2015_19 – 21 квітня

19 квітня відбулося:

***
150419_Lexington_Detail
240 років тому (1775) поблизу Конкорда і Лексингтона (штат Массачусетс) відбулося перше збройне зіткнення загонів американських колоністів з англійськими регулярними військами, що стало початком війни за незалежність у Північній Америці (1775-1783). Англійці мали на меті роззброїти колоністів і арештувати їхніх керівників. Підтримувані місцевим населенням добровольці завдали поразки англійським військам. Підкріплення, яке прибуло з Бостона на допомогу англійському загону, становища не змінило. В результаті бою англійці втратили близько 300 чоловік, американці – близько 100. Ці події були сигналом до загального збройного повстання.
150419_Lexington_Washington_at_Cambridge_1925
***

***
150419_Bolivar1
205 років тому (1810) розпочалась Війна за незалежність іспанських  колоній в Америці 1810-1826 рр.
150419_batalla-de-carabobo
***

***
150419_Korea1
55 років тому (1960) в Сеулі розпочалось повстання південнокорейського народу проти лісинманівського режиму – Квітнева революція, падіння режиму Першої республіки і встановлення Другої республіки. Поштовхом до масових заворушень стала фальсифікація виборів президентом Лі Синманом (перший президент Республіки Корея), який хотів обійняти найвищу посаду країни вчетверте.
150419_Korea2
150419_Korea3
***

***
150419_Aryabhata
40 років тому (1975) з полігону «Капустин Яр» на навколоземну орбіту за допомогою радянської ракети-носія був виведений перший індійський науковий штучний супутник Землі «Аріабата», що поклало початок дослідженню Індією космічного простору.
A
150419_Aryabhata_stamp
***

***
150419_P_Obal
115 років від дня народження Петра Павловича Обаля (1900-1987), українського живописця, графіка, педагога. Понад 30 років викладав у середніх навчальних закладах. Серед живописних робіт майстра найвідомішими є: «Автопортрет», «Золоте Поділля», «Лемківські ниви», «Карпатські верби»; серед графічних – «На базар», «Безробітні», «Каменяр», «Квітень». У 1950 році митця репресували, реабілітували у 1957 році.
***

***
150419_I_Rozniychuk_Barabolia
105 років від дня народження Марка Бараболі (справж. – Рознійчук Іван Федорович; 1910-1945), українського письменника-сатирика, публіциста. Жив і працював на Закарпатті (вчителював у Рахові). Друкувався у місцевій пресі. За життя письменника світ побачила єдина збірка гуморесок і фейлетонів «З-під їдкого пера. Сатири» (вийшла в Празі, 1941).
***

***
150419_M_Kostomarov2
130 років з дня смерті Миколи Івановича Костомарова (1817-1885), українського історика, етнографа, письменника, громадського діяча, одного з засновників Кирило-Мефодіївського братства (написав його програмні документи «Книга буття українського народу», «Правила» і дві відозви). Народився в сім’ї багатого поміщика-росіянина і української селянки-кріпачки (це про неї Шевченко писав у вірші, присвяченому Костомарову: «Дивлюсь, твоя, мій брате, мати, чорніша чорної землі, іде з хреста неначе знята…») в селі Юрасівка на Воронежчині. Закінчив Харківський університет. Ад’юнкт-професор Київського університету. Професор Петербурзького університету, співробітник журналу «Основа», редактор збірника «Акты Южной и Западной России».
150419_M_Kostomarov
Величезна наукова спадщина Костомарова містить фундаментальні праці з історії України ХVІ – ХVІІІ століть – «Богдан Хмельницький», «Мазепа и мазепинцы», «Гетьманство Юрия Хмельницкого», «Павел Полуботок» та ін. Автор збірок поезій «Українські балади» та «Вітка», історичних драм «Сава Чалий», «Переяславська ніч», повістей, казок. Майже 10 останніх років життя Костомаров прожив у селі Дідівці під Прилуками (родовий маєток дружини), де він поправлявся після інсульту. Сучасники історика у своїх мемуарах охоче розповідають про Костомарова-людину, відзначаючи його феноменальну пам’ять, а заодно й численні «професорські» дивацтва. Живучи в Дідівцях, Костомаров любив гуляти лісом, збираючи квіти, які засовував у петельки й кишені піджака, або ж у капелюха. Боявся спеки й сварився з рідними за відчинені вікна; всупереч забороні лікарів щоранку обливався холодною водою. Був примхливий до їжі: обов’язково вимагав, щоб риба, перед тим, як її почистять і засмажать, неодмінно була живою (те ж саме вимагалося, коли йшлося про курячий бульйон). На схилі літ був страшенно неуважним. Мало не щодня «бігав по церквах», у яких довго й щиро молився.
***

***
150419_L_Bachynskyi
85 років з дня смерті Льва Васильовича Бачинського (1872–1930), українського політичного діяча, адвоката. Автор конституційного закону від 3 січня 1919 року про об’єднання ЗУНР і УНР та закону про земельну реформу від 14 квітня 1919 р. Брав участь в урочистій церемонії проголошення Злуки двох українських держав у Києві. Після переходу УГА за Збруч залишився в окупованому польськими військами Станіславі. Підтримував діяльність президента ЗУНР Є. Петрушевича за кордоном, спрямовану на відновлення незалежності Західно-Української Народної Республіки дипломатичними заходами. Належав до провідних членів Української радикальної партії (з 1926 –Української соціалістичної радикальної партії).
***

***
150419_V_Borodai
5 років з дня смерті Василя Захаровича Бородая (1917-2010), українського скульптора, народного художника СРСР. У 1966-1973 рр. – ректор Київського художнього інституту. Працював у галузі монументальної та станкової скульптури. Це саме він створив найяскравіші пам’ятники Києва часів СРСР: Батьківщину-Мати, монумент Щорсу, Лесі Українці і, звичайно ж, знаменитий пам’ятник засновникам Києва.
150419_V_Borodai2
***

20 квітня відбулося:

***
150420_Berlin_1945_2
70 років тому (1945) о 13 годині 50 хвилин далекобійна артилерія 79-го стрілкового корпусу 3-ї ударної армії відкрила вогонь по Берліну – початок штурму столиці нацистської Німеччини. Це стало своєрідним «подарунком» до дня народження Гітлера. Цього дня фюрер, стан якого наближався до божевілля, оголосив про своє рішення померти в Берліні. «Я розділю долю моїх солдат і прийму смерть у бою. Навіть якщо ми не зможемо перемогти, ми потягнемо за собою у небуття півсвіту», – заявив він оточенню.
150420_Berlin_1945_1
Наступного дня частини 26-го гвардійського і 32-го стрілкових корпусів дійшли до околиць Берліна і встановили перший радянський прапор на території міста. Ввечері 22 квітня радянські війська замкнули подвійне кільце оточення навколо Берліна. Цікаво, що до листопада 1944 року 1-й Білоруський фронт, якому за географічним розташуванням належало зайняти Берлін, очолював Костянтин Рокосовський. За своїми заслугами і за непересічним талантом полководця він мав повне право претендувати на частину взяття ворожої столиці, але Сталін несподівано замінив його на Георгія Жукова, а Рокосовського направив на 2-й Білоруський фронт. Рокосовський не втримався й запитав Сталіна про причину такої немилості, але той заспокоїв полководця, що буцімто ділянка на яку його переводять (узбережжя Балтики) не менш важлива. Історики ж вбачають справжню причину такої рокіровки в тому, що Рокосовський був етнічним поляком. Під час взяття Берліна конкуренція точилася і між маршалами, і між фронтами. 20 квітня, коли частини 1-го Українського фронту почали просуватися більш успішно, ніж війська 1-го Білоруського, й виникла можливість, що саме вони першими увірвуться в місто, Жуков наказав командувачу 2-ї танкової армії Семену Богданову: «Пошлите от каждого корпуса по одной лучшей бригаде в Берлин и поставьте им задачу не позднее 4 часов утра 21 апреля любой ценой прорваться на окраину Берлина и немедля донести для доклада т. Сталину и объявления в прессе». А Конєв (командувач 1-го Українського) був ще відвертіший: «Войска маршала Жукова в 10 км от восточной окраины Берлина. Приказываю обязательно сегодня ночью ворваться в Берлин первыми», – написав він 20 квітня командувачам 3-ї и 4-ї танковими арміями. 28 квітня Жуков поскаржився Сталіну, що війська Конєва зайняли ряд кварталів Берліна, які за планом належали до його зони відповідальності, і Верховний наказав частинам 1-го Українського фронту віддати тільки-но зайняту з боями територію. Стосунки між Жуковим і Конєвим були вкрай напруженими до кінця життя. За свідченнями Григорія Чухрая, невдовзі після взяття Берліна полководці навіть побилися.
150420_Berlin_1945_3
***

***
150420_marche_20_avril
35 років тому (1980) владою Алжиру були придушені масові виступи берберів на захист своєї культурної самобутності (так звана «берберська весна»).

150420_amazigh_flag

150420_amazigh
***

***
150420_Ph_Pinel
270 років від дня народження Філіппа Пінеля (1745-1826), видатного французького лікаря-гуманіста, одного з основоположників наукової психіатрії, члена Паризької академії наук, засновника наукової школи. Медициною почав займатися після 30 років – до того готувався стати священиком. Запропонував нову концепцію лікування психічно хворих людей, революційну для свого часу. Зокрема зняв з хворих кайдани, перевів їх з темних затхлих приміщень до кімнат з гарним освітленням і вентиляцією. До речі, дозвіл на проведення цієї своєрідної реформи лікар брав у революційного Конвента. Пінель є автором наукових праць у царині психіатрії. Його трактат про душевні хвороби (1801) залишається класичною працею; у Франції Пінеля вважають засновником наукової школи психіатрів.
***

***
145 років від дня народження Семена Михайловича Евенбаха (1870-1937), українського художника театру. З 1889 року працював в оперних антрепризах Харкова, Києва, Одеси. В 1921-1937 рр. – художник-постановник Київського театру опери та балету.
***

***
150420_A_Shtepa
10 років з дня смерті Антона Гнатовича Штепи (1903-2005), українського різьбяра на дереві, заслуженого майстра народної творчості УРСР (1990), патріарха української школи різьбярства. Автор переважно тематичних скульптур: «Ішов кобзар до Києва та й сів спочивати», «Наймичка», «Лірик», «Тарас Бульба», «Випив чарочку, не більш», «Засновники Києва». Твори митця експонувалися на 40 українських і закордонних виставках. Був знаним майстром українських народних інструментів (виготовляв ліри, бандури). Народився, жив і працював у с. Сваричівка на Чернігівщині.
***

21 квітня відбулося:

***
105 років тому (1910) у Києві було припинено функціонування «Просвіти» – української громадської організації культурно-освітянського спрямування, яка відновила свою діяльність лише 4 квітня 1917 року.
***

***
95 років тому (1920) уряди УНР і Польщі підписали політичну і воєнну конвенції. За Польщею визнавалося право на територію Східної Галичини, Холмщини, Поділля й Волині.
***

***
150421_Brasilia_1960_1
55 років тому (1960) була урочисто відкрита нова столиця Бразилії – Бразиліа. Місто було споруджене за рекордно короткий період (1957-1960) за проектами, розробленими архітекторами Оскаром Німейєром і Лусіу Костою. Бразиліа, на знак визнання непересічності архітектурного вигляду міста, проголошена ЮНЕСКО культурним надбанням людства.
150421_Brasilia_1960_2
150421_Brasilia_1960_3
150421_Brasilia_1960_4
150421_Brasilia_1960_5
***

***
150421_I_Kulibin
280 років від дня народження Івана Петровича Кулібіна (1735-1818), видатного російського механіка-самоука. Понад 30 років керував механічними майстернями Петербурзької академії наук. Збудував модель дерев’яного моста через Неву, «водохідне судно», що рухалося проти течії. Створив оригінальний годинник, оптичний телеграф, «дзеркальні ліхтарі», візок-самокат, ліфт тощо. Знаменитий вчений Леонард Ейлер вважав Кулібіна геніальним.

Збереглась оповідка про зустріч Суворова й Кулібіна на невеличкому зібранні у Потьомкіна: «Как только Суворов увидел Кулибина на другом конце залы, он быстро подошёл к нему, остановился в нескольких шагах, отвесил низкий поклон и сказал: «Вашей милости!» Потом, подступив к Кулибину ещё на шаг, поклонился ещё ниже и сказал: «Вашей чести!» Наконец, подойдя совсем к Кулибину, поклонился в пояс и прибавил: «Вашей премудрости моё почтение!» Затем он взял Кулибина за руку, спросил его о здоровье и, обратясь ко всему собранию, проговорил: «Помилуй Бог, много ума! Он изобретёт нам ковёр-самолёт!»»

Доживати віку Івану Кулібіну після відставки довелось на батьківщині, у Нижньому Новгороді. Це було майже вигнання. Помер видатний російський механік 11 серпня 1818 року, 83-річним. Для похоронів його дружині довелось продати настінний годинник, ще й позичити грошей у сусідів. Кулібін був тричі одружений (востаннє одружився у 70 років і дружина народила йому трьох доньок), загалом мав 12 дітей.
***

***
150421_O_Stanimir
125 років від дня народження Осипа Станіміра (1890-1971), українського журналіста, військового та громадського діяча, мемуариста.
***

***
150421_O_Soroka
115 років від дня народження Олександра Назаровича Сороки (1900-1963), українського хорового диригента, народного артиста УРСР. З 1923 року – в хоровій капелі «Думка». Спочатку співав, з 1934 – її диригент, 1937-1940 та з 1946 – головний диригент. У 1940-1946 рр. – художній керівник капели «Трембіта».
***

***
SONY DSC
100 років від дня народження Володимира Федосійовича Яценка (1915–2010), українського художника, майстра пейзажу, мистецтвознавця. Заслужений діяч мистецтв України (1961). Автор монографії «М. С. Самокиш» (1945) і альбому «Микола Самокиш» (1979). У 1944 – 1952 роках був директором Харківського художнього музею, з 1970 по 1989 — директор Державного музею українського образотворчого мистецтва в Києві (зараз – Національний художній музей України).
***

***
150421_O_Muratov
80 років від дня народження Олександра Ігоровича Муратова (1935), відомого українського кінорежисера, сценариста, поета, прозаїка, публіциста. З 1967 року – режисер Київської кіностудії ім. О. Довженка. Поставив стрічки: «Біля Крутого Яру», «Маленький шкільний оркестр», «Стара фортеця», «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір», «Гонки по вертикалі» та ін. Зняв перший у світі фільм мовою кримських татар «Татарський триптих» (2005) за мотивами творчості Михайла Коцюбинського. Заслужений діяч мистецтв України. Під час першої Російсько-Чеченської війни був у Чечні, займався контрпропагандою, зокрема, знімав відеоролики про звірства російських солдатів; був поранений. Остання робота Олександра Муратова – документальний фільм «Совість. Феномен Івана Дзюби», знятий 5 років тому. Попри поважний вік митець бере активну участь у громадському житті країни.
***

***
150421_M_Kropyvnytskyi
105 років з дня смерті Марка Лукича Кропивницького (1840-1910), українського драматурга, актора, режисера, композитора. Автор понад 40 п’єс (серед них, такі відомі як «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «Чмир», «Скрутна доба»). Сценічну діяльність почав у аматорському театрі, на професійній сцені з 1871 року. Створив школу режисури і акторської майстерності. Серед учнів Марка Кропивницького – Г. Затиркевич-Карпинська, Л. Ліницька, Г. Борисоглібська, І. Мар’яненко. Очолював драматичні трупи, створив низку яскравих сценічних образів; писав музику до вистав, автор вокальних дуетів («Де ти бродиш, моя доле»), романсів («Соловейко»). Не маючи змоги наприкінці життя систематично працювати в трупі, Марко Кропивницький все-таки час від часу з’являвся перед глядачами. Востаннє він виступив у 1910 році в Києві, декламуючи твір Шевченка «Чернець» під час традиційного відзначення річниці смерті Шевченка. Після того Марко Лукич ще поїхав на гастролі до Одеси, де 40 літ тому (у 32 роки) вперше виступив як артист-професіонал. 7 квітня мала відбутися вистава, але виступати М.Л. Кропивницький вже не міг: відчував себе недобре. Виставу довго не починали, переповнений зал хвилювався. Щоб заспокоїти глядачів, Марко Лукич вийшов на авансцену, попрохав пробачення і, посилаючись на недугу, сповістив, що грати не зможе. На другий день йому трохи покращало, і він виїхав додому. По дорозі з Одеси до Києва в поїзді біля станції Підгірна 21 квітня 1910 року Марко Кропивницький помер. Поховано видатного корифея української сцени у Харкові.
150421_M_Kropyvnytskyi_stamp
***

***
150421_Mark_Twain_1867
105 років з дня смерті Марка Твена (Семюел Ленггорон Клеменс; 1835-1910), американського письменника. «Вся сучасна американська література вийшла з однієї книги Марка Твена, яка називається «Гекльберрі Фінн» (Гемінґвей).
***

***
150421_Z_Haidai_1
50 років з дня смерті Зої Михайлівни Гайдай (1902-1965), української співачки (сопрано), народної артистки СРСР, лауреата Державної премії СРСР. Солістка Київського (1928–1955) і Харківського театрів опери та балету (1930-1934), викладач Київської консерваторії.
150421_Z_Haidai_2
***

***
150421_edward-victor-appleton
50 років з дня смерті сера Едварда Віктора Еплтона (1892-1965), англійського фізика, дослідника іоносфери, лауреата Нобелівської премії (1947). У 1924 році спільно з англійським фізиком М. Барнетом експериментально виявив шар іоносфери, що відбивав радіохвилі (шар Еплтона).
***

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/19_kvitnya_tsey_den_v_istoriii_2044362
19.04.2015
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/20_kvitnya_tsey_den_v_istoriii_2044363
20.04.2015
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/21_kvitnya_tsey_den_v_istoriii_2045045
21.04.2015

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.