Російська телепропаганда: сталінізм у шатах «антисталінізму»

150403_stalinism
Якщо хтось скаже, що у нинішній Росії не критикують Сталіна і більшовиків, то він скаже неправду. Критикують, ще і як, зокрема й з використанням телебачення. Он скільки серіалів останнього часу сповнені цієї критики! А якщо хтось скаже, що у нинішній Росії не підносять Сталіна і більшовиків, зокрема й з активним використанням телешоу, публіцистичних стрічок і телесеріалів, він також скаже неправду. Бо ж російські телевізійники примудряються одночасно і критикувати, і підносити, причому зазвичай друге роблять успішніше, ніж перше. От така новітня телевізійна діалектика, точніше, double thinking по-російськи — майже за Джорджем Орвелом.
150403_stalinism1_1

150403_stalinism2

150403_stalinism2_1
Прикладом цього може бути щойно показана центральним телебаченням Росії 16-серійна стрічка «Орлова й Александров» (виробництво «Фаворит-фільм»). Як йдеться в рекламній інформації цього телефільму, він належить до жанру «біографії, мелодрами» й присвячений життю відомих діячів російсько-радянської культури (цитую мовою оригіналу): «Многолетний семейный и творческий союз Любови Орловой и Григория Александрова при внешнем благополучии и блистательной плодотворности таил в себе немало «скрытых от мира слез». Худсоветы выносили по 200 замечаний на каждый их фильм, недоброжелатели и завистники не гнушались никакой подлостью, всесильное ОГПУ десятилетиями держало их «под колпаком» и только личная симпатия «Вождя народов» удерживала звездную пару на плаву. Смерть Сталина, на первый взгляд, избавила Орлову и Александрова от рискованной опеки. Но вместе с тем пришел и некоторый застой в их творчестве. Преодолеть его уже было гораздо сложнее».

150403_stalinism2_2

ЗМІЩЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНИХ АКЦЕНТІВ

Уже в цій рекламі — зразково-показовий приклад double thinking: з одного боку, паскудне «всесильне ОҐПУ десятиріччями тримало їх «під ковпаком», з другого боку, «тільки особиста симпатія «Вождя народів» утримувала зоряну пару на плаву».

Пробі, яка там «усесильність»? Хіба не були «компетентні органи» від моменту свого заснування «караючим мечем партії»? Хіба міг хтось із їхніх керівників бодай поворухнути пальцем у питаннях щодо різного роду «зоряних пар» (не лише зі світу мистецтва, а й із партійної верхівки чи військового командування) поза волею і вказівками товариша Сталіна? І які там «десятиліття»? ОҐПУ припинило існування 1934 року, влившись у НКВД, — якраз на момент виходу кінокомедії Александрова «Веселі хлоп’ята» з Орловою й Утьосовим у головних ролях…

І неминучий застій у їхній творчості настав не після смерті Сталіна, а 1940 року, коли чергова «патріотична комедія» з Орловою «Світлий шлях» став якщо й не повним фіаско, то чимось на кшталт очевидного напівпровалу…
kinopoisk.ru
Загалом же з художнього боку метода побудови телесеріалу мене просто-таки вражає. Сюжетні лінії надзвичайно виграшні, комічні і трагічні епізоди тих років, пов’язані з головними персонажами, так і просяться на екран. Питання тільки в тому, як їх найкраще втілити. В серіалі зібране гроно провідних російських акторів. І що в результаті? Абсолютно безпорадна гра більшості з них, які намагаються представити визначних діячів культури та політики. Як у Жванецького — навіть морди у коней якісь не ті… Камера рухається куди примітивніше, ніж у того самого Александрова у «Веселих хлоп’ятах», кадр побудований здебільшого так само примітивно. Немає тієї витонченості рухів, сказати б, аристократизму, вишуканої акторської техніки, яка за інерцією ще існувала в 1930-х і яка відродилася в 1960-х.
150403_stalinism4_1
Утім, справа не в художніх чеснотах або недоліках телесеріалу «Орлова й Александров» (хтось, можливо, вважатиме його вершиною мистецької довершеності, хтось — ні), а в загальній методиці його побудови.

Адже під виглядом ледь не документального відтворення подій 1920 — 1930-х років масовому глядачеві пропонують малопомітне для нетренованого ока зміщення соціально-історичних акцентів, поєднане з відвертою брехнею, яка покликана піднести сталінізм у сприйнятті масової аудиторії, водночас уміло зігравши на забобонах цієї аудиторії та її стереотипах. Із більшовизму як системи наголос переноситься на окремих персонажів, одні з яких хороші, інші — вкрай погані, причому ці персонажі, найменовані як люди, що реально жили в ті часи, насправді використані задля створення великої брехні.

150403_stalinism5

БРЕХНЯ НА ЕКРАНАХ

Наприклад, у сцені, де Максим Горький розмовляє з керівником радянського кіновідомства Шумяцьким, за вікном на мотоциклі ганяє якийсь молодик з дівчиною. Горький, лаючи на всі заставки більшовиків й особисто Сталіна, скаржиться Шумяцькому — мовляв, це його названий син Зіновій, який працює на ОҐПУ і передає їм інформацію про все, що робить «пролетарський письменник». Насправді Зіновій Пєшков, прийомний син Олексія Пєшкова (він же Максим Горький), був противником більшовиків, жив за кордоном Росії, воював під час Першої світової у Франції, співпрацював з білим рухом, а в показаний у серіалі час давно вже став французьким громадянином і посідав у Франції відповідальні посади, дослужившись до генерала. Навіщо ж такий рівень брехні? Щоб показати Горького, який активно підтримував і колективізацію, і штучний голод, і терор проти «старої» інтелігенції, таким собі «гуманістом» та «антисталіністом»; а заодно — щоби спаплюжити в очах масового глядача того, хто справді був переконаним ворогом більшовизму. Дрібниця, скажете? Але з таких «дрібниць» конструюється цілісна картина…
150403_stalinism6
До речі, це суто сталінська метода: на процесах «ворогів народу» не раз фігурантам цих процесів приписували дії, які вони не могли зробити суто фізично, бо в ці моменти перебували в інших містах і навіть країнах. Але це не мало жодного значення: якщо когось призначено «злодієм», на нього можна валити все, що завгодно.

150403_stalinism7

ПРО СТАЛІНА

У серіалі Сталін — найвища інстанція, яка схвалює фільми Сергія Ейзенштейна («другим номером» у якого був Григорій Александров) «Панцерник Потьомкін» (1925) та «Жовтень» (1927). Цього ніколи не було, бо просто не могло бути. 1925-го Сталін був лише одним із вождів, і політбюро тоді ще не мало звички переглядати нові фільми і вирішувати, допускати їх на екран, чи ні. І взагалі: жодні творчі серйозні експерименти, нехай і революційні, за сталінського повновладдя були неможливі; але тоді ще у більшовицькій системі панувала досить розкута мистецька атмосфера, бо наркомом-куратором мистецтв був Анатолій Луначарський.
150403_stalinism8
А 1927-го Сталін викликав Ейзенштейна й Александрова на політбюро і дав їм одну — суто політичну — вказівку: викинути з фільму кадри з Троцьким, оскільки той відкрито виступив проти «генеральної лінії». Але знов-таки, Сталін усе ще не вирішував: головних вождів тоді було двоє, Бухарін і Сталін, причому роль ідеолога й експерта з мистецтва грав перший. Ну а до Голлівуда Ейзенштейна й Александрова справді відправив Сталін — але вже 1929 року, коли став одноосібним вождем ВКП(б), після того, як ті зняли відверто пропагандистський малохудожній фільм «Старе і нове», який оспівував колективізацію на селі…
150403_stalinism9
Того ж таки 1929-го Сталіну виповнилося 50 років. Виглядав він молодшим за свій вік, рухався динамічно, а нам показують якогось дідугана років 65 — 70. Схожим чином головного злодія серіалу Лаврентія Берію, якому на момент зйомок «Веселих хлоп’ят» було лише 34 роки, підтягнутого спортсмена-тенісиста, грає актор значно старший за свого персонажа. Чому? Навіщо? Чи то професійне нехлюйство авторів серіалу, чи то їм важливо зобразити певні функції: Сталін — Берія — Горький — Молотов, от й уся історія 1930-х… Ну а навіщо Сергія Ейзенштейна, спадкового дворянина, батько якого був остзейським німцем, а мати — з поморського купецького роду, автори фільму зробили євреєм? Щоб смішніше було? Чи теж з політичних міркувань? Бо у серіалі Ейзенштейн — це якийсь клоун-невдаха, а не геніальний митець.

ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО БЕРІЮ

Усе, що пов’язане з ним у серіалі — не просто маячня, а політично небезпечна маячня. Не був на момент зйомок «Веселих хлоп’ят» Берія ані чекістом, ані фігурою всесоюзного масштабу. Він з 1931 по 1938 рік перебував на керівній партійній роботі у Закавказзі і зокрема у Грузії. Тому фраза у фільмі: «Лучший друг Берии еще по Грузии», — це якраз із сталінського арсеналу безмежної фальсифікації історії. І на перегляді 1934 року «Веселих хлоп’ят» Берії поруч зі Сталіним не було, бо не могло бути (тоді Лаврентія Павловича, якого нещодавно представили генсеку, зробили лише членом союзного ЦК, а на переглядах були присутні члени політбюро й секретаріату). Але у серіалі інша логіка й інша правда. Хто злодії? Ясна річ, грузини. Сталін теж грузин, але він уже майже «русский», он і прізвище змінив з грузинського на російське, а Берія… Ось він, злодій, тримайте його!
150403_stalinism10
Ось так і треба: мимохідь використати ксенофобію масової телеаудиторії — той зі своїми естетськими дурницями єврей, той зі своїми злодійськими підступами — грузин, і підлеглі його грузини. А головні герої — питомі росіяни, ще й у церкві вінчалися, а Орлова ще й дворянського роду
150403_stalinism11
А підсумок — однозначний: Сталін, попри все, був-таки меценатом, який рятував визначних діячів мистецтва від «всесильного ОҐПУ», а переважне число лих і дурниць у ті часи — від «інородців» і всіляких догматичних нікчем. Інакше кажучи, під виглядом десталінізації триває ресталінізація, тільки тепер старі ідеологеми подаються у дещо більш витонченій формі. Що ж, для тих ідіотів, на яких Путін уже перетворив значну частину населення Росії, згодиться і таке, достатньо примітивне в мистецькому плані і нахабно брехливе у плані відповідності історичним реаліям.
150403_stalinism12
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

Джерело:
http://www.day.kiev.ua/uk/article/media/rosiyska-telepropaganda-stalinizm-u-shatah-antystalinizmu
Російська телепропаганда: сталінізм у шатах «антисталінізму»
27 березня, 2015 – 12:20

Російська телепропаганда: сталінізм у шатах «антисталінізму»: 1 коментар

  1. Cлушні висновки. Ґрунтовний аналіз з історичної точки зору. Вочевидь, – це ще одна маніпуляція свідомістю суспільства, – бо хто ж них здатен усе ці невідповідності побачити та донести до інших.
    В цьому сенсі цей нарис доцільно поширювати ще й російською мовою, а на закиди щодо меншовартості українців (зокрема інтелектуальної) лише співчутливо посміхатись та пропонувати частіше користуватись люстерком…власної історії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *