Архів категорії: Думки з приводу

Велика російська контрреволюція

Після більшовицького перевороту 7 листопада 1917 року демократичний уряд Керенського розігнали, а за місяць почалася агресія проти УНР

У ніч із 7 на 8 листопада 1917 року — за григоріанським календарем — у Петрограді, тодішній столиці Російської республіки, стався державний переворот. Спираючись на багнети частини солдатів столичного гарнізону, на моряків Балтійського флоту та на групи озброєних робітників, до влади, скинувши тимчасовий уряд Керенського, прийшов інший тимчасовий уряд — Леніна й Троцького. Головним завданням для себе новий уряд поставив початок мирних переговорів країн Антанти з Центральними державами задля якнайшвидшого закінчення світової війни та скликання Всеросійських Установчих зборів, які мали бути обрані в тому-таки листопаді за партійними списками — для ухвалення Конституції, проведення земельної реформи та створення демократичної владної системи федеративної Російської держави.

Читати далі Велика російська контрреволюція

Або США утвердять свій статус світового лідера, або Росія + Китай

Поки що американці демонструють слабкість. Ні, не військову, а у швидкості й рішучості в ухваленні рішень

Північна Корея у п’ятницю знову, вже вдруге, запустила пробну міжконтинентальну ракету, яка пролетіла тисячу кілометрів і впала в море біля берегів Японії. США, Японія, Південна Корея знову вибухнули різкими заявами, і не тільки: США, приміром, провели успішне тренування на Алясці системи протиракетної оборони THAAD, як вони збиватимуть ворожі ракети, а ще послали стратегічні бомбардувальники у небо над Корейським півостровом. Читати далі Або США утвердять свій статус світового лідера, або Росія + Китай

Євросоюзу 60 років: тривожний ювілей заради майбутнього


Підписання Римської декларації лише підтвердило бажання та спроможність “двадцяти семи” діяти разом

Минулої суботи 27 керівників Європейського Союзу зібралися на Капітолії у Римі з урочистої й символічної нагоди – відзначити день народження Спільноти. Рівно 60 років тому 25 березня лідери шести країн Європи підписали Римські угоди, що стали засадничими для утворення “на руїнах” після Другої світової війни союзу європейських держав. Їх об’єднали спільні цінності демократії, верховенства права та чотирьох засадничих свобод: вільного переміщення людей, товарів, капіталів та послуг у межах єдиного ринку.

Відтоді Євросоюз набув авторитету, як найбільш успішна політико-економічна організація заможних, високорозвинених демократичних держав, критерії вступу до якої є найбільш принциповими й вимогливими у світі.

ВИЖИТИ В УМОВАХ НОВИХ ЗАГРОЗ: ТЕРОРИЗМ, НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕГОЇЗМ ТА РОСІЯ
Читати далі Євросоюзу 60 років: тривожний ювілей заради майбутнього

Чи це кінець того Заходу, який ми знаємо?

Коротка відповідь, так. Відомий політичний оглядач Енн Еплбом попереджала ще у березні-2016 – до Брекзіта та Трампа-президента, що Захід знаходиться від катастрофи на відстані двох-трьох невдалих виборів. Пропонуємо до уваги переклад її статті у WaPo.

Автор: Енн Еплбом

Ще в 1950-ті роки, коли інститути були новими та хитким, я впевнена багато людей боялися, що західний альянс ніколи не “злетить”. Можливо, в 1970-і роки, в епоху Червоних Бригад і В’єтнаму, багато інших людей побоювалися, що Захід не виживе. Але за мого дорослого життя, я не можу пригадати настільки драматичний момент: прямо зараз, ми знаходимось на відстані двох або трьох “поганих” виборів від кінця для НАТО, кінця для Європейського союзу і, можливо, до кінця ліберального світового порядку.

(Двоє з таких виборів вже пройшли саме так, як застерігала автор, за цей час стався Брекзіт та “президент Трамп”. Чекаємо на треті у Франції? – «Тексти»)
Читати далі Чи це кінець того Заходу, який ми знаємо?

«За себя и за того парня», або Путін – Гітлер нашого часу

161021_ptn-war1

Путін «довойовує» Другу світову проти демократичного Заходу, яку тоталітарний СРСР розпочав на боці тоталітарної Німеччини

Суть нової Холодної війни є, на перший погляд, очевидною: демократичний світ – проти агресора – Володимира Путіна та його режиму. Але не все так просто. Це – сутичка світоглядів, яка запалила пожежу Другої світової. Путін – це Гітлер нашого часу, з нацистом №1, його поєднує абсолютно зневага до демократії, такою якою вона склалася. І ще. Путін ніби «довойовує» ту війну проти Світу демократії, яку тоталітарний СРСР розпочав на боці тоталітарної Німеччини, а потім просто був змушений перейти до табору послідовних противників тоталітаризму. Хочеться вірити, що політики на Заході, нарешті, якщо це не зрозуміли, то відчули.   

Як «былничем» став усім і тому нікому цього не забуде і не вибачить

Тут важливо згадати, звідки Путін взявся «на голову світові». Тут паралелі з Адольфом Алоізовичем також однозначні: комплекси, комплекси і ще раз – комплекси.
Читати далі «За себя и за того парня», або Путін – Гітлер нашого часу

Привид Гляйвіца і Майніли?

160821_Mainila2

Від schozavtra:

У автора цієї статті “трохи занадто” оптимістичний погляд на поточну ситуацію. Він вважає, що “повномасштабного вторгнення” російського агресора не буде.

На жаль, для такого висновку (і навіть для сподівань) аргументів не густо. Така небезпека можлива. Тим більше зараз, коли Кремль спалив майже всі мости.

Україна весь час стоїть на такій межі…

***

Юрій Райхель

Привид Гляйвіца і Майніли?

160821_Mainila1
У Росії державні патріоти б’ються в падучій і вимагають остаточно розібратись із Україною, яка нібито послала диверсантів у Крим. Які можуть бути сумніви в цьому, якщо про це сказав сам начальник держави російської і національний лідер підвідомчого народу.
Читати далі Привид Гляйвіца і Майніли?

На що провокує суспільство Верховна Рада?

160716_rada

Якби український парламентаризм був живою людиноподібною істотою, то його вчинки якнайкраще охарактеризувало б поняття «віктимної поведінки». Тобто сукупності таких дій, які активно провокують заподіяти суб’єкту такої поведінки яку-небудь шкоду (аж до фізичної смерті). Суб’єкт починає вести себе зухвало, не зважаючи ані на чужий, ані на власний негативний досвід. Як то кажуть, «наривається на неприємності», при цьому нерідко порушуючи писані та неписані норми суспільного життя.

От й український парламентаризм так чинить, причому періодично. Вже не раз Верховна Рада України, образно кажучи, опинялася на політичному дні. Рівень довіри до неї раз за разом скочувався ледь не до нуля. Єдине, що рятувало Раду від перетворення на суто декоративний орган, тобто її смерті як інституту представницької й законодавчої влади – як-от у Росії чи Білорусі, – це постійна наявність у її складі невеликих, але енергійних і популярних у суспільстві груп депутатів плюс нікчемність тих президентів, які правили Українською державою два десятиліття після 1994 року. Й ось знову Рада, попри Революцію Гідності, рушила второваним шляхом…
Читати далі На що провокує суспільство Верховна Рада?

Бандера та Пiлсудський: подвійний портрет в інтер’єрі сьогодення

160714_Bandera-Pilsudski

Дивна річ: у Польщі, де наразі вся повнота влади належить націоналістичній (якщо точніше, то поміркованій консервативно-націоналістичній) партії «Право і справедливість» (ПіС), розгорнулася масштабна кампанія проти українських націоналістів, а передусім — проти ОУН й особисто Степана Бандери, якого нещадно таврують як «терориста». Дійшло до намірів оголосити Волинську трагедію «геноцидом, учиненим проти поляків українськими націоналістами» й конкретно УПА.

Винесімо за дужки проблему «геноциду на Волині» — зазначимо тільки, що Рафаель Лемкін, автор і самого терміну, і відповідної теоретичної концепції, і міжнародних правових норм щодо геноциду, ніде й ніколи не називав криваві події на Волині геноцидом. Натомість «класичним випадком геноциду» він вважав Голодомор і пов’язані з ним винищення інтелігенції, знищення УАПЦ та руйнацію здобутків українізації. Лемкін визначав геноцид наступним чином: «Взагалі кажучи, геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп, з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп».

Читати далі Бандера та Пiлсудський: подвійний портрет в інтер’єрі сьогодення

Євген Коновалець і наша доба

Сьогодні Україна відзначає 125 річницю з дня народження Євгена Коновальця – одного з найвизначніших борців за незалежність України.

Пропонована стаття побачила світ 5 років тому, але українські реалії за цей час змінилися мало:

Євген Коновалець і наша доба

Минає 120 років від дня народження Євгена Коновальця, котрий відійшов маючи лише 47 років. Історія вчить, що легше вмирати, легше приносити себе в жертву, легше закликати до жертви й посвяти, ніж будувати державне життя народу.

160614_E_Konovalets1
Лідер ОУН із сином Юрком. Фото з архіву Святослава Липовецького

Наскільки б критично ми не розглядали події, пов’язані з ОУН, що відбувалися після 1940 р., постать Євгена Коновальця, поруч з Симоном Петлюрою, увійшла в нашу історію, дійсність, боротьбу, прямо у кров нашої політичної думки й революційної дії, як неповторна.
Читати далі Євген Коновалець і наша доба

«Балто-Чорноморський союз – непоганий страховий проект на випадок, якщо розвалиться ЄС», – Євген Жеребецький

160606_Intermarium

Політичні стосунки України та Польщі охолонули на найвищому рівні і це потрібно змінювати. Про це, а також про перспективи Балто-Чорноморського союзу розповів політичний аналітик Євген Жеребецький у коментарі до Рекомендацій фундації «Центр досліджень Польща-Україна» для уряду України у відносинах з Республікою Польща. “POLUKR.net” публікує коментар аналітика повністю.

“У нас зараз доволі дивна диспозиція склалася на європейському напрямку. Маю на увазі стосунки з ЄС та, зокрема, з Польщею. Наприклад, у нас так склалося, що нині ми маємо доволі тісні стосунки з німецькими політиками, зокрема на президентському рівні з Ангелою Меркель. А в Польщу  президент Порошенко з офіційним візитом завітав аж у грудні 2014, через 7 місяців після інаугурації. Хоча раніше, якщо не перший, то другий або третій візит попередників президента Порошенка був до Польщі. Зараз так не сталось. Президент Анджей Дуда завітав в Україну через 4 місяці і це теж не був його ані перший, ані третій закордонний візит. І це при тому, що у Польщі часто виголошується теза про те, що “без незалежної України не може бути незалежної Польщі”. Тому ситуація така, що з одного боку Україна важлива для поляків, оскільки із стратегічної точки зору є таким собі буфером між поляками і нашими “братами”-москалями. А з іншого боку політичні стосунки дещо охолонули. Про це треба говорити і це потрібно змінювати.
Читати далі «Балто-Чорноморський союз – непоганий страховий проект на випадок, якщо розвалиться ЄС», – Євген Жеребецький