Яка саме євроінтеграція?

160503_raf

Якось не прийнято говорити погано про євроінтеграцію чи ставити під сумнів європейський вибір України. Принаймні, серед порядних людей. І взагалі, саме слово «Європа» у середовищі українських прихильників демократії та незалежності апріорі асоціюється з чимось правильним, прогресивним, гуманістичним, одне слово, з чимось світлим. Із тим, що конче потрібно запозичити й імплантувати в українські реалії задля їхньої зміни на краще. Ну, а те, що серед деяких українських незалежників, але не демократів слово «Європа» означає ще й (чи не передусім!) небезпечну, на їхню думку, толерантність щодо сексуальних меншин, – то скільки в нашій країні таких, так би мовити, «малоєвропейців» (які з цього питання завжди порозуміються з малоросами)? Вони політичну погоду не роблять, хоча і є вельми гучними та скандальними.

Але за всього того якось забувається, що реальна Європаце не лише доглянуті квітники, не лише веселі карнавали, не лише електоральна демократія, не лише чесна праця за нормальну платню і не лише твори художників-модерністів і філософів-гуманістів. Європа як світова потуга несла і, схоже, досі несе в собі зерна, які дають зовсім інші сходи. Тож треба бути вельми обачними, щоби разом із європейським позитивом не затягнути в Україну ще й тягар європейського негативу, від значних обсягів якого частина світу позбавилася, іноді, втім, вихлюпнувши разом з водою дитину…
160503_europe2
Не буду заглиблюватися у часи Середньовіччя – то був за всіма параметрами відчутно інший світ, ніж сьогодні. Зробімо своєрідну «прогулянку в часі» тільки впродовж останніх ста років. І побачимо там речі, які змусять нас здригнутися та замислитися.

Якраз сто років тому буяла Перша світова війна, нечувана до цього бійня глобального масштабу, спровокована і розпочата Європою. І головними театрами воєнних дій стали європейські. Станом на 1916 рік уже були успішно апробовані й концтабори, і зброя масового враження (бойові отруйні гази), і танки, і важкі бомбардувальники, які скидають свій смертоносний вантаж на тилові міста, і масові депортації цивільного населення – все те, що буйним квітом врунитиметься за чверть століття, під час Другої світової, теж розпочатої на європейських теренах…

А ще не забуваймо, що і Марксів «привид комунізму» народився-таки у Європі, тривалий час блукав нею, а потім у 1917 році міцно осів у Російській імперії, перетворившись на реальність. І при цьому Володимир Ульянов-Ленін та його несамовита команда знайшли притулок саме в Європі; там вони відверто проповідували свої тоталітарні погляди та гуртували однодумців для створення тоталітарного режиму в Росії, який у перспективі мав накласти свою руку на Європу, а далі – на весь світ. Не вийшло. Але спроби були – і в Німеччині, і в Польщі, і в Угорщині, і в Болгарії, і в Іспанії.
160503_europe3
Принагідно: через шість десятиліть після Леніна аятола Рухолла Мусаві Хомейні так само знайшов притулок у Європі, де так само пропагував свій варіант тоталітаризму і так само гуртував однодумців для встановлення в Ірані тоталітарного режиму, щоб протистояти всьому демократичному світу.

На теренах Європи виникли й фашизм із нацизмом як дещо відмінні від більшовизму варіанти тоталітаризму. Взагалі, у 1930-х у Європі залишилося з десяток демократичних держав, всі інші мали більш чи менш людожерські деспотичні режими. Саме на ці роки припадає й розквіт відомства доктора Йозефа Геббельса та комінтернівського пропагандистського концерну Віллі Мюнценберга. А 1940-ві – це атомний проект, розпочатий у Британії й Німеччині європейськими вченими, потім перенесений з міркувань безпеки з Британських островів до США. А балістичні ракети, які падають на міста і вбивають цивільне населення? Першою стала під час Другої світової німецька V-2 (вона ж «Фау-2»), потім скопійована у США та СРСР…

Ну, а по війні – аж до 1956 року, до доповіді Хрущова на ХХ партз’їзді, у Європі (в тому числі й західній) на вулиці виходили мільйони щирих адептів сталінізму, вбачаючи в ньому порятунок від усіх лих. І терористичні «червоні бригади» та «червоні армії» 1960-70-х – теж Європа, причому демократична. І раціонально незрозуміла русофілія значної кількості європейців, передусім французів і німців, дуже відчутна сьогодні у поєднанні зі ставленням до українців як до «неповноцінної нації», до складової «русского мира» – так само Європа. І нинішній Ватикан із його абсурдною політикою – теж. І Сильвіо Берлусконі європеєць, і Марін Ле Пен європейка…
160503_europe4
Отож євроінтеграція – явище дуже непросте. Не можна безоглядно прагнути втілити в Україні все те, що існувало чи існує у Європі. Проблема в тому, чи автоматично абсорбує наша держава далеко не найкращі європейські зразки політики, культури та побуту останнього століття, чи все ж зможе поставити соціально-селективні фільтри, щоби відділити пшеницю від куколю.
160503_europe5

160503_europe6

Ба більше: не забуваймо, що мафія – це теж європейське явище. Схоже, нині декому в Україні дуже подобається саме цей зі «здобутків» Європи, і дехто ретельно вже чверть століття пересаджує його на український ґрунт. До того у нас владарював євразійський відповідник мафії, більш архаїчний, що звався «номенклатура»; нинішні мафіозі України, як і їхні європейські «побратими», починали з розбою, зі смішного одягу (згадайте малинові піджаки!), з дій за схемою «хапай і тікай». Уцілілі з них перетворилися на статечних олігархів, з підконтрольними територіями і мільярдними статками. Часом думаєш: невже ж саме це все стане найголовнішим здобутком української євроінтеграції?

Сергій Грабовський

Джерело:
http://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/yaka-same-yevrointegraciya
Яка саме євроінтеграція?
15 лютого, 2016 – 10:57

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.