Ребус ребусів

150523_populus1

Про соціально-психологічний вимір українських реформ

«В Україні відбуваються реформи, і їй допомагають Європа та США, внаслідок чого гривня впала втричі. А в Росії немає жодних реформ, а на додачу Європа та США оголосили їй санкції, внаслідок чого рубль упав удвічі. Висновок: для пересічних громадян куди вигідніші санкції Заходу, аніж його допомога, і відсутність реформ, аніж їхня наявність».

Така приказка в різних варіантах останніми місяцями гуляє Інтернетом, і попри її певну демагогічність (бо ж реальні економічні реформи в Україні навряд чи можна вважати розпочатими), вона здебільшого психологічно спрацьовує та наганяє смуток навіть на завзятих прихильників Революції Гідності. А з яким задоволенням і з якими коментарями поширює її в соціальних мережах різноманітна політична і біляжурналістська шелупонь

І якби ж то йшлося про єдину напівправдиву (чи на три чверті правдиву, чи ба навіть на всі 100% правдиву) констатацію вельми невтішного стану з українськими реформами та їхніми соціальними наслідками!

«БУДЬ-ЯКІ РЕФОРМИ МАЮТЬ ВАЖЛИВИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВИМІР»

Ясна річ, нонсенсом було б стверджувати, що для пострадянських економік значно краще, коли Захід накладає санкції, аніж коли допомагає. Реальні механізми падіння і зміцнення національної валюти значно складніші. Та й зі стратегіями західних позичальників та інвесторів не так просто: скажімо, забагато фахівців Міжнародного валютного фонду здобули освіту в університетах, де панує гримуча суміш ліволіберальної та лівацької ідеології, де зуміли вульгаризувати й перекрутити економічні ідеї Маркса і Кейнса, звівши всю повноту економічного життя до одновимірного руху фінансових потоків. От і формується у затятих адептів ринку абсурдна настанова, неначе фінанси є чимось самодостатнім для виведення країни з кризи… Але існує масова свідомість, яку не цікавлять тонкощіу них мусять розбиратися урядовці та парламентарії. І будь-які реформи, крім суто економічного і політичного вимірів, мають ще й не менш важливий вимір — психологічний, тобто їх доцільно розглядати під кутом соціальної та політичної психології. А от на це в Україні, здається, ніхто, крім незалежних інтелектуалів, не зважає.

А тим часом, скажімо, навіть розмови про підвищення пенсійного віку для чоловіків до 65 років, коли реальна прогнозована тривалість життя є меншою, можна вважати потужним психологічним стимулом для активного населення молодого й середнього віку не мати справи з пенсійними фондами, не заощаджувати коштів, одержувати зароблене «кешем», «чорною» готівкою і не платити податків. Які успішні реформи можливі за цих обставин? Про такий пенсійний вік із психологічного боку має сенс вести мову в разі, якщо середня прогнозована тривалість життя чоловіків сягне хоча б 69 — 70 років.

Чимось схожа за своїм психологічним впливом на населення ситуація з великими державними боргами, які має Україна. Такі борги — зайвий стимул для молоді цілими сім’ями назавжди виїжджати за кордон, щоб ці борги на них та їхніх дітях не висіли. Бо ж в очах українців уже вималювалася безвихідь: ми беремо кредити, щоб віддати попередні. І хоч це не зовсім так, для масової свідомості хитромудрі аргументи значення не мають. У цьому плані варто звернути увагу на ситуацію в Грузії: попри наче й успішні реформи, з країни виїхало чимало молоді, передусім освіченої, і не в останню чергу тому, що навіть багатьом щирим патріотам не хочеться, щоб їхні діти сплачували державний борг, тобто працювали не на країну, а на чужоземних «дядьків».

У цьому сенсі колосальне значення для успіху польських реформ за часів Бальцеровича мало списання й реструктурування державних боргів, бо в поляків з’явився сенс працювати на себе, на країну і платити податки, які мали йти на розвиток держави та соціальні виплати. Масовий громадянин відчув, що його праця є часткою того, що відкриває країні вихід із кризи та шлях до нормального європейського життя. В Україні цього чинника немає, уряд торік не займався проблемою списання частини боргів, а отже, стимул праці на благо країни мінімізований, а стимул еміграції — максимізований. Чи розуміють в уряді й парламенті: для українців украй психологічно важливо знати, що вони працюють на себе, а не на сплачування держборгу?

«ПОТРІБНО СИСТЕМАТИЧНО РОЗПОЧАТИ ТРАНСФОРМАЦІЮ ОЛІГАРХІЧНОГО ЛАДУ»

Загалом, щоби створити сприятливий соціально-психологічний клімат для реформ в Україні, владі та громадянському суспільству найперше слід не спорадично, а систематично розпочати трансформацію олігархічного ладу, який у нас установився за часів правління Леоніда Кучми, у напрямку ефективнішого типу капіталізму.

Знані західні експерти Вільям Баумол, Роберт Літан і Карл Шрамм виокремлюють чотири типи капіталізму в сучасному світі — олігархічний, державний, великий стійкий чи організаторський та підприємницький. Перший — той, що утвердився в Україні, — найгірший під будь-яким оглядом. Навіть державний капіталізм, який кілька десятиліть тому домінував у Південній Кореї і сьогодні посідає панівні позиції в Китаї, кращий за олігархію. Проте Україна має всі потенційні можливості взяти курс на організаторський та підприємницький капіталізм, «надбудовою» якого є розвинута політична демократія. Сам факт узяття країною рішучого курсу на найефективніші типи ринкової економіки, підтверджений діями влади, стане потужним мобілізуючим соціально-психологічним чинником.

150523_populus2

Не менш ефективним чинником стане правильний розподіл податкового і тарифного тягаря. Чому треба долати кризу шляхом зростання фінансового тягаря, який несуть пересічні громадяни та середній і дрібний бізнес? А це факт, бо ж, скажімо, нові тарифи на електроенергію виписані таким чином, щоб не надто глибоко залазити в кишені тих, хто має кількаповерхові маєтки зі спортзалами і критими плавальними басейнами. Та й наявність можливості вільно виводити кошти в офшорні зони (чим не користується, ясна річ, 99% українських громадян і про що знають усі) не сприяє успіхові реформ, чи не так? Он Франклін Делано Рузвельт, коли став губернатором штату Нью-Йорк, запровадив істотний податок на розкіш. І нічого, допомогло. Як забезпечити оплату громадських робіт десяткам тисяч незаможних жителів штату, так і самому Рузвельту — стати невдовзі президентом США. Що ж до багатіїв, то Рузвельт зумів знайти для них вагомі аргументи — і тоді, і в наступні роки, вже очоливши державу і виводячи її з кризи. І мафію за його правління загнали на периферію економічного життя, а найлютіших гангстерів ФБР або нацькувало один на одного (наслідком чого стало їхнє швидке взаємознищення), або банально перестріляло з санкції президента.

І взагалі — громадяни мають бачити, що коли йдеться про істотне скорочення державних витрат, то це не щось механічне, а змістовно ефективне, залежно від ситуації — тимчасове чи постійне, прямо пов’язане з наведенням жорсткої бюджетної дисципліни, з перекриттям каналів «дерибану» коштів держави. А коли йдеться про боротьбу з корупцією, то це справжня боротьба і реальна детінізація економіки. Потрібно стимулювати (і знов-таки, робити це явним) бізнесменів вкладати вільні кошти, насамперед у розширення виробництва, у розвиток внутрішнього ринку та експорту. Ба більше: в цьому плані можна за певних обставин використати навіть девальвацію національної грошової одиниці (але не обвальну, як це було зроблено в Україні) задля пожвавлення експорту й обігу грошей та мобілізації національного товаровиробника.

«ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ШВИДКИХ РАДИКАЛЬНИХ РЕФОРМ В УКРАЇНІ — ЦЕ ФАКТ»

…Усе написане вище — це тільки ескізи до обговорення, осмислення та розв’язання проблеми творення надійного соціально-психологічного ґрунту економічних реформ і політичного поступу. Йдеться про врахування і внутрішніх, і зовнішніх чинників, про відсіч дезінформаційному тиску та про приведення до тями деяких західних структур і партнерів України. Якщо поляки змогли, то чому ми не зможемо?

Втім, тут постає ще одна проблема: у Польщі знаменитий уряд реформаторів, очолюваний, якщо хтось пам’ятає, професором Тадеушем Мазовецьким (міністр фінансів — Лешек Бальцерович, міністр праці та соціального забезпечення — Яцек Куронь), був урядом професорів, нещодавніх дисидентів, профспілкових лідерів та чесних генералів, які їздили польськими «фіатами», а з нерухомості мали хіба що квартири в міських багатоповерхівках та котеджі в передмістях на чотири кімнати з кількома сотками землі під сад. Це був уряд відповідальних діячів, які ділили разом із народом нестатки перехідного періоду і працювали не менше, ніж шахтар чи металург, учитель чи матрос, одержуючи приблизно таку саму винагороду за свою роботу. Хтось може сказати: «Це був популізм!». Ні, йшлося про прості речі, які були органічними для польських реформаторів і які допомогли їм у створенні соціально-психологічного підґрунтя реформ. У цьому плані чинна українська влада має дуже й дуже серйозні проблеми, чи не так?

Але будьмо оптимістами: об’єктивна необхідність швидких радикальних реформ в Україні — це факт, отож знайдуться і ті, хто їх успішно проведе.

Сергій Грабовський

Джерело:
http://www.day.kiev.ua/uk/blog/suspilstvo/rebus-rebusiv
Ребус ребусів
Про соціально-психологічний вимір українських реформ
20 травня, 2015 – 11:33

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.