«А тут усе відбувається дуже швидко і в неправильному напрямку…»

150306_ukrlit

В Росії знищують останній острівець «українського світу»

Єдина в Росії бібліотека української літератури з 1 березня перетворюється на звичайну районну. Що буде з книжками і людьми, які збирали їх десятиліттями, – невідомо.

На тлі воєнного конфлікту на Донбасі і мітингів “Антимайдану” у російській столиці важко повірити в те, що в Москві на Трифонівській вулиці до цих пір працює українська бібліотека, в якій зберігається безліч старовинних і сучасних книжок українською мовою. Раз на місяць поціновувачі українських пісень збираються за чашкою чаю, співають і слухають старі платівки, які ставлять на програвач “Концертный-3” радянського виробництва. На засідання клубу “Пісенні вечорниці” приходять в основному літні люди, причому не лише етнічні українці. “У нашому клубі між росіянами і українцями немає ворожнечі”, – підкреслює заступник директора бібліотеки Віталій Крикуненко.

У бібліотеці зберігається більше 25 тисяч книжок: від поетичних збірок Тараса Шевченка до романів Мішеля Уельбека в перекладі українською. В окремій залі можна знайти свіжу пресу і підшивки періодики з України. Серед відвідувачів бібліотеки – не лише українці, які живуть у Росії, але й корінні москвичі. Серед її читачів – люди, яким українська мова потрібна для роботи, і студенти відділень україністики Московського державного інституту міжнародних відносин, Російського державного гуманітарного університету… Дмитро, москвич українського походження, два рази на тиждень ходить до бібліотеки на уроки української мови: молодий чоловік задумався над переїздом до Києва. “Те, що відбувається в Україні, відбувається зі скрипом, криво, але в правильному напрямку. А тут усе відбувається дуже швидко і в неправильному напрямку“, – вважає Дмитро.

Втрата юридичної особи

На цей острівець дружби народів у центрі Москви “наїхала” державна машина. Відповідно до наказу уряду Москви від 30 червня 2014 року бібліотека позбавляється статусу юридичної особи й перетворюється в звичайну районну бібліотеку. Нові правила набувають чинності з 1 березня. І табличка на вході – “Бібліотека української літератури” – скоро може зникнути.

Директорка бібліотеки Наталія Шаріна відправила міністрові уряду Москви Сергієві Капкову листа з проханням усунути це, як їй здається, непорозуміння. Не може бути, вважає Шаріна, щоб спеціалізована бібліотека з книгами іноземною мовою стала частиною централізованої бібліотечної системи (ЦБС) Центрального округу Москви. “У них абсолютно інший штатний розклад, інші посадові обов’язки, – пояснює директорка української бібліотеки. – А головне: вони не комплектують, не шукають ці книжки по видавництвах. Вони отримують уже, так би мовити, готовий продукт. Для нас це неможливо!”

За словами Шаріної, бібліотек, які належать до ЦБС, у Москві налічується 450. А самостійних бібліотек, у яких є окрема юридична особа, – лише 11. “Це, наприклад, бібліотека філософії імені Лосєва, Ділова бібліотека, Бібліотека кіномистецтва, Дитяча бібліотека,- перераховує Шаріна. – У них усіх є певна специфіка, яка не дозволяє працювати за загальною схемою, інакше у них просто не буде тієї специфічної літератури, заради якої туди ходять читачі”.

Не перший випадок тиску

На перший погляд, реорганізація – це частина загального процесу оптимізації бюджетної сфери російської столиці, який зачіпає і медицину, і освіту, і культуру. У той же час, це вже не перший випадок тиску з боку влади на українську бібліотеку. Свого часу їй із великими труднощами вдалося захиститися від звинувачень у поширенні екстремістської літератури, які московська прокуратура висувала у зв’язку з тим, що в фондах бібліотеки є книги про Бандеру і Шухевича.

“Ці звинувачення були безпідставними з усіх точок зору, – пояснює Віталій Крикуненко. – По-перше, бібліотека не поширює літературу, тобто про яке “поширення” могло йтися? По-друге, бібліотеки за законом не підлягають цензуруванню”. До того ж, згадані видання з’явилися у бібліотеці до того, як потрапили до російських списків екстремістської літератури. Тим не менше, як розповідає заступник директора, у бібліотеці проходили обшуки, допитували не лише бібліотекарів, але й читачів. Бібліотеку вдалося відстояти в судах. Щоправда, літературу, визнану в Росії екстремістською, із полиць прибрали.

Читайте Хемінгуея

Формально бібліотека української літератури існує з 1989 року, але її передісторія сягає ще 1920-х років минулого століття. “Центральна українська бібліотека при робітничому клубі в Москві” (так вона тоді називалася) нараховувала шість філіалів, стверджує бібліотекар. У 1937-1938 роках усі бібліотеки з “національною” мовною специфікою були ліквідовані. Українські книжки з Москви опинилися у Науковій бібліотеці Львівського державного університету імені Івана Франка, звідки повернулися до російської столиці лише через півстоліття, у часи перебудови. “Не дивно, що ми так переживаємо, коли починають говорити про “реорганізацію”, – підкреслює Віталій Крикуненко.

Уродженець міста Суми, громадянин Росії, він радить тим, хто зараз воює на Донбасі, перечитати роман Ернеста Хемінгуея “Прощавай, зброє!” – будь-якою мовою.

Джерело:
http://dw.de/p/1Eij4
02.03.2015
Єдина українська бібліотека в Росії стала жертвою “реорганізації”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.