Мюнхен-1938: уроки для сьогодення

160209_mun

Знадобилася анексія Росією Криму і вторгнення на Донбас, щоб розуміння цілей Кремля на Заході стало бодай частково адекватним реаліям

Інформагенції повідомили, що чергова зустріч міністрів закордонних справ «нормандської четвірки» відбудеться 13 лютого в Мюнхені «на полях» міжнародної конференції з питань безпеки. Що ж, місце зустрічі символічне. Тут, на такій самій конференції 10 лютого 2007 року Володимир Путін виголосив програмну антиамериканську й антизахідну промову, яка тоді ж була сприйнята рядом політиків й аналітиків як початок нової «холодної війни». Проте більшість західних урядовців, парламентаріїв і журналістів сприйняла цю промову, в якій прямо було сказано про намір РФ проводити зовнішню політику, не зважаючи ні на кого і ні на що, лише як гучні слова. Через півтора роки Росія вдерлася до Грузії – але це знов-таки адекватно оцінила меншість західного політбомонду. Знадобилася анексія Росією Криму і вторгнення на Донбас, щоб розуміння цілей Кремля на Заході стало бодай частково адекватним реаліям. Але не повністю, бо досі відсутня беззастережна підтримка жертви російської агресії – України – і наявне бажання якомога швидше залагодити справи з Москвою.

А ще – і насамперед!Мюнхен є символом іншої конференції, на якій виголошувалися інші промови. Саме в цьому місті 29-30 вересня 1938 року відбулася зустріч лідерів Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії (Чемберлен, Даладьє, Гітлер та Муссоліні), на якій була підписана угода про «врегулювання чехословацької кризи». За цією угодою, Чехословаччина була позбавлена Судетської області, де жили 3,3 мільйони судетців, виставлених нацистською пропагандою як «пригноблена чехами німецька меншина». Насправді судетці ніколи не жили в Німецькій державі, і їхня мова істотно відрізнялася від літературної німецької, але за кілька років перед подіями відомство Геббельса переконало судетців у тому, що вони істинні арійці, і в Третьому рейху їм житиметься якнайкраще. Ну, а тих, хто сумнівався в цьому, приборкала численна агентура відомства Гіммлера, часом із вельми сумними наслідками. Крім того, Чехословаччина зобов’язалася впродовж трьох місяців задовольнити територіальні претензії з боку Угорщини та Польщі. Також Велика Британія і Франція у Мюнхені підписали декларацію, якою гарантували недоторканність нових кордонів Чехословаччини.

Загалом Чехословаччина втратила внаслідок Мюнхенської угоди п’яту частину території держави, близько 5 млн населення (з них 1,25 млн чехів і словаків), третину промислового потенціалу, запаси зброї, нагромаджені на теренах Судетської області, та чималу кількість кваліфікованої робочої сили, оскільки чимало чехів виїхало з урізаної країни, не бачачи перспектив для себе та небезпідставно побоюючись нацистів.

160209_mun2
І при цьому Мюнхенська угода щодо Чехословаччини була обговорена, сформульована та підписана без участі представників уряду цієї держави.

Під час зустрічі в Мюнхені й одразу після неї було сказано чимало гарних слів про мир у Європі та про успішну співпрацю великих держав. От тільки мир цей не настав – менш, ніж через півроку Німеччина анексувала рештки Чехії, утворивши на її території «Протекторат Богемія та Моравія», зі Словаччини була утворена маріонеткова держава, а Закарпатську Україну загарбала Угорщина, яка стала гітлерівським союзником. А ще менш, ніж за півроку, був підписаний Пакт Молотова-Ріббентропа, після чого німецьке військо вдерлося до Польщі та почалася Друга світова війна.

Отож не випадково слово «Мюнхен» асоціюється насамперед із брутальною зрадою Францією та Британією свого союзника (з Францією Чехословаччина мала навіть договір про взаємодопомогу!), з торжеством недалекоглядної політики з боку західних демократій і з торжеством агресивних тоталітарних режимів (утім, хіба такі режими бувають неагресивними? тільки тимчасово). Іншими словами, «Мюнхен» – це символ ганьби і зради.

Утім, про все це написано і сказано чимало. Єдине, що воліє не помічати значна кількість оповідачів про Мюнхенську зраду – так це того, що армія та служба безпеки Чехословаччини перед цим успішно придушили у Судетах заколот фінансованих з Берліна місцевих нацистів, а потім відбили наступ багатотисячного «добровольчого корпусу», сформованого з есесівців. І вже після цього чехи були зраджені, бо Гітлер погрожував «широкомасштабною війною», а уряди Франції та Британії хотіли «миру та співпраці»…

160209_mun3
А от про що не згадує майже ніхто – це про те, а чим же обернулася угода в Мюнхені для тодішньої Європи у середньостроковій перспективі.

Словаччина перед тим прагнула автономії у складі Чехословацької держави – натомість з волі Гітлера вона одержала позірну незалежність, але словацька територія була істотно обкраяна. Ясна річ, нова держава змушена була стати союзницею Німеччини, тож словацькі війська брали участь у бойових діях проти Польщі та СРСР, а промисловість і сільське господарство працювали на Третій рейх. Воювали, втім, словаки не надто охоче, кілька тисяч їх у різний час перейшло на бік Червоної армії та радянських партизанів, а 29 серпня 1944 року почалося Словацьке національне повстання проти нацистів і їхніх місцевих сателітів – проте до цього часу надзвичайно важлива у стратегічному плані країна в Карпатах була німецькою союзницею.

А Чехія, яку Вермахт окупував 15 березня 1939 року, була перетворена на таку собі квазідержаву, в якій був свій президент, свій уряд, своя поліція, своя фінансові установи, проте всі вони беззастережно підпорядковувалися берлінському наміснику. Чехи восени 1939-го спробували були вийти на акції протесту проти окупації, але ці акції окупаційна влада жорстоко придушила, тисячі людей потрапили до концтаборів, чеські вищі навчальні заклади були закриті, культурницькі товариства розпущені. З того часу абсолютна більшість чехів, позбавлених своєї інтелектуальної верстви (яка або емігрувала, або потрапила до таборів), слухняно працювала на перемогу Третього райху. Власне, це й не дивно. Чехи були страшенно ображені на Британію та Францію, їхня зрада вщент деморалізувала потужну чеську армію та політичні сили. А Пакт Молотова-Ріббентропа на два роки вивів із гри місцевих комуністів. З березня 1939 року десятки тисяч чехів виїхали на роботу до Німеччини, де замінили на виробництві мобілізованих на війну німців. Інші працювали в самому протектораті. Заводи «ЧКД» і «Шкода» випускали танки; на заводі Аеро-Прага Височани збиралися літаки. було створено і низку підземних військових заводів, захищених від нальотів стратегічної авіації союзників. А з січня 1943-го чехи стали об’єктом тотальної мобілізації для роботи на військову промисловість Третього рейху.

У польській кампанії 1939-го брав участь німецький танковий батальйон, укомплектований танками чеського виробництва – 55 Pz.38(t) и 2 Pz.Bef.38(t), а 112 танків 35 Pz.(t) увійшли до складу 1-ї легкої дивізії Вермахту. у квітні 1940-го в операції з окупації Данії та Норвегії брали участь 15 танків Pz.38(t). У французькій кампанії, яка мала наслідком падіння Парижу й вихід Франції з війни, брали участь 128 танків 35 Pz.(t), 207 Pz.38(t), 23 Pz.Bef.38(t) – загалом це склад двох танкових дивізій. Сотні різних модифікацій цих танків та протитанкових самохідок були випущені пізніше. Чеська розробка була покладена в основу угорського танку «Туран». Загалом же станом на 1941 рік танки чеської виробництва (більшість яких була випущена вже після окупації Чехії) становили чверть танкового парку Німеччини. Чимало, чи не так?

Отож і Мюнхенська угода, яка фактично знищила Чехословаччину, і Пакт Молотова-Ріббентропа, який санкціонував це знищення з боку СРСР, дорого коштували тим, хто домовлявся з тоталітарним агресором за рахунок інших.
Ну, а по закінченні Другої світової війни не лише окупація Чехословаччини Червоною армією, а й не вгамована на той час образа чехів на зраду з боку західних демократій зумовили відносно легке захоплення влади комуністами на початку 1948-го. Після того відбудована потужна військова промисловість цієї держави працювала на зміцнення комуністичного блоку та його сателітів у «третьому світі». Нарешті, у 1956-му, коли зі зброєю в руках повстала Угорщина, а Польща рішуче позбулася найодіознішого спадку сталінського періоду, Чехословаччина промовчала. І лише 1968-го, через три десятиліття після Мюнхенської угоди, чехи та словаки позбулися її ментального тягаря…

Я вирішив усе це нагадати у зв’язку з тим, що і сьогодні вистачає охочих замиритися з тоталітарним агресором, тепер уже за рахунок України, і якщо не в Мінську, то в Мюнхені. Невже ж декого історія нічого не вчить?

Сергій Грабовський

Джерело:
http://www.day.kiev.ua/uk/blog/polityka/myunhen-1938-uroky-dlya-sogodennya
Мюнхен-1938: уроки для сьогодення
8 лютого, 2016 – 10:38

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.