Вплив Євромайдану та подальших подій в Україні на польсько-українські відносини

160131_pol-ukr

Події в Україні зими 2013-2014 року, що отримали назву «Євромайдан» та подальша агресія Росії стали чинником, що вплинув на двосторонні відносини України з багатьма країнами. Зокрема, ці події серйозно вплинули на двосторонні відносини з найближчим сусідом України – Польщею. Польщу довгий час називали адвокатом та головним лобістом України в ЄС. Події Євромайдану з одного боку підсилили цю роль Польщі, з іншої – поставили ряд викликів у двосторонніх відносинах. У статті автор аналізує вплив Євромайдану та подальших подій в Україні на двосторонні польсько-українські відносини.
Читати далі Вплив Євромайдану та подальших подій в Україні на польсько-українські відносини

Той, хто забуває, звідки він прийшов, навряд чи знає, куди він йде

160131_eurabia

Проблема в тому, що «в той час, коли Європа хоче відступитися від історії, інші, чия кількість обчислюється сотнями мільйонів, хочуть увійти в неї».

«Ще менше, ніж в самобичування, варто впадати в амнезію, забувати про те, ким ми є, якими є наші корені і наша самобутність, які зробили нас епіцентром цивілізації, якою її знають»

Днями мій приятель, який насправді є агностиком, переслав мені відео звернення, яким Девід Камерон привітав зі святами британців. У ньому він докладно зупиняється на ролі, яку в історії, культурі, етиці та естетиці його країни відіграло християнство — з його темними плямами, але також з його світлом. І далі він робить висновок: «З огляду на все це Велика Британія приймає і вітає усі віри чи її відсутність, але при цьому вона є християнською країною і горда, що є нею».
Читати далі Той, хто забуває, звідки він прийшов, навряд чи знає, куди він йде

Український Майдан і російсько-українська війна скорочують зону впливу Росії на мапі до історичного мінімуму

160129_rasha1

Чимало людей помилково вважають, що Російська Федерація з року в рік збільшується, «відкушуючи» собі від навколишніх держав все нові шматки, як-от Придністров’я, Абхазію, Нагірний Карабах, Південну Осетію, Крим чи донбаські квазі-республіки. Насправді ж усе відбувається з точністю до навпаки: Росія втрачає з-під свого контролю цілі великі держави, злодійкувато відхоплюючи собі бодай маленькі крихти зі столу у вигляді проблемних територій.

Імпульс замислитися над цією темою вколов мене завдяки запрошенню мистецької фундації «Ізоляція» взяти участь у дискусії про феномен кордону. Згадана «Ізоляція», сучасний експериментальний арт-простір, ще два роки тому мала донецьку прописку, але після окупації була змушена перебратися до Києва. Вперше запрошення від них я отримав у березні 2014 року, одразу після Майдану і на початку гібридної війни, тоді Любко Дереш організовував для фундації дебати – все ще в Донецьку, хоча в місті вже гуляли озброєні бойовики, а на в’їздах виросли блокпости; на жаль, тоді в мене не вийшло потрапити на той захід, і я так ніколи в Донецьку й не побував. У вересні того ж року в «Ізоляцію» потрапив мій приятель Дмитро Потєхін, але то вже була не мистецька фундація, а в’язниця, в якій бойовики утримували проукраїнських полонених.
Читати далі Український Майдан і російсько-українська війна скорочують зону впливу Росії на мапі до історичного мінімуму

Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

160128_invasion

Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

«Саме цілком випадковій інспекційній поїздці спостерігачів НАТО на Тучинський військовий полігон, котра співпала з наступом українсько-російського альянсу зі сходу, й завдячувало Західне Рівне своїм існуванням. Налякані європейські офіцери встигли на своїх джипах дістатись до обласного центру, і з офіцерського містечка вже за мостом через Устю зв`язатися зі своїм керівництвом у Брюсселі. Брюссельські генерали, порадившись, і з`ясувавши, що уряд України вже вилетів з Києва до Львова, потрактували ситуацію аж надміру серйозно. Чотири терміново вислані військово-транспортні пузаті “Боїнги”, переповнені вояками в камуфляжі, за півтори години після вильоту важко приземлялися один за одними на бетонці Рівненського аеропорту, який, за щасливим збігом обставин також знаходився у західній (точніше – південно-західній) частині міста, обіч від Дубенського шосе. Війська щойноутвореної СРУ, увійшовши до міста, зупинились у його центрі, спостерігши антени рацій бельгійських і французьких десантників за акуратно вкладеними лантухами з піском по той бік площі Незалежності. А за кілька місяців Рівне перетнула Стіна.
Читати далі Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

«Добридень, – я світу сказав». Таїна величі Павла Тичини

160127_P_Tychyna_1
Сьогодні 125 років від дня народження українського поетичного Генія Павла Тичини

***
Перед тим, як стати до розмислів про Павла Григоровича, скористаюсь визначенням російського письменника Пришвіна, котрий доводив, що є поети, талановитіші од свого розуму, а є мудріші за свій талант. Якщо йти за цією «формулою», то, скажімо, в Росії до першого крила можна б віднести Сергія Єсеніна, а до мудрішого за свій талант Валерія Брюсова. Відповідно в Україні таку пару могли б скласти Володимир Сосюра – Микола Бажан.

Застерігши щодо приблизності будь-яких «формул» стосовно поезії, все ж згодьмося, що ця «приблизність» наближається таки до справдешності.

П. Тичину однак не втиснеш в жодні рамки. До нього, як до інших – хоч і талановитих та неперехідних – не надається застосувати згадану «схему», позаяк Павло Григорович, – не просто піднебесний поет, а виняткове явище, котре, як сонце, сприймаєш з усіма його протуберанцями, плямами і завихреннями. Відтак, приймемо Тичину за сонячною короною і світлом, котре і через 120-ліття по його народженню світить і гріє, і дивує.

Читати далі «Добридень, – я світу сказав». Таїна величі Павла Тичини

Нова надія Середньої Європи

160124_BBSU_1

У новий 2016 рік Європа входить, можливо, як ніколи більше після ІІ Світової війни, переобтяжена проблемами і поділами: московитська анексія Криму і московитсько-українська війна на сході України підірвали сякий-такий порядок, який давав хоч якусь певність. Вал біженців й мусульманський тероризм, що поставили під сумнів безпеку, загострив протиріччя між ліволіберальними урядами Старої Європи та консервативними керівниками країн Нової Європи, здається, ось-ось виллється у війну санкціями усередині ЄС.

Проблеми Старого континенту можна ще довго перелічувати й аналізувати їхні причини, можливі наслідки, пропонувати спроби їхнього вирішення. Але на тлі європейських проблем, особливо безпекових та світоглядних, дуже цікавим виглядає воскресіння ідеї Середньої Європи, але без німців: Середземелля, Міжмор’я, Балто-Чорноморського союзу, Чорноморсько-Балтійського-Адріатичного об’єднання.

Це мало б у якийсь спосіб об’єднати Польщу, Україну, Білорусь, Литву, Латвію, Естонію, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Словенію, Хорватію, Боснію і Герцеговину, можливо, Чорногорію, Албанію, Косово, Болгарію та Македонію.
Читати далі Нова надія Середньої Європи

Алчевські: погляд через роки

160124_Alchevskyi_O
Алчевський Олексій Кирилович (1835, Суми — 1901, Санкт-Петербург) — український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат. Чоловік Христини Данилівни Алчевської, батько Григорія, Івана та Христини Алчевських.

Українець не може бути багатим, він має бути бідним, гнаним і голодним — цей стереотип живий донині. Тож і вітчизняну історію ми нерідко (навіть мимоволі) поціновуємо саме під цим ракурсом: хворий, знедолений — наш; а багач — це поляк, єврей, німець чи росіянин. Українці мають бути бідними, але чесними!

Тим часом значно складніше бути багатим, але чесним. І такі люди в історії України не поодинокі. Ба більше, йдеться про цілі їхні сім’ї, роди, династії. Зі своїми злетами та трагедіями, зумовленими як приватними обставинами, так і суспільно-історичними обставинами, які не надто голубили українську націю.

РОДИНА

Сумчанин Олексій Алчевський (1835 — 1901) розпочав свій бізнес 1860 року відкриттям у Харкові бакалійної крамниці. Згодом він заснував у Харкові Торговий, Земельний, Іпотечний банки, очолював Біржовий комітет та власний Торговий дім. У Донбасі Алчевський заснував Олексіївське гірничопромислове товариство, Донецько-Юріївське металургійне товариство та Донецько-Юріївський металургійний завод (нині — Алчевський металургійний комбінат), а також заснував місто Алчевськ. Він був одним із лідерів Харківської громади, постійно (а не час від часу, як деякі його сучасники) фінансував недільні та сільські школи, Харківську школу глухонімих, Благодійне товариство, сирітські притулки й богадільні.

Читати далі Алчевські: погляд через роки

«Питання в тому, що саме може Сурков запропонувати Нуланд у ситуації, коли Путін не готовий відмовитися ані від бандитів на Донбасі, ані від бандитів у Криму»

160116_khlo

Чільні посадовці США і Росії обговорили без України український Донбас

Зустріч може свідчити про прагнення Кремля якнайшвидше позбутися хоч частини західних санкцій

Помічник державного секретаря США Вікторія Нуланд обговорила становище в Україні з помічником президента Росії Владиславом Сурковим, якого називають «кремлівським куратором українського питання». Багато подробиць зустрічі за зачиненими дверима не повідомляли, та оглядачі припускають, що вона може свідчити про прагнення Кремля якнайшвидше позбутися хоч частини західних санкцій.

Вікторія Нуланд і Владислав Сурков провели на зустрічі в курортному містечку Піонерський у балтійському ексклаві Росії, Калінінградській області, чи то чотири, чи то й шість годин, попідраховували різні російські агентства. Аж до початку зустрічі про неї говорили лише чутками, і єдину офіційну інформацію подав було у Вашингтоні речник Державного департаменту Джон Кербі: за його словами, мета розмови – обговорити необхідність повного виконання мінських домовленостей.
Читати далі «Питання в тому, що саме може Сурков запропонувати Нуланд у ситуації, коли Путін не готовий відмовитися ані від бандитів на Донбасі, ані від бандитів у Криму»

Росія має сама забратися з Донбасу і Криму. Це – її порятунок

160110_khlo
Все, що послаблює агресора й знищує його міць – добре для України

Канцлер Німеччини Ангела Меркель пообіцяла вже невдовзі провести зустріч «норманської четвірки» й висловила впевненість у ефективності Мінських угод. Це парадоксальна заява. Адже, з одного боку, Мінські угоди практично провалено. Вони мали призвести до повного врегулювання ситуації до 31 грудня 2015 року. Вже на цей час окупанти мали залишити територію Донецької і Луганської областей, там треба було провести місцеві вибори й повернути Україні контроль над тією частиною її державного кордону, яка зараз контролюється росіянами. Усього цього не відбулося.
Читати далі Росія має сама забратися з Донбасу і Криму. Це – її порятунок