Григорій Квітка-Основ’яненко. Корифей українського слова

175 років тому, 20 серпня 1843 року, завершився земний шлях основоположника новітньої української літератури Григорія Квітки-Основ’яненка

Григорій Федорович Квітка увійшов в історію української літератури як зачинатель і перший класик художньої прози. Був представником дворянського роду козачого старшинського походження. Герб Квітки з’являється в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один із Квіток був Гадяцьким полковником, а потім переселяються в Слобідську Україну, де Квітки обіймали посади полковників різних слобідських полків і були пов’язані із заснуванням міста Харкова. Поряд із Донцями-Захаржевськими, Куликовськими, Шидловськими Квітки увійшли у дворянську еліту місцевого значення.

Хутір Основа

Прадід Григорія був полковником Харківського полку, дід – Ізюмського слобідського. Родина Квіток брала активну участь у державному, громадському, релігійному та культурному житті міста. Г. Ф. Квітка народився 18 (29) листопада 1778 року у дворянській родині в слободі Основа поблизу Харкова. Звідси його літературний псевдонім – Основ’яненко. Він прожив усе своє життя у Харкові.

З дитинства Квітка був хворим і кволим. Через діатез у п’ятирічному віці хлопчик осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму. Юний Квітка побачив світло, що йшло від ікони Озерянської Божої Матері й прозрів. Григорій Квітка-Основ’яненко не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Мав музичний хист: грав на флейті та фортепіано. У формуванні світогляду молодого письменника велику роль відіграли батьки. Мати, Марія Василівна (з роду Шидловських), була жінкою освіченою, з сильною вольовою вдачею, більшість біографів писали про неї як про людину сувору і владну. Батько письменника, Федір Григорович, навпаки, був людиною м’якою та товариською, але авторитетною та шанованою. Через патріархально-релігійне ото­чення на все життя залишився дуже релігійною людиною. 3 1793 до 1797 року Г. Квітка перебував на військовій службі, а з 1804 по 1805 упродовж кількох місяців – послушником у монастирі.

Ікона Озерянської Божої Матері

Йти у ченці Григорія Федоровича вмовив Г. Сковорода, який був добре знайомий з родиною Квіток. Залишивши монастир, він знову повер­тається на військову службу, але вже через рік виходить у відставку. Після цього Григорій Федорович оселяється у Харкові і починає вести активну культурну та гро­мадську діяльність. 1812 року Г. Квітка очолює Харківський театр, бере активну участь у заснуванні інституту шляхетних дівчат. Життя письменника було сповнене протиріч. Через такі суперечливі шукання майбутнього письменника вважали диваком.

Садиба Квіток на хуторі «Основа» сьогодні

Після Вітчизняної війни 1812 року передові громадські кола Росії та України захопив новий культурний рух, який спричинив великий вплив на майбутнього письменника і визначив його подальший шлях. У 1812 році Г. Квітка починає свою громадську діяльність. З ініціативи Григорія Федоровича у Харкові відкрився приватний театр, в якому Квітка був і режисером, і директором, і істориком. Цього ж року Квітка організував благодійне товариство і взяв участь у відкритті інституту шляхетних дівиць, на утримання якого сам пожертвував багато грошей.

У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрито губернську бібліотеку. Проте його суспільна діяльність не обмежується тільки рідним містом: Григорій Федорович засновує кадетський корпус у Полтаві.

У Харкові Квітка стає одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Окрім благодійницької та просвітницької діяльності Григорій Федорович займається ще громадською та державною: обіймає посади судді, повітового предводителя дворянства, головує палатою карного суду.

Квітка був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний у позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник».

В Україні Григорій Квітка більш відомий як письменник.

Починаючи з 1816 року, Григорій Федорович бере участь у заснуванні перших українських громадсько-літературних журналів «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник», у яких починає друкувати свої перші літературні спроби – гумористично-сатиристичні листи поміщика Фалалея Повинухіна.

З 1816 по 1828 роки він обіймає посаду предводителя дворян Харківського повіту. Ця посада не тільки дозволила Г. Квітці зробити чимало для освіти і культури на Харківщині, але й надала йому щедрий матеріал для подальшої літературної діяльності. У 1827 році Квітка береться за написання сатиричних комедій та повістей російською мовою .

На початку 30-х років XIX ст. він почав писати українською мовою. Коли Григорій Квітка знайшов своє справжнє покликання, йому було вже 40 років, і наступні 25 років свого життя він успішно поєднував службову діяльність (предводителя дворян, голови Харківського цивільного суду) з літературною. Наукова громадськість обрала Квітку-Основ’яненка членом королівського Товариства антикваріїв (археології) Півночі (Копенгаген).

У 1832 році він був призначений на посаду судді, а пізніше був обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою в його житті.

У червні 1843 р. Квітка захворів запаленням легень. Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 р. у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все своє життя. Там де раніше був маєток, сьогодні – парк, що носить ім’я письменника. Відспівували його у Благовіщенському соборі. На похорон письменника зібралось майже все місто. Ховали його на Холодногорському цвинтарі, але, у 1930-х роках церкву на цвинтарі знесли, а на тому місті збудували стадіон „Трудові резерви”.

Надгробок було перенесено до Покровського собору, а згодом на 2-ге міське кладовище. Чий прах зараз покоїться під цим каменем, нажаль, дізнатися вже ніхто не зможе.

Творчий шлях письменника

«Внесок Г.Ф.Квітки-Основ’яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург широко відкрив двері у велику літературу. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повітсті, оповідання, соціально-побутові комедії, Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках ХІХ ст. став на Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур»
/Олесь Гончар, Григорій Квітка-Основ’яненко/.

Григорій Федорович був любителем музики, добре грав на багатьох музичних інструментах, віддаючи перевагу флейті. Квітка мав також неабиякі акторські здібності, брав участь у аматорських спектаклях театру на Основі, (у старовинному маєтку, де мешкала родина), і ролі вибирав собі завжди веселі і комічні. У 1816 р. він вперше надрукував свої вірші та оповідання російською мовою в „Украинском вестнике”, співредактором якого був, та „Вестнике Европы”. За його сприяння було організовано альманахи „Українська зірка” та „Молодик”, які виходили друком у Харкові. Перші спроби пера Григорія Федоровича були, на думку критиків, не дуже досконалими. Справжній талант письменника виявився на початку 30-х років, коли він почав писати українською мовою. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник».

Сучасники свідчать, що реалізувати себе в літературі письменнику допомогла його дружина Ганна Григорівна – класна дама інституту благородних дівиць. Дружина підтримувала чоловіка на літературній ниві, була його першим та дуже строгим критиком, можна сказати, що завдяки їй він і став письменником – Григорієм Квіткою-Основ’яненком. Чому Основ’яненком? Цей літературний псевдонім пояснює сам Григорій: „Взял себе прозвище по месту жительства; живу на Основе; и так, да буду Основяненко” – писав він в одному з листів. Усі твори письменника сповнені любов’ю до земляків, у них багато гумору, незлої сатири. Письменник щиро вважав, що ідеальні герої існують і в реальному житті. У 1828 р. Квітка пише свою першу п’єсу „Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе”, що побачила світ у 1840 р. Пізніше були написані п’єси, в яких продовжувалися традиції російської сатиричної драматургії („Дворянские выборы”, „Дворянские выборы часть вторая, или Выбор исправника”). У 1834 і 1837 рр. вийшли дві книги „Малороссийских повестей, рассказанных Грыцьком Основьяненком”. Вони були надруковані українською мовою та підписані одним із багатьох псевдонімів- Грицько Основ’яненко. Крім цього він підписувався як Земляк, Аверьян Любопытный, Фаладей Повинухин, ваш Основ’яненко та інші.

Спираючись на літературну традицію, започатковану Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка написав українською мовою популярні й досі комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835), «Бой-жінка» (1840).

Українські прозові твори Квітки-Основ’яненка поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Салдацький патрет», «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана»).

У творах „Маруся”, „Сердешная Оксана”, „Солдатский патрет”, „Мертвецький Великдень” автор з великою симпатією зображує простих людей, тяжкі умови життя, викриває тупість козацької старшини, виступає проти пияцтва, ненажерства та інших пороків.

Найкращі твори Квітки одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори Основ’яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами.

П’єси Григорія Федоровича „Шельменко-денщик” і „Сватання на Гончарівці” до вподоби читачам більше ніж його прозаїчні твори. Вони й до досі не сходять зі сцен українських театрів. Твори письменника настільки проникнуті гуманізмом та співчуттям до людей, що навіть Іван Франко назвав Квітку одним з перших письменників, що став автором „человеческой повести”. Високу оцінку творчості Г. Квітки-Основ’яненка дав Тарас Шевченко. Особливо йому сподобався твір «Маруся».

У 30-х рр. ХІХ ст. письменник активізував свої зв’язки з багатьма літераторами, зокрема з гуртком харківських романтиків та Євгеном Гребінкою і Тарасом Шевченком. Друкував в альманасі «Ластівка» у 1841 році повість «Сердешна Оксана», за редакцією Євгена Гребінки, що стало приводом до листування з Тарасом Шевченком. У листуванні Шевченко звертався до Квітки «батьку ти мій, друже», також присвятив вірш «До Основ’яненка».

Тарас ШЕВЧЕНКО

До Основ’яненка

Б’ють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив…
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січі; очерети
У Дніпра питають:
«Де то наші діти ділись,
Де вони гуляють?»
Чайка скиглить літаючи,
Мов за дітьми плаче;
Сонце гріє, вітер віє
На степу козачім.
На тім степу скрізь могили
Стоять та сумують;
Питаються у буйного:
«Де наші панують?
Де панують, бенкетують?
Де ви забарились?
Вернітеся! дивітеся —
Жита похилились,
Де паслися ваші коні,
Де тирса шуміла,
Де кров ляха, татарина
Морем червоніла —
Вернітеся!» — «Не вернуться!
Заграло, сказало
Синє море.— Не вернуться,
Навіки пропали!»
Правда, море, правда, синє!
Такая їх доля:
Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля,
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить…
Тілько ворог, щ.о сміється…
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине,—
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як господа слово.
Чи так, батьку отамане?
Чи правду співаю?
Ех, якби-то!.. Та що й казать?
Кебети не маю.
А до того — Московщина,
Кругом чужі люде.
«Не потурай»,— може, скажеш,
Та що з того буде?
Насміються на псалом той,
Що виллю сльозами;
Насміються… Тяжко, батьку,
Жити з ворогами!
Поборовся б і я, може,
Якби малось сили;
Заспівав би,— був голосок,
Та позички з’їли.
Отаке-то лихо тяжке,
Батьку ти мій, друже!
Блуджу в снігах та сам собі:
«Ой не шуми, луже!»
Не втну більше. А ти, батьку,
Як сам здоров знаєш;
Тебе люде поважають,
Добрий голос маєш;
Співай же їм, мій голубе,
Про Січ, про могили,
Коли яку насипали,
Кого положили.
Про старину, про те диво,
Що було, минуло —
Утни, батьку, щоб нехотя
На ввесь світ почули,
Що діялось в Україні,
За що погибала,
За що слава козацькая
На всім світі стала!
Утни, батьку, орле сизий!
Нехай я заплачу,
Нехай свою Україну
Я ще раз побачу,
Нехай ще раз послухаю,
Як те море грає,
Як дівчина під вербою
Гриця заспіває.
Нехай ще раз усміхнеться
Серце на чужині,
Поки ляже в чужу землю,
В чужій домовині.

[1839, С.-Петербург]

Творча спадщина Квітки-Основ’яненка

Творча спадщина Квітки-Основ’яненка налічує близько 80 творів різних жанрів, написаних російською і українською мовами: фейлетони, комедії, оповідання, повісті, історично-художні нариси й літературно-публіцистичні статті.

Найвідоміші твори:

«Конотопська відьма» (1833)
«Маруся» (1832)
«Салдацький патрет» (1833)
«Сватання на Гончарівці» (1835)
«Пан Халявський» (1839)
«Сердешна Оксана» (1841)
«Козир-дівка» (1838)
«Ганнуся» (1839)
«Шельменко-волосний писар» (1829)

Екранізації

За його творами знято фільми:

«Сватання на Гончарівці» (1958)
«Шельменко-денщик» (1910, 1911, 1957)
«Шельменко-денщик» (1971)
«Відьма» (1990; за мотивами повісті «Конотопська відьма»).

Йому присвячено документальні фільми:

«Григорій Квітка-Основ’яненко» (1979)
«Квітка-Основ’яненко» (1988).

Вшанування пам’яті

Ім’ям письменника у 1978 році названо вулицю поблизу старого Харківського університету (колишній Уфимський провулок).

На вулиці Квітки-Основ’яненка у Харкові є встановлений у 1994 році пам’ятник Григорію Федоровичу Квітці-Основ’яненку, створений скульптором Семеном Якубовичем і архітектором Юрієм Шкодовським.

Так само в Харкові є парк імені Квітки-Основ’яненка, розташований в історичному районі Стара Основа. До цього парку раніше примикала садиба родини Квіток. Це був їх родовий маєток. Будівля втрачена, парк у значній частині вирубаний під приватну забудову.

До 1917 року в Харкові існувало 28-е Приходське училище в ім’я Квітки-Основ’яненка.

В Харківському театрі ім. Т.Г.Шевченка діє музей драматурга.

У Харкові заснована премія імені Квітки-Основ’яненка в галузі театральної діяльності.

У 2008 році в серії «Видатні особистості України» Національним банком України була випущена монета номіналом у 2 гривні, присвячена Г. Квітці-Основ’яненку. Автор ескізів і моделей — Володимир Атаманчук.

29 листопада 2018 року на державному рівні в Україні буде відзначатися пам’ятна дата — 240 років з дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка (1778—1843), письменника, громадського діяча.

ЦІКАВО:

19 жовтня 2012 року на сцені Харківського державного академічного драматичного театру ім.Т.Г.Шевченка відбувся 2200-й показ вистави «Шельменко-денщик» Г.Квітки-Основ’яненка. Вистава проходила в рамках національного проекту «Книга рекордів України».

За матеріалами:
http://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/grigoriy-kvitka-osnovyanenko-korifey-ukrainsykogo-slova/
«Григорій Квітка-Основ’яненко. Корифей українського слова».
серпень, 2013 р.
Біобібліографічний покажчик
До 170 роковин з дня смерті українського письменника

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.