Архів категорії: Больові точки

Польська окупація: факти проти фікцій

Польський міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський вірний собі. У Львові він розвернувся на порозі музею «Тюрма на Лонцького» і пішов геть, бо, бачте, там, крім іншого, йдеться про часи польської окупації Західної України. А повернувшись до Варшави, Ващиковський зробив заяви про те, що в Українській державі історією займаються не так і не ті.

Але політики й політикани — то окрема стаття. Не лише вони формують громадську думку — до цього не меншою мірою залучені й інтелектуали, члени експертного середовища. Тож звернімо увагу на твердження Пьотра Косьцінського, експерта, який прокоментував «Дню» ситуацію, що склалася під час поїздки міністра до Львова, і не тільки її. Читати далі Польська окупація: факти проти фікцій

Це була брутальна лоботомія нашої нації

Хрест всім українцям, розстріляним капітаном Матвєєвим у Сандармосі

Прикро, але 80-річчя Сандармоху не отримало належного відгуку в українському суспільстві. У ці скорботні дні ми в принципі продовжували жити звичайним життям.

Тимчасом ідеться про одну з найбільших трагедій в історії нашої нації взагалі. Протягом кількох днів жовтня-листопада 1937 р. в карельському урочищі Сандармох був розстріляний цвіт нашої національної інтелігенції. Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, усього майже триста видатних українських письменників, митців, науковців.

Це по суті була брутальна лоботомія нашої нації, а ми, на жаль, і досі цього не усвідомлюємо повною мірою і не уявляємо масштабів утрати. Читати далі Це була брутальна лоботомія нашої нації

Чому Голодомор був геноцидом: нова книжка Енн Епплбаум «Червоний голод» — інтерв’ю з авторкою

Американська журналістка, письменниця, лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум

Сьогодні, 10 жовтня, у США офіційно виходить друком книжка Енн Епплбаум «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Red Famine. Stalin’s War on Ukraine).

Для України подібні англомовні книжки від відомих авторів є вкрай важливими: саме через них світ матиме змогу дізнатися і про українську історію, і про нинішні події.

Голодомор 1932-1933 років був однією з найтрагічніших подій європейської історії ХХ століття (4-5 мільйонів загиблих — принаймні такі цифри наводять історики, хоча жертв могло бути набагато більше). Утім, для міжнародної спільноти він і досі залишається не надто відомим.

Не можна сказати, що тема замовчується: є блискучі книжки Роберта Конквеста, Тимоті Снайдера, Андреа Граціозі тощо. Однак увага до Голодомору у світі явно менша за масштаб трагедії. Саме тому дуже важливим є будь-яке нове англомовне дослідження про Голодомор. Читати далі Чому Голодомор був геноцидом: нова книжка Енн Епплбаум «Червоний голод» — інтерв’ю з авторкою

Київ: українська столиця чи місто нуворишів?

Руйнація історико-культурних пам’яток Києва розпочалася не сьогодні і не вчора. У Радянському Союзі ті чи інші споруди тривалий час руйнували суто з ідеологічних міркувань. Храми, поміщицькі садиби, адміністративні будівлі тощо – щоб не нагадували народові добу «клятого самодержавства». Далі пішли часи своєрідного «архітектурного символізму» – зносилися цілком придатні для житла домівки і навіть цілі міські квартали, щоби побудувати нові величні адміністративні споруди. Скажімо, у Москві, щоб розчистити місце для побудови помпезного Палацу Рад, більшовицька влада висадила в повітря не лише храм Христа Спасителя (про що написана неймовірна кількість текстів), а й десятки багатоповерхових житлових будинків (про них і про долю тисяч викинутих на вулицю москвичів мало хто згадує).

А в Києві у 1930-х активно «розчищали» місце для урядових споруд і кварталів, отож лише диво вберегло Софію Київську, але був знищений Михайлівський Золотоверхий – і знов-таки, десятки житлових будинків…
Читати далі Київ: українська столиця чи місто нуворишів?

Про мови та порожнечу

Еmpty language”, або “порожня мова”. Так західні та американські лінгвісти назвали мову, що утворилась всередині країни, яка виникла на теренах колишньої Російської імперії та назвала себе “Радянським Союзом”. В лінгвістичній совєтології, напрямі лінгвістики, що з’явився в кінці 40-х років минулого століття, вона отримала багато назв: “тоталітарна”, “комуністична”, “радянська”, “дерев’яна”, або “новомова”, як у Орвела. Незалежно від назви, її суть незмінна – це мова тоталітарного режиму, який камуфлював свою людожерську суть, створивши для цього окрему лінгвістичну систему.


Мова – це політичний канал, політичний продукт та політична сила. В тоталітарних режимах мова – це політичне знаряддя. Вона виконує функцію політичного контролю, спотворює та пригнічує здатність людини міркувати над політикою, аналізувати ситуацію, в якій вона опинилась, та уявити, що можна діяти по-іншому. Вона руйнує не тільки здатність людини бути вільною, а й знищує бажання політичної свободи. Тоталітарна мова визначає лінгвістичний механізм увіковічення тоталітарної влади. Це лінгвістичне шахрайство – мова брехні, маніпуляцій, абсурду та імітації. Мова порожнечі. Вона начебто існує і звучить, але нічого не здатна сказати чи пояснити.
Читати далі Про мови та порожнечу

Сдайте Путина! Об избавлении от него думают все

У системы есть год, чтобы избежать выдвижения Путина на очередной строк

Про оттепель у нас чаще шутят, ну и понятно – это не столько политическая реальность, сколько анекдот и имитация, и никто всерьез не верит в возможность добровольного самоослабления системы, ее отказа от самых одиозных своих черт и трансформации во что-то менее дикое, чем нынешнее ее состояние.

Никто не верит – но расскажите об этом Дадину, Чудновец и Севастиди, троим самым знаменитым заключенным последнего времени, в течение какой-то недели последовательно освобожденным из тюрем. Да, очевидно, это тоже имитация, но освобождение-то реальное, то есть трое реальных людей были сначала в тюрьме, а потом оказались на свободе.
Читати далі Сдайте Путина! Об избавлении от него думают все

Янукович не писав, Чуркін не жив, Путін не вбивав…

Путін продовжує небачений за своїми масштабами і ницістю експеримент над людством

…Може то були якісь шулерські чорнила, що ними Янукович писав історичного листа Путіну – з проханням збройного нападу на Україну? Знаєте, такими в доелектронну еру шахраї підписували фальшиві чеки? Сьогодні текст є, а завтра – зник, наче його й не було.

Ледь російський посланець Чуркін встиг його зачитати на Радбезі ООН, як текст випарувався. Або ж клаптик паперу спалахнув у руках. Фотокопія може й лишилася, а оригіналу наче й не було.

Запевнення покійного Чуркіна (“Офіційно заявляю: Віктор Янукович особисто попрохав Володимира Путіна ввести війська у Крим і Донбас»), прес-конференція Путіна від 4 березня 2014 року («у Росії є безпосереднє звернення легітимного президента України Віктора Януковича про використання збройних сил для захисту життя, свободи і здоров`я громадян України»), власні зізнання Януковича в інтерв’ю телеканалу «Дождь» 2 квітня того ж року і його ж  каяття, «що припустився помилки, коли запрошував російські війська до Криму», – все це жодним чином нічого не підтверджує. Бо на думку російської генпрокуратури, не є документом!
Читати далі Янукович не писав, Чуркін не жив, Путін не вбивав…

Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

Усі, кому не ліньки, критикують законопроекти про мову, подані на розгляд Верховної Ради. Що ж, їхні конкретні положення можна і треба критикувати й уточнювати. Проте більшість критичних атак має на меті зовсім інше: не допустити витіснення російської імперської культури з українських обширів. А мова тут – лише супутня нагода виступити на захист «русского мира».

Із тими, хто явно чи неявно підтримував і підтримує Путіна, все зрозуміло. Але цими персонами атаки не обмежуються. Скажімо, один досить відомий публіцист і заповзятий критик Путіна, який зве себе марксистом і претендує на роль ледь не провідного лівого теоретика України, договорився до того, що порівняв пропоновані законопроектами заходи з «новим Валуєвським циркуляром» і став на захист начебто «проєвропейського» закону Ківалова-Колесніченка (він же «закон КК»). Тобто Путін – це погано, а от путінізм і «русский мир» (утіленням яких і став ухвалений з порушеннями Конституції і регламенту «закон КК») – це добре.
Читати далі Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

Кілька міркувань про українське Слово

На початку було Слово. Ця теза Святого Письма справедлива щодо найрізноманітніших сфер людського буття впродовж усієї історії. Згадаймо, що вільні античні греки вважали мешканців сусідніх деспотичних держав варварами не тому, що у них не було розвиненої матеріальної культури. Ні, просто піддані деспотичних правителів не мали можливості вільно висловлювати й обстоювати свої думки, і тому підпорядковувалися примхам самодержців.

Розпад варварської тоталітарної деспотії, знаної як Радянський Союз, також почався зі слова. З книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, з глушених-переглушених західних «радіоголосів», з ліричної поезії, де йшлося не про Леніна й партію, а про нормальні людські почуття. І, як це не парадоксально, з радянської Конституції. Записавши до неї красиві слова про демократію, аби мати пристойний вигляд на міжнародній арені, тоталітарна влада потрапила у пастку. Кілька десятиліть людей садовили за ґрати лише за те, що вони вимагали дотримання конституційних норм. Як наслідок, урешті-решт радянська система стала виглядати варварською в очах не тільки дисидентів і міжнародної спільноти, а й в очах більшості населення і навіть частини партноменклатури. І ця система впала під тиском не лише матеріальних труднощів, а і Слова. Бо мусила впасти.
Читати далі Кілька міркувань про українське Слово

Рішення доведеться ухвалювати усім українським суспільством…

161027_luhan-don1

Цілком можливо, що Україні не дадуть затягувати «мінський процес»

У Росії та Німеччини-Франції є сильне спільне бажання якнайшвидше закінчити війну на Донбасі

Україні потрібно тягнути час.

Цю нехитру тезу можна вважати своєрідним узагальненим висновком, який робить абсолютна більшість українських експертів та політичних журналістів з ситуації, що склалася з виконанням «мінських угод» після зустрічі лідерів «нормандського формату» у Берліні.

Козирів у нас багато, але далеко не всі і навіть не найстарші

Що ж, теза хоч і нехитра, але цілком відбиває реальні інтереси України в «мінському процесі», а тому в цьому плані нема сенсу з нею сперечатися.
Читати далі Рішення доведеться ухвалювати усім українським суспільством…