Архів категорії: Культура

Мурашко. II. На каруселі, додому

Завершуємо розповідь про художника Олександра Мурашка в рамках мультимедійного циклового проекту “КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ”

Після мистецького тріумфу в Мюнхені багато що Олександр Мурашко міг собі дозволити. У 1909 р. Київське художнє училище, підпорядковане Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, запросило митця очолити одну з майстерень живопису. На жаль, у тому навчальному закладі й досі плекали казенні програми давно померлого класицизму, і навіть така енергійна особистість, як Олександр Олександрович, не розтермосила училище від мертвого сну. Наприкінці третього року викладання знаний маляр залишив солодку посаду, як суцільно вільний художник. Читати далі Мурашко. II. На каруселі, додому

«Бандура прислужилася українській нації більше, ніж шабля», — були переконані учні Гната Хоткевича

80 років тому, 8 жовтня 1938-го, за вироком “особой тройки” НКВД розстріляли Гната Хоткевича

Ловко грає, аби ще й очі вийняти, то був би знатний кобзар“, — казали сліпі співці, почувши гру на бандурі молодого Гната Хоткевича.

Він народився у Харкові, в родині кухаря та наймички. Родина купця Михайлова, у якого служили батьки, щоліта виїздила в село Деркачі під Харковом. Брали й Гната. Там сліпий “дядько Павло із Деркачів” став його першим учителем гри на бандурі. Хоткевич-молодший блискуче закінчує реальне училище і вступає до Харківського технологічного інституту. Його дипломний проект був, як він сам казав, “непоганий: 4-циліндровий паротяг власної системи; не знаю, як поставити його на рельси — чи пішов би, але на папері виглядав імпозантно”. За участь у студентських виступах 1899-го його на рік відраховують з інституту. Тоді він “бандуру під руку й — у Київ, до Лисенка“. Читати далі «Бандура прислужилася українській нації більше, ніж шабля», — були переконані учні Гната Хоткевича

Мурашко. I. На кониках, по вічності

Картина “Карусель”, 1906 р.

Укрінформ продовжує серію публікацій мультимедійного циклового проекту “КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ”

Часом ми, наче ото малі діти, бавимося на кониках, а карусель гасає нами по Вічності. Не звертаючи уваги на безсмертя, ми ошатно вбираємося, чепуримося та веселою ватагою рушаємо на атракціони, вважаючи, що то – дозвільні пустощі, а у нас в житті ще буде час на великі справи… Він був іншим, бо ніколи не гаяв час, наче знав іншої каруселі нема і будь якої миті вона може спинитися. Читати далі Мурашко. I. На кониках, по вічності

День відкритих дверей у музеї Кошиця

Олександр Кошиць після виступу у Мексиці

Олександр Кошиць – видатний культурний дипломат та головний світовий промоутер «Щедрика»

В київському музеї Олександра Кошиця відбувся День відкритих дверей. Олександр Кошиць – персона надзвичайно вагома для світової культури та історії української культури і політики. Це видатний композитор, хоровий диригент, а також державний діяч. Сто років тому він очолював музичний відділ Міністерства освіти УНР, яке потім переформатувалося в Головне Управління мистецтв (аналог нинішнього Міністерства культури). Олександр Кошиць став засновником і головним диригентом Української республіканської капели, яка з тріумфом гастролювала впродовж п’яти з половиною років в 17 країнах світу (десятьох країнах Європи і сімох Північної і Південної Америк). Читати далі День відкритих дверей у музеї Кошиця

Дмитро ДОРОШЕНКО: СВЯТО ВІДКРИТТЯ ПАМ’ЯТНИКА І. КОТЛЯРЕВСЬКОМУ В ПОЛТАВІ ВЛІТКУ 1903 РОКУ

115 років тому, 12 вересня 1903 року (за н.ст.), в Полтаві відкрили перший пам’ятник Іванові Котляревському

У кінці літа 1903 року сталася подія, певною мірою переломна для українського руху в Росії: це було урочисте відкриття у Полтаві пам’ятника батькові нової української літератури Івану Котляревському. Ця подія несподівано для усіх обернулася на величаву національну маніфестацію, зробилася справжнім „святом української інтелігенції”, як влучно назвав його Сергій Єфремов, подаючи звіт зі свята на сторінках „Киевской старини”, одинокого в тих часах українського органу в Росії. Читати далі Дмитро ДОРОШЕНКО: СВЯТО ВІДКРИТТЯ ПАМ’ЯТНИКА І. КОТЛЯРЕВСЬКОМУ В ПОЛТАВІ ВЛІТКУ 1903 РОКУ

Пірат чи не пірат?

Пригадуєте?

«Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибутку,
Чуже віддав в печать;
Без сорома, без Бога бувши,
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.»

Так ми дивимося на пірата-«мацапуру», описаного Іваном Котляревським, як на псевдонім Максима Парпури, замість пошани до історичної особи. Читати далі Пірат чи не пірат?

«Енеїда» Котляревського: туга за втраченою Україною

Фрагмент портрета Енея з мультфільму “Енеїда”, що вийшов 1991 року. Робота над фільмом тривала три роки. Його замовили студії “Укранімафільм” у 1988 році. Його визнали найкращою екранізацією “Енеїди”.

Уже 220 років українці щиро сміються над пригодами Енея, троянця в козацьких шароварах і жупані, “парубка моторного”, що змушений був покинути сплюндрований ворогами рідний край і шукати нової вітчизни. А в підтексті поеми зашифровано цілий пласт нашої історії. Читати далі «Енеїда» Котляревського: туга за втраченою Україною

«Енеїда» Котляревського: витоки національного відродження

Іван Котляревський. Портрет роботи художника Григорія Коваленка

220 років тому побачило світ перше видання “Енеїди” Івана Котляревського. З висоти нашого часу подія сприймається як свідчення початку нової доби: зародження нової української літератури і українського національного відродження.

Слід одразу зазначити, що Котляревський був зовсім не першим автором, який взяв за основу героїчну поему Публія Вергілія Марона. Наприклад, 1791 року з’явилася “Вергилиева Энеида, вывороченная наизнанку” за авторством Миколи Осипова, пізніше продовжена Олександром Котельницьким. Через три роки – твір вихованця Києво-Могилянської академії Опанаса ЛобисевичаВергилиевы пастухи, в малороссийский кобеняк переодетые”. На жаль, ця поема не збереглася. Проте літературознавці вважають Опанаса Лобисевича прямим попередником Івана Котляревського. Читати далі «Енеїда» Котляревського: витоки національного відродження

«Енеїді» Івана Котляревського – 220 років!

2018-й – ювілейний рік для такого знакового твору української літератури, як «Енеїда» Івана Котляревського (1769-1838). Рівно 220 років назад було опубліковано перші три частини поеми. Ця подія є символом народження нової української літератури. Ще до офіційної публікації «Енеїда» була надзвичайно популярною серед народу, швидко поширювалася у рукописах.

Іван Котляревський

Читати далі «Енеїді» Івана Котляревського – 220 років!

Історія української мови: 200-ліття граматики Павловського

Титульна сторінка «Граматики малоросійського наріччя», авторства Олексія Павловського, що була видана у 1818 році

Про історію української мови, як і будь-якої іншої, говорити не так просто, бо мова не прив’язана до конкретної дати, вона не сконцентрована в якихось одномоментних подіях. Та все ж, інколи подібні події стаються. Зокрема, 200 років тому вийшла перша суто українська граматика. Про цю граматику і про те, наскільки вона відрізнялася від теперішньої, Радіо Свобода говорило з культурологом і філологом, співробітником Інституту українознавства Анатолієм Ціпком.

– Перша українська граматика вийшла у 1818 році у Санкт-Петербурзі і називалася «Грамматика малороссийского наречия или грамматическое показание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка, сопровождаемое разными по сему предмету замечаниями и сочинениями». Зазначено також, що «сочинитель Алексей Павловский» і є присвячення: «Любителям соотечествеников и словесности». Читати далі Історія української мови: 200-ліття граматики Павловського