«Висококультурна» Росія та «дика» Україна: про наші бренди у світі

…на моє глибоке переконання в ситуаціях, коли на Заході щось українське звуть «російським», а і когось із українців називають «росіянами», наші дипломати повинні вживати не стандартну дипломатичну лексику, а куди різкіші формулювання

У Західній Європі прийнято все, створене на території Російської імперії та СРСР, вважати «російським». За винятком хіба що надбань тих поляків, які до 1918 року були російськими підданими, і то не завжди; так, киянина Вацлава Ніжинського вважають «генієм російського балету». А на початку цього року інформагенції розповіли, що семирічний Захар Лісковий, який живе з батьками у США, знайшов помилку у Британській енциклопедії – там літак Ан-225 «Мрія» названо російським. Захар записав відеозвернення до редакторів та видавців енциклопедії, висловивши надію, що помилка буде виправлена, й читачів цієї уславленої енциклопедії не вводитимуть в оману…

Синхронно з цим активісти української громади та співробітники посольства України у Французькій Республіці помітили, що слово «Україна» відсутнє на всіх афішах, присвячених виступам артистів балету Національного академічного театру опери та балету України у Франції, що відбувалися під егідою агенції N.P.Spectacles; там ішлося про артистів «Theatre le Ballet Opera National de Kiev», а у презентаційному тексті українські танцівники називалися випускниками «найкращих російських балетних шкіл», хоча вони є випускниками Київського державного хореографічного училища.

Посольство України у Франції, як зазначено його речниками, «привернуло увагу керівництва театрів до факту неправомірного використання агенцією N.P.Spectacles імені Національної опери України та відео і фотозображень з вистав цього театру, що вводило в оману французьких глядачів».

«Як на мене, це привід для керівництва не тільки театрів, але і країни замислитися нарешті, чому Петербург, Москва, Росія у цілому, у сфері культури – це, не зважаючи ні на що, сильний впізнаваний бренд, на який на Заході напевне придбають квитки. Україна ж залишається дикою країною, з якою культура у західної людини асоціюється далеко не в першу чергу», – відзначила з цього приводу український експерт Анна Ставиченко, яка має змогу постійно відвідувати всі значущі європейські оперні фестивалі та прем’єри, зокрема за участю артистів Національної опери та балету.

Так, привід є. Мабуть, сто тисяч якийсь, не інакше. Оце згадалося про не менш скандальну історію, коли київське «Динамо» наприкінці 1997 року розгромило «Барселону» на її полі, то преса «Іспанії» помістила карикатури на футболістів «Барси», – мовляв, росіяни у шубах і шапках-вушанках зуміли її потоптати, черпаючи наснагу у ведмедів… І на прес-конференції після матчу тренер «Барселони» говорив, що росіяни нерідко дивують світ… А на зауваження, що київське «Динамо» – то не росіяни, а українці (тоді ще це не була «команда легіонерів»), тренер сильно спантеличився і почав вибачатися. Виявляється, що, хоча перед цим «Барса» грала у Києві (програвши там 0:3, а вдома 0:4), Україну її тренер так і не помітив…

Ні, щось за 20 років у позитивний бік змінилося. Принаймні в тому, що стосується спорту. А от з наукою, технікою та мистецтвом справи складніші. Тут ледь не все українське вважається на Заході «російським». І зусиль ентузіастів, які прагнуть змінити ситуацію, вочевидь замало. Потрібна дуже жорстка позиція державних структур, передусім МЗС. А її або взагалі немає, або вона вкрай лагідна, як-от у випадку з українським балетом у Франції.

Натомість очільник МЗС ініціює суспільну дискусію з приводу переведення української мови на латинку, щоб, мовляв, нас не плутали з росіянами. Як на мене, ідея ця вкрай хибна в філологічному й загальнокультурному сенсі, так і в політичному плані. Проте імпульс надано, й інтелектуали жваво дебатують, не спиняючись перед прямими образами опонентів… Наче йдеться про найбільш нагальну проблему та наче нам не вистачає ще однієї лінії розколу в країні… Зрештою, хіба болгар чи сербів, які також уживають кирилицю, хтось через це плутає з росіянами? Справа, мабуть, у чомусь іншому, зокрема, і в тому, що багато хто зі знакових українців як за межами України, так і в ній, віддає перевагу російській мові як у приватному, так і публічному спілкуванні. І в тому, що в самій Українській державі, в її музейних закладах, чимало питомо українських митців офіційно представлені як «росіяни». І в багатьох інших речах, про які слід говорити окремо…

А в цій статті зазначу, що на моє глибоке переконання в ситуаціях, коли на Заході щось українське звуть «російським», а і когось із українців називають «росіянами», наші дипломати повинні вживати не стандартну дипломатичну лексику, а куди різкіші формулювання. Бо ж що означає те, про що говорить Анна Ставиченко, – мовляв, Росія у сфері культури – це сильний впізнаваний бренд, а «Україна ж залишається дикою країною» в очах багатьох і багатьох? Це означає банальний расизм на зразок того, який сповідували німецькі нацисти. Для них, скажімо, поляк, а тим більше єврей навіть із бездоганно «арійською» зовнішністю, хоч в СС бери, залишався недолюдиною, а німець, хоч і без ознак «арійськості» – надлюдиною. Відповідно вживалися терміни Untermensch і Ubermensch. От і зараз: виходить, що українці можуть бути визначними спортсменами, а от у сферах науки та мистецтва вони ніхто, там усі досягнення на теренах колишньої імперії належали й належать Росії, її «надлюдям». Я далекий від того, щоби вважати всіх, хто стоїть на такій позиції, свідомими расистами (хоча трапляються й такі адепти Путіна, яких у багатьох країнах Західної Європи більше, ніж у нас). Ні, йдеться радше про стереотипи, про підсвідомі настанови, які слід цілеспрямовано й енергійно руйнувати, не вдаючись до різних «дипломатичних» жестів та еківоків.

Сергій Грабовський

Джерело:
https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/vysokokulturna-rosiya-ta-dyka-ukrayina-pro-nashi-brendy-u-sviti
«Висококультурна» Росія та «дика» Україна: про наші бренди у світі
10 квітня, 2018 – 15:14

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *