Архів категорії: Культура

«Проект Енеїда» в Національному художньому музеї України

Фрагмент роботи Мирона Левицького. 1963. Папір, гуаш

У цьому році виповнюється 175 років першого повного видання «Енеїди» Івана Котляревського

Творці виставки пропонують новий погляд на феномен легендарної поеми Івана Котляревського

Епос-бурлеск, перелицьований Іваном Котляревським з «Енеїди» Вергілія з живим іскрометним гумором, пародією, героїкою та еротикою, змішуванням високого і низького, дійсності і вигадки, із соковитою народною мовою та цілим сховищем сенсів – програмний твір української літератури. На українця античне ім’я Еней діє як стартер на двигун. Зазвичай людина одразу видає – «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак».

Читати далі «Проект Енеїда» в Національному художньому музеї України

«Тіні» треба дивитися вперше, коли хочеш, років у 14, потім у 20 і обов’язково – після сорока

150905_tini1
Іван Миколайчук у фільмі “Тіні забутих предків”

4 вересня виповнюється 50 років із дня презентації фільму «Тіні забутих предків». Відреставрована стрічка буде показана у всіх великих містах України. Фільм демонструватимуть на великих екранах просто неба.

Ювілеї культурних подій і великих битв існують тільки для однієї мети. Щоб згадати те, що справді було важливим. Напередодні 50-річчя першого показу фільму “Тіні забутих предків” я включила ютуб, щоб переглянути окремі сцени фільму, який дивилася досить давно, і… пропала. Повірте, у цей світ Параджанова-Миколайчука-Кадочникової та самої Гуцульщини, що заворожує, варто потрапляти частіше.
Читати далі «Тіні» треба дивитися вперше, коли хочеш, років у 14, потім у 20 і обов’язково – після сорока

«Пам’ятати святі речі: хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду»

150706_Nazarii_Yaremchuk_01

Минає 20 років, як із Буковини не долинає голос Назарія Яремчука. Зараз йому було би за шістдесят, але в пам’яті мільйонів українців він назавжди залишиться гуцульським легінем, з яким мало хто міг зрівнятися вродою. Його ж голос був улюбленим і пізнаваним – бо завжди звучав щиро та проникливо: співак ставив собі за ціль згорати на сцені, щоб усього себе віддавати слухачеві.

Життя над Черемошем

Молодий Назарій Яремчук і перша в Україні біґ-біт-група Левка Дутківського «Смерічка» стали відомими на весь Союз співцями Карпат. І сам Дутківський, і легендарний Володимир Івасюк, згодом молодий Павло Дворський – наче змовилися – писали «горянські» пісні. Вінцем такої пропаганди українських Карпат у 1971 році став «культовий» фільм «Червона Рута».
150706_Nazarii_Yaremchuk_02
Назарій Яремчук походив із місцини, яку сам називав «гірськими воротами». Про це співак розповідав 1985 року музичному редактору Львівського радіо Марті Кінасевич: «Я родом із Вижниці, оспіваної в пісні «Може, мила в Косові, може, мила в Вижниці» («Треба йти до осені», – Ю.О.). Це місто, як ворота в гори: звідси гора, звідти гора – і Черемош – бистрая вода… Там не можна не співати! В мене вся родина співоча: коли я приїжджаю, із задоволенням слухаю пісні у виконанні моїх тітки, дядька, братів…»
150706_Nazarii_Yaremchuk_03
Читати далі «Пам’ятати святі речі: хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду»

Життя як спалах…

150702_Nazarii_Yaremchuk_1
Двадцять років тому пішов у Вічність легендарний співак Назарій Яремчук

Творчий політ Яремчука обірвала тяжка хвороба. 2 липня він назавжди спочив на Алеї слави нового Чернівецького цвинтаря. На похорон з’їхалися люди з усіх куточків, вислали квітами шлях від його будинку на тодішній вулиці Інтернаціональній (нині це вул. Назарія Яремчука) до цвинтаря через усі Чернівці. З Назарієм прощалася вся Україна…

Читати далі Життя як спалах…

Країна, яка не вміє чи не хоче презентувати свою культуру за кордоном, не повинна дивуватися, чому…

150528_ukrnow2

Цього року нас, тобто України, не було ні в Ляйпциґу, ні в Парижі. Маються на увазі два надзвичайно потужні книжкові ярмарки, що зазвичай відбуваються в березні. Нас там не було в сенсі окремого українського павільйону чи стенду, хоча книжки наших авторів, принаймні у перекладах, де-не-де вигулькували. Але це траплялося поза волею чи бажанням нашої, наприклад, держави або якихось інших благодійників.

Той факт, що цього року ніхто не повіз українських книжок та української програми на такі важливі – не тільки європейського, але й світового значення – форуми, слід розуміти просто: війна перемагає, і нам не до книжок. А те, що участь у такого штибу зібраннях можна було б активно і яскраво використати для формування потрібної нам громадської думки, тобто що це фактично ще один напрямок тієї ж боротьби за незалежність, до уваги, мабуть, не бралося. Якщо ми не хочемо спілкуватись із Заходом через друковане слово, то не варто нарікати на те, що він нас не розуміє. Не розуміє й не розумітиме. Країна, яка не вміє чи не хоче презентувати свою культуру за кордоном, бо вважає цю справу зайвим клопотом, не повинна дивуватися, чому громадяни інших країн не маніфестують на її підтримку й чому такі малочисельні акції протесту перед російськими амбасадами.
Читати далі Країна, яка не вміє чи не хоче презентувати свою культуру за кордоном, не повинна дивуватися, чому…

«Українське диво»

150502_litrv

Трохи позитиву від письменника-спостерігача

У сьогоднішній, справді нелегкий час, коли країна і народ проходять через випробування війною і кризою, чи не кожна жива людська душа прагне хоча б краплі позитиву, надії, звичайних добрих, приємних вражень та вістей. І часом таки знаходить їх у повсякденному житті.

Мандруючи останнім часом рідним краєм, із подивом спостерігаєш, як швидко змінюється молоде покоління — студенти і школярі; як вони дорослішають, доростають до зрілих поглядів і вчинків, до серйозних орієнтирів та серйозної (і зрілої ж) культури. І під акомпанемент плачів-нарікань про бездіяльність державних, офіційних культурницьких інституцій раптом зауважуєш, що цікаві, змістовні культурні події таки відбуваються, й то дедалі частіше та інтенсивніше. А що найприємніше — відбувається це не в Києві чи інших мегаполісах, яким ніби давно призначено бути осередками культурного життя, а в містах невеликих, віддалених від людних, гамірних шляхів та перехресть.
150502_litrv1 Читати далі «Українське диво»

Обережно, різдвяні міфологеми «русского мира»!

1231_d_moroz
В Україні 24 і 25 грудня щороку – у більшому чи меншому масштабі – на всі усюди вже традиційно звучить словосполучення «католицьке Різдво». Мовляв, зараз народження Спасителя відзначають католики (інколи додають – «і протестанти»; добре, хоч згадують, що є на світі і такі християни), а 7 січня Різдво відзначають православні.

Насправді ніякого «католицького Різдва» не існує й існувати не може. Річ у тому, що «цивільний» світ послуговується григоріанським календарем (його запровадив Римський Папа Григорій XIII), так само як і переважна більшість Церков (їх перехід на цей календар розпочався 1582 року), натомість менша частина християн дотримується юліанського календаря, що не вповні узгоджується з астрономічним часом (поволі набігло вже понад 13 діб відставання цього календаря від астрономічного часу). Користуються цим календарем і майже всі протестанти. До речі, до 221 року день народження Христа пов’язували з 25 березня – як із днем початку весни. А у 221 році Секстус Юліус Афріканус назвав саме 25 грудня Днем народження Ісуса Христа, оскільки було вирахувано, що між днем Благовіщення і Різдвом саме цього дня минає 9 місяців. Тоді ще єдина Церква прийняла його аргументацію, тож невдовзі матимемо 1800 років цій традиції.
Читати далі Обережно, різдвяні міфологеми «русского мира»!

Українську стрічку визнано найвизначнішим документальним фільмом всіх часів

0801_man_with_a_camera1
Стрічка “Людина з кіноапаратом” (1929) Дзиґи Вертова посіла першу сходинку найавторитетнішого кінорейтингу, який оприлюднив Британський кіноінститут (BFI).

Видавець найстарішого та найавторитетнішого кіножурналу Sight & Sound, оприлюднив результати голосування за найвизначніший документальний фільм всіх часів.

З більше 200 критиків і 100 фільммейкерів з усього світу, які взяли участь у складанні цього рейтингу, 110 назвали найкращим документальним фільмом всіх часів українську стрічку.

Про це у п’ятницю повідомляє Національний центр Олександра Довженка.
Читати далі Українську стрічку визнано найвизначнішим документальним фільмом всіх часів

Оксана Забужко: Про поневолений розум України і непочутий голос Донбасу

0710_Holoborodko_1
Василь Голобородько

***
(Відкритий лист до Українського ПЕН-Центру)

Шановний пане Президенте*, шановні колеґи,

скандальний заклик від ПЕН-центру Словенії «просити Росію вреґулювати український конфлікт», якщо розглядати його «в пакеті» з іншими численними сьогоднішніми актами пропутінського тиску на Україну з «західного фронту», незаперечно потверджує: попри очевидний провал сценарію «поділу України», Кремль зовсім не збирається капітулювати, і «проект Новоросія», наразі зірваний ціною непомірних жертв і страждань українського народу, всього лиш тимчасово «відкладається», до кращих для Кремля часів. Які, можна не сумніватись, не забаряться, якщо українці не почнуть врешті переходити до кроків «на випередження».

У зв’язку з чим хочу внести на ваш розгляд пропозицію, яка давно назріла і «висить у повітрі», – а нині, на мій погляд, могла б стати з нашого боку саме таким кроком.
Читати далі Оксана Забужко: Про поневолений розум України і непочутий голос Донбасу