Архів категорії: Больові точки

Но разве снос собственной «крыши», безумие, раскалывающее общество, — это не гуманитарная катастрофа?

1107_krymnash

Я думаю, что все сошли с ума.

Нет, все точно сошли с ума.

Вспомните, когда присоединяли Крым, то казалось, что все будет просто — он был украинский, а станет российский. Конечно, недовольные пошумят-повозмущаются, но потом все стихнет.

Но нет, в самом Крыму, может, все и стихло, но крымский вопрос удивительным и страшным образом упал на всю страну. И страна стала делиться не на мужчин и женщин, не на блондинов и брюнетов, не на богатых и бедных. Просто появилась фраза: «Хочешь знать, кто стоит перед тобой? Спроси у него: «Чей Крым?»

Теперь все знают, что из-за этого дурацкого вопроса стали распадаться семьи, дети перестали разговаривать с родителями, а трудовые коллективы, объединенные не только общим многолетним трудом, но и прекрасными дружескими выпивками на природе, были разорваны ненавистью друг к другу. И градус внутриобщественного конфликта не снижается.

Читати далі Но разве снос собственной «крыши», безумие, раскалывающее общество, — это не гуманитарная катастрофа?

«Вам що, потрібен іще й військовий переворот?..»

1018_rada
У ці дні мої російські колеги (а в цій країні досі збереглися інтелектуали, які вважають анексію Криму злочином і підтримують збройну боротьбу українців проти кремлівської нечисті, хоча таких і небагато) не втомлюються запитувати: «Що це у вас коїться? Вам що, до всіх проблем, потрібен іще й військовий переворот? І хоча він відбудеться під оплески значної частини громадян, але невже ж не зрозуміло, що він ускладнить зовнішньополітичне становище України?»

При цьому йдеться зовсім не про виступи солдатів Внутрішніх військ 13 жовтня, вочевидь інспіровані зовнішніми та внутрішніми силами певного ґатунку, а про фактичну відмову більшості депутатів Верховної Ради ухвалити 14 жовтня такі зміни до виборчого законодавства, які б дозволили проголосувати на парламентських виборах бійцям АТО. Нагадаю, що за словами міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, це – понад 50 тисяч загартованих у боях чоловіків зі зброєю в руках.
Читати далі «Вам що, потрібен іще й військовий переворот?..»

Аншлюс Криму – не імпровізація. Аншлюс Криму (і України загалом) планувалися давно…

1003_invasion

Сергій Грабовський
Не можна недооцінювати Путіна: він давно планував аншлюс Криму

Знаний російський публіцист Юлія Латиніна за всієї своєї критичності щодо чинної російської влади не втомлюється повторювати: цьогорічні дії Путіна з анексії Криму та Севастополя були імпровізацією, Кремль до них заздалегідь не готувався, а вдало скористався ситуацією хаосу в Україні після скинення Януковича. Мовляв, тільки дурень не візьме того, що погано лежить, якщо воно господареві — зважаючи на надзвичайно мляву реакцію нової української влади — не дуже потрібно. Ці тези вона в тому чи іншому вигляді повторює вже півроку, з самого початку «русской весны» на території України і у статтях, і в авторській радіопрограмі «Код доступа» на «Эхе Москвы», і в тих телепередачах, куди її рідко, вряди-годи (Росія! цензура!) запрошують.

Але ті, що відстежували упродовж останніх 15 років (тобто часу перебування В. Путіна при владі спершу як прем’єра, а потім президента Росії) розвиток ситуації в Криму, навряд чи погодяться з цим твердженням Латиніної (яке стало популярним у певних колах російських інтелектуалів). Бо ж за цей час проявилося стільки симптомів російського проникнення і взяття де-факто під контроль Криму і Севастополя, було вкладено стільки сил і грошей у підготовку місцевої п’ятої колони, що вести мову про імпровізацію якось не випадає. Йдеться про широкомасштабну операцію з анексії території України, заздалегідь підготовлену, розплановану й опрацьовану.

Майже одинадцять з половиною років тому мій колега і постійний автор «Дня» Ігор Лосєв опублікував у виданні «Українські проблеми» (існувало колись і таке) за 22—23 травня статтю «Чи існує таємна угода Кучма — Путін щодо Севастополя?». Читати далі Аншлюс Криму – не імпровізація. Аншлюс Криму (і України загалом) планувалися давно…

Хто кого винайняв?

0925_Poroshenko

Хто кого винайняв?

Про підсвідомий комплекс боса-роботодавця Петра Порошенка

На Петра Порошенка за останні тижні обрушився шквал критики. Як заслуженої, так і не зовсім. У президентській команді відбиваються: мовляв, це все виборча кампанія винна, конкуренти «Блоку Порошенка» наскакують на Петра Олексійовича, а глава держави вчиняє правильно, він має стратегічне бачення виходу країни з кризової ситуації, у нього сильна команда.

А тим часом усі бачать, як російсько-терористичні сили чхають на вже двічі укладене перемир’я, як на Донбасі гинуть наші хлопці і як триває відступ українських військ, як гальмується модернізація армії та оснащення її та Нацгвардії зимовою амуніцією, як не очищуються штаби від московської агентури та корупціонерів у погонах, як на високі посади призначають персонажів з вельми сумнівними «історіями успіху», як зарубіжні вояжі глави держави приносять (крім оплесків у парламентах) не так багато реальних здобутків, як речники президентської адміністрації не вважають за потрібне пояснити народу те, що викликає у цього самого народу щонайменше подив.
Читати далі Хто кого винайняв?

Чи подякують «житєлі Донбаса» своїм улюбленим російським каналам за свою сплюндровану землю?

0916_piervy2
Пропонована стаття ніяк не може претендувати ні на об’єктивність, ні тим більше на повноту. По меншій мірі несерйозно вважати, що основним (а тим більше «первинним») розпалювачем та «автором» війни Росії з Україною були «російські постмодерністи», «політтехнологи» та «славнозвісне» російське телебачення. Принаймні смішно уявити, що «жителі» Кремля та Лубянки спостерігали за цим усим з роззявленими ротами та «плелися у хвості» подій…

Але все ж стаття цікава і корисна – тим, що дозволяє створити повнішу картину травматично-реваншистської та глибинно-українофобської свідомості російського суспільства. Звісно ж, що війну з Україною – перш за все світоглядну – вели і ведуть не тільки російське телебачення та аматори-«реконструктори». На епідемію реваншизму та шовінізму хворе все російське суспільство. Принаймні ті «80 процентів», які підтримують дії Путіна…
***

Сергей Медведев

«Войны в Донбассе не было»: как телевидение создало украинский конфликт

Нынешняя власть яростно отрицает «лихие девяностые», но сама страстность этого отречения говорит о глубинном с ними родстве

Среди карнавала типажей, до недавнего времени возглавлявших Донецкую народную республику, — политтехнолога Александра Бородая, реконструктора Игоря Гиркина, писателя-фантаста Федора Березина (того, что уверен, что мы живем в Матрице) — своей незаурядной биографией выделялся помощник Бородая Сергей Кавтарадзе. «Хипстер с автоматом», кандидат исторических наук, пишущий докторскую диссертацию, посвященную архетипам войны, он также снимает кино. Выпустил короткометражку «Гарь» про рабочего, инсценирующего самосожжение, и фильм «Молокобезумия» про психологию насилия. Рассуждая в недавнем интервью о своем участии в войне на востоке Украины, он признался: «Мне это интересно с точки зрения науки и кино».
Читати далі Чи подякують «житєлі Донбаса» своїм улюбленим російським каналам за свою сплюндровану землю?

Ані Черчиллів, ані де Голлів у нинішній Європі не видно, чи не так?

0901_putler

Раніше це було лише теорією: загравання західних демократій із Гітлером… прагнення капіталу Франції, Британії та США до взаємовигідних відносин із німецькими одержавленими промисловими концернами… нехіть англійської та французької молоді навіть думати про війну задля виконання міжнародних зобов’язань своїх держав… освистаний в Оксфорді та Кембриджі Черчилль, який говорив про всесвітню небезпеку, яка йде від нацистської Німеччини… І, зрештою, Адольф Гітлер, визнаний у 1938 році журналістами (і зовсім не геббельсівськими, а американськими!) «провідним миротворцем».

Ну, а далі, вже в останні тижні перед початком війни – постійні намагання лідерів Франції і Британії домовитися з Гітлером та натиснути на союзну Польщу, щоб та задовольнила німецькі вимоги – віддала Ґданськ і так званий «коридор» між основною територією Третього Райху і Східною Пруссією. А на додачу погодилася на переговори про повернення Німеччині частини Сілезії – мовляв, тамтешнє населення у своїй більшості дуже любить Гітлера. І навіть за десять днів до вторгнення нацистів до Польщі британський уряд продовжував твердити, що, мовляв, у новітній суперечці між Німеччиною та Польщею немає нічого, що могло б виправдати застосування сили. Наче то була просто «суперечка», в якій рівнозначно винні обидві сторони…
Читати далі Ані Черчиллів, ані де Голлів у нинішній Європі не видно, чи не так?

Підступна гра на людській біді

0814_vovky
Україна має повне право не допускати на свою територію російський гуманітарний конвой. Адже навіть у питаннях гуманітарної допомоги Росія, вочевидь, ухиляється від співробітництва, критикує Бернд Йоганн.

На Сході України, де точаться бойові дії, люди потребують допомоги. Їм бракує хліба, води та медикаментів. Виглядає на те, що жодна зі сторін конфлікту не готова до завершення війни. І тим більш необхідною для мирного населення є скоординована міжнародна акція допомоги, у якій взяли б участь якомога більше країн.

Росія грає на випередження. В односторонньому порядку Кремль вирішив спрямувати до України “гуманітарний конвой”. Інші країни, власне як і Міжнародний комітет Червоного Хреста, який координує такого роду міжнародні гуманітарні акції, не знають про деталі московської ініціативи. Україна та Захід побоюються інтервенції Росії на Схід України під прикриттям гуманітарної допомоги – і цей скепсис виправданий.
Читати далі Підступна гра на людській біді

«Більшість усе-таки за окупантів…»

0805_nasharasha
Як сміє він ображати президента іншої країни, запитують вони так запекло, наче ця інша країна для них – їхня.

Пригадую, як мій старий (в усіх сенсах) німецький приятель Вальтер оповідав, що замолоду – а це в його випадку ранні 60-ті роки – буваючи десь поза кордонами Німеччини, соромився показувати, що він німець. Його досить пристойна французька дозволяла шифруватися цілком успішно. Причиною такого, сказати б, відступництва була передусім тяжка нацистська спадщина. На той час, півтора-два десятиліття по закінченні війни, пам´ять про злочини німецького режиму була ще дуже свіжою. Мешканці сусідніх країн не показували свою нехіть відверто, але вона все одно відчувалася.

Проте, крім нацизму, була ще й післявоєнна, до того ж вельми побутова причина – поведінка німецьких туристів, їхня стадність і крикливість, їхнє показне самовдоволення і масовий плаский гумор. Вальтер це ненавидів. Подорожував він завжди одинцем і дикуном, часто автостопом, ночував у наметі. А кожну групу відпочивальників, особливо якщо ті були співвітчизниками, обходив десятою дорогою. Якщо ж не щастило і доводилося, наприклад, пливти з ними певний час на одному поромі, то він ні за що не вступав у контакти і всім собою наполегливо вдавав, що не розуміє ні слова з усіх тих дурниць, які вони тут дружно і навперебій мелють.
Читати далі «Більшість усе-таки за окупантів…»

Російський фашизм

0712_rashyzm
Його ключова ознака — визнання прав одного народу та нехтування інтересами інших

Для з’ясування сутності поняття «фашизм» спочатку звернімося до Вікіпедії, зокрема її російської версії. Останню автор використав тому, щоб не було зайвих підстав в упередженості. Отже, у відповідній статті можна прочитати, що фашизм — це узагальнена назва ультраправих політичних рухів та ідеологій, яким властиві диктаторський лад із притаманними для нього виявами націоналізму, культу особи, мілітаризму і тоталітаризму. У статті також сказано, що слово «фашизм» походить з італійської мови та означає «пучок, в’язанка».
Читати далі Російський фашизм

Миротворці і (з)радники

0706_m&sh4

Миротворці і (з)радники

Цих крадіїв і шулерів саме час назавжди позбуватись, а не голубів миру з них робити.

Хіба не зрозуміло, що їхня мета – затролити собою до смерті?

Ви бачили це фото, як вони дружно сидять на так званих перемовинах у Донецьку? Справа наліво в одному ряду – Кучма, Медведчук, Шуфрич. Так сідають на перемовинах представники однієї команди, а не протилежних сторін. Сенс же в тому, щоб сидіти навпроти опонента і дивитись йому в обличчя, хоча б іноді.

А тут – в один ряд. І не випадково. Бо це ж сидять “свої” люди. Колишній президент поруч із колишнім шефом своєї адміністрації, далі колишній “шнир” цього колишнього шефа. Як вони можуть не домовитися? Звичайно, вони домовляться.
Читати далі Миротворці і (з)радники