«…А це – передвиборчий популізм, зупинка усіх реформ. На виході країна отримає ще більше популістів в парламенті, що аж ніяк…»

160318_kvartet

Мабуть, важко сьогодні знайти настільки непопулярну в Україні посадову особу, як чинний Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. З часу парламентських виборів 2014 року, коли рейтинг “Народного Фронту” був найвищим в Україні, за два роки очільник цієї політсили отримав антирейтинг довіри з показником -70% (дані соціологічного опитування, проведеного групою «Рейтинг» у листопаді 2015 р). Сьогодні в політикумі відкрито підтримувати прем’єрство Яценюка наважуються хіба його однопартійці. І то лише з почуття солідарності та політичного самозбереження.

Чому уряд потрібно змінювати?

16 лютого відбулась перша спроба зміни на посаді Прем’єр-міністра України. Вона, як це і прийнято в Україні, супроводжувалась інтригами, ситуативними змовами, а опісля – гучними звинуваченнями та грюканням дверима. Звинувативши колег по коаліції «Європейська Україна» в «олігархічній змові», з об’єднання вийшла фракція ВО “Батьківщина”, за нею – “Самопоміч”. Попри те, що фракція “Радикальної партії Ляшка” офіційно заявила про вихід з коаліції, однак заяв в апарат ВРУ не подала. Отже, формально коаліція продовжує існувати, хоча й перебуває на межі розвалу. А зважаючи на потребу стабільного консолідованого голосування мінімум у 226 голосів за урядові та президентські ініціативи, надзвичайно гострою є потреба залучення додаткових голосів. Робити це постійно у ручному режимі є надто дорого та виснажливо. Натомість залучення фракцій до коаліції можливе лише через переформатування уряду. Якщо ж нічого не змінювати, то фактичний саботаж чинним урядом реформ, незадоволення суспільства та тиск Заходу зроблять такі зміни вимушеними і радикальними.

Представники країн Європи та США уже перейшли від промовистого утримання від коментарів про справи в українському уряді до майже відвертої підтримки зміни прем’єра. Таку недипломатичність можна зрозуміти, адже кошти платників податків, наприклад, Німеччини чи Сполучених Штатів, які у вигляді кредитів чи допомоги отримує Україна, витрачаються вкрай неефективно, або ж просто розкрадаються.

Така пильна увага до внутрішніх справ України викликана, зокрема, й побоюванням за свої кошти. Окрім цього, так звана втома країн заходу від подій в Україні, посилена власною міграційною кризою, може закрити «вікно можливостей» для України.

Не менш впливовим чинником є й незадоволення суспільства. Відсутність видимих ознак позитивних змін, підвищення цін та тарифів все більше озлоблюють людей. Якщо ситуація розвиватиметься так і далі, після весняного чергового підвищення цін на газ та на комунальні послуги, протести людей можуть стати масовими та абсолютно неконтрольованими.

Усі ці чинники, у стократ підсилені підривною діяльністю Росії (не можна навіть сумніватись у тому, що така діяльність має місце) роблять переформатування в уряді вкрай необхідним і актуальним.

Чому зміни в уряді відбуваються так складно?

Цього тижня, відповідаючи на гіпотетичну пропозицію очолити український уряд, відомий польський політик, «батько» польських реформ Лєшек Бальцерович відмовився зробити це, наголосивши, що в Україні зараз не економічні проблеми, а суто політичні, оскільки Верховна Рада «блокує більшість урядових законів». Справді, українське законодавство визначило такий формат діяльності Кабінету Міністрів, який є повністю залежним від ситуації в парламенті. І навпаки, будь-які пертурбації в уряді позначаються на відносинах фракцій, які формують коаліцію.

Результати парламентських виборів 2014 року роблять фракції “Народного Фронту” та “Блоку Петра Порошенка” необхідними учасниками будь-якої коаліції у Верховній Раді. Тому погрози “Народного Фронту” залишити коаліцію в разі відставки Яценюка справді є вагомими. Відсутність коаліції в парламенті робить неможливими будь-які реформи в країні. Натомість сьогоднішній політичний розклад та перспектива дочасних виборів роблять “НФ” та “БПП партнерами поневолі. І тим, і іншим вкрай невигідні перевибори, а перспектива об’єднання з “Опозиційним блоком” або іншими залишками регіоналів у ВРУ була б політичним самовбивством. Тому соратники Яценюка і депутати Порошенка приречені на партнерство у ВРУ.

Окрім цього, для Президента Порошенка тактично вигідний слабкий та непопулярний Прем’єр-міністр Яценюк, на якого дуже зручно повісити усі невдачі на економічному фронті. Однак, спостерігаючи за рівнем підтримки Яценюка, можна переконатись, що він просто неспроможний увібрати ще більше негативу, отже, починає бути електорально «токсичним» для партнерів, тягнучи їх за собою на дно.

Якби там не було, потребу у змінах розуміють усі. Засідання так званої «стратегічної сімки» в Адміністрації Президента, зокрема, присвячені прорахункам варіантів можливого складу нового кабміну та умовам відставки Яценюка. Розмови про заміну Яценюка ведуться досить давно і «витоки інформації» про те, що хтось когось вмовив піти чи стати новим Прем’єром – це в тому числі і проба реакції суспільства.

Найчастіше в медіа обговорюються кандидатури керівника Одеської облдержадміністрації Міхеїла Саакашвілі, глави міністерства фінансів Наталії Яресько, спікера парламенту Володимира Гройсмана, міського голови Львова Андрія Садового.

Претенденти на крісло

Прізвище екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі як наступника Яценюка хронологічно, мабуть, прозвучало першим. Однак попри його популярність (слід відзначити – вміло накручену) Міхо має надзвичайно малі шанси стати Прем’єр-міністром України. Адже він невигідний ані Яценюку та його однопартійцям, ані олігархам, які контролюють менші фракції. Найперше йдеться про Коломойського, який контролює більше трьох десятків депутатів у “Самопомочі”, “БПП”, фракції “Відродження” та позафракційних. У Саакашвілі також давні неприязні стосунки з лідером “Батьківщини” Юлією Тимошенко через її дивне та неочікуване мовчання у 2008 році, під час російської агресії в Грузії. Не стане він зручним партнером і для Петра Порошенка, який патологічно прагне тримати на ключових посадах особисто відданих йому людей. Натомість Саакашвілі на міжнародній арені є масштабнішою фігурою, ніж Порошенко, тому говорити про якісь інші стосунки, аніж партнерські навряд чи варто. Отже, назбирати голоси «під Саакашвілі» в чинному парламенті, ймовірно, не вдасться. На допомогу грузинському реформатору можуть прийти обранці з “БПП” (в разі чіткої позиції Порошенка з цього питання), “Народного Фронту” (при наявності публічних гарантій збереження впливу для Яценюка, що малоймовірно), “Самопомочі” та частини позафракційних депутатів. Така коаліція не може бути стійкою. Тож, якщо Саакашвілі очолить уряд, Україну чекатимуть постійні скандали, звинувачення в саботажі реформ та корупції. Додавши протидію ЗМІ, що належать олігархам, заздрити Саакашвілі в ролі прем’єра не доводиться. Схоже, Міхо це й сам розуміє, тож більше уваги приділяє розвитку свого антикорупційного руху, який матиме більше шансів в разі перевиборів.

Міністр фінансів Наталія Яреськовиглядає майже як ідеальний очільник технократичного уряду. Саме це прізвище лунає дедалі частіше в обговоренні імовірних наступників Яценюка. Ця кандидатура має шанси на успіх виключно в результаті домовленості ключових гравців – Порошенка та Яценюка. Голоси “БПП”, “НФ”, “Самопомочі” в разі такої політичної згоди Яресько може зарахувати у свій бонус. Така коаліція може бути стабільнішою, порівнюючи з попереднім варіантом. Однак аполітичність Яресько може зіграти з нею злий жарт. Через відсутність своєї команди і реальної підтримки в парламенті через власну фракцію, вона буде повністю залежною від домовленостей членів коаліції. А скільки важать в українській політиці домовленості – можна побачити на прикладі поки ще діючої коаліції. Отже, за прем’єрства Яресько Україну чекатиме той же тихий саботаж реформ. В економічному плані, якщо нинішньому очільнику Мінфіну все ж вдасться сформувати свою команду та почати працювати, ситуація доволі оптимістична. Ця кандидатура однозначно буде схвально сприйнята Заходом, що розблокує надання фінансової допомоги, життєво необхідної Україні сьогодні. На внутрішньому фронті Україну чекатиме лібералізація економіки та адміністрування, відповідно до вимог МВФ (у тому числі – подальше зростання тарифів на енергоносії та комунальні послуги). На відміну від Саакашвілі, Яресько навряд чи очолить боротьбу з корупцією особисто, нею займатимуться інші компетентні відомства. З позиції Заходу – це оптимальний варіант для України за умови доброї волі політичних гравців всередині країни. Однак останньої може і не бути, адже умовою своєї згоди зайняти цей пост Яресько висунула вимогу самостійно сформувати уряд «технократів». Сумнівно, що оточення Порошенка та Яценюка погодиться на такий розклад, адже це означитиме втрату контролю над фінансовими потоками та ресурсами в країні.

Натомість спікер парламенту Володимир Гройсман – задовольняє і людей Порошенка, і Яценюка. Він знайде спільну мову з іншими впливовими гравцями в парламенті та поза ним. Однак на цьому список переваг від такого кадрового рішення вичерпується. Кандидатура Гройсмана неприйнятна для західних партнерів, адже вони добре знають про близькі стосунки спікера та Президента. Якщо голова Верховної Ради переїде в кабінет на Грушевського, це означатиме фактичну концентрацію влади в одних руках, що суперечить засадам демократії. Однак найгірше те, що обрання Гройсмана символізуватиме консервування нинішньої ситуації, нульовий прогрес у реформах та відсутність боротьби з корупцією. Єдиний плюс такого кроку – тимчасова стабілізація в парламенті. Саме стабільність може бути єдиним аргументом владної команди на користь кандидатури Гройсмана в очах Заходу. Зважаючи на здатність влади розігрувати примітивні «одноходівочки» (як у випадку з спробою відставки Яценюка), може бути застосований сценарій, коли суспільству і Заходу продемонструють, що жодна інша кандидатура не знаходить підтримки у парламенті. А отже, єдиною альтернативою Яценюку є керівник парламенту. Проте збереження чинної ситуації рано чи пізно призведе до критичних наслідків, тому навіть в середньостроковій перспективі кандидатура Гройсмана є навіть слабшою, ніж чинного Прем’єра.

Поряд з прізвищем Яресько також називали і вищезгаданого Бальцеровича, однак його відмова була прогнозованою. Тому тут швидше має місце гра Банкової у багатоваріантність кадрових рішень. Тим більше, що основний перемовник з польським реформатором – Ігор Гринів, давній «піарщик» Порошенка.

Ще один відомий претендент на крісло Прем’єра – діючий міський голова Львова, лідер партії Самопоміч Андрій Садовий довго і вперто відмовляється від посади в уряді, яка б обтяжила його хоча б ознаками будь-якої відповідальності. З огляду на президентські амбіції Садового, така стратегія є виправданою. Тож ніхто не сподівається на його згоду. Однак Садовому все ж слід очікувати офіційної пропозиції від Порошенка очолити кабмін хоча б для того, щоб пізніше звинуватити його в небажанні брати на себе реальну відповідальність.

Слідкуйте за руками!

Уже цього тижня розпочнеться пленарне засідання сесії Верховної Ради України. Саме на цей період і планується черговий виток подій навколо посади Прем’єр-міністра. Якщо конструктив переможе – буде сформований робочий уряд «технократів» на чолі з Яресько. Альтернативою (далеко не найкращою) є ситуативний уряд Гройсмана або ж продовження роботи Яценюка. Однак у такому випадку для подальшої співпраці із Заходом Порошенку потрібно продемонструвати, що він вичерпав усі можливості для діалогу. Тобто публічно добитись відмови від Яресько та Садового. В найгіршому випадку нас у жовтні цього року чекають вибори. А це – передвиборчий популізм, зупинка усіх реформ. На виході країна отримає ще більше популістів в парламенті, що аж ніяк не додасть конструктиву. Однак нинішній фактичний урядовий параліч та парламентська неспроможність – це не менша загроза для майбутнього України, аніж перспектива дочасних виборів.

P.S. Зранку в понеділок речник Президента Святослав Цеголко написав у соцмережі “Фейсбук” про те, що “фаворитами” глави держави на посаді Премєр-мінстра України є Наталія Яресько або ж Андрій Садвоий – як очільники, відповідно, технократичного або “політичного” урядів. Такі акценти розставлені свідомо для того, щоб розмежувати оптимальний та вимушений варіанти розвитку подій.

Віктор Біщук

Джерело:
http://www.polukr.net/uk/blog/2016/03/premjeriada-po-ukrainsky/
Прем’єріада по-українськи
14 March 2016

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *