплатити бабусині покупки. Пенсіонерка відвертається, не хоче брати грошей, каже: «соромно» і плаче. Все закінчується «хеппі-ендом». Бабусю вмовляють, веселі дівчата купують їй яблук і ще чогось на сто гривень і радіють зі своєї доброти. Вони справді молодчинки!

Ось такий був сюжет на одному з центральних телеканалів. В останньому кадрі літня вчителька йшла вдалину, накульгуючи, з двома повними торбами. Але якось невесело йшла, сутулячи плечі. Немов чуже взяла

Такі вони, наші пенсіонерки. Усі свої роки жили з заробленого, не крали, хабарів не брали. І тепер гордість не дозволяє просити.

А ось господарі нашого життя – люди не горді. І пільг собі попросять (ніби так і належиться), і відібране в інших приховають за частоколом законів. На тому ж каналі в той же вечір Тетяну Чорновіл запитували: чому, бюджет повинні наповнювати пенсіонери, а з олігархів – як з гуся вода? І гроза корупціонерів, особистий ворог Януковича, безстрашний воїн-доброволець лише руками розвела: вся країна, мовляв, скуплена на багато років наперед. Шахти хоч і державні, а вугільні пласти в них – приватна власність (Янукович на двадцять років продав). І нічого з цим поробити не можна, оскільки все роздерибанено за законом, жоден суд не поверне.

Якщо вкрав, але швидко, це майже як не вкрав…

В олігархів є тисячі юристів-оптимізаторів. До них із податками не підступишся. А хто оптимізує знецінену втричі пенсію, з якої крім усього спочатку здерли 15 відсотків податку, а потім ще 15- як покарання за те, що пенсіонер посмів продовжити працювати?

Звичайно, для озброєння армії потрібен кредит. Звичайно, кредит вимагає збалансованого бюджету. І звичайно ж, найлегше взяти гроші там, де краник фінансовий можна злегка прикрутити всім відразу і без зайвої мороки.

Справедливішим, звичайно, було б узяти податок з багатої нерухомості. Підіть на екскурсію київськими околицями – палаців не менше як у венеціанських дожів. Або на Нивках, у кварталах садівничого товариства – які хмарочоси стирчать!

Та тільки міське керівництво, мабуть, взагалі не знає, кому ці палаци і новобудови належать. Почали рахувати, і виявилося, що 120-130 забудов взагалі незаконні. Багатоповерхівки стоять, люди в них квартири купили, але ні документів, ні господарів ці будинки не мають. І це тільки почали рахувати! І нічого з ними не зробиш – ні податком не обкладеш, ні людей не виселиш – шкода. А то ще й гранату кинуть!

А пенсіонери гранату не кинуть. Будуть терпіти. Бо війна, і терпіти треба.

Терплять, з останніх грошей допомагаючи армії. Втративши на фронті близьких, допомагають їх побратимам. Останні гроші витрачають, щоб купити мандаринку пораненому в госпіталь.

Терплять, не загадуючи наперед, з яких грошей платити за тарифами на газ, які з квітня зростуть утричі, і за світло… А лише через те нервують, щоб вистачило грошей на власні похорони.

Терплять онкохворі, рядові ліки для яких обходяться у п’ять тисяч гривень на місяць, і кожне урізання їх пенсії скорочує життя на пару місяців на рік.

Терплять селянки, утримуючи на старому рівні ціни на базарах. Тому, що ті, хто купує з базару, не потягнуть податку на інфляцію.

Терплять біженці, які втратили дах над головою, роботу і майбутнє. Терплять нерозуміння і недовіру.

Терплять бідняки, бачачи як жирують нувориші. Тому що третій Майдан починати ніяк не можна. Терплять, хоча лукавий з Кремля нашіптує: «Пали шини, чекай Путіна».

Терплять, не дивлячись на свавілля п’яних суддів, що зажерлися, і виймають пістолет не для того, щоб підняти взвод в атаку, а щоб налякати даішників.

Терплять, хоча немає віри владі, яка все обіцяє і обіцяє: то втримати гривню – спочатку на 10-ти, потім на 12-ти, потім на 27-ми, то перемогти в АТО, домогтися миру, провести люстрацію, знайти вбивць Небесної сотні…

Терплять, незважаючи на сльози і соплі вчорашніх борців із корупцією, яких корупція в кожному раунді незмінно кладе на лопатки.

У них залишилася одна зброя – померти з голоду за Батьківщину. Як у Надії Савченко. Тільки Надя – у полоні, а вони – в своїй країні.

Терпили – скаже крутован, який розкрадає країну. «Проїдають бюджет», – скаже чиновник, роздратований тим, що не може зібрати грошей на новий автомобіль.

Так, вони терпили. Але терплять не за себе, а за країну свою. І з крихт своїх несуть останній гріш, останню «лепту» свою на вівтар перемоги. І це більше, ніж усі олігархи разом узяті і всі кредити МВФ.

Як там у Марка: «Бо всі клали від надлишку свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь»…

Хто і коли поставить пам’ятник цьому народному терпінню?

Євген Якунов, Київ.

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/revolyutsiya_terpinnya_2028269
16:03, 03.03.2015
Революція терпіння

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.