Як корисно вивчати історію партії більшовиків

151107_kpss1

У Радянському Союзі вивчення історії правлячої партії було заборонене. Те, що змушували зазубрювати у всіх вишах – курс «історії КПРС» – мало дуже мало спільного з реальною історією цієї партії. Яка здобула владу завдяки вмілому маніпулюванню масами і втримала цю владу внаслідок застосування важелів терору, поєднаного з пропагандою і подачками трудящому люду.

Утім, судіть самі.

Програма партії більшовиків, з якою вона йшла брати владу, передбачала здійснення ледь не безмежних демократичних свобод, серед яких були: «самодержавство народу» в особі законодавчих зборів; загальне виборче право, необмежена свобода совісті, слова, друку і страйків; недоторканність особи та житла громадян, повна рівноправність усіх громадян незалежно від статі, релігії та раси; визнання права на самовизначення за всіма націями; заміна постійного війська загальним озброєнням народу тощо.

Щойно здобувши владу, більшовики одразу почали «забувати» одне за одним свої програмні настанови. Скажімо, щодо свободи преси Ленін, ледь ставши на чолі більшовицького уряду, заявив: «Терпеть буржуaзные гaзеты – знaчит перестaть быть социaлистом. <…> Тот, кто говорит теперь о “свободе печaти”, пятится нaзaд и зaдерживaет нaше стремительное продвижение к социaлизму. <…> Мы не имеем ни мaлейшего нaмерения зaпрещaть гaзеты других, социaлистических пaртий, поскольку они не призывaют к вооружённому восстaнию или к неповиновению Советскому прaвительству. <…> Технические средствa печaти должны стaть собственностью Советского прaвительствa и рaспределяться в первую голову между социaлистическими пaртиями в строгом соответствии с относительной численностью их последовaтелей…» Кількість же послідовників інших соціалістичних партій встановлювали більшовики разом із майже негайно створеною ними ЧК. А потім усі соціалістичні партії виявилися «прислужниками буржуазії» – і були знищені. Разом із політичними свободами, правом націй на самовизначення й іншими демократичними обіцянками, на які в 1917 році купилися маси.

Росія у 1917-му була аграрно-індустріальною державою, з переважанням сільського населення і традицій общинного господарювання. Наївні селяни сформулювали свій ідеал господарювання на землі у вигляді «наказу», який більшовики негайно перетворили на «Декрет про землю». У ньому, зокрема, говорилося: «Право частной собственности на землю отменяется навсегда; земля не может быть ни продаваема, ни покупаема, ни сдаваема в аренду, либо в залог, ни каким-либо другим способом отчуждаема. Вся земля: государственная, удельная, кабинетская, монастырская, церковная, посессионная, майоратная, частновладельческая, общественная и крестьянская и т.д., отчуждается безвозмездно, обращается в всенародное достояние и переходит в пользование всех трудящихся на ней. <…> Землепользование должно быть уравнительным,  т.е. земля распределяется между трудящимися, смотря по местным условиям, по трудовой или потребительной норме. <…> Вся земля, по ее отчуждении, поступает в общенародный земельный фонд. <…> Земельный фонд подвергается периодическим переделам в зависимости от прироста населения и поднятия производительности и культуры сельского хозяйства. <…> Земли рядовых крестьян и рядовых казаков не конфискуются». І не помітили російські селяни, що втрачають вони всю свою землю та віддають себе на поталу тим, хто розпоряджатиметься «загальнонародним земельним фондом» і ділитиме землеробів на «рядових» та «куркулів», «підкуркульників» і «саботажників», тобто – на поталу більшовикам та їхнім каральним органам. Невдовзі частина селян прозріла – але було вже запізно…

Інше, на що купилися трудящі маси – це на обіцянку більшовиків негайно передати всю повноту влади демократично обраним Установчим зборам – мовляв, делегатами, які представляють народ, вирішено «образовать для управления страной, впредь до созыва Учредительного собрания, Временное рабочее и крестьянское правительство, которое будет именоваться Советом Народных Комиссаров». Якнайповніше народовладдя! А коли ці збори були скликані, більшовики, які на той час уже зміцнилися, розстріляли робітничі маніфестації протесту та розігнали Всеросійські Установчі зброї, на виборах до яких вони зазнали нищівної поразки. Спочатку більшовики нищили своїх противників спільно з партіями лівих есерів і максималістів за підтримки анархістів, потім були ліквідовані всі анархісти, до яких дотягнулася лапа ЧК, потім були розгромлені й інші союзницькі партії.

І так далі, і таке інше.

На теренах радянської України дії більшовиків мали свою специфіку, і це окрема тема. Скажімо, союзні більшовикам партії – українська та єврейська комуністичні – протрималися тут трохи довше, ніж у Росії, – до середини 1920-х. І традиції общинного землеволодіння в Україні були відсутні, що зумовило шалений опір українського селянства більшовизму – аж до його поступок, до запровадження НЕПу й політики «українізації». Та мова не про ці поступки (знов-таки, це окрема тема), а про безмежну облудність російського тоталітарного популізму, про його здатність обдурювати, часом надовго, великі маси людей (насамперед самих же росіян) і про згубність довіри гучним гаслам тих, хто ще у 1917-му прагнув світового панування. Не має значення, чи вони й далі підносять червоний стяг, чи прикриваються сьогодні триколором та квазіправославними «духовними скрепами».

Отож історію партії більшовиків треба вивчати – і на рівні науковому, щоби показати всі її нюанси, і на рівні освітньому, щоб розуміти її облудність.

Сергій Грабовський

Джерело:
http://www.day.kiev.ua/uk/blog/polityka/yak-korysno-vyvchaty-istoriyu-partiyi-bilshovykiv
Як корисно вивчати історію партії більшовиків
6 листопада, 2015 – 13:47

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *