Архів категорії: Культура

Пірат чи не пірат?

Пригадуєте?

«Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибутку,
Чуже віддав в печать;
Без сорома, без Бога бувши,
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.»

Так ми дивимося на пірата-«мацапуру», описаного Іваном Котляревським, як на псевдонім Максима Парпури, замість пошани до історичної особи. Читати далі Пірат чи не пірат?

«Енеїда» Котляревського: туга за втраченою Україною

Фрагмент портрета Енея з мультфільму “Енеїда”, що вийшов 1991 року. Робота над фільмом тривала три роки. Його замовили студії “Укранімафільм” у 1988 році. Його визнали найкращою екранізацією “Енеїди”.

Уже 220 років українці щиро сміються над пригодами Енея, троянця в козацьких шароварах і жупані, “парубка моторного”, що змушений був покинути сплюндрований ворогами рідний край і шукати нової вітчизни. А в підтексті поеми зашифровано цілий пласт нашої історії. Читати далі «Енеїда» Котляревського: туга за втраченою Україною

«Енеїда» Котляревського: витоки національного відродження

Іван Котляревський. Портрет роботи художника Григорія Коваленка

220 років тому побачило світ перше видання “Енеїди” Івана Котляревського. З висоти нашого часу подія сприймається як свідчення початку нової доби: зародження нової української літератури і українського національного відродження.

Слід одразу зазначити, що Котляревський був зовсім не першим автором, який взяв за основу героїчну поему Публія Вергілія Марона. Наприклад, 1791 року з’явилася “Вергилиева Энеида, вывороченная наизнанку” за авторством Миколи Осипова, пізніше продовжена Олександром Котельницьким. Через три роки – твір вихованця Києво-Могилянської академії Опанаса ЛобисевичаВергилиевы пастухи, в малороссийский кобеняк переодетые”. На жаль, ця поема не збереглася. Проте літературознавці вважають Опанаса Лобисевича прямим попередником Івана Котляревського. Читати далі «Енеїда» Котляревського: витоки національного відродження

«Енеїді» Івана Котляревського – 220 років!

2018-й – ювілейний рік для такого знакового твору української літератури, як «Енеїда» Івана Котляревського (1769-1838). Рівно 220 років назад було опубліковано перші три частини поеми. Ця подія є символом народження нової української літератури. Ще до офіційної публікації «Енеїда» була надзвичайно популярною серед народу, швидко поширювалася у рукописах.

Іван Котляревський

Читати далі «Енеїді» Івана Котляревського – 220 років!

Історія української мови: 200-ліття граматики Павловського

Титульна сторінка «Граматики малоросійського наріччя», авторства Олексія Павловського, що була видана у 1818 році

Про історію української мови, як і будь-якої іншої, говорити не так просто, бо мова не прив’язана до конкретної дати, вона не сконцентрована в якихось одномоментних подіях. Та все ж, інколи подібні події стаються. Зокрема, 200 років тому вийшла перша суто українська граматика. Про цю граматику і про те, наскільки вона відрізнялася від теперішньої, Радіо Свобода говорило з культурологом і філологом, співробітником Інституту українознавства Анатолієм Ціпком.

– Перша українська граматика вийшла у 1818 році у Санкт-Петербурзі і називалася «Грамматика малороссийского наречия или грамматическое показание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка, сопровождаемое разными по сему предмету замечаниями и сочинениями». Зазначено також, що «сочинитель Алексей Павловский» і є присвячення: «Любителям соотечествеников и словесности». Читати далі Історія української мови: 200-ліття граматики Павловського

«Проект Енеїда» в Національному художньому музеї України

Фрагмент роботи Мирона Левицького. 1963. Папір, гуаш

У цьому році виповнюється 175 років першого повного видання «Енеїди» Івана Котляревського

Творці виставки пропонують новий погляд на феномен легендарної поеми Івана Котляревського

Епос-бурлеск, перелицьований Іваном Котляревським з «Енеїди» Вергілія з живим іскрометним гумором, пародією, героїкою та еротикою, змішуванням високого і низького, дійсності і вигадки, із соковитою народною мовою та цілим сховищем сенсів – програмний твір української літератури. На українця античне ім’я Еней діє як стартер на двигун. Зазвичай людина одразу видає – «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак».

Читати далі «Проект Енеїда» в Національному художньому музеї України

«Тіні» треба дивитися вперше, коли хочеш, років у 14, потім у 20 і обов’язково – після сорока

150905_tini1
Іван Миколайчук у фільмі “Тіні забутих предків”

4 вересня виповнюється 50 років із дня презентації фільму «Тіні забутих предків». Відреставрована стрічка буде показана у всіх великих містах України. Фільм демонструватимуть на великих екранах просто неба.

Ювілеї культурних подій і великих битв існують тільки для однієї мети. Щоб згадати те, що справді було важливим. Напередодні 50-річчя першого показу фільму “Тіні забутих предків” я включила ютуб, щоб переглянути окремі сцени фільму, який дивилася досить давно, і… пропала. Повірте, у цей світ Параджанова-Миколайчука-Кадочникової та самої Гуцульщини, що заворожує, варто потрапляти частіше.
Читати далі «Тіні» треба дивитися вперше, коли хочеш, років у 14, потім у 20 і обов’язково – після сорока

«Пам’ятати святі речі: хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду»

150706_Nazarii_Yaremchuk_01

Минає 20 років, як із Буковини не долинає голос Назарія Яремчука. Зараз йому було би за шістдесят, але в пам’яті мільйонів українців він назавжди залишиться гуцульським легінем, з яким мало хто міг зрівнятися вродою. Його ж голос був улюбленим і пізнаваним – бо завжди звучав щиро та проникливо: співак ставив собі за ціль згорати на сцені, щоб усього себе віддавати слухачеві.

Життя над Черемошем

Молодий Назарій Яремчук і перша в Україні біґ-біт-група Левка Дутківського «Смерічка» стали відомими на весь Союз співцями Карпат. І сам Дутківський, і легендарний Володимир Івасюк, згодом молодий Павло Дворський – наче змовилися – писали «горянські» пісні. Вінцем такої пропаганди українських Карпат у 1971 році став «культовий» фільм «Червона Рута».
150706_Nazarii_Yaremchuk_02
Назарій Яремчук походив із місцини, яку сам називав «гірськими воротами». Про це співак розповідав 1985 року музичному редактору Львівського радіо Марті Кінасевич: «Я родом із Вижниці, оспіваної в пісні «Може, мила в Косові, може, мила в Вижниці» («Треба йти до осені», – Ю.О.). Це місто, як ворота в гори: звідси гора, звідти гора – і Черемош – бистрая вода… Там не можна не співати! В мене вся родина співоча: коли я приїжджаю, із задоволенням слухаю пісні у виконанні моїх тітки, дядька, братів…»
150706_Nazarii_Yaremchuk_03
Читати далі «Пам’ятати святі речі: хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду»

Життя як спалах…

150702_Nazarii_Yaremchuk_1
Двадцять років тому пішов у Вічність легендарний співак Назарій Яремчук

Творчий політ Яремчука обірвала тяжка хвороба. 2 липня він назавжди спочив на Алеї слави нового Чернівецького цвинтаря. На похорон з’їхалися люди з усіх куточків, вислали квітами шлях від його будинку на тодішній вулиці Інтернаціональній (нині це вул. Назарія Яремчука) до цвинтаря через усі Чернівці. З Назарієм прощалася вся Україна…

Читати далі Життя як спалах…

Країна, яка не вміє чи не хоче презентувати свою культуру за кордоном, не повинна дивуватися, чому…

150528_ukrnow2

Цього року нас, тобто України, не було ні в Ляйпциґу, ні в Парижі. Маються на увазі два надзвичайно потужні книжкові ярмарки, що зазвичай відбуваються в березні. Нас там не було в сенсі окремого українського павільйону чи стенду, хоча книжки наших авторів, принаймні у перекладах, де-не-де вигулькували. Але це траплялося поза волею чи бажанням нашої, наприклад, держави або якихось інших благодійників.

Той факт, що цього року ніхто не повіз українських книжок та української програми на такі важливі – не тільки європейського, але й світового значення – форуми, слід розуміти просто: війна перемагає, і нам не до книжок. А те, що участь у такого штибу зібраннях можна було б активно і яскраво використати для формування потрібної нам громадської думки, тобто що це фактично ще один напрямок тієї ж боротьби за незалежність, до уваги, мабуть, не бралося. Якщо ми не хочемо спілкуватись із Заходом через друковане слово, то не варто нарікати на те, що він нас не розуміє. Не розуміє й не розумітиме. Країна, яка не вміє чи не хоче презентувати свою культуру за кордоном, бо вважає цю справу зайвим клопотом, не повинна дивуватися, чому громадяни інших країн не маніфестують на її підтримку й чому такі малочисельні акції протесту перед російськими амбасадами.
Читати далі Країна, яка не вміє чи не хоче презентувати свою культуру за кордоном, не повинна дивуватися, чому…