Реінтеграція Донбасу? Під грошову заставу Захарченка і Плотницького

150523_down-zaharchenko

Ватажки так званих «народних республік» – не просто неприємні люди. Вони офіційно оголошені нашою Генпрокуратурою терористами, і за сприятливого (для нас) збігу обставин повинні опинитися на лаві підсудних.

Але це зовсім не означає, що будь-які їхні публічні заяви ми повинні відкидати «з порогу» або, ще гірше, прагнути зробити все навпаки. Треба все ж підходити до справи більш тонко, чи що. Як у айкідо – так спрямовувати енергію ворожого випаду, щоб противник сам себе калічив – але навіть не відразу міг це зрозуміти.

МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ

Ну, наприклад, коли хтось із вищезгаданих індивідів, на своєму «приблатньонному» жаргоні, висуває до України вимогу платити пенсії та соціальні допомоги мешканцям захоплених ними територій – не варто піддаватися цілком законному роздратуванню і намагатися пояснити таким ораторам нездійсненність їхніх мрій. Все-таки мова йде не про них, а про українців, які потрапили у досить складне становище.

150523_down-zaharchenko5

Взагалі, не будемо піддаватися жодним емоціям – подивимося на справу прагматично. І найперше – заглянемо до Конституції України. Де вже у статті 1 говориться про те, що країна наша є, крім іншого, соціальною та правовою державою. Стаття 3 наполягає:

«Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Наша Конституція – як пісня. Так би її цитував і цитував, але рамки жанру не дозволяють. Тому тільки за темою: «Стаття 24. …Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Тобто, незалежно від того, живе громадянин у Львові, Конотопі чи Донецьку – держава однаково гарантує його соціальні права. Які саме, уточнює стаття 46: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними…»

Перепрошую за довгі цитати, але вони нам знадобляться нижче. А поки констатуємо очевидне: Україна, як держава, за Основним своїм Законом зобов’язана виплачувати пенсії та соціальні допомоги тим жителям окупованих територій, кому вони належаться за українськими законами, і Уряд повинен оголосити максимально гучно, що він ці виплати збирається відновити вже найближчим часом.

ДИЯВОЛ У ДРІБНИЦЯХ

Коротше кажучи, платити треба, й будь-які заперечення тут не просто недоречні – вони антиконституційні, тобто, по суті – злочинні. Залишається розібратися з деякими організаційними дрібницями. Легко сказати: «платити». А як це реалізувати на практиці, якщо вся колишня інфраструктура в окупованій частині Донбасу зруйнована, і втрачено зв’язок між українською державою та громадянами, які там перебувають?

Можна, звичайно, направляти броньовики з гривнями прямо на адресу, назвемо це коректно, окупаційної влади. Однак скільки я не студіював статті й розділи Конституції – ніде не знайшов пункту, в якому українці зобов’язуються бути ідіотами. Неважко уявити, як ОБСЄ аплодуватиме, проводжаючи настільки своєрідний «гумконвой» «на дєрєвню к дєдушке» – але де гарантія, що тт. Плотницький і Захарченко не знайдуть грошам значно краще, за їхнім розумінням, застосування. Звичайно, оплески європейців – це приємно. Але ми ж говоримо про виконання наших конституційних обов’язків.

Тому – слід вимагати гарантій того, що кожен донецький (луганський, макіївський, алчевський і т.д.) пенсіонер або, там, шахтар-«регресник», отримає свої кревні. Що це можуть бути за гарантії? Ну, по-перше, наш Пенсійний фонд повинен мати можливість встановити з кожним своїм клієнтом двосторонній зв’язок. Щоб ПФУ, скажімо, в рамках регулярного моніторингу, міг опитувати – за випадковою вибіркою, наприклад – людей: отримали вони гроші чи ті загубилися десь на безкрайніх обширах «республіки»? А з іншого боку – щоб ображений пенсіонер міг донести до відома українського чиновника: «Ніяких грошей досі не бачив!». Зрештою, треба бути впевненими, що гривні не йдуть на користь неопізнаних «мертвих душ». Люди ж, на жаль, не вічні. Особливо в умовах війни і знищеної окупантами охорони здоров’я.

Для цього, по-друге, потрібні канали зв’язку; технічно забезпечити їх функціонування нескладно, але вони не гарантовані від зовнішнього втручання. Точніше, таке втручання якраз і гарантоване. Тому потрібен контроль ще й за цією сферою. Ось тут – і це по-третє – можуть знадобитися озброєні миротворці, про яких багато мовиться останнім часом. Ну, і, зрозуміло, контрольна місія ОБСЄ нехай не залишається осторонь. Можна її персонал наситити українськими фахівцями. Гадаю, т. Лавров проявить тут послідовність і не чіплятиметься до їхнього громадянства.

Мені можуть заперечити, що різного роду плотницькі та захарченки можуть прийняти такий план і навіть пару місяців дотримуватися його умов (щоб на якийсь час заткнути роти голодним стареньким), а потім вчинити у повній відповідності до своєї бандитської психології. Тобто «віджати» отримані кошти силою. Згоден. Саме так вони і вчинять. Якщо ми своєчасно не введемо в дану схему ще один елемент. Назвемо його так: «Стабілізаційно-страховий фонд» (ССФ).

ПЕРЕВІРКА НА ВОШИВІСТЬ

Дефіциту захароплотницьких запевнень про те, що вони насмерть б’ються за благополуччя підконтрольного населення, не спостерігається. Тому вони повинні піти на цю пропозицію без помітних коливань – або самовикритися. Усе просто. Нехай на рахунок, відкритий в одному з державних банків України, кожна «республіка» покладе, наприклад, по мільярду доларів. Для гарантування безперебійних виплат пенсійних та інших сум громадянам, які заслужили на те право. Збитків при цьому власники внесків не зазнають – тим більше, що Ощадбанк, наскільки мені відомо, дає 100-відсоткову державну гарантію повернення вкладів.

150523_down-zaharchenko3

Ну, полежать грошики якийсь час, мало того – відсотки наростуть. Чим погано?! Але це, зрозуміло, тільки доти, доки донецькі /луганські гопники не замахнуться хоч раз на легку «пенсіонерську» здобич. Або тому ж Захарченкові не вдарить зненацька у голову освіжаюча пахуча рідина, і він не кинеться завойовувати нові території, як це неодноразово було ним обіцяно. Так, тут є одна складність: ні «ДНР», ні «ЛНР» ніким не визнані, і тому від імені даних «юридичних осіб» ніхто внести гроші у Фонд не зможе. У такому разі, це можуть зробити самі ватажки – як фізичні особи.

Що? На мільярди вони досі не розжилися? Ну, то нехай їх проспонсорують кремлівські господарі. Повторюся: у такій схемі ніхто нічого не втрачає, зате виграють усі, так би мовити, люди доброї волі, і головне – наші старенькі.

Якщо ж мільярд «зелених» здасться окупантам непідйомною сумою – є варіант її зменшити. Чи правильніше – уточнити розрахунки.

БАЗА РОЗРАХУНКУ

Можна визначити внесок у ССФ, виходячи, припустимо, з піврічної потреби у пенсіях окупованих територій (для Луганщини це десь близько 8-10 млрд грн). Але для цього, знову ж таки, потрібні повні дані про кількість громадян, які потребують соціальної допомоги держави.

150523_down-zaharchenko4

Тут ключове слово – «громадянин». Україна повинна точно знати, хто з людей, які проживають на окупованих територіях, продовжує себе вважати громадянином України, а хто вже вважає себе громадянином «ЛНР»/«ДНР». Перші отримують право на соціальну допомогу, другі – вже вибачте. Самі вибрали свою долю. Таким відразу можна порадити брати у руки запальні плакати й вирушати на Дураківку (якщо справа відбувається в Луганську) або на площу Шевченка у Донецьку. Якщо її ще не перейменували.

150523_down-zaharchenko2

Пам’ятаєте, що сказано у ст. 46 Конституції? «Громадяни мають право на соціальний захист». А з якої радості наша держава повинна догоджати відщепенцям? Ось тільки не треба ображено волати щось на зразок: «Я цю пенсію горбом заробив(ла)»! Змушений засмутити волаючих: ніхто з вас нічого не заробив. Нагадую: в Україні – реально – діє т.зв. солідарна пенсійна система (накопичувальна існує лише в зародковому стані, і вже точно не стосується 99,9% пенсіонерів Донбасу).

Пенсійний фонд наповнюють працюючі у даний час українці. А те, що заробляли нинішні пенсіонери – те йшло на соціальну допомогу їхнім батькам. Чи хтось буде стверджувати, що йому, свого часу, на батьків було глибоко наплювати? Ну-ну…

Чи погодяться громадяни України ділитися своїми не надто великими доходами з учасниками минулорічних антиукраїнських шабашів – питання, як кажуть, риторичне; хоча можна і соцопитування провести. Зрозуміло, не за наші гроші.

Ось, у принципі, і вся схема. Деталі, звичайно, підлягають уточненню та подальшому погодженню, можливо, в оголошених нещодавно «мінських» групах. По-моєму, абсолютно нічого складного або нездійсненного – технічно, фінансово – тут немає. Але хотів би я подивитися, як хлопці по той бік лінії розмежування вогню сприймуть пропозицію визначитися із громадянством потенційних одержувачів українських пенсій.

З одного боку, їм вигідніше, щоб грошей приходило на «їхні» території якомога більше, і кількість громадян України в такому випадку має бути максимальною. А з іншого, якщо переважна більшість заявить про своє українство – тоді кого цей набрід взагалі представляє? Самих себе? Чи «братський» вінегрет народностей, що населяють Російську Федерацію? Пітерську братву, тобто…

***

Приблизно за такою ж схемою можна запропонувати інтегрувати економіку окупованих територій у загальноукраїнський економічний простір, причому систему гарантій слід пропонувати ще більш широку і значно гнучкішу. Тут важливо відразу ж зайняти наступальну позицію. На відміну від колишніх, з агресивністю у нинішнього уряду справи складаються трохи краще, але все одно ми весь час намагаємось зайняти кругову оборону й лише іноді наважуємося на більш-менш успішні «вилазки».

А тим часом, при достатній наполегливості, можна було б навіть пограти з Путіним у «євразійський економічний простір». І так зіпсувати йому нерви, що він сам став би відпихатися від нас руками й ногами. Або вирішив би здатися на наших умовах.

Заважає незжитий комплекс колишньої колонії?

Михайло Бублик, Сєверодонецьк.

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/reintegratsiya_donbasu_pid_groshovu_zastavu_zaharchenka_i_plotnitskogo_2056157
10:02 23.05.2015
Реінтеграція Донбасу? Під грошову заставу Захарченка і Плотницького

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.