Вільна людина і вільне слово. Про Сергія Набоку і не лише про нього

150701_S_Naboka

Час біжить невблаганно – й от уже серед нових поколінь журналістів мало хто знає, що вільна безцензурна преса з’явилася в часи перебудови не з ласки компартії, яка 12 червня 1990 року законом «Про друк й інші засоби масової інформації» скасувала цензуру в СРСР, а раніше, завдяки зусиллям людей, які ніколи не були комуністами і яких варто знати поіменно. Але чи то така нині якість журналістської освіти, чи то багатьом молодим видається, що в минулому були тільки морок і туман… Цього я не знаю. Проте добре знаю й пам’ятаю інше: одним із тих, хто не словом, а ділом стверджував у часи перебудови й перші роки незалежності вільні мас-медіа, був Сергій Набока, якому би 26 квітня виповнилося рівно 60. Але за трагічним збігом обставин він пішов від нас у тому ж віці, що і Тарас Шевченко та Василь Стус…

Дисидент і «відсидент» з числа молодшого покоління борців із радянською системою (за статтею 187-1 КК УРСР засуджений до трьох років позбавлення волі, з 1981 по 1984 роки перебував у кримінальному таборі №78 на Хмельниччині), журналіст за освітою і покликанням Сергій Набока у 1987 році став одним із організаторів і лідерів Українського культурологічного клубу у Києві. У столиці вони були першими – «Спадщина» і «Зелений світ» з’явилися наступного року, тоді ж у Львові постала Українська Гельсінська спілка, до складу якої невдовзі увійшов й УКК. Тоді ж Набока поставив перед однодумцями, серед яких було чимало дисидентів, питання про випуск незалежної газети. Як часто-густо траплялося (і трапляється зараз), його ініціатива була одностайно підтримана всіма тодішніми демократами… але тільки на словах. Зрештою, Набока плюнув на мітингових завсідників і сам разом із дружиною Інною за добуті ним самим же кошти зайнявся створенням першої масової вільної від цензури (у Києві такого не було з 1920-го року!) газети – писав, редагував, їздив у Прибалтику, де друкував цю газету, названу «Голосом відродження», і сам же возив її в Україну.

150701_S_Naboka_UKK_1997
УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ КЛУБ
На фото Дмитра ПОНАМАРЧУКА: члени Українського культурологічного клубу 7 грудня 1997 року під калиною біля зелених воріт Дмитра Федоріва на Олегівській, 10. Зліва направо сидять: Петро Борсук, Дмитро Федорів, Сергій Набока, Фред Анаденко, Микола Лисенко, Василь Овсієнко; стоять: Олександр Коваленко, Петро Данилів, Дмитро Корчинський, Євген Сверстюк, Микола Гвоздь, невідомий, Владислав Іщенко, Галина Кулагіна, Олесь Шевченко, Борис Шиленко, Надія Левченко, В’ячеслав Чорновіл, Юрій Огульчанський, Євген Обертас, Петро Литвин, Олексій Задорожний, Ренат Польовий.
(світлина з http://archive.khpg.org/index.php?id=1299610044 )

Офіційно вона фігурувала як видання УГС, але реально це була робота подружжя Набок (потім у них з’явилося кілька добровольців-помічників). Перше число вийшло друком у березні 1989-го; спочатку випускалася тисяча примірників, потім, коли з’явилися помічники, – значно більше. І це стало серйозним стимулом для того, щоб редактори «офіційної», ще підцензурної преси змушені були розпочати конкурентну боротьбу з Набокою, крок за кроком нарощуючи «потенціал свободи» у своїх виданнях. Потім до нього приєдналися ще дві-три непідцензурних газети, які добре розходилися, попри свою високу у порівнянні з «офіційною» пресою ціну.

А коли цензура впала, «Голос відродження» Набока передав щойно створеній Українській республіканській партії, сам же зайнявся організацією в Києві першого корпункту Радіо «Свобода». Далі – більше. Він створив першу в Україні незалежну інформагенцію – УНІАР (не плутати з УНІАН, це більш пізній феномен). На телеканалі ЮТаР три роки – аж до осені 1995-го – щодня виходили в ефір «Новини УНІАР» та декілька інших передач, створюваних інформагенцією. Набока як засновник і гендиректор УНІАР підписав угоди про співпрацю з декількома іншими телеканалами, почалися спільні проекти, але тут до влади прийшов Леонід Кучма й простір свободи слова почав крок за кроком звужуватися. У 1995 році у Сергія Набоки були серйозні плани щодо створення потужної продакшн-студії, були однодумці й фахівці, та цим планам не було суджено здійснитися…

150701_S_Naboka_UNIAR_90th
УНІАР, поч. 1990-х, в центрі – Сергій Набока
(світлина з http://vaxo.livejournal.com/321063.html )

Ось так насправді стверджувалася в Україні свобода слова, такими були її нелегкі шляхи. Скасування відвертої і тупуватої радянської цензури за часів Кучми обернулося новими формами контролю за ЗМІ, більш витонченими та цинічними. Тож гинули журналісти (можливо, хтось уже забув про вбивство Георгія Гонгадзе?), закривалися за рішеннями судів, внаслідок «наїздів» податкової та позбавлення частот для мовлення не те що опозиційні, а просто незалежні мас-медіа, від влади розсилалися неофіційні «чорні мітки», які закривали можливість плідно працювати «надто розумним» журналістам…

За таких не надто сприятливих, м’яко кажучи, обставин Сергій Набока створив те, чого не було до нього і чого, на жаль, вже немає сьогодні – інформаційно-аналітичну програму «Права людини: українська реальність» на Радіо «Свобода». П’ятнадцятихвилинна передача, яка з’явилася в ефірі в 1999 році і виходила двічі на тиждень, містила в собі оповіді про конкретні факти та конкретних людей, а разом із тим й узагальнюючі матеріали щодо прав людини. Чотири роки її робив Набока, до якого зверталися, здається, з усієї України всі, чиї права порушувалися і хто хотів сказати щось вагоме у царині правозахисту. Після смерті Сергія програму робила його учениця Надія Шерстюк. Але майже одразу після Помаранчевої революції програма була закрита – хтось впливовий у Вашингтоні, видно, вирішив, що з правами людини в Україні відтепер усе буде ОК. А оскільки Набоки вже не було, то «відбити» програму і довести необхідність її пролонгації ніхто не зумів.

Власне, все щойно написане – свідчення того, що свободу слова не дають, її здобувають. І це здобуття не є одноразовим актом – воно вимагає постійної праці, бо загрози й обмеження цій свободі нерідко йдуть із непередбачуваних сторін. А ще для того, щоб обстоювати і творити (саме так, творити!) дійсну свободу слова, потрібно самому бути (чи, принаймні, намагатися стати) вільною людиною. Сергій Набока якраз і був такою людиною. Він жив на «високих обертах», його цікавили найнесподіваніші речі, а ерудиція його – не демонстративна, як інколи буває, а глибинно-непоказна – дозволяла йому на рівних розмовляти з найосвіченішими інтелектуалами. Крім того, Набока любив (і вмів) учити журналістську молодь. Отож новим поколінням медіа-спільноти не слід забувати, хто і як творив у новітній Україні свободу слова.

Сергій Грабовський

Джерело:
http://www.day.kiev.ua/uk/blog/suspilstvo/vilna-lyudyna-i-vilne-slovo-pro-sergiya-naboku-i-ne-lyshe-pro-nogo
Вільна людина і вільне слово. Про Сергія Набоку і не лише про нього
27 квітня, 2015 – 10:50

Довідка:
Український культурологічний клуб (УКК) — одна з перших незалежних громадських організацій, які виникли в часи горбачовської «перебудови». Перше засідання УКК відбулося 6 серпня 1987 р. у київському кафе «Любава» на Оболоні під егідою райкому комсомолу. УКК проводив свої засідання (збиралося до 400 учасників) як правило щотижня, на яких розглядалися білі плями в історії України, проблеми захисту історичних пам’яток, наслідки Чорнобильської катастрофи. Теми засідань УКК висвітлювались на сторінках позацензурного часопису «Український вісник». Провідну роль в діяльності УКК відігравали колишні політв’язні: Є. Сверстюк, С. Набока (голова ради), О. Шевченко, Л. Мілявський, І. Чернявська, Л. Лохвицька та ін. У 1988 р. рада УКК ухвалила увійти повним складом до Української Гельсінської спілки.

***

Спогади друзів і колег про Сергія Набоку:
http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/04/26/37004/
Вічний Набока
Вахтанг Кіпіані_Вівторок, 26 квітня 2011, 12:12

http://gazeta.dt.ua/ARCHIVE/formula_naboki.html
ФОРМУЛА НАБОКИ
Микола Вересень
24 січня 2003

Про Український культурологічний клуб та Сергія Набоку:
http://archive.khpg.org/index.php?id=1299610044
Український культурологічний клуб
08.03.2011
автор: Овсієнко В.В.
джерело: Василь Овсієнко. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У двох книгах. Кн. 2

http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/ukrayinskiy_kulturologichniy_klub_yak_visnik_peremin.html
Український культурологічний клуб як вісник перемін
Іван Марусенко
14 липня 2006

http://www.kipiani.org/plain.cgi?63
УГС: політичні дискусії та долі лідерів
Вахтанг Кіпіані, виступ на конференції до 10-річчя УГС (Київ, НаУКМА, 1998 р.)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.