Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

160308_war1

(закінчення)

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам. Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.

Дії влади напередодні і під час подій, що згодом отримали назву Революції гідності, призвели до стрімкого погіршення відносин України з США і ЄС. Водночас згідно з домовленостями В.Путіна і В.Януковича, які були досягнуті під час їхньої зустрічі 17 грудня 2013 року в Москві, розпочалася реалізація другого, економічного етапу Харківських угод. Домовленостями, зокрема, передбачалися заходи щодо інтеграції енергетичної, фінансової, оборонно-промислової, авіаційно-космічної сфер України і РФ, початку підготовки до приєднання України до Митного союзу. У комплексі це означало для України втрату прямих контактів із Заходом та повне її підпорядкування інтересам Кремля. Тобто В.Янукович та його оточення вступили на прямий шлях до позбавлення України державного суверенітету і незалежності.

Підтримані кремлівським керівництвом і спецслужбами РФ неодноразові спроби режиму В.Януковича «втопити у крові» масові народні протести та збройні провокації призвели до ескалації насильства в м. Києві, загибелі багатьох учасників Євромайдану і працівників правоохоронних органів. Вже у другій половині лютого 2014 року режим почав швидко втрачати контроль за ситуацією.

Після провалу силових спроб знищення протестного руху 18 лютого 2014 року і застосування захисниками режиму В.Януковича вогнепальної зброї проти протестувальників, які перейшли 20 лютого 2014 року у наступ, з метою припинення кровопролиття Верховна Рада України 21 лютого о 16:52 прийняла закон про відновлення дії конституційних положень 2004 року (№ 4163), за який проголосували 386 народних депутатів України. Проте В.Янукович замість невідкладного підписання цього Закону о 22:40 втік з Києва, заздалегідь вивізши найбільш цінні речі з резиденції у Межигір’ї. Одночасно з ним залишило свої робочі місця і втекло вище керівництво міністерств оборони, внутрішніх справ, податків і зборів, Служби безпеки, Генеральної прокуратури, багатьох інших центральних органів виконавчої влади, обласних і районних державних адміністрацій. Голова Верховної Ради України В.Рибак та його перший заступник І.Калєтнік подали у відставку. Все це у сукупності занурило Українську державу у правовий вакуум. Поза сумнівом, ці дії були узгоджені з Кремлем, який переслідував мету паралізувати державні інститути України та у такий спосіб унеможливити організований спротив російській агресії.

Таким чином, у критичний момент початку активної фази стратегічної чекістсько-військової операції РФ проти України в Криму, на Сході і Півдні України (20-22 лютого 2014 року) військово-політичне керівництво держави, вище командування Збройних Сил України, МВС України, СБ України та інших органів сектору безпеки і оборони України фактично зникло. Унаслідок попередніх дій режиму В.Януковича обороноздатність України опинилася на критично низькому рівні, особовий склад органів сектору безпеки і оборони був деморалізований і втратив здатність до виконання наказів і здійснення опору збройній агресії.

В умовах самоусунення Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України В.Януковича від виконання конституційних повноважень гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності України український парламент взяв на себе повну відповідальність за долю України і вжив рішучих заходів з відновлення конституційного ладу, керованості і обороноздатності держави. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України обрала О.Турчинова Головою Верховної Ради України та відновила дію положень Конституції України, які були у неконституційний спосіб скасовані у 2010 році. Через самоусунення В.Януковича від виконання обов’язків глави держави на Голову Верховної Ради України О.Турчинова відповідно до Конституції України було покладено виконання обов’язків Президента України. У стислі строки було призначене нове керівництво органів сектору безпеки і оборони, а згодом повністю сформований новий Уряд України, а також відновлено діяльність органів виконавчої влади як у Києві, так і в регіонах.

160308_war2
Напередодні здійснення стратегічної чекістсько-військової операції Кремль ще влітку 2013 року розпочав безпосередню підготовку до незаконної анексії Криму й агресії на Сході України. У Криму протягом листопада 2013 року – лютого 2014 року відбувалася консолідація проросійських сил, організовувалися незаконні збройні формування (загони «самооборони»), створювалась політична й організаційна інфраструктура для окупації півострова. Водночас практичними заходами підготовки Росії до анексії Криму стало розгортання у Південному військовому окрузі ЗС РФ оперативного угруповання військ (сил) для забезпечення безпеки проведення Олімпійських зимових ігор 2014 року, яке за своїм складом у декілька разів перевищувало потреби забезпечення безпеки спортивних змагань.

РФ значно активізувала розвідку на території України. Зокрема, у другій половині 2013 року кількість обльотів літаками-розвідниками ЗС РФ кордонів з Україною зросла на порядки порівняно з попередніми періодами. Саме у цей час було значно активізовано агентурну роботу на території України, а також видову і радіоелектронну розвідку проти нашої держави.

За заздалегідь підготовленим планом починаючи з 20 лютого 2014 року (ще до втечі В.Януковича з м. Києва)[15] були організовані мітинги під сепаратистськими гаслами у мм. Севастополь і Сімферополь, у яких провідну роль грали громадяни РФ. Поряд з агентурою ФСБ РФ, ГРУ ГШ ЗС РФ, СЗР РФ, а також їх бойовими підрозділами для участі у цих заходах з Росії були спеціально завезені у Крим громадяни Росії з числа спортсменів, працівників охоронних фірм, колишніх військовослужбовців, які виконували роль «обурених кримчан», провокували конфлікти, всіляко намагалися дестабілізувати ситуацію.

Уночі 27 лютого 2014 року російські спецпідрозділи захопили адміністративні будинки парламенту та уряду Автономної Республіки Крим. 28 лютого 2014 року депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим під дулами автоматів «зелених чоловічків» з грубими порушеннями процедури ухвалили рішення про призначення референдуму щодо статусу Криму та призначили головою уряду Криму С.Аксьонова. Починаючи з того ж дня підрозділи ЗС РФ встановили контроль над об’єктами критичної інфраструктури, аеропортами, перевалами, мостами, розпочали блокування українських військових частин і об’єктів на півострові, деякі з яких були раптово захоплені. Одними з перших були захоплені українські об’єкти зв’язку та телекомунікацій. Уже на початку березня 2014 року окупаційні підрозділи вимкнули трансляцію українського телебачення на півострові.

160308_war3

Працівники головних управлінь МВС і СБ України в Криму і управлінь МВС України і СБ України у м. Севастополі одразу після втечі В.Януковича почали саботувати накази з Києва. З 20 тисяч військовослужбовців підрозділів ЗС України, СБ України, УДО, внутрішніх військ МВС України, розвідувальних органів, дислокованих у Криму, лише 6 тисяч виїхали з окупованого півострова на іншу територію України. Водночас, незважаючи на чисельну перевагу російського агресора, шалений психологічний тиск і блокування військових частин, окремі підрозділи Збройних Сил України стійко тримали оборону і залишили півострів після отримання 24 березня 2014 року відповідного наказу.

160308_war2-1
За цих умов, швидко збільшуючи військове угруповання, яке за своїм бойовим потенціалом значно перевищувало дислоковані в Криму українські війська, Росія вже у першій декаді березня фактично завершила окупацію півострова.

160308_war4

У документальному фільмі А.Кондрашова «Крым. Путь на родину» (березень 2015 року) В.Путін заявив про свою готовність застосувати ядерну зброю під час операції з окупації Криму в разі втручання країн Заходу. Він також повідомив, що особисто керував військовою операцією, у ході якої російські морські піхотинці та частини спеціального призначення ГРУ ГШ ЗС РФ заблокували українські військові частини. Крім того, В.Путін, визнав, що підрозділи ГРУ ГШ ЗС РФ провели спеціальну операцію зі знищення каналів спеціального зв’язку українських військових частин з Києвом. Також у фільмі повідомляється про факт наведення радара терміново перекинутого у Крим берегового ракетного комплексу «Бастіон» на есмінець США «Дональд Кук», який перебував у Чорному морі.

Указом Президента України від 7 березня 2014 року № 261 було зупинено дію Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 6 березня 2014 року № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму». Конституційний Суд України визнав оголошення референдуму таким, що не відповідає Конституції України. Проте всупереч нормам українського і міжнародного права 16 березня 2014 року «референдум» про незалежність Автономної Республіки Крим було проведено. При цьому не було дотримано жодних загальновизнаних стандартів народного волевиявлення. Так званими «міжнародними спостерігачами», яких російська окупаційна влада допустила на півострів для роботи на «референдумі», були представники ультраправих, неонацистських та комуністичних європейських партій, інші особи з нацистськими та неосталіністськими поглядами[16].

160308_war3-1

В умовах бойкоту референдуму корінним народом Криму – кримськими татарами, присутності великої кількості озброєних російських військовослужбовців референдум в Автономній Республіці Крим начебто зібрав понад 1,2 млн. заповнених бюлетенів (що відповідає 83,10% загальній кількості виборців), з яких нібито 96,77% засвідчили вибір «за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації»[17]. Як відомо, непоодинокі випадки такої «масової підтримки» характерні для виборчої системи РФ протягом останніх 20 років.

18 березня 2014 року в Москві Президент Росії В.Путін, самопроголошений «голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим» С.Аксьонов, «спікер Верховної Ради Автономної Республіки Крим» В.Константінов та самопроголошений мер Севастополя О.Чалий підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. На цьому урочистому засіданні В.Путін виступив з промовою, в якій вкотре підкреслив, що українці і росіяни – це один народ, а також зазначив: «на Украине живут и будут жить миллионы русских людей, русскоязычных граждан, и Россия всегда будет защищать их интересы…».

160308_war5
Ця заява була оголошена вже у ході другого етапу стратегічної чекістсько-військової операціїзахоплення південних і східних областей України. Ще 23 лютого 2014 року в Москві відбувся мітинг, на якому заступник голови Державної Думи Федеральних Зборів РФ В.Жириновський закликав до розділу України на три частини, направлення російських «добровольців», які мали проголосити державу Малоросія зі столицею у Харкові. У російській пресі розгорнулась масова істерія з гаслами про «фашистський переворот у Києві», «незаконну київську хунту» та «нагальну необхідність врятувати російськомовне населення України від оскаженілих фашистів-бандерівців». Ця пропагандистська кампанія різного рівня інтенсивності не припиняється й досі.

28 лютого 2014 року збройні сили Росії розпочали «раптову перевірку боєготовності» військ Південного військового округу, у тому числі ЧФ РФ, із залученням підрозділів із складу Західного військового округу, у якій було задіяно до 150 тис. осіб особового складу, до 90 літаків, 120 вертольотів та 880 танків. Починаючи з 1 березня 2014 року відбулося розгортання російських ударних підрозділів у Ростовській, Воронезькій, Курській, Білгородській, Брянській областях РФ. На Поліському, Слобожанському, Донецькому і Кримському оперативних напрямках у безпосередній близькості від кордонів України було утворене ударне угруповання, яке перебувало в повній бойовій готовності до вторгнення в Україну принаймні до кінця травня 2014 року. ЗС РФ були у повній бойовій готовності для вторгнення на територію України зі сходу і півдня.

160308_war6

Для політичного виправдання російського вторгнення було використано звернення В.Януковича, який втік до Росії, до президента РФ В.Путіна 1 березня 2014 року. 4 березня 2014 року представник РФ в Раді Безпеки ООН В.Чуркін заявив під час її засідання: «Сегодня я уполномочен сообщить также следующее. Президентом России получено следующее обращение президента Украины Виктора Януковича. Я цитирую. Заявление президента Украины. Как законно избранный президент Украины заявляю: события на Майдане, незаконный захват власти в Киеве привели к тому, что Украина оказалась на пороге гражданской войны. В стране царят хаос и анархия. Жизнь и безопасность людей, особенно на юго-востоке и в Крыму, под угрозой. Под воздействием западных стран осуществляются открытый террор и насилие. Люди преследуются по политическому и языковому признакам. В этой связи обращаюсь к президенту России Владимиру Владимировичу Путину с просьбой использовать вооруженные силы Российской Федерации для восстановления законности, мира, правопорядка, стабильности, защиты населения Украины. Виктор Янукович, 1 марта 2014 года».

У той же день з аналогічним зверненням виступив самопроголошений «голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим» С.Аксьонов. В. Путін негайно направив до Ради Федерації Федеральних Зборів РФ пропозицію про введення російських військ в Україну, мотивуючи її «загрозою життю громадян Російської Федерації, співвітчизників, особового складу військового контингенту збройних сил Російської Федерації, який дислокується … на території України». За кілька годин Рада Федерації одноголосно підтримала пропозицію російського президента.

11 березня 2014 року було оголошено про проведення «найбільших за 20 років» навчань повітрянодесантних військ Росії. Офіційно оприлюднена легенда навчань передбачала висадку 3500 десантників у тилу «умовного противника», причому командири мали дізнатися про місце висадки лише на борту літака. У ході навчань 1500 десантників висадились на полігоні у Ростовській області РФ у безпосередній близькості до кордону з Україною.

З 1 березня 2014 року під гаслами приєднання півдня і сходу України до Росії розпочалася координована і контрольована російськими спецслужбами серія протестних акцій у східних і південних регіонах України, так звана «Русская весна». Під їх прикриттям спеціально підготовлені штурмові групи на чолі з російськими офіцерами здійснили спроби захопити адміністративні будинки у Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Одеській, Дніпропетровській областях. Були захоплені будинки обласних державних адміністрацій у Донецьку, Луганську і Харкові, а також управління СБ України у Донецьку і Луганську.

Таким чином, факти неспростовно засвідчують ретельну підготовку до широкомасштабного вторгнення на територію України з метою реставрації маріонеткового режиму В.Януковича. Приводом для такого вторгнення мали стати криваві події у Криму.

Наслідком російської агресії, до надання відсічі якій держава була не готова, стало б повторення української трагедії 1917-1920 років, коли перемогу здобули декласовані елементи на чолі з більшовиками (прямими ідейними нащадками яких є бандформування ОРДЛО), і фактична втрата незалежності України.

160308_war8

Усвідомлюючи ситуацію, нове керівництво України розпочало передислокацію підрозділів Збройних Сил і правоохоронних органів України у східні і північні області держави. Вживалися нагальні заходи з відновлення дієздатності сектору безпеки і оборони, забезпечено керованість силами і засобами ЗС України, утворено Національну гвардію, проведено часткову мобілізацію, почалось формування добровольчих батальйонів для захисту України, була швидко стабілізована ситуація у Києві, а також у Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Харківській, Херсонській областях. В Одеській області загроза громадянському миру була подолана після того, як 2 травня 2014 року не досягла запланованого результату кривава провокація проросійських сил. Здійснювались системні заходи з мобілізації міжнародної підтримки зусиль України у стримуванні російського агресора[18].

160308_war7

Зухвала агресія РФ отримала гідну відсіч. Всю Україну сколихнув широкий патріотичний рух. Завдяки героїзму військовослужбовців, добровольців, пересічних громадян плани з окупації 8 південних і східних областей України були зірвані, а російський агресор був змушений перейти до прихованої підривної і терористичної діяльності в Україні, за винятком Донецької і Луганської областей. Але і тут наступ російських терористичних військ було локалізовано.

25 травня 2014 року в надзвичайно складних умовах були проведені визнані всім світом вільні і демократичні президентські вибори, переконливу перемогу на яких здобув Петро Порошенко.

160308_war9

Ці події остаточно засвідчили провал планів російського бліцкригу проти України. Спільними зусиллями суспільства і відроджуваної держави, дорогою ціною життів тисяч українців ворог був зупинений.

Розпочався черговий етап російської агресії проти України – гібридної війни, яка триває і донині.

[13] Зокрема, 17 серпня 2013 року катер Прикордонної служби ФСБ РФ обстріляв українське риболовецьке судно, 4 рибалки були вбиті, а 1 – захоплений.

[14] Йдеться, насамперед, про звіряче побиття студентів на Майдані Незалежності в Києві серед ночі 30 листопада 2013 року, спроба силового розгону Євромайдану 9-10 грудня 2013 року, прийняття репресивних законів проти громадянських прав («диктаторських законів») 16 січня 2014 року, вбивства і викрадення учасників протестних акцій після 19 січня 2014 року, збройні сутички 18-20 лютого 2014 року.

[15] На відомчій відзнаці Міністерства оборони РФ – медалі «За повернення Криму» проставлено дати 20.02.2014 – 18.03.2014, що свідчить про початок операції ще до втечі В.Януковича і завершення Революції гідності.

[16] Насправді міжнародна спільнота різко засудила агресію РФ проти України та брутальні порушення Росією норм міжнародного права. 27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН абсолютною більшістю голосів її членів прийняла резолюцію № 68/262 про підтримку територіальної цілісності України. Вже у березні 2014 року ЄС, США, Канада, Австралія та низка інших держав застосували санкції до РФ як держави-агресора.

[17] Про масштаб фальсифікацій свідчить той факт, що при кількості населення у м. Севастополі на 1 листопада 2013 року 383 499 осіб, на референдумі підтримали приєднання до РФ 474 137 осіб, тобто 123% населення.

[18] Здійснивши збройну агресію проти України та анексувавши Крим, Росія брутально порушила міжнародне право, що підірвало засади європейської і глобальної безпеки. Відповідно до резолюції № 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН від
14 грудня 1974 року зазначені дії кваліфікуються як акт агресії. При цьому були свідомо і зухвало проігноровані положення Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин держав відповідно до Статуту ООН 1965 року, Декларації про недопустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав 1982 року, Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року, Основоположного акту Росія – НАТО 1997 року. Непередбачувана поведінка великої ядерної держави, яка відмовляється дотримуватися норм міжнародного права і власних зобов’язань та відверто зневажає державні кордони, відкрила «скриньку Пандори», завдала руйнівного удару всьому світовому порядку, встановленому після Другої світової війни.

Джерело:
http://uacrisis.org/ua/40347-gorbulin-tezy
18.02.2016
Тези до другої річниці російської агресії проти України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.