Квітослава. Кейсі. Квітка

Америка могла оплатити її спів, а Україна – збагнути й відчути серцем. Володарка унікального голосу, українка Квітка Цісик була золотою знахідкою для американської рекламної індустрії. Водночас вона випустила перші платівки з українськими піснями, записані на високому професійному рівні. Феноменальним є не лише голос співачки, а й манера виконання, в якій відчувається збережений і переданий її родом культурний код. Цього квітня Квітка святкувала би своє 65-річчя, якби двадцять років тому 29 березня недуга, що переслідувала більшість жінок в її родині, не забрала молоду й талановиту співачку у малого сина, люблячого чоловіка й мільйонів шанувальників.

Тепер вона світить нам небесною зорею. Це була би метафора, якби продюсер Алекс Гутмахер не втілив її в дійсність – найбільший популяризатор творчості Квітки Цісик купив зірку в сузір’ї Овна і назвав її на честь співачки.

Цісики, Нагірні–Леви: роди рафінованої інтеліґенції. Втрати родини Квітки Цісик.

Квітка Цісик народилась і виросла в Нью-Йорку, а якби не переслідування та воєнні лихоліття, то могла би народитися у Львові, а дитинство провести в карпатському селі Ліски, звідки походив її батько. Тепер на місці хати там лише фундамент, а в подвір’ї – старі липи, які пам’ятають господарів. Хоч односельці, коли збирають гриби чи ягоди, то досі кажуть: «Біля Цісиків». Ба більше: у шкільному саду в Лісках проводять фестиваль імені Квітки Цісик, на який приїздять з-за кордону нащадки великої родини.

У Львові живе племінниця Квітки Цісик по татовій лінії – художниця Марта Качмар-Цісик. Вона зберігає родовідні записи, укладені батьком співачки.

Є й інші спогади нащадків, які живуть за кордоном і твердять, що прадід і прабабаба Квітки, а також дід і баба походили з Тернопілля. «Олександр Цісик (мій дідусь) народився в 1865 році, село Різдв’яни, воєводство Тернопільське. По скінченню народної школи відбув школу приготовляючу до праці в професії коліярській. Мешкав у Лісках. Працював на станції у Коршеві. Мав велику пасіку»[1]. Олекса (так називали пасічника в Лісках) був ще й добрим кравцем і навіть мав учнів, які за науку повинні були йому відробити. У них з Марією народилося семеро синів і донька Іванна. Володимир, батько Квітки, з’явився на світ останнім.

Усі Цісики були талановиті, особливо до музики. Найбільше в тій місцевості прославився син Микола – один із трьох найбільших просвітників села, місцевий вчитель, керівник народного театру. При Миколі доживав і старенький батько. Усі інші діти розійшлися світами. Марія Цісик померла незадовго перед тим, як обоє Цісиків – батько і син – були репресовані. Миколу Цісика арештували наприкінці 1939-го і, за здогадами дослідника роду поета Ярослава Ясінського, розстріляли в Дем’яновому Лазу. «А його батька, старого Олексу Цісика, як «ворога народу» забрали восени з хати на підводу – і в Казахстан. Він уже навіть хату за собою не замкнув на ключ – не було для кого… Коли везли його через село, люди були на полі, й він ще їм рукою встиг махнути»[2]. Через три роки Олекса Цісик помер, і похований в Казахстані. «Марія Цісикова (моя бабуся) народилася в 1870 році в родині Піньковських, село Різдв’яни, воєводство Тернопільське. Провадила мале господарство рільниче і виховувала діти. Померла в падолисті 1939 року. Похована на сільському цвинтарі в Лісках»[3], – згадує донька Іванни Цісик – Дарія Висоцька, яка живе у Варшаві.

Цісики (зліва направо): Володимир, Квітка, Марія

Батько Квітки Цісик, його брати Євген і Зенон, сестра Іванна таки закріпили свій музичний хист на професійному рівні – здобули освіту і стали музикантами.

Ліворуч: Квітка та Марія; праворуч: Марія, батько Володимир, мама Іванна, Квітка.

Найбільше відзначився саме Володимир Цісик: він навчався гри на скрипці не лише у провідних українських педагогів, але й у празьких та польських. Був одним із небагатьох українців, які грали у Львівському симфонічному оркестрі, давав і сольні програми, згодом став викладати у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка, працював концертмейстром, а потім інспектором оркестру Львівського оперного театру. Радянські спецслужби добралися до старшого брата Володимира Цісика – Євгена, композитора театральних постановок (це за його участі вперше поставили на сценах галицьких театрів «Шаріку» та «Гуцулку Ксеню»). Тому скрипаль-віртуоз не став чекати повернення радянської влади й у складі Львівської опери виїхав до Німеччини. Опинився в таборі для емігратнів в Байройті. Як міг заробляв на життя музикуванням, продовжував вчитися, невдовзі його помітили в одному з вагнерівських закладів. В еміграції Володимир Цісик одружився з представницею відомого львівського роду Іванною Кандяк-Лев. У них народилася донька Марія. Лише після п’яти років поневірянь по таборах «ді-пі» Цісики виїхали в Штати й оселилися в Нью-Йорку.

Родина Квітки: з лівого боку, стоять: двоюріднa сестрa Христина Лев, ріднa сестра Марія Цісик, вуйко Василь Лев (брат Іванни Цісик), Квіткa Цісик, двоюріднa сестрa Олеся Лев, мати Іванна Цісик, двоюріднa сестрa Мая Лев. Сидять: зліва, дочки Марії Цісик Саманта і Леся, бабуся Софія (Нагірнa) Лев і професор д-р Василь Лев.

Ще через чотири роки народилася друга донька, яка при народженні отримала подвійне ім’я Квітослава–Орися (ім’я Квітослава тоді було дуже популярне на Гуцульщині). «В ній поєдналося чотири дуже відомі родини: по матері – це рід Нагірних і Левів, а по батькові Цісиків і Герасимовичів,розповідає Марта Качмар-Цісик. – По мамі дідусь Квітки, Василь Лев, був відомим філологом, професором лінгвістики, викладав у Львові, доки не емігрував у США. Був професором університетів Мюнхена, Риму. Спеціалізувався на слов’янській філології і дуже добре знав церковнослов’янську мову, адже сам походив із священичої родини. Був особисто знайомий з кардиналом Йосипом Сліпим і на його прохання переклав українською мовою Службу Божу. Бабуся Квітки – Софія Нагірна – походила ще з однієї знаменитої львівської родини. Прадід Квітки Василь Нагірний був знаний в Галичині і за її межами архітектор, особливо був відомий будівництвом церков. Фактично терени Галичини були забудовані церквами за його проектами, зокрема, Олесько, Славське, Сколе, Миколаїв, Раковець, Тухля, Долина. Півсотні відомих церков спроектував Василь Нагірний та ще стільки ж його син – Євген Нагірний. Багато з них зараз знаходиться на теренах сучасної Польщі. Нещодавно світ побачила книга «100 церков Нагірних», яку видала двоюрідна сестра Квітки Цісик Христина Лев у співавторстві з Наталею Філевич, науковим співробітником Львівської картинної галереї. Ще одна їхня книга «Нагірні-Леви: історія роду» у 2000 році вийшла. Це були родини рафінованої інтелігенції, частим гостями в їхньому домі були відомі поети, художники, музиканти: Іван Труш, Петро Холодний, Роман Купчинський, Святослав Гординський, з яким вони товаришували вже і в далекій Америці, Філарет Колесса, Іларіон Свєнціцький, Богдан Лепкий. Володимир Цісик та Іванна Лев обоє мали музичну освіту, мама дуже гарно співала і, мабуть, Квітка успадкувала її тембр і голос», – каже Марта Качмар-Цісик.

Квітка Цісик: «Я є така зайнята, але могла би щось зробити для української громади»
(з інтерв’ю Олександра Горностая)

Українські емігранти в Америці мали за честь віддавати своїх дітей на літнє таборування в Пласт. Так було і з сестрами Цісик.

Квітка – пластова новачка (1963)

Квітка належала до 30. куреня імені Софії Галечко. Вона організувала ансамбль «Соловейки»: пластунки, які грали на гітарах і співали народні пісні, мали велику популярність, і їх запрошували на всі імпрези української громади. Так вони вітали Верховного Архиєпископа Кардинала Йосипа Сліпого під час його візитації українців у Нью-Йорку.

Кардинал Йосиф Сліпий між пластунами (1968). Рука Патріарха – ​на голівці Квітки Цісик.

Згадує про Квітку Цісик ще один єпископ УГКЦ, тодішній пластун Гліб Лончина: співачка таборувала з ним ще у 1968 році на оселі «Новий Сокіл», і чомусь серед 240 учасників табору запам’яталася саме вона[4].

Разом із першою популярністю й успіхами Квітки в родину Цісик прийшло нещастя. «У 1971 році Володимир Цісик зійшов зі сцени після чергового виступу, впав і помер від серцевого нападу, – розповідає Марта Качмар-Цісик. – Це був для родини страшний удар. Квітці було сімнадцять. Вона мала дуже трепетний зв’язок із своїм батьком».

Наслідуючи тата, Квітка Цісик готувалася працювати в академічному жанрі: вперто опановувала скрипку, потім, коли таки вирішила, що хоче співати, торувала собі дорогу до опери. Вона була стипендіаткою Нью-Йоркської консерваторії, навчалась у класі академіка Себастьяна Енгельбарга, відомого популяризатора віденської опери. Сприяли її успіху не лише унікальні вокальні дані, але й висока технічна підготовка. Окрім гри на скрипці, в юності Квітка займалася балетом, відвідувала школу Роми Прийми-Богачевської. Однак Квітка не стала оперною співачкою. Нині родина пов’язує її раптове захоплення студійним вокалом… з раптовою смертю батька і необхідністю заробляти на життя.

Сестра Квітки Марія, старша від неї на 8 років, була відомою піаністкою, директором консерваторії в Сан-Франциско. На початку 1990-х вона давала майстер-класи з гри на піаніно у Львівському музичному інституті. Натомість Квітка Цісик почала шукати зв’язків з компаніями, які би потребували голосу для виконання рекламних роликів. Відшукувала відповідні агенції, проходила відбори, конкурси, залишала позаду себе впевнених американців, поки не стала затребуваною співачкою в рекламному шоу-бізнесі – Кейсі (сценічне псевдо, яке взяла собі Квітка Цісик) озвучувала джингли провідних американських компаній, знімалася в рекламі: впродовж 15 років була голосом і обличчям виробника автомобілів «Ford». Працювала бек-вокалісткою з американськими зірками, але сама так і не стала естрадною зіркою для американців.

Хоч ніколи не виступала з концертами в Україні, проте для нас вона не просто співачка, а еталон якісного виконання народної та популярної музики. Мабуть, ніхто з українців не асоціює Квітку з рекламними роликами, а от вперше почуті «Я піду в далекі гори», «Я люблю волю, простір, далечінь», «При ватрі», «Ой верше, мій верше» й інші пісні викликають в уяві її образ: тендітну жінку з квітками у волоссі і широкою усмішкою на обличчі. «Квітку ми знали трохи раніше, ніж всі інші шанувальники, – розповідає Марта Качмар-Цісик. – Десь у 1970-х роках до нас з Америки потрапила вінілова платівка «Іванку» [запис пісень, які Квітка співала ще в Пласті – О.Ю.]. На пластинці був промовистий напис: «Улюблені пісні молодих американців». Квітка співала там двома мовами: куплет українською, куплет англійською. Власне з цієї пластинки ми довідалися, що була така організація, як «Пласт». З пісні «Я люблю волю, простір, далечінь». Якби її хтось співав в ті роки в Галичині, то мав би проблеми. Отож Квітку я знала від дитинства, ми дуже любили слухати цю платівку. Вже в 1990-х роках я довідалася про її нові альбоми: «Два кольори» і «Пісні з України», які для мене були приємним шоком: наприклад, я тоді не знала, що автором пісні «Я піду в далекі гори» є Володимир Івасюк», – провадила львівська художниця.

Два альбоми пісень Квітки Цісик стали першими студійними звукозаписами українських пісень. До рівня того аранжування, яке зробив для Квітки її перший чоловік, композитор-аранжувальник Джек Корнер, як і до звукозапису, який за власні кошти робив для співачки другий чоловік Ед Раковіч, ще й сьогодні рівняються вітчизняні виконавці.

В єдиному інтерв’ю, яке записали Олександр Горностай та Іриней Юрчук (камера), Квітка Цісик розповідає, що серед численних платівок з українським піснями вона не знала жодної, яка би була виконана «на високому технічному рівні», бо це потребувало не лише сил, але й чимало коштів. Для запису своїх українських альбомів Кейсі зібрала найкращих американських інструменталістів і… оплатила їх свом коштом. Могла собі це дозволити завдяки постійній праці в студіях (не секрет, що Квітка працювала майже цілодобово). Обидві платівки подали на премію «Греммі» – найвищу музичну нагороду, але співачка її не отримала. Натомість ці, як називає Квітка, «плити» нелегально потрапили в Україну, миттєво розповсюдилися і вже за якийсь короткий час їх підпільно слухали у своїх домівках тисячі громадян Радянського Союзу. Для України ці альбоми зробили більше, ніж Цісик для компанії «Ford»: на них виховувалися нові покоління.

«Я пригадую, ми маленькі були, років 5-6 мали, поїхали на нашій «копійці» з батьками в Карпати, як і кожного літа їздили, – розповідає лауреат Гран-прі першого Міжнародного конкурсу українського романсу імені Квітки Цісик Оксана Муха. – Тато саме вернувся з-закордону, він акордеоніст, і привіз нову касету. Ми розкинули намети над річкою в Кам’янці, варили вечерю, і тато ввімкнув у машині ті пісні… До сьогодні я чую запах Карпат, шум річки і голос Квітки! Це заклалося на підсвідомому рівні, бо я не відчуваю, що свідомо копіюю чи намагаюсь її наслідувати. То було для мене в тому віці, коли найбільше зачепило, і я собі не уявляю, як можна по-іншому співати. Дуже вчасно почула! І відчула! В кожній пісні Квітка розповідає те, про що пісня. Вміти це відчути і нам передати – це великий дар Божий. Людина, яка так може заспівати, має бути дуже чиста душею і в неї має бути дуже добре серце, яке все пробачає», – ділиться українська співачка.

Сьогодні українці вже знають неприємну історію про те, як повелися з Квіткою Цісик «акули» американського шоу-бізнесу. Фактично вкрадений «Оскар» за саундтрек до фільму «Ти осяюєш мені життя» («You Light Up My Life») Квітка Цісик зуміла вибачити, хоч мала шанси виграти справу у суді. «Я читала про цей випадок, – розповідає координатор кімнати-музею Квітки Цісик у Львові Маргарита Савченко.Музичний продюсер Пет Бун дружив з режисером фільму Джозефом Бруксом і купив у нього основну пісню із стрічки для своєї дочки Деббі. Зробив їй такий подарунок на двадцятиліття, а Квітка вклала душу в цю пісню. Подумайте, чи Володимир Цісик – український скрипаль, зробив би таке для своїх доньок?». Фільм отримав «Оскар» і «Золотий глобус» у категорії «Найкраща пісня до фільму». На номінації замість Квітки композицію виконувала американка Деббі Бун. На диво, їй вдалося дуже наблизитися до манери виконання Квітки Цісик. Пісня стала хітом, а Деббі, що досі була невідома, вмить зробилася популярною, однак більше вона не виконала жодної вдалої композиції. У фінальних титрах оскароносної стрічки ім’я Квітки вирізали і так ніколи й не повернули.

Після того випадку Квітка з новими силами працює з аранжуваннями, які написав для неї Джек Корнер. Більше ніхто не смів зазіхнути на цей подарунок американського композитора, який до нестями кохав доньку українських емігрантів.

Ед Раковіч, Ед-Володимир і Квітка

«Аранжування Квітки писані тільки для неї, для її вокальних можливостей і душевного відчуття. Якщо хтось інший буде співати під них, він ніколи не досягне того рівня. На це спрямоване все фразування аранжировок. Джек Корнер її шалено любив. Він так достойно поступився Еду Раковічу, бо бачив, що з Едом у неї більше перспектив, а мистецтво далі тримало їх вкупі, скільки роботи зробили всі разом! Не було образи, яка могла все зруйнувати», – роздумує Оксана Муха.

Квітка з родичами та сином Едом-Володимиром

«Джек Корнер колись казав, що Квітка має бути щаслива в материнстві, він розумів, що вона страждає від того, що в них не було дітей. У другому шлюбі в них народився Едвард-Володимир, і вона вже в нього вкладала стільки ніжності і душі, скільки їй відміряв Бог. Хлопчику було сім років, коли Квітка відійшла від нього», – доповнює Марта Качмар-Цісик.

Є ще один чоловік, який присвячує життя Квітці Цісик – емігрант з Одеси, нью-йоркський продюсер Алекс Гутмахер, який «на власній шкурі» відчув, що пережила ця жінка за останні сім років перед смертю в обіймах променевої терапії. Вона обіцяла Еду Раковічу, що переможе рак. І продовжувала працювати, незважаючи на те, як смертоносна недуга змінювала її зовнішній вигляд. Квітка не дожила кілька днів до 45-літнього ювілею. Своїм рідним вона заповіла всю злість спрямувати на недугу, а її запам’ятати усміхненою і сповненою життям.

Сьогодні голос Квітки Цісик продовжує «працювати», але вже для українців. Завдяки її імені і пісням проводять благодійні концерти та закуповують мамографи для українських лікарень.

1  Євген Баран, Ярослав Ясінський. Як у Пійлі захотіли мати «свою» Квітку Цісик // «Галичина». – 2012. – 29 травня.
2  Ткачик Н. Барон Циганського горба і Квітка Цісик // «Галицький кореспондент». – 2015. – 3 вересня.
3  Є.Баран, Я.Ясінський. Як у Пійлі захотіли мати «свою» Квітку Цісик // «Галичина». – 2012. – 29 травня.
4  Зень Т. Квітка Цісик: Золотий голос України в Америці // 100 кроків.

Світлини – з FB-сторінки Тараса Зеня

Джерело:
https://zbruc.eu/node/78199
29.03.2018
Юлія Овсяник
Квітослава. Кейсі. Квітка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *