Малоросійський демарш на «Русском соборе» Або Про виступ «своего в Москве и Петербурге» Петра Толочка в Кремлі

Збіговисько російських шовіністів під назвою «Всемирный русский народный собор», яке відбулося минулого тижня в Кремлі, не обійшлося без пишномовного виступу малороса.

Я не хочу нікого образити — цей персонаж сам вважає себе належним до племені малоросів, відданих «великій Росії». А разом із тим він фігурував на цьому збіговиську як академік Національної академії наук України, почесний директор Інституту археології НАНУ і виступав начебто від імені мільйонів однодумців із України. Йдеться про Петра Толочка, в минулому знаного археолога, а водночас — одного з гонителів визначного українського ученого Михайла Брайчевського.

Ось деякі ключові положення виступу Толочка мовою оригіналу.

«…Я считаю себя частицей Русского мира. Русский мир начинался не с Московского царства. Он рождался на берегах Днепра, на древней Киевской Руси. Когда первые летописцы и первые богословы пытались осознать, что такое Русь, они идентифицировали это огромное пространство от Новгорода до Киева, от Карпатских гор до Волго-Донского междуречья как единое православное русское пространство. Митрополит Иларион, сподвижник Ярослава Мудрого, в своем знаменитом «Слове о законе и благодати» говорит, что русские князья «не в худой и неведомой стране владычествоваша, но в Русской, яже ведома и слышима всеми четырьмя концами земли». Таким осознавалось это огромное пространство в полтора миллиона квадратных километров… Уверен: даже если бы не было всей нашей последующей истории, если бы случилось так, что моя родная Украина осталась в составе Великого княжества Литовского или Польши, то и в этом случае мы имели бы полное право причислять себя к Русскому миру… Немыслимо православное просвещение на Украине, в Малороссии, и в России без взаимодействия Киево-Могилянской академии и московской Греко-латинской академии… Думаю, мы не можем себе представить и советскую историю без наших малороссов, наших украинцев. Сидели тут, даже в Кремле, управляли огромной страной, и я считаю, что безнравственно сегодня нам, украинцам, отказываться от этой нашей общей истории… Хотел бы надеяться, что время нестроения завершится и история вырулит на столбовую дорогу. Не знаю, что нам делать в Брюсселе или Вашингтоне, я там чужой, но я свой в Москве и Петербурге, и таких в Украине миллионы. Мне приятно, что процесс нашего соработничества, начавшись Бог знает когда, не заканчивается и сегодня. Сейчас в зале сидит Василий Семенович Лановой, и он мне сказал: «Ну що, почекаємо ще трошки?» Подождем еще немного? Думаю, подождем. Историческая правда не позволит разорвать наш кровный союз восточнославянских братских народов!».

Ясна річ, патріарх РПЦ Кіріл підбадьорив знаного малороса: «Очень важно, что это слова ученого, а не политика. Человека, который изучает источники и ясно, с научной точки зрения, представляет себе картину нашего национального генезиса, «откуда есть пошла Русская земля»… Конечно, то, что сейчас происходит, — это очень опасный политический процесс. Но в его основе — ложная историософия и подтасовка исторических фактов. Поэтому наш самый важный и правильный ответ всем тем, кто пытается разрушить наш мир, — это ответ, который мы должны черпать из нашей истории. И то, что вы, Петр Петрович, столь открыто обозначаете свою позицию, в том числе на Украине, свидетельствует о том, что вы не только замечательный историк, но и очень сильный человек, преданный науке, преданный исторической правде».

Про «відданість історичній правді та науці» Кіріл, як то кажуть, загнув. Щоб зрозуміти міру фальсифікації історичної правди у виступі академіка, для початку варто перечитати ще раз наведену ним «цитату» зі «Слова про закон і благодать», а потім звернутися до оригіналу:

«Не въ худѣ бо и невѣдомѣ земли владычьствоваша, нъ въ Руськѣ, яже вѣдома и слышима есть всѣми четырьми конци земли». Тепер прочитаймо це речення так, як його читали в Києві давньоруської доби: «Не в худій бо і невідомій землі владичьствоваша, но в Руській, яже відома і слишима єсть всімі четирьмі конці землі». Відчули різницю? Отож бо.

І взагалі: вживання слова «русский» стосовно подій Х століття — це нонсенс. Визначний дослідник культури давньої Русі академік Дмитрій Лихачов пропонував у 1990-х запровадити в російську мову слово «русьский», «русьская», «русьское» для позначення реалій усієї історичної доби до Куликова поля. Це, наполягав він, необхідно для мовленнєвого розрізняння Русі та Росії, оскільки йдеться про принципово різні феномени. З ним не погодилася офіційна наука: а як же тоді Росії приписувати собі українську та білоруську, а заодно й молдовську, естонську, латвійську, литовську та фінську історію (бо ж предки цих народів або прямо входили у склад давньоруської держави, або платили їй данину)? Не мало значення, що Лихачов, історик культури та філолог світового рівня, досконально знав свій предмет — політична доцільність виявилася понад усе…

До речі, Несторова «Повѣсть времяньныхъ лѣтъ» — якщо транскрибувати цю назву, як вона читалася у стольному Києві, то вийде «Повість времяньних літ», — оповідала, звідки пішла «рускаӕ землѧ», інакше кажучи, «руська» або «руськая». Зведення законів княжої держави зветься росіянами «Русская правда», а насправді то була «Правда роусьска». А «князь Владимир» насправді так ніколи не звався — це «Володимѣръ» того й інших літописів, у київському тодішньому прочитанні — «Володимір» і «Володимир».

Ну а щодо церкви, то справді Руською може бути лише Київська церква, яка за своїми традиціями та світоглядними орієнтирами істотно відрізнялася і відрізняється нині від Московської. Охочі відчути цю різницю можуть перечитати Шевченків «Журнал», де він, щиро віруючий християнин, не шкодує негативних епітетів на позначення російського православ’я…

Власне, виступ академіка Толочка науково ґрунтовно був дезавуйований ще до самого цього виступу — виданої «Днем» книгою «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди». Проте, як уже було сказано, йдеться не про науку, а про холопське запобігання щирого малороса перед «кремлівськими чекістами». Чого варта лише ідейна солідарність Петра Толочка з російським актором Василем Лановим, активним прихильником «Новоросії» й окупації Росією Криму, персонажем, який на початку літа 2014 року в Криму порадів, що тепер йому «не придется говорить в Керчи на украинском». Отаке «братерство народів» нам готують — за компрадорської співучасті Толочка і Ко — «Всемирный русский народный собор», Путін і Кіріл.

Сумно та гидко, пані та панове. Ще й тому, що цей виступ академіка та почесного директора додасть аргументів тим, хто вважає — НАНУ нездатна до реформування, тож слід відзначити її століття, а потім геть розігнати чи принаймні виселити істотно чисельно скорочені її структурні одиниці з центру Києва кудись на задвірки, бо академічна «п’ята колона» надихає на антиукраїнську діяльність чимале число музейних працівників, які ведуть мову про «древнерусских князей» і «Русскую землю» в Х столітті…

Сергій Грабовський

Джерело:
https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/malorosiyskyy-demarsh-na-russkom-sobore
Малоросійський демарш на «Русском соборе»
Або Про виступ «своего в Москве и Петербурге» Петра Толочка в Кремлі
6 листопада, 2018 – 10:43

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.