«…що не завадило їм поставити цивілізацію на межу катастрофи та знищити десятки мільйонів людей…»

151113_ptnklr

Останнім часом в українських мас-медіа, і не лише в них, з’явилося чимало публікацій, де проводиться ідея, наче Путін потрапив у безвихідне становище й от-от змушений буде дати задній хід у своїх геополітичних авантюрах. «Путін зазнає краху… Путін не знає, як виплутатися зі створеної ним же ситуації… Путін – це вже політичне ніщо…» – такі чи майже такі твердження легко знайти у ЗМІ. Інакше кажучи, робить висновок масова аудиторія, Путін загрався і догрався. І скоро йому будуть повні «кранти».

Але чи автори такого роду текстів несамохіть не видають бажане за дійсне? Чи не занадто поспішають вони з «політичними похоронами» кремлівського самодержця? І чи можна вважати, що на Україну та інших сусідів Росії (і не лише на них) у найближчому майбутньому не чекають неприємні сюрпризи?

Так, об’єктивно Кремль не має ресурсів для відновлення ролі одного з двох провідних геополітичних гравців світу – але ж хіба Гітлер мав такі ресурси, починаючи війну з західними демократіями, а потім іще й напавши на свого недавнього союзника – СРСР? Ані людських, ані сировинно-промислових, ані фінансових, ані науково-технологічних ресурсів, порівняних із ресурсами Об’єднаних Націй, нацисти та їхні союзники не мали – що не завадило їм поставити цивілізацію на межу катастрофи та знищити десятки мільйонів людей у вихорі шестирічної війни на теренах усіх континентів й океанів. Чому ж Путін, який, за влучною формулою автора «Дня» Бориса Соколова, є «Гітлером і Сталіним в одному флаконі», не може спробувати здійснити безнадійну з погляду раціональної стратегії (але не з погляду міфологічного мислення нинішніх «кремлівських чекістів») геополітичну авантюру?

Отож спробуймо придивитися до останніх знакових дій і заяв російського керівництва та до того, що може стояти за цими діями та заявами.

Найперше, затишшя на Донбасі у Кремлі вочевидь вирішили продовжити до весни (не випадково міністр закордонних справ РФ Лавров недвозначно заявив про ймовірність пролонгації дії Мінських домовленостей на 2016 рік). Ба більше: луганські та донецькі «уряди»-маріонетки, схоже, налаштовані на довготривалі політичні торги з Києвом. При цьому об’єктами виторгу, схоже, стануть як реальні преференції для позірних «керманичів» Донбасу та їхніх залаштункових покровителів-олігархів з паспортами України, так і властиво фантасмагоричні вимоги «ДНР» та «ЛНР» до українського керівництва, що матимуть на меті виключно виграш часу – щонайменше до наступної весни чи до літа, а то й до перших місяців 2017 року.

Водночас сформований на окупованій території Донбасу потужний танково-моторизований кулак російсько-терористичних військ в будь-який момент здатен рушити вперед – на Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя. Для успіху такого удару Путіну потрібні або друге видання «русской весны» в цьому регіоні, або широкомасштабний бунт у тилу українських військ, іншими словами, крайнє загострення ситуації на сході та півдні України, поєднане з нестабільністю на іншій українській території, з втратою управління країною з боку влади. Як відзначає західна преса, затишшя на Донбасі вже сьогодні обернулося істотним посиленням політичних баталій всередині української еліти (точніше, не надто вдалих, але амбітних претендентів на цю роль) і в результаті цього – ростом небезпеки поглиблення економічної кризи. Тож Путін зовсім не відступив – він просто змістив акценти своєї агресивної політики, зробивши ставку на підривну діяльність як складову «гібридної війни» з тим, щоб упродовж зими спробувати зруйнувати Україну зсередини. А не вдасться впродовж цієї зими – то впродовж наступної осені й зими.

Схоже, в найближчі півтора роки Путін має намір піти в безумний з погляду стратегії, але тактично, можливо, у чомусь успішний «останній і рішучий бій», скориставшись виборами у США, Франції та Німеччині. Скажімо, у США вже розпочинається виборча кампанія, яка триватиме – етап за етапом – цілий рік, потім триватиме формування адміністрації нового глави держави і її входження у курс справ, отже, до весни 2017 року влада в цій країні за традицією навряд чи робитиме різкі геополітичні кроки. У Франції президентські вибори пізніше – навесні 2017 року, та вже невдовзі Франсуа Олланд і його партія відчують на собі їхнє наближення. У ФРН того ж року пройдуть парламентські вибори, відтак Ангела Меркель також буде «зав’язана» на цю подію. А за даними соціологів виборці Франції, тим більше, Німеччини не налаштовані на різкі зовнішньополітичні акції, з них вистачає соціальних питань і проблем утікачів із Близького Сходу до Європи.

Чи протримається Росія під тиском економічних санкцій ці півтора роки? Так, якщо влада зробить акцент на подальшому нагнітанні шовіністичної істерії та формуванні у широких мас психології «обложеної фортеці». Знов-таки, йдеться про напрацьовані Сталіним і Гітлером політичні технології, які вже 15 років крок за кроком успішно втілюються у життя. При цьому Кремль не гребує найабсурднішими з погляду здорового глузду поєднаннями ідей та міфологем – в одному «плавильному казані» бурлить страхітливе вариво – від чорносотенного варіанту православ’я до найдикіших форм сталінізму. І все це – для того, щоб вихлюпнути назовні. Неважко збагнути, що вариво це в першу чергу виллється на Україну, але не лише на неї.

Отож, видається, слід бути ще більш пильними, ніж раніше, бо історично приречений Путін може піти на будь-яку авантюру.

Сергій Грабовський

Джерело:
http://www.day.kiev.ua/uk/blog/polityka/chy-ne-zarano-vvazhaty-putina-politychnym-bankrutom
Чи не зарано вважати Путіна політичним банкрутом?
9 листопада, 2015 – 11:18

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.