Ватна втома. Як не потрапити на вулицю вбивць Майдану

151005_schodali1

Нам доведеться пройти і через це. Через реінкарнацію Кернеса. Через оплески Добкіну, який забажав мати вулицю імені «Беркута» – убивць Майдану. І, може так статися, через радість від поразки «поганого хлопця» Філатова і перемоги «хорошого хлопця» Вілкула. І витерпіти опік у нашій зраненій душі від тріумфу Ківалова, який запроторив до в’язниці лідера автомайдану.

Доведеться пройти через те кепське відчуття, коли «всі – погані, і нехай вони вирішують без мене, я в цьому паноптикумі участі не беру».

Суть великих випробувань в тому, що по-справжньому починаються вони тоді, коли смугу перешкод начебто пройдено, і ти вже – чемпіон. Не вогонь, не вода, не мідні труби випробовують нас на міцність, а відчуття безсилля від перемоги, що постійно вислизає. Від безпорадності лідерів і втоми героїв. Від спустошеності післявоєнним миром, який ти зовсім не таким уявляв.

151005_schodali2

Нам нікому крикнути: прийди і допоможи! Самим доведеться шукати менше зло, вибирати між героями і законом. Мучитися в моральних суперечках про війну, яка аморальна за своєю природою. І спостерігати, як у пробиті в обороні країни проломи суне потік біженців, що повертаються. Не тих, що покинули будинки в Донецьку, а тих, що, злякавшись революції, залишили високі пости в Києві. Вони повертаються, облаштовуються у партійних списках і кадрових резервах, обманюють детектори брехні і вдало воюють з люстрацією.

А більшість нікуди і не тікала. Забилися в щілини. Голосували, як треба. Начепили синьо-жовті стрічки. А, відпочиваючи влітку в Криму, змінювали їх на смугасті. Так спокійніше.

151005_vata

Вони готові мститися. Загальним і таємним голосуванням. Мститися за своє боягузтво. За Леніна, поваленого на Бессарабці. За нашу ненависть до Путіна. Вони спутають нам ноги, повиснуть на плечах мокрою ватою.

Вони довго чекали на березі, коли труп революції пропливе повз, і їм здається, що цей час настав.

Скажи нам, Дніпропетровськ, чи був ти щирим у ті тяжкі часи, одягаючись у синьо-жовті кольори? Чи це все фантазії Коломойського? І ти від усієї душі святкуєш день радянських партизанів, 90 відсотками голосів бажаєш, як і раніше, називатися ім’ям кривавого поплічника Йосипа Сталіна?

151005_dnipr

Скажіть, Запоріжжя і Маріуполь, вам справді настільки дорогий совок, що ви готові віддати голоси за політиків, куплених Ахметовим?

Вони не кличуть Путіна, вони просто хочуть старого вина в старих міхах. Витримане, червоне, з серпом і молотом, хіба воно не міцніше, не п’янкіше?

Торгівці на базарах, перукарі в перукарнях, кондуктори в тролейбусах, вони – знають, і чистою українською переконують нас: ніяких російських військ на Донбасі немає, а це Порошенко, Коломойський і Ахметов заробляють гроші на війні. Так вважати – спокійніше. Затягнуть стару пісню співачки, кожна з яких вважає себе «голосом України», поденники, які називають себе журналістами, політологи, що лякають апокаліпсисом. Заколисують: ніякої війни немає, ти просто втомився, відпочинь.

151005_schodali3

Робити історію – виснажливе заняття. Навіть просто поміняти назву міста. А раптом не вийде? А раптом схибимо? Чи не краще залишити все, як є? Дуже хочеться стабільності. Але стабільності у Всесвіті немає, є лише інерція. І ця інерція найчастіше – інерція падіння.

Пошук людяності в захарченках і плотницьких Мочановим і потім – Андрієм Куликовим – це теж від утоми. Від виснаження громадянського імунітету. Це спокуса здатися хворобі, відлежатися, набратися сил. Здається: потрібен перепочинок, після якого обов’язково переможеш. Але Путін – не застуда. Він знищить стомлених.

Утома змушує нас шукати «зраду». Адже ми не уявляли собі, наскільки все прогнило в нашому королівстві і яких поневірянь потребують цілі, які ми собі намріяли. І страх від того, що не розрахували сили, промахнулися з термінами, змушує нас шукати винних.

Це не радикалізм – це всього лише втома.

Хтось утомився від війни і хоче миру, хтось – від перемир’я і чекає, щоб війна розставила всіх по своїх п’єдесталах.

Скажіть, брати-патріоти, хіба наша справа не справедлива, хіба наша мрія не висока? Чому ж ми так боїмося цього «особливого статусу» з його виборами і амністіями? Не віримо в свої сили? Боїмося, що бандити проникнуть на нашу територію, у наші медіа, у нашу політику й переконають нас? І ми покірно підемо у них на поводу? Відмовимося від НАТО? Слухняно змінимо Конституцію? Зіллємо Незалежність?

Цей стан лікарі називають панічною атакою. Всепропальство робить нас ватниками – не треба ні Кисельова, ні ольгинців. Тільки всепропальство.

151005_schodali4

Населення – воно завжди вирізнялося пофігізмом. Народ – частина населення, яка бажає змін. Але таких, щоб до кращого життя вожді вели не пустелею, а вздовж молочних річок і кисільних берегів. І земля обітована починалася за хвірткою. І тільки нація бачить мету і не шкодує життів. Але нація – лише частина народу, і дуже маленька частина населення. Вона видихається, лави її рідшають у боях, її заклики глушить вата. І якщо ми не затулимо собою проломи в цих лавах, вона помре.

Найактивнішим, як би не гнула їхні спини втома, рано чи пізно доведеться забрати в Кучми і Медведчука мінські віжки і вперіщити кульгаву імперську кобилу так, щоб курява з-під копит стовпом валила. Нав’язати свій порядок денний. Ударити референдумом. Що було б з нами, звали ми війну з Росією суто на Міноборони? Якби не вступила в битву нація усіма своїми ресурсами?

Сьогодні головне поле битви – голови. Це війна переконань – а танки і “Гради” лише аргумент у суперечці. Треба відкласти автомати і озброїтися словом. Потрібні не 100 тисяч солдатів, а 100 тисяч агітаторів. Не за БПП, «Укроп» чи Свободу, а за європейську Україну. Щоб пішли в передвиборний Лугандон. Щоб говорили з людьми. Це буде до дідька небезпечно, але чи ж нашим добровольцям боятися смерті?

А потім почнеться війна економік. І нам треба буде працювати більше і краще. І вата ремствуватиме, бо дуже чутлива до комфорту. Того самого, коли можна жити по мінімуму, але й не працювати. А багатство, воно не може існувати без близькості до переможця. Така його природа. Бізнес політиків не зраджує, він передбачає. І якщо боляче від того, що колишні регіонали йдуть від партії влади – випийте анальгіну.

151005_schodali5

Ми ще не перемогли імперію. Ми витягли самі себе з трясовини за волосся, як барон Мюнхгаузен, але нам потрібна точка опори. Віра. Нам треба повірити і перетерпіти.

Бігуни-стаєри знають, що таке друге дихання. Це коли вже немає жодних сил, коли – кранти, і є одне бажання: здатися і відсапатися. Але якщо перетерпіти, то рано чи пізно відчуєш, як вдих стає надзвичайно глибоким і проникає в саму душу, як з’являється окриленість, і ватну втому знімає як рукою. І розумієш, що немає нічого неможливого. Немає слабких, які не стали б сильними. Немає ворога, який не був би переможений.

«Ніщо заздалегідь не визначено, – говорив один мудрий священик, – долі не існує. Є сила і свобода волі. І суд Божий».

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.

Джерело:
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/vatna_vtoma_yak_ne_potrapiti_na_vulitsyu_vbivts_maydanu_2100509
29.09.2015
Ватна втома. Як не потрапити на вулицю вбивць Майдану

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.