СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ


19 квітня, сто років тому, в Києві розпочав роботу Всеукраїнський національний конгрес – перший представницький форум українського руху. Конгрес став однією з переломних подій Української революції, оскільки підтримав гасла національно-територіальної автономії України та легітимізував Центральну Раду як всеукраїнський парламент.

У центрі інформаційної кампанії Українського інституту національної пам’яті– 11 видатних постатей Української революції 1917-21 років, які творили українську державність сто років тому: Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Софія Русова, Євген Коновалець, Микола Міхновський, Симон Петлюра та інші.

Ідея Українського національного з’їзду, як його в той час називали, вдало вписалася в тодішні політичні реалії: стрімке розгортання українського визвольного руху та необхідність заміни культурно-просвітницьких гасел гаслами державної автономії.

У спогадах Михайло Грушевський пояснював особливості моменту: «Тимчасовий уряд мав тенденцію відкладати усе до Установчих зборів і туди пакував українську справу в комплексі національного питання взагалі. Але справи Фінляндії, Польщі, Полудневого Кавказу він признавав настільки ясними самі собою, що уважав можливим негайно, своєю властю декретувати їм політичні права, не чекаючи Установчих зборів. Нам, значить, треба було продемонструвати загальнонародний імперативний характер українських домагань, можливо яскраво і недвозначно… показати що наші домагання – се домагання загальні, народні, і народ чекає їх сповнення нетерпеливо, бере до серця кожну проволоку, і жартувати таким відкладанням «до Установчих зборів», котрі невідомо коли відбудуться, се річ не зовсім безпечна».

У день відкриття конгресу Сергій Єфремов писав у передовиці для «Нової ради»: «Ще місяць тому трудно було навіть думкою здумати ті перспективи широкі, які розгортаються тепер перед українством. Не то партійно-політичні лозунги, а навіть найскромніші домагання культурні зустрівалися глумом, збувалися досадним одмахування. А тепер – з голосом українського народу мусять рахуватися, до його прислухаються, од його сподіваються відповіді на такі пекучі питання дня, як державний лад у Росії…».


Всеукраїнський національний конгрес мав пройти у великодні дні (четвер-субота). Попри побоювання організаторів, до Києва на пароплавах і конях, по залізниці і пішки прибули понад 1000 делегатів з різних куточків України, а також представники Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви, Петрограда. Всього зареєструвалося близько 1500 учасників і гостей з’їзду, що представляли різноманітні політичні партії і течії, громадські організації та товариства. 900 із них мали право вирішального та дорадчого голосу. Прибули на форум відомі в той час Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко, Ілля Шраг, Петро Стебницький, Людмила Старицька-Черняхівська


Засідання конгресу проходили в залі Купецького зібрання (нині Національна філармонія України). Першого дня виступили Дмитро Дорошенко, Олександр Шульгин, Федір Матушевський. Вечірнє засідання розпочалося о 20-й годині. Учасники виголошували промови щодо сказаного доповідачами удень. Виступи обмежили п’ятьма хвилинами, на трибуні побували 23 делегати, хоча бажаючих було куди більше. Від Селянської спілки в зал внесли прапор з портретом Тараса Шевченка. Як записано в матеріалах з’їзду: «Збори враз встали та проспівали “Як умру, то поховайте”».


Гучні оплески і шквал захоплення зірвала позачергова заява голови товариства імені Павла Полуботка Миколи Міхновського «про згоду п. Головнокомандуючого на заснування у Києві одної бригади українського війська, а п. військового міністра Гучкова – про згоду на заснування 2-х бригад, а при можності і більшої військової частини». Свій виступ Микола Міхновським завершив словами: «Це військо захистить свободу України і забезпечить її щастя в майбутньому».

Делегати конгресу рішуче підтримали гасло української автономії. У прийнятій наприкінці дня резолюції зазначалося: «Згідно з історичними традиціями і сучасними реальними потребами українського народу з’їзд вважає, що тільки широка національно-територіальна автономія України забезпечить потреби нашого народу і всіх інших народностей, котрі живуть на українській землі».

Розійшлися лише о першій годині ночі, аби продовжити наступного дня.

1917, 20 (7) квітня – в Києві продовжив роботу Всеукраїнський національний конгрес.

Другого дня робота Всеукраїнського національного конгресу відновилася о 12-й годині. Розпочали з прочитання рефератів. Питанням української автономії присвятили свої виступи Михайло Ткаченко, Федір Крижанівський, Валентин Садовський. Потім секретаріат з’їзду оголосив деякі з привітань, яких зібралося понад 350.

Серед виступів особливий успіх мала промова представника Тимчасового уряду, київського губернського комісара Миколи Суковкіна: «Український народ, що протягом довгих років не мав можливості підвищити свій голос для вираження власних потреб і висунення своїх вимог, тепер не тільки може, але повинен висловити твердо і виразно, як він мислить місцеве самоврядування, якого він бажає політичного устрою для всієї України. До цього голосу Тимчасовий уряд чуйно прислухається. В цьому питанні українському народові і лише йому одному належить перше слово… Нехай живе вільна Україна вкупі з вільною Росією!».

Вечірнє засідання розпочалося з виступу представника київської ради робітничих депутатів К. Незлобіна, «котрого збори чекали особливо чути після необережних погроз українству “штыками” напередодні з’їзду». Володимир Винниченко писав у споминах із цього приводу: «Руські мали підстави турбуватись з приводу цього конгресу… Але трохи незрозуміло те, що запальним виразником тої тривоги виступила руська демократія, що голова ради робітничих депутатів “соціаліст” К. Нєзлобін загрозив розгоном Конгресу салдатськими штиками».


Однак промовець виступав якщо не лояльно, то цілком толерантно: «Ви з’їхалися, щоб обробити і частково створити той матеріал, з якого відтепер почне будуватися життя. Київська рада робітничих депутатів палко вітає вас і бажає успіху у вашій творчій праці».

Далі були ще дві доповіді та кількагодинні дебати. Одним із перших слово взяв поручик Микола Міхновський, який намагався переконати присутніх, що серед нагальних завдань моменту – гуртування солдатів і створення власного війська. Запам’яталися присутнім і слова уманського єпископа Дмитра: «Ніхто мене на цеє не збирав, ніхто сюди не присилав, а послало теє серце, що дала мені матір-Україна». А Олександр Шульгин проголосив про відновлення Української радикально-демократичної партії.


У прийнятій наприкінці резолюції першим пунктом значилося: «Український Національний з’їзд, признаючи за Російськими Установчими зборами право санкції нового державного ладу Росії, в тім і автономії України, і федеративного устрою Російської Республіки, вважає, одначе, що до скликання Російських Установчих зборів прихильники нового ладу України не можуть зостатися пасивними, але в порозумінні з меншими народностями України мають негайно творити підстави її автономного життя».

А другий пункт закріплював провідну роль Центральної Ради у національно-визвольному русі: «Український з’їзд, йдучи назустріч бажанням Тимчасового правительства щодо організації і об’єднання громадських сил, признає негайною потребою організацію Крайової ради (Обласного совета) з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, до чого ініціативу повинна взяти Українська Центральна рада».

1917, 21 (8) квітня – в Києві завершив роботу Всеукраїнський національний конгрес. Було обрано новий склад Центральної Ради, що засвідчило завершення організаційного етапу Української революції.

Третього дня робота Всеукраїнського національного конгресу відновилася о 12.30 і була присвячена виборам до Центральної Ради.

На трибуну виходить Михайло Грушевський, який «говорить, що хоча ЦР мала признання з усіх сторін, але вона була зложена спочатку тільки з представників київських організацій. Делегатами з місць поповнювалася несистематично, тому тепер повинна бути реорганізована. Нова Центральна рада повинна бути центром українського політичного життя…».

Почали з виборів голови, на що загал реагував вигуками: «Маємо голову», «Батько Грушевський наш голова», «В нас голова є і буде – Грушевський». Втім, Михайло Грушевський наполіг на формальній процедурі і за підсумками таємного голосування був обраний майже одностайно – 588 голосів із 593-х, що взяли участь у виборах.

Заступниками голови обрані Володимир Винниченко і Сергій Єфремов. Загалом до складу Центральної Ради конгрес обрав 115 депутатів, більшу половину з яких (60) делегували вісім українських губерній і великі міста.


Форум завершується прийняттям кількох важливих резолюцій. У першій із них «Український Національний з’їзд протестує проти претензій на землі непольські, заявлені тимчасовою Польською державою в декларації…».


Всеукраїнський національний конгрес цілком виконав завдання, що покладалися на нього в той історичний момент. Він став важливим кроком у розвитку Української революції та засвідчив якісно новий рівень консолідації українських сил. Як згадував Микола Галаган: «З надзвичайним піднесенням, що моментами переходило в ентузіазм, тисяча голосів в залі і на хорах співала: «Ще не вмерла Україна» та натхненно гукала «Слава!». Людина найбільш зрівноважена й із найміцнішими нервами не могла в той час лишитись спокійною. Я раніше ніколи не бачив подібного масового ентузіастичного прояву українцями національного почуття і готовності до чину».


Для українців розпочинався період активної боротьби за автономію. А перед російським Тимчасовим урядом з усією серйозністю і невідкладністю постало українське питання.

Того ж вечора о 22.30 Центральна Рада провела перше засідання у новому складі, яке тривало до першої години ночі. На ньому було сформовано виконавчий орган – Комітет Центральної ради із 20 осіб (пізніше дістав назву Мала Рада).

Підготував: Сергій Горобець

Джерело:
http://memory.gov.ua/news/19-kvitnya-storichchya-vseukrainskogo-natsionalnogo-kongresu-0
19.04.2017 – 14:26
19 КВІТНЯ: СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ

http://memory.gov.ua/news/20-kvitnya-storichchya-vseukrainskogo-natsionalnogo-kongresu
20.04.2017 – 10:40
20 КВІТНЯ: СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ

http://memory.gov.ua/news/21-kvitnya-storichchya-vseukrainskogo-natsionalnogo-kongresu
21.04.2017 – 09:30
21 КВІТНЯ: СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *