Петро Тима: «При цьому використовувалися люди або з комуністичним минулим, або люди, які з’являлися нізвідки…»

151230_P_Tyma1
Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі

Об’єднання українців у Польщі (ОУП), яке є найбільшим осередком українства у західній сусідці України, нещодавно відзначило своє 25-річчя. В інтерв’ю власному кореспондентові Укрінформу голова Об’єднання Петро Тима розповів про чутливі питання українсько-польських відносин, а також виклики від проходження вперше у цьому році до польського парламенту окремих представників антиукраїнських сил.

АНТИТРІО: КРАЙНІ ПРАВІ, ПОСТКОМУНІСТИ І ПРОРОСІЙСЬКІ СИЛИ

– Як нещодавня зміна влади у Польщі може вплинути на діяльність української громади, відносини з польською державою?

– Насправді зараз ще не зовсім зрозуміло, як виглядатиме політика уряду Польщі по відношенню до національних меншин, до міграції з України. Натомість, PiS чітко показує, що не підтримуватиме проросійські сили. Проте, вони потрапили до польського парламенту, а це дає їм змогу розширювати коло своїх прихильників.
Читати далі Петро Тима: «При цьому використовувалися люди або з комуністичним минулим, або люди, які з’являлися нізвідки…»

У союзі з Туреччиною? Плацдарм опору зазіханням Росії в Чорноморському регіоні

151229_bbsu1

Посилення військового співробітництва між Туреччиною, Азербайджаном і Грузією вплине на ситуацію у регіоні

Inimicus, inimica – Amicus meus

Слова цього римського прислів’я певною мірою описують всю історію людства. Ворог ворога – мій друг. Людям і державам завжди було притаманно мати ворогів і шукати союзників. Ця суто людська риса пізніше за римлян знайшла відображення навіть у Біблії. Але для нас, для тих, хто подолав рубіж другого тисячоліття і ризикує будувати плани на майбутнє, праісторичний характер людської природи є слабкою втіхою. Змінюються часи й технології, але «людина розумна», як і тисячі років тому, продовжує бавитися пошуком ворогів і природних союзників.
Читати далі У союзі з Туреччиною? Плацдарм опору зазіханням Росії в Чорноморському регіоні

…насправді її програє не той, хто втратить, а той, хто отримає ці території

151228_cobzon1

Після прецеденту з Каталонією в Європі відчули гостру необхідність застановитися над перспективою розпаду деяких держав. Не тільки над сепаратизмами – фламандським, шотландським, паданським, тим-таки каталонським чи іншими, – а й над реальними перспективами сецесій (тобто відокремлень) у відповідних реґіонах. Український, з дозволу сказати, досвід Криму і частини Донбасу може бути в цьому контексті доволі повчальним. Тож мені нещодавно довелося відповісти на кілька запитань, сформульованих авторами збірника про сецесії та автономії в сучасній Європі. Збірник саме готується до виходу у світ, і я сподіваюся ще повернутися до нього після його публікації.      

У своїх відповідях я почав із того, що природа винятковості саме Криму й Донбасу на загальноукраїнському, радше однорідному тлі видається мені дещо різною.
Читати далі …насправді її програє не той, хто втратить, а той, хто отримає ці території

Як прирівняти агресора та жертву агресії або Ще раз про імперську підсвідомість російського лібералізму

151226_S_Sotnik

Російський незалежний журналіст Олександр Сотник (більш відомий як Саша Сотник) закликав українців не ототожнювати весь російський народ із нинішнім московським керівництвом.

Він переконаний, що російський і український народи страждають від режиму Путіна і просить українців не плекати ненависті до росіян.

«Шановні українці, настав час порозумітися. Я – противник імперій, вам це добре відомо. Більше того: путінську агресію проти будь-якої держави я засуджую. Те, що зробив Путін з народом Росії, не піддається опису, це – справа істориків, психологів, психіатрів, соціологів. Але кожен, хто продовжує казати, що всі росіяни – сволота, гівно і ватники – може забанити мене прямо зараз. Ви нічим не кращі за тих, хто називає вас «укропами» або «бандерофашистами», – написав Саша Сотник у своєму блозі. — «Путін і його пітерське бандитське угрупування в обіймах з Луб’янкою напаскудили чимало і готові напаскудити всій планеті… Вони посварили українців і росіян. Треба буде – посварять і росіян з росіянами, що вже відбувається. Адже для них всі засоби хороші – лише б триматися при владі. Так що не ведіться на ці хитрощі, бо це – доля шизофреніка: сваритися з власним відображенням у дзеркалі. Ми – на жаль – родом із СРСР, і цей «совок» виживається болісно, видавлюється з кров’ю. Ви – моє відображення, а я – ваше. Ми взаємозалежні, і ми це розуміємо і приймаємо, або починаємо дивитися у бік складу з ядерними боєприпасами. Адже саме цього і прагне Путін зі своїми упирями», – резюмує російський журналіст.
Читати далі Як прирівняти агресора та жертву агресії або Ще раз про імперську підсвідомість російського лібералізму

KOD захисту

151220_KOD_Polska

Від польських друзів – тих, що вдень і вночі не забували про нас під час Майдану і всіляко нас підтримували – дедалі частіше надходять вельми схожі на SOS прохання цього разу підтримати їх. Новий уряд Польщі при владі ще тільки лічені тижні, але підстав для, м’яко кажучи, занепокоєння він уже створив предостатньо.

Друзі просять поширювати їхню відозву всіма можливими мовами. Тож я сідаю за переклад, і в мене виходить таке: «Демократія в Польщі під загрозою. Діяння влади, її зневага до законів та демократичної традиції змушують нас заявити свій рішучий протест. Ми не хочемо Польщі тоталітарної, закритої для всіх, хто мислить інакше, ніж влада, не хочемо Польщі розчарованої та спраглої реваншу. Ми хочемо, щоб у Польщі було місце для всіх громадян, рівних перед законом, з їхніми переконаннями, опініями, етикою та естетикою. Ми не погоджуємося з узурпацією держави, з поділом громадян на кращих і гірших, з погордою до всього “інакшого”. Ми так само не приймаємо поглядів, що підважують засади демократії та права людини».
Читати далі KOD захисту

Переконання, що американці все про нас знають і все розуміють – міф

151216_J_Biden01

Віце-президент США відмовився проводити в Україні Майдан-3

Віце-президент США Джозеф Байден приїжджав в Україну. Він зустрічався з Президентом, головою уряду й групою молодих політиків і громадських діячів, а також 35 хвилин говорив з трибуни Верховної Ради. Потім поїхав додому. Візит, про надзвичайну важливість якого говорила мало не вся Україна, завершився.

Видимих, очевидних, негайних результатів візиту нема. А чого, власне, ми хотіли? («Ми» – це українці, які дуже хочуть справжніх реформ в Україні і водночас сподіваються, що США (Захід) змусить українську владу ті реформи провести.)
Читати далі Переконання, що американці все про нас знають і все розуміють – міф

У сучасній світовій політиці існує глобальна «проблема Путіна»

151210_ptn

Хибні цінності за неповаги реальності, або Передінфарктний стан Росії

Путінська історія підходить до кінця. Страх тільки перед тим, як буде розвалюватися Росія, яким способом Путіна відсторонять від влади

«Феномен Путіна» аж ніяк не загадка. Виявляється, все, що відбувається в Кремлі, можна пояснити та зрозуміти. Нинішній політичний режим у Росії може існувати тільки за умови генерування (аж до висмоктування «з пальця») загроз, винаходячи нові причини ескалації конфліктів, пошуку ворогів. А потім, мобілізуючи народ на боротьбу з ворогами. Яких письменник Купрін називав «зовнішніми і внутрішніми», тобто «з французами, німцями, атальянцями, турками, івропейцями», а також «бунтівниками, конокрадами, жидами і поляками». Ось, мабуть, і вся політична філософія, яка в Росії не змінюється століттями.

Як відомо, головне – тримати народ в тонусі! Тримати в стані патріотичної екзальтації, «пристрасті до вимірювання черепів», щенячого захвату, лояльного мракобісся лише за однієї умови – коли фортеця в облозі. Це зовсім не винахід путінського Кремля. Але якщо Путін повірив у те, що він знайшов цю політичну «чашу Грааля», то консолідований Захід плюс Туреччина відкрили для себе простий спосіб зруйнувати путінську «імперію зла».
Читати далі У сучасній світовій політиці існує глобальна «проблема Путіна»

Євген Сверстюк і його християнська утопія

Як багато хочеться сказати про Євгена Сверстюка, який торік 1 грудня відійшов від нас у Вічність. Адже я пам’ятаю його з давніх-давен: мій батько товаришував із ним ще з часів київського Клубу творчої молоді, а потім, по поверненню Євгена Олександровича з «віддалених місць», він не раз заходив до нас. Та й особистого спілкування – формального й неформального – у нас вистачало, вже у 1990-х і 2000-х. Але зараз, як на мене, варто наголосити на одній із найважливіших сутнісних рис Сверстюка, яка підносила його над політичною злободенністю: він був глибоким мислителем і при цьому мав дар провіщення утопії не в тоталітарному, а в європейсько-демократичному сенсі цього поняття.

Взагалі, як зауважив Іван Дзюба, цей український достойник був тим, «для кого християнська віра – справа і особистої долі, і долі та культури рідного народу». При цьому посутньо християнська позиція Сверстюка не була ані демонстративно-декларативною, ані конспіративно-потайною: він «просто» (хоча насправді це було дуже непросто!) жив, діяв, писав і говорив так, як вважав за потрібне, не ставлячись із погордою до агностиків чи «іновірців» і не нав’язуючи іншим свого бачення світу та людини. Нетерпимість він виявляв лише до моральних нікчем, перекинчиків, платних та ідейних пропагандистів тоталітаризму і продажних політиканів. Усім іншим Сверстюк пропонував завітати до свого Універсуму і вдивитися – вслід за Шевченком, одним із найкращих дослідників світогляду якого він виступав, – в абриси євангельської Утопії, де «на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі».
Читати далі Євген Сверстюк і його християнська утопія

«В результаті за наявності чотирьох держав «нормандського формату» відповідальність бере на себе виключно лише одна сторона — Україна…»

151204_minsk1
Мінські домовленості. Переходимо в 2016 рік

Офіційний представник України у тристоронній контактній групі щодо врегулювання конфлікту на Донбасі Леонід Кучма заявив, що Мінські угоди цього року виконані не будуть – для цього «немає підстав». Розчарування викликані проблемами переговорного процесу та фактичним невиконанням Росією домовленостей в межах тристоронньої групи. Однак «недієздатність» російської сторони була закладена на самому початку цього процесу. Сама назва –тристороння контактна група свідчить лише про можливості ведення розмов на задану тему — це контакти і нічого більше.

Поважнішим виглядає «нормандський формат» проведення переговорів, адже там беруть участь, крім України, міжнародні суб’єкти — Франція, Німеччина і Росія. Але знову ж таки — яку роль відіграє кожна із цих країн? Звісно, Україна як суверенна держава є спроможною стороною, яка домовляється, бере на себе постійно і часто випереджально певні зобов’язання і виконує їх в повному обсязі. Чи є подібні зобов’язання в інших учасників? Аж ніяк. Франція і Німеччина сприяють перемовинам (посередники) та вбачають свою роль в дипломатичному «примусу до миру» Росії. При цьому, на себе вони не беруть жодних додаткових зобов’язань, навіть офіційних гарантів виконання домовленостей в межах «нормандського формату». Читати далі «В результаті за наявності чотирьох держав «нормандського формату» відповідальність бере на себе виключно лише одна сторона — Україна…»