Хітлер і Ґессе

151111_Andruhovych
Разом із черговим наближенням свята, в нашому народі відомого як Гелловін, вкотре ставиш собі запитання про транскрипцію його назви українськими літерами. Як правильно цей Halloween передати по-нашому? Не сумнівайтеся, що переважна більшість українців (уточню – україномовних) наполягатиме або на версії «Хеловін», або навіть на «Хеллоуїн». І це, звичайно, не від хорошого життя. Це від росіян.

У нас із ними тепер наче сяка-така перерва у війні. Тобто в них уже інша війна, сирійська, тож нам поки що можна відволіктися від патріотичніших тем і поміркувати навколо такого дріб’язку, як орфографія.  

Російська (але не тільки російська) традиція категорично зобов’язує передавати звук, що в латинописних мовах позначається літерою h, як х. І цей недолік можна зрозуміти: в росіян (як і в болгар чи сербів) фрикативного г просто немає, а якщо трапляється, то лише в росіян південних, себто в мало- і новоросів, за що всі інші (великороси) з них ще й насміхаються. Іншими словами, в носіїв російської мови просто немає іншого способу як називати Halloween «Хэллоуином», hit-parade «хит-парадом», а дедалі модніший hub «хабом».

Але наша мова, українська, на цей випадок щасливо обдарована фрикативним Г, яке значно ближче до англійського h, ніж російське X. Тому не далі як учора я був неприємно заскочений концертними афішами відомого гурта, на яких його назву пишуть як «Мед Хедс».

Що ж до німецького h, то наше г фактично йому дорівнює. Тому славетне німецьке «Hände hoch!» ми без жодних спотворень передаємо нашими літерами як «генде гох!», натомість бідолашні росіяни змушені задовільнятися своїм «хенде хох!», смішним і жахливим водночас. Мабуть, із цієї ж причини мої знайомі німці відзначають значно кращу німецьку вимову саме в україномовних. Особливо якщо ті мають за собою львівську школу ґерманістики. Бо вже, наприклад, київська чи харківська переважно копіюють російський підхід і німецьке прізвище, скажімо, Hanecke передають як Ханеке.

Наслідувати росіян погано не тільки тому, що їх узагалі бажано ні в чому не наслідувати, але й тому, що в них насправді все непослідовно і плутано. Тобто з різних причин вони не завжди дотримуються власних же принципів. Тож геніальний філософ Hegel у них Гегель, хоч мав би бути Хегель. А відомий політичний і партійний діяч Hitler мав би бути Хитлером (він таким і є, наприклад, у значно послідовніших болгар. У них, до речі, й Геґель передається як Хегел). Але Hitler у росіян є Гитлером (наче насправді він Gitler), а Hermann Hesse в них Герман Гессе, хоч за їхньою логікою він мав би бути і Хессе, і Херманом. Я вже мовчу про поета Гайнріха Гайне (Heinrich Heine), що його росіяни знають як Генриха Гейне – ніби в ориґіналі він якийсь Genrich Gejne.

При цьому росіяни потрохи модернізують свої написання, частково наближаючи їх до ориґіналу – тут і одна з причин їхньої непослідовності. Якби філософ Heidegger був сучасником того ж Гайне, то його писали б російською швидше всього як Гейдеггер. Але він мав щастя народитися значно пізніше, тож росіяни пишуть його прізвище вже дещо сучасніше – як Хайдеггер. Чому при цьому його сучасник Гессе в них усе-таки не Хессе, я, російською ж мовою висловлюючись, «ума не приложу».

Отже, висновок перший такий, що наша фонетика з її фрикативним г дає нам можливість відтворювати звучання німецьких чи англійських слів значно точніше за російську. У зв’язку з цим доволі ганебно і провінційно наслідувати російські форми, філософа з прізвищем Habermas називаючи слідом за росіянами Хабермасом, а філософа з прізвищем Gadamer – Гадамером. Ні, він по-нашому Ґадамер, і це важливо. Тобто висновок другий такий: не варто і не слід занехаювати не тільки наше фрикативне г, але й наше проривне ґ. Це ж завдяки йому ми маємо змогу диференціювати h та g і без жодної втрати передавати прізвища Hegel (як Геґель) та Heidegger (як Гайдеґґер).

Розповідають, що коли американський віце-президент Gore перебував з візитом у Києві, то він щоразу здригався, чуючи своє прізвище в українському перекладі Леоніда Кучми як Гор. Безумовно він чув за цим whore і ніяк не міг уторопати, за що його так уперто й часто обзивають курвою.

Але – заради всіх гелловінських святих! – у жодному разі не слід тицяти нашим проривним ґ на початок кожного іншомовного імені. Не так давно в котрійсь із тутешніх збручанських публікацій мені трапився Ґарвард – ніби насправді він не Harvard, а якийсь Garvard. Цей ляпсус і спонукав мене написати врешті про те, про що я тут пишу. Ні, не Ґарвард. Але й не Гете. Не Ґейне. Але й не Гор.

І якщо вже геть від Москви, то цей малий фонетичний розрив коштуватиме нам дуже незначних зусиль, але в той же час означатиме цілком новий якісний рівень того, що називають культурною самодостатністю.

Юрій Андрухович

Джерело:
http://zbruc.eu/node/43178
30.10.2015
Хітлер і Ґессе

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.