Те, що асистувало Биківні, треба знищити на всіх рівнях – Вадим Скуратівський

150601_V_Skurativsky1

Україна отримала незалежність ще в 1991 році, але тільки зараз на законодавчому рівні ми відмовляємося від радянської символіки та всього, що притаманно тій ідеології. Дехто з українців сприйняли це з полегшенням: «Нарешті!». Дехто, переважно люди старшого покоління, з певною образою, адже ця символіка супроводжувала їх все життя. Мистецтвознавці і художники заговорили про естетичну та художню цінність тих чи інших об’єктів радянської доби. А деякі міжнародні організації навіть заявили про загрозу обмеження свободи слова. Про те, чому треба на законодавчому рівні дистанціюватися від символіки радянської доби Укрінформу розповів культуролог і філософ Вадим Скуратівський.

ВОГНИК ЗА ТЮРЕМНИМИ ГРАТАМИ

– Як ви вважаєте, чи існує і де вона та межа, перетнувши яку, можна зруйнувати те, що має естетичну чи моральну цінність?

– Одверто кажучи, я не знаю де та межа, і ніхто, ні в цій країні, ні в усьому світі не знає де ця межа. Десь на початку XVI століття людство вирішило перетворити свою соціальну долю і імплікувати до свого існування абсолютну справедливість. На це витратили своє життя найкращі мислителі. А закінчилося все посередині XX століття величезним скандалом. Письменник Набоков примусив одного із своїх героїв замислитися над тим, що ж трапилося, що оцей самий вогник, який манив все людство, перетворився на світло лампи за гратами, де сидить тюремний наглядач. Це геніальна метафора. Прагнення до справедливості  закінчилося грандіозним скандалом, радянським скандалом з 1918 до 1987 року, тому що потім вже дуже швидко вибудовувалася нова система. Річ у тім, що оця сама ідея абсолютної справедливості, на превеликий жаль, скінчилася побудовою велетенського так званого тоталітарного монстра. Зрештою оцей газетний образ нам нічого не скаже, але все це закінчилося неймовірною несвободою, неймовірною несправедливістю.

Як свідок цієї самої несправедливості, я з усією впевненістю хочу вам сказати, що навіть найжорстокіші сеанси, скажімо, гітлеризму або західних екскурсій в так званий третій світ, в напрямі його упокорення в Африці, в Азії, не йдуть ні в яке порівняння з тим, що мало місце в цій країні в 1917-1987 роки.

Якби людство справді вгледілося в те, що тоді коїлося, то воно скрикнуло від жаху. І рано чи пізно, людство мало відкластися від цієї утопії. На Заході воно відкладається ідеологічно, а тут воно мало відкластися  інституційно.

А що ж тепер робити з усіма цими людьми, з усіма жестами людей, які вибудовували  усе це «справедливе суспільство»? Не знаю, яким чином можна відкластися від цих людей, від іх текстів, жестів. Але треба якимось чином інституційно відкластися від тієї несвободи, яка на повну силу запанувала тут після так званої великої жовтневої революції.

Насправді, це була велика революція, яка перемінила сам склад світової історії. Але повторюся, це скінчилося величезним скандалом, величезною несправедливістю.

– Чи існує природній шлях заміни символів старої епохи на інші, які несуть більш зрозумілий та близький нам зміст? Навіть не інституційно, а з власної волі звичайних людей.

– Такі символи, як, наприклад, вишиванка, Шевченко, будуть завжди. Але справа в тому, що ми маємо відкластися від минулого саме інституційно. Маємо дистанціюватися від тамтешньої несвободи, тогочасного політичного режиму, зазвичай тоталітарного, поліційного, від тих геноцидів, від тих нескінчених явищ, які він облаштував, типу Биковні чи Катині.

Зрозуміло, що і від самих незграбних пам’ятників цієї доби. Сказати просто, антиестетичних. А якщо там є якась естетика, то треба відвезти десь на околицю, у якийсь парк, хай би там стояв пам’ятник Леніну різця скульптора Меркурова, який стояв на Бесарабці. Я знав Меркурова, його оточення. Там було стільки цинізму, там уже ніхто не вірив в те, що робив той самий персонаж, якого своїм різцем вибудовував Меркуров. Цей самий Меркуров десь на початку 1950-х років питав свого знайомого: «Сколько ти получил за памятник Сталину?»- «Столько-то» – «А вот когда я, – каже Меркуров, – изваял монгольского Чойбалсана (це монгольський комуністичний диктатор, у якого руки були по лікоть в крові) мне монголы два грузовика своих разносолов прислали». Це робив чоловік, який був дуже добрим художником, отримав найкращу художницьку освіту на початку XX століття, а потім… скінчилося все це цинізмом. А потім прийшли націонал-революціонери і взагалі все це повалили. І зрештою… шкода цього пам’ятника. Інших псевдопам’ятників не шкода.

Мені не шкода, що вулицю Щорса вже мають переназвати іменем Коновальця, з яким воював Щорс. Вулицю Артема, який воював в з українськими націоналістами, перетворять на вулицю Січових стрільців. Воно іноді незграбно, іноді навіть смішно. Десь кілька років назад проїжджав я по колишній Комінтернівській, дивлюся – там ліворуч вулиця Симона Петлюри,  а праворуч Комінтернівська. Як сказав один мій знайомий: «Коли їдеш на вокзал, то це вулиця Петлюри, коли повертаєшся з вокзалу – Комінтернівська. Це незграбно. Але це не просто треба зробити, це неодмінно треба зробити. Від цієї знаковості абсолютно відмовитися. А вслід за цим в школах, університетах, музеях, по телебаченню, радіо, в літературі – не поспішаючи, пояснювати саму структуру цієї несвободи. Не тому, що треба звести рахунок з минулим, а тому, щоб людство не повторило, те що воно зробило.

– Але як же примирити цей цинізм, який існував навіть тоді, з тим, що певна кількість людей не може відкластися від цих ідолів?

– Хай вони відтворюють свою партію, але лояльну до нинішньої України. Хай серед них з’являться художники рангу Пабло Пікассо чи Рінато Гуттузо, до речі обидва комуністи. Якщо з’явиться серед них геніальний режисер, як Ейзенштейн, який спочатку також був комуністичної орієнтації. Хай заявляють про себе у такий спосіб. Але все те, що асистувало Биківні, і катівському Катинському лісу, треба знищити на всіх рівнях. Вони живуть, а ті люди померли в страшних муках. І тому не чіпайте прагнень сучасного світу, спрямованого на те саме минуле.

– А як бути з такої символікою нагород радянських ветеранів – бойові ордени, медалі?

– Це залишиться з ними, як залишалася символіка наприкінці 19 століття – медалі за придушення Польського повстання. Так склалася історія. Ніхто не має права ображати цього ветерана, його прапорець, з яким він вийде, навіть його георгіївську стрічку. Хай вже та сама генерація доживає зі своєю символікою. Не зривати же у них медалі. Просто інституційно не треба передавати жорстокій куті і без того жорстокого меду. Але треба сказати, як було насправді. 1945 рік – героїка радянських солдатів. Але був ще мільйон погвалтованих німкень за травень-червень 1945 року. Я безперестанку чув, як солдати, які повернулися звідти, говорили про це без того, що можна було б означити як каяття, чи неприйняття. А інші навіть пишалися цим.

Крім того, було й інше. З 10 німецьких солдатів 9 загинуло на Східному фронті. Але ж на кожного німця, який загинув в Другій світовій війні, – кілька десятків наших людей. І це треба брати до уваги. І ті, хто піднімає портрети головнокомандуючого 1941-1945 років, мають брати до уваги те, що ми знаємо про нього. Про нього найточніше сказав в зв’язку з 1937 роком російський письменник Іванов: «Москва, обезглавив своих маршалов, спокойно спит». А потім 1941 рік… Один з тих генералів, який став жертвою Сталіна, і якого Сталін в 1941 році випустив, якось сказав при мені: «Если бы не сталинская репрессия против Красной армии, немецкую армию остановили бы в августе 41 года. Скорее всего, на правом берегу Днепра». Це треба знати, а не бити в комуністичний барабан, в який била комуністична пропаганда, комуністичний агітпроп.

ЛЮДСТВО ОБПЕКЛОСЯ НА ІДЕОЛОГІЯХ

– Як ви гадаєте, чи буде молодь обирати якісь нові символи, чи їй взагалі непотрібна ніяка ідеологія?

– У нової генерації, покоління повинна бути семіотична свобода – вона обираєте, що обирає… Молодь не буде обирати символіку сталінських часів. Вони оберуть щось інше, або взагалі не будуть нічого вибирати. Так воно і має бути.

Людство в 20-му столітті обпеклося на генеральних ідеологіях, обов’язкових для всього суспільства. Так бути не може. І сучасна молодь дуже далека від того, щоб взяти на озброєння якусь популярну ідеологію. Вона швидше і не замислюється над цим. І на здоров’я. Але чим би вона не займалася, ії треба обов’язково дистанціювати від тих чи інших тоталітарних ідеологій.

– Можливо це своєрідний індивідуалізм?

– Хай буде індивідуалізм. Людство вже обпеклося на всіх варіантах антиіндивідуалізму. Хай буде все, окрім ентузіазму навколо тоталітарних ідеологій.

В сусідній Росії знову почався цей ентузіазм. Кілька днів тому на Червоній площі прийняли клятву піонерів 4 тисячі діток. Хто та людина, яка привела дітей, які нічого не знають про те, що таке піонерська організація, але їх вже привчають до тоталітарної ідеології?

Тоталітарна ідеологія може бути не тільки сталінсько-ленінсько-брежнівського типу. Деякий час назад в Москві перепоховали прах Великого князя Миколая Миколайовича Романова. Це дядько останнього царя, головнокомандувач російської армії в 1914-1915 роках. Прах його перевезли з Франції, де він помер в еміграції. Зараз почнеться барабанний бій навколо того, який добрий персонаж Миколай Миколайович. У нього багато чого було, але не треба робити з нього якесь божество, тим більше що поряд там вже стоять з портретами божества Сталіна.

– Як це може співіснувати у часі і просторі: одних ідолів скинули, поставили інших, потім повернули старих, і вони поряд стоять?

– Те що перепоховали, правильно зробили. Але цей процес почався давно. Десь уже в 1992 році, на антиєльцинському мітингу в Москві поряд стояли два персонажі – один з портретом Миколи II, інший з портретом Леніна, і вони якось спілкувалися, тому що і той і другий представляють «величие России». Йдеться про інше. Треба впорядкувати цей світ, треба зрозуміти, що, наприклад, вбивство царської сім’ї, на той час звичайних громадян російської соціалістичної республіки, – це злочин. Але не треба переносити з минулого в майбутнє авторитаризм Романових, авторитаризм, наприклад, Денікина.

150601_V_Skurativsky2

Якщо комусь потрібні символи – йдіть до церкви, мечеті чи синагоги, або до буддистського дацану, але в жодному разі не можна потурати нахилу людей до тих самих символів. Навколо дуже багато тих, хто зітхає з приводу радянського минулого, про яке вони фактично нічого не знають, не знали і знати не хочуть. От нехай вони доживають свого віку, але не ведуть на «червону площу» нових піонерів, і не вимагають від них тих символів, які вже зжили себе. Зрозуміло, що людям потрібен той чи той міф. Покійний академік Сахаров сказав: «20-й век жаждет мифа». Ну отримали цей міф в добу Леніна-Сталіна-Брежнєва, і ми побачили, чим все це закінчилося.

БУНТ АВТОРИТАРНОЇ РОСІЇ

– Ви думаєте у нас можливо вивести молодь, як вивели піонерів на Червону площу в Москві? У нас молодь сама виходить, коли її щось не влаштовує.

– Слава Богу, коли наша молодь виходить на Майдан, то це переважно, умовно кажучи, молоді ліберали, молоді антикомуністи, молоді антитоталітарії. Вони просто не хочуть, щоб на чолі країни стояло оте дерево, типу Януковича.

Ганьба звичайно, що ми зробили все, щоб Янукович став спочатку прем’єр-міністром, а потім президентом. Весь світ сміявся. Але частина нашої молоді не захотіла сміятися з цього приводу, і кинула рукавичку цьому режимові.

– Може, вони просто вільні?

– Трохи ми інші, ніж росіяни. Впритул це дуже гарний народ, але разом з тим вони дуже авторитарні. Окрім того, вони не люблять свободи. З дуже простої причини – там її ніколи не було. В Росії свобода була лише  в жовтні 1917. Все. Потім кілька років єльцинського режиму – молода демократична Росія, проти якої забунтувала Росія авторитарна, Росія масова. Тим шляхом ми аж ніяк не можемо йти. Треба нам шукати іншого. Яким способом шукати ті шляхи?

Треба пам’ятати, що в кожній людині, навіть коли вона доходить до краю, як казали середньовічні містики, горить іскорка, себто голос Бога. Тому треба допомагати людям, які ввійшли в тоталітаризм, і не виходять з нього. І не вульгарно, тягнучи їх за комір. Але коли вони починають говорити щось на кшталт: «правильно Гітлер облаштував слов’янам та іудеям Освенцим» чи «правильно робив Сталін, що влаштував українським селюкам в 1932-33»це треба зупиняти.

– Як ви думаєте, звідки в людях така дика злоба, навіть по відношенню до людей, яких вони не знають і ніколи не бачили?

– В Росії колись був такий мудрий чоловік – Сергій Сергійович Аверинцев (російський філолог, культуролог, біблеїст). Я колись його запитав: «Откуда такая свирепость у человека?» Він розвів руками і сказав: «Как откуда? Первородный грех». Первородний гріх, або, як казав один мій студент – оригінальний гріх. Колись один мій студент незграбно перекладав текст з англійської: «оригінальний гріх, оригінальній гріх». Я питаю: «Який оригінальний гріх?» А там original sin – первородний гріх. Річ у тім, що ми з вами із матерії, жорсткої матерії, яка виникла на схилку умовно кажучи палеонтологічних епох. У нас це йде звідти, ця жорстокість. Коли людина власне почала ставати людиною, вона почала витворювати якусь гуманну надбудову. Але, бачите, це важка робота, тому що час від часу звір в людині прокидається. Ніцше говорив про те, що людина – це хворий звір. Але біда в тому, що Ніцше навіть потакав  цьому звіру, йому чомусь це естетично подобалося. Це великий гріх великого мислителя. А в принципі, звичайно в якісь хвилини дуже легко розбудити цього звіра. Як сказав один теолог, янгол перестає бути янголом тоді, коли на губах у нього закипає піна справедливої зненависти. Радянський народ мав право на зненависть до ворога в 1941-1945 роки, але все, що робилося за тим – неймовірна жорстокість.

На превеликий жаль той самий архіпелаг ГУЛАГ, що його описав Солженіцин, частково теж іде з тих самих глибин. В 1932-1933 були сотні самогубств більшовицьких революціонерів, які того не витримували. А поряд з ними десятки тисяч функціонерів, чиї діти зараз кажуть: «Та никакого голода на этой Украине не было,  столько продуктов, такая плодородная страна…» та інші банальності. Ми не повинні забувати, що ми родом з дуже важких стихій.

– Хіба релігія, церква не є противагою звіру в людині?

– Церква має відкластися абсолютно від політики, особливо державної політики. А якщо вона входить туди, то не для того, щоб асистувати насильству. Мені дуже не подобаються деякі феміністки, які роздягнені бігають по церквах. Але коли вони забігли в храм Христа Спасителя, то серед іншого кричали про Кирила: «Он поверил в Путина», і далі… нецензурне… лучше бы он в Бога поверил!» От з цього починається. В Путіна він вірить, а як же він вірить в Бога, який чомусь має патронувати спочатку упокорення Чечні, вслід за цим упокорення України? Це імітація релігії. Релігія справжня – це Іоан XXIII, якого наприкінці 1950 обрали зовсім старенького в надії, що він скоро залишить цей світ. А він раптом взяв і перевернув весь християнський всесвіт – почав вимагати, щоб церква Христова була Христовою церквою. Більше нічого. Так само, як і покійний Іван-Павло. Оце люди які нагадували про Христа. Я можу нагадати про великих людей російської православної церкви, болгарської православної церкви, румунської і так далі.

Але на превеликий жаль, в церкві дуже багато людей, яким хочеться використати державу як інструмент. Вони йдуть в бік держави. А насправді це не вони використовують державу. Це держава їх використовує. І мені шкода російську православну церкву. Але з цим нічого не поробиш. Це проблема на найближче століття. Але який вихід може бути з такої ситуації? Повинна бути Українська помісна загальна церква. Але в жодному разі вона не має фліртувати політично з міністрами та президентами. Ну що з того, що приходив в Києво-Печерську лавру і навіть на Афон політично покійний Янукович? Ну стояло у нього стільки ікон в тому самому Межигір’ї і парадних релігійних книг. Чи хрестився він на ці ікони, чи читав ці книги? Саме те Межигір’я – демонстрація не просто людської безвідповідальності, а дурості неймовірної. А довкола ж були церковні персонажі, які могли йому щось пояснити. Але не так вже багато добрих людей в християнському всесвіті.
150601_V_Skurativsky3
Віра – це ще не все. Одна справа коли християнство спонукало Шекспіра або Сервантеса на художні подвиги, а інше коли нібито християнка Катерина Медичі дає «добро» на так звану Варфоломієвську ніч. Мене дуже дратували в 1960-70 роках захисники сталінської епохи, які казали: «Ми верили». Вони справді вірили, але треба було ще трохи подумати. А окрім того, коли віра збігається з якоюсь корисливістю, тоді взагалі катастрофа. Ті, хто вцілів в сталінську епоху, від цієї епохи щось отримували.

– Можливо це просто страх?

– Так, це страх. Але віра апріорі вибудовується і на явищі остраху перед світом. Людина боїться, і раптом виявляється, що є явище, яке нічого не боїться, якесь божество. Для християнина це Христос. Для сталініста – Сталін, який все знає, все вміє, нічого не боїться. В романі Достоєвського «Брати Карамазови» є легенда про інквізитора, який випадково зустрічається з Христом і каже йому: Для чого ти нам? Ти нам не потрібен. Людині потрібні «чудо, тайна и авторитет». Це взагалі останні паролі тоталітаризму всіх напрямів. Чи це красивий марксистсько-ленінський міф, чи це пафос російського монархіста. Це може бути ультра-націоналіст, для якого найголовніше це його етнос, не просто нація, а етнос. Це справді у людини є нахил до чуда, таємниці, авторитету. Але християнство робить людину вільною. Автентичне християнство. Автентичний іслам вимагає щоб людина була і при чуді, і при авторитеті, але щоб залишалася людиною. Але це не дуже схоже на реальну поведінку деяких носіїв релігії.

ВІН УНИКАЄ ТРЕТЬОЇ СВІТОВОЇ

– Чи варто замінювати одні символи на символи, чи цей процес станеться сам собою?

Від тоталітарного треба відмовитись. А далі людство хай вибирає кого завгодно. Але коли, наприклад, покійний Бузина ображав Шевченка – це було не добре. Не тільки тому, що таке квазілітературознавство було несправедливим. А тому що не можна, щоб носій одного світогляду на повну силу ображав символ дототалітарної доби. Підрадянський український тоталітаризм настільки використовував Шевченко – і університет імені Шевченка, і парк, і бульвар, і театр Шевченка. Вслід за тим з’являлися дурні, які говорили якісь нісенітниці про Шевченка. Кожний має обирати, що хочеться, але ні в якому разу не тоталітарні символи минулого, тому що все це скінчиться бідою. І ця біда, як сказав Блок, крилами б’є в сучасній Росії.

Ну от в Росії зробили авторитет з Путіна. Не знаю, чи це мафія на Луб’янці зробила цього Володю своїм предстателем, чи там великі гроші якісь. Але тепер світ не знає, що робити з цим персонажем. Я не хочу говорити про лідера сусідньої країни, що він ідіот. Але ж він трохи страшніше аніж ідіот. Він ставить безперестанку світ на грань війни. Один дуже сердитий на Порошенка народний депутат, який безперестанку з ним воює, лає Порошенка, якось сказав: «Єдине достоїнство – він весь час уникає третьої світової війни». Це найточніше, що сказано про Порошенка. Президент робить те, що робить взагалі, тому що у нього іншого виходу немає. Ми зараз воюємо, і страшно подумати, що це таке. Коли я служив в армії, якось на тактичному полі на вченнях наш старшина палив по мішеням, як то кажуть не в яблучко, а в білий світ, і примовляв: «Одна пуля – одна булочка, вторая пуля – вторая булочка».Тоді булочка коштувала десь 6 копійок, і після наших стрільбищ можна було нагодувати пів Гаїті. Тобто війна, військо, армія – все це вимагає неймовірних грошей. І тут Путін підло себе поводить: окрім того, що воює ніби і напряму, разом з тим він воює приховано. І в цій війні, крім того, що гинуть люди, гине та матерія культури, цивілізації, яку робить людина.

Я не знаю чим це може скінчитися, тому що, якщо Порошенко на повну силу відповість Росії, це скінчиться справді третьою світовою. Треба звільнити наші території, але треба було раніше думати про ці території.

Позитивне одне – нема третьої світової війни. Людство на початку 20 століття починало з якихось локальних конфліктів, а потім все це вибухало на повну силу. Ну хто зараз пам’ятає конфлікт Сербії та Австро-Угорської імперії? Це був нібито якийсь локальний конфлікт протягом 11 днів – а потім весь світ вибухнув. І півмільярда чоловік одягли воєнну форму. В середині 1930-х років починається те саме з Німеччини. Тепер воно догнало нас. Або буде локальний конфлікт, який так сяк можна погасити -дипломатією, політикою… Іншого виходу немає, треба зупинитися.

Он інші кажуть – як можна зупинити Путіна? Гітлера ж не зупинили. А Гітлера ніхто і не хотів зупиняти. Його треба було зупиняти  дипломатичними засобами. А Гітлера до 1938 року Захід не хотів зупиняти з дуже простої причини – аби він звернув свою увагу на диктатора на Сході. Коли німецькі танки йшли на Австрію в 1938 році, то вони зупинилися, тому що не було бензину. Треба було скористатися цим. Черчиль прямо сказав в парламенті: якби у нас в Британії була велика криза, то я б дякував Богу, щоб у нас з’явився такий персонаж, як Адольф Гітлер. Це сказав Черчиль, який був абсолютним ворогом Гітлера. Йому це навіть сподобалося – диктатура на Сході, вона нас не зачепить, віддамо йому спочатку Австрію, ну так це ж майже Німеччина. Віддамо йому Судетську область, тому що це майже Німеччина, віддамо Словаччину, Закарпатську Україну. І все це продовжувалося, доки Гітлер вже сам не міг відступати. Його не зупиняли.

У одного англійця, професора мистецтвознавця, який був радянським агентом на початку 1930 років аж до кінця війни, запитали: «Чому ви це зробили?» Він відповів: «Тому що тільки сталінська Росія протистояла Гітлеру, Англія нічого не хотіла робить. Я не міг на це спокійно дивитися і почав допомагати». При цьому він говорив, що Сталін це Чінгісхан з радіоприймачем, але він вирішив допомагати цьому злу, щоб зупинити надзло.  Але сам  Захід справді не зупиняв Гітлера. І за це європейське людство розплатилося, і досі розплачується. Зараз вони трохи порозумнішали, і те що вони зараз намагаються хоч трохи зберегти якісь дипломатичні контакти з Путіним – це правильно. Зараз ситуація зависла…

Наталія Молчанова. Київ.

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/te_shcho_asistuvalo_bikovni_treba_znishchiti_na_vsih_rivnyah___vadim_skurativskiy_2057951
09:31, 31.05.2015
Те, що асистувало Биківні, треба знищити на всіх рівнях – Вадим Скуратівський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.