Будьмо пильними

160325_1_krym_kor

«Коридори» в агресивній політиці Путіна та Гітлера

Знову у новинах спливло це словосполучення – «шлях до Криму», який через «материкову» Україну прагне отримати Росія. Знову – тому що воно постійно фігурувало у часи найзапекліших боїв під Маріуполем у серпні-вересні 2014 року, а потім – на початку 2015 року, коли російські війська та формування їхніх донбаських маріонеток спробували завдати вирішальну поразку ЗСУ та «прорубати» транспортний коридор до анексованого півострова. Проте тепер уже в дещо іншому контексті.

Так, радник голови СБУ Юрій Тандіт в інтерв’ю московській «Новой газете» заявив, що російська влада намагатиметься домовитися з Україною обміняти незаконно викрадену й ув’язнену Надію Савченко на дорогу до Криму: «Ми знаємо, що вони в Москві хотіли б отримати більше. Їх, наприклад, цікавить шляхопровід з Ростова до Криму. Мені про це відкрито говорив той самий чоловік, близький до Кремля» (чи треба називати це сумнозвісне прізвище? – С.Г.). Тандіт зазначив, що Україна готова до будь-яких компромісів. Однак міняти полонену на територію не буде: «Тільки на Сході можна міняти принцесу на півцарства. І так питання стояти не може».
Читати далі Будьмо пильними

«…А це – передвиборчий популізм, зупинка усіх реформ. На виході країна отримає ще більше популістів в парламенті, що аж ніяк…»

160318_kvartet

Мабуть, важко сьогодні знайти настільки непопулярну в Україні посадову особу, як чинний Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. З часу парламентських виборів 2014 року, коли рейтинг “Народного Фронту” був найвищим в Україні, за два роки очільник цієї політсили отримав антирейтинг довіри з показником -70% (дані соціологічного опитування, проведеного групою «Рейтинг» у листопаді 2015 р). Сьогодні в політикумі відкрито підтримувати прем’єрство Яценюка наважуються хіба його однопартійці. І то лише з почуття солідарності та політичного самозбереження.

Чому уряд потрібно змінювати?

16 лютого відбулась перша спроба зміни на посаді Прем’єр-міністра України. Вона, як це і прийнято в Україні, супроводжувалась інтригами, ситуативними змовами, а опісля – гучними звинуваченнями та грюканням дверима. Звинувативши колег по коаліції «Європейська Україна» в «олігархічній змові», з об’єднання вийшла фракція ВО “Батьківщина”, за нею – “Самопоміч”. Попри те, що фракція “Радикальної партії Ляшка” офіційно заявила про вихід з коаліції, однак заяв в апарат ВРУ не подала. Отже, формально коаліція продовжує існувати, хоча й перебуває на межі розвалу. А зважаючи на потребу стабільного консолідованого голосування мінімум у 226 голосів за урядові та президентські ініціативи, надзвичайно гострою є потреба залучення додаткових голосів. Робити це постійно у ручному режимі є надто дорого та виснажливо. Натомість залучення фракцій до коаліції можливе лише через переформатування уряду. Якщо ж нічого не змінювати, то фактичний саботаж чинним урядом реформ, незадоволення суспільства та тиск Заходу зроблять такі зміни вимушеними і радикальними.
Читати далі «…А це – передвиборчий популізм, зупинка усіх реформ. На виході країна отримає ще більше популістів в парламенті, що аж ніяк…»

«За» чи «Проти»: нідерландський вердикт українській асоціації

160318_refer1

6 квітня у Нідерландах відбудеться національний консультативний референдум. Питання порядку денного – чи підтримують голландці Угоду про асоціацію України з ЄС. Перед виборцями поставлять питання: «Чи підтримуєте Ви, чи Ви проти ратифікації Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС ?». Попри консультативний статус волевиявлення, воно може мати для України серйозні репутаційні, а також, можливо, юридичні наслідки. Врешті його близькість Україна вже частково відчула на собі: неофіційно референдум став причиною затримки розгляду надання безвізового режиму для України, хоча, переконують юристи, жодного юридично впливу на нього голосування не може мати.

Чому голландці голосують?

Квітневий референдум стане першим у Нідерландах на виконання закону, який вступив у силу першого липня 2015 року. Особливість цього закону, Акту про консультативний коригуючий референдум, у тому, що він дозволяє громадянам ініціювати референдум і питати думку народу щодо більшості законів і договорів вже після того як їх затвердили обидві палати парламенту Нідерландів.
Читати далі «За» чи «Проти»: нідерландський вердикт українській асоціації

Чому вибори на окупованому Донбасі не відбудуться?

160317_luhandon01

Питанням номер один останніх зустрічей нормандської четвірки є модальності виборів в окупованих районах Донецької та Луганської областей (ОРДО/ОРЛО). Візит до Києва наприкінці лютого міністрів закордонних справ Франції та Німеччини втілився у спільну заяву та запевнення німецького міністра Франка-Вальтера Штайнмаєра, що вибори мають відбутися в першій половині цього року. Відтепер, на думку європейських медіаторів Мінського процесу, це перше питання порядку денного Мінська-2, яке більше не прив’язується жорстко до інших вимог.

З української сторони подібною вимогою було проведення децентралізації (яке відкладається у зв’язку з політичною та економічною кризою) та надання де-юре особливого статусу ОРДО/ОРЛО (як би його не називали всередині України). З боку «ДНР/ЛНР» найголовнішою вимогою є надання гарантій безпеки підготовці виборчого процесу. У цьому контексті для України принциповим є питання кордонів, яке за порядком імплементації Мінська-2 стоїть після виборів, і Києву дуже хочеться цей порядок змінити. Натомість для сепаратистів важливою є амністія, на беззаперечність якої в жодному разі не погодиться Україна. Переговори щодо цих дражливих питань, фактично, заблоковані. То до чого тоді поспіх Штайнмаєра з виборами? Чи реально організувати нормальне волевиявлення в ОРДО/ОРЛО? Чи все ж таки це будуть вибори в «ДНР/ЛНР»?
Читати далі Чому вибори на окупованому Донбасі не відбудуться?

Санкції для Росії: Два роки тиску на агресора

160317_sanctions

Історія санкційного впливу на російські компаніїї, а також на російських, кримських, сепаратистсько-терористичних високопосадовців

Росіяни вже підрахували: за два роки дії санкцій сума збитків, завданих лише російській фінансовій галузі, склала 250 млрд доларів. І ця цифра невпинно зростатиме. Адже ЄС і партнери, спостерігаючи за діями Москви та її зухвалою демонстрацією своєї вкрай волюнтаристської позиції, не збираються послаблювати санкційні «лещата». Ні проти російських компаній, ні проти російських, кримських, сепаратистсько-терористичних високопосадовців.

Не останню роль у беззастережному продовженні санкцій відіграла й ситуація з Надією Савченко: події у справі української бранки та її непохитна позиція продемонстрували світу зневагу Москви до засад міжнародного та національного права і відповідно продовження санкцій.
Читати далі Санкції для Росії: Два роки тиску на агресора

Нащадки Геббельса у сучасній Німеччині

160311_germ1s

Якщо поглянути на фото цього політичного аналітика, розміщене на сайті німецької газети Die Zeit, ми побачимо поважного західного інтелектуала – в окулярах, сивочолого і з пронизливим поглядом. А от якщо вчитатися в його статтю, присвячену долі України, то це враження швидко зникає, й ось чому.
160311_germ_sommer
Головна теза статті (http://www.zeit.de/politik/ausland/2016-03/ukraine-eu-nato-mitgliedschaft-5vor8) винесена в її перші ж рядки: не можна ставити Україну в ситуацію вибору – ЄС чи Росія. А далі йде аргументація цієї тези. Мовляв, чинний президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер заявив, що Україна не має шансів у найближчі 20-25 років стати членом Євросоюзу й НАТО. Читати далі Нащадки Геббельса у сучасній Німеччині

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

160308_war1

(закінчення)

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам. Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.2)

160128_invasion

(продовження)


Протягом усіх років незалежності України Росія із застосуванням усього наявного арсеналу підривних засобів підживлювала антиукраїнські, антизахідні та проросійські настрої серед населення Автономної Республіки Крим і Севастополя. Свідомо ігноруючи результати волевиявлення кримчан під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року[6], кримська влада на початку 1990-х років здійснила кілька спроб відокремлення від України (1992, 1994-1995 роки). Втім, такий сценарій не знайшов широкої підтримки населення півострова. Спровоковані Росією сепаратистські прояви були зупинені завдяки скоординованим зусиллям керівництва держави і органів сектору безпеки і оборони.

Усвідомивши відсутність активної масової підтримки сепаратистських ідей[7], Кремль зробив ставку на кримський криміналітет. Незавершеність процесу декриміналізації Криму, що розпочався у 1995 році, уможливила проникнення криміналу в державні (зокрема правоохоронні) органи, які нерідко обслуговували кримінальні угруповання. Зрештою, саме наскрізь криміналізовані кримські організації Партії регіонів і КПУ стали надійною опорою російського впливу і відіграли ключову роль під час російської агресії і наступної окупації[8].
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.2)

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України

160307_V_Gorbulin

Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо.

***

Українсько-російські відносини мають довгу і суперечливу історію, яка нараховує сотні років. Основним її змістом є прагнення Московії та її спадкоємців – Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації – унеможливити становлення незалежної держави Українського народу – повноправного члена європейської співдружності націй.

Набуття Україною незалежності у 1991 році у результаті розпаду СРСР від початку розглядалося і розглядається російською елітою як прикре історичне «непорозуміння», яке повинно бути якнайшвидше виправлене. За визначенням В.Путіна цей розпад – «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття». Події 2014-2015 років довели, що така точка зору знаходить широку підтримку у всіх прошарках російського суспільства. Навіть у січні 2016 року згідно з результатами соціологічних опитувань 64 % росіян підтримують агресію проти України.
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України

Україна може змінити політичну структуру Європи

160306_bchs

Виникнення Балто-Чорноморського союзу і розділення ЄС на “стару” та “нову” Європу має давні передумови, але тепер, з початком війни в Україні, ця ідея наблизилася до реалізації

У червні 2014 року Україна підписала угоду про Асоціацію з ЄС. Скоро минає рік, проте заяви українських та європейських політиків вказують на те, що інтеграція не буде швидкою, а може взагалі відкластися на невизначений термін. Куди має рухатися далі українська держава?

ШЛЯХИ ЄВРОІНТЕҐРАЦІЇ

Підписавши угоду про Асоціацію, Україна стала на черговий щабель своєї ідентифікації як європейської країни.

На сьогодні Асоціацію з ЄС мають майже всі європейські країни. Асоціацією з ЄС пов’язані також географічно наближені до Європи країни північної Африки та близького Сходу – і навіть далекі географічно, але досить близькі за духом, Південна Африка, Південна Корея та деякі країни Латинської Америки, утворюючи спільний європейський цивілізаційний простір.
Читати далі Україна може змінити політичну структуру Європи