Про мови та порожнечу

Еmpty language”, або “порожня мова”. Так західні та американські лінгвісти назвали мову, що утворилась всередині країни, яка виникла на теренах колишньої Російської імперії та назвала себе “Радянським Союзом”. В лінгвістичній совєтології, напрямі лінгвістики, що з’явився в кінці 40-х років минулого століття, вона отримала багато назв: “тоталітарна”, “комуністична”, “радянська”, “дерев’яна”, або “новомова”, як у Орвела. Незалежно від назви, її суть незмінна – це мова тоталітарного режиму, який камуфлював свою людожерську суть, створивши для цього окрему лінгвістичну систему.


Мова – це політичний канал, політичний продукт та політична сила. В тоталітарних режимах мова – це політичне знаряддя. Вона виконує функцію політичного контролю, спотворює та пригнічує здатність людини міркувати над політикою, аналізувати ситуацію, в якій вона опинилась, та уявити, що можна діяти по-іншому. Вона руйнує не тільки здатність людини бути вільною, а й знищує бажання політичної свободи. Тоталітарна мова визначає лінгвістичний механізм увіковічення тоталітарної влади. Це лінгвістичне шахрайство – мова брехні, маніпуляцій, абсурду та імітації. Мова порожнечі. Вона начебто існує і звучить, але нічого не здатна сказати чи пояснити.


Комуністична мова була багатомовною системою, на вершині ієрархії якої стояла російська. Значення та смисли в цій мові передавались згори до інших національних мов. Західні лінгвісти, хоч і не зразу, але розділили російську і радянську мови та підкреслили, що російська мова в радянській майже припинила свої існування, залишилась тільки радянська, яка вимагала іншого перекладу та розуміння колись знайомих російських слів.

Мабуть, з цієї причини, перше, що зробили країни Центральної та Східної Європи після падіння імперії зла – позбавились комуністичної мови. Саме так. Позбавитись від російської означало позбавитись мови тоталітаризму. Політичні та інтелектуальні еліти цих країн розуміли – радянська російська настільки спотворена комуністичнім наростом, що, як вчасно невидалена злоякісна пухлина, здатна убити весь організм.

Перше, що зробили країни Центральної та Східної Європи після падіння імперії зла – позбавились комуністичної мови. Саме так. Позбавитись від російської означало позбавитись мови тоталітаризму.

Декомунізація російської мови, яка тільки почалась після падіння радянської імперії, припинилась після приходу до влади В. Путіна. Сучасна “дерев’яна” російська – це інструмент насадження диктатури, маніпуляцій, маскування та узурпації влади. Наслідок її використання – параліч політичної свідомості. Здається, саме це сталось з російським суспільством.


Російська інтелектуальна еліта не розвивала російську мову в напрямку пояснення демократії та продовжувала структурувати світ поняттями та термінами, створеними радянською системою. Ця система відтворилась в Росії, в тому числі через слова, якими описувалась. Залишається сподіватися, що росіянам колись вистачить сил на декомунізацію власної мови. Можливо, це зможе уберегти країну від чергових катастроф.

Досвід очищення мови від тоталітарного спадку мають не тільки країни колишньої радянської сфери впливу.

Мови тоталітарних режимів подібні. Мови, якими розмовляли нацистські режими Європи, за своєю структурою, функцією та смисловим навантаженням ідентичні мові комунізму. Мови, якими звертались до мас Гітлер, Муссоліні та Сталін мало чим відрізняються одна від одної. Очевидно, з цієї причини промова Путіна в Держдумі після анексії Криму так схожа на промову Гітлера в Рейхстазі після окупації Судет в 1938 році.

Одним з перших кроків, які зробили американці в процесі денацифікації Німеччини, було створення спільного для всієї країни комунікативного простору без нацистського мовного спадку. Німці отримали нову політичну мову. Денацифікація та план Маршалла поєднали мовне політичне поле Німеччини, західних демократій та Сполучених Штатів. Нацистська німецька зникла разом з режимом, який її створив.

Процеси денацифікації та декомунізації не тільки порівнювані, вони ідентичні. Точніше, мали би бути ідентичними, якщо говорити про нас. Наполягаючи на потребі плану Маршалла для України, у нас ніхто не говорить, що він був тільки частиною дуже складного процесу денацифікації, який вимушені були провести американці в посттоталітарній Німеччині.

Декомунізація, аналогічна тій, що була здійснена в країнах Східної та Центральної Європи, в Україні не відбулась, і в мові, зокрема. Прибирання з вулиць пам’ятників вбивцям та катам, що називали себе “комуністами”, – це, хоча і вкрай необхідна, але тільки частина роботи.

Виступаючи в Колумбійському університеті 26 вересня 2003 року, В. Путін закликав “ліквідувати совєтологію”, оскільки “СРСР уже немає, а советологія до цього часу існує”. Сотні досліджень, присвячених радянській епосі та її спадку, які проводяться в світових університетах та аналітичних центрах, свідчать про те, що правота російського лідера поставлена під сумнів. Багато робіт опубліковано і в царині лінгвістичної совєтології. Ця тема не перестає турбувати аналітиків країн колишнього радянського блоку з тих, що уже стали членами ЄС. Попри смерть Радянського Союзу та вихід з російськомовного простору, уламки тоталітарної мови продовжують існувати в дискурсах цих країн. Науковці не перестають думати, як від них позбавитись.

У нашій країні таких досліджень одиниці, і вони невідомі громадськості. Начебто нові словники в усіх галузях гуманітаристики відрізняються від створених в Радянському Союзі тільки тим, що з них прибрали словосполучення на кшталт “світле комуністичне майбутнє”, “рішення з’їзду КПРС” та “партія Леніна”. Все інше переписали без змін та майже завжди з російськомовних джерел, як і за часів СРСР. З деяких словників за 25 років посттоталітаризму не прибрали навіть цього.

До слова, панування створеного в СРСР варіанту російської мови в нашому медійному просторі – тільки один аспект проблеми. В переважній більшості випадків “освітній” та “дослідницький” процес в Україні – це консервація радянського спадку за посередництва мови тоталітаризму. Порожня комуністична мова продовжує структурувати реальність в Україні. Ми залишаємось в радянсько-російському смисловому полі, користуючись створеними тоталітарним режимом смислами та словами-мутантами.

Дискусія про мови в Україні – це не дискусія про російську мову. Йдеться про потребу позбавитись від мови тоталітаризму та про пошук справжньої мови. Це полеміка про те, чи перейде українська мова до групи західних мов, чи залишиться в непривабливій компанії радянських. Від аргументів, що переважать у цьому спорі, залежить, чи вдасться Україні покинути табір посттоталітарних суспільств, приречених на повернення в минуле. Повернення в порожнечу. Змінюючи мову, можна змінити життя.

Наталя Пелагеша, політолог

Джерело:
http://language-policy.info/2017/04/pro-movy-ta-porozhnechu/
Про мови та порожнечу
12, Квітень, 2017

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *