Архів категорії: Думки з приводу

У день закінчення війни ми повинні усвідомити – війну не закінчено…

160518_crazyred

Цей день наразі не можна назвати днем нашої єдності.

160518_crazyred1
Частина країни полірує ювілейні медалі, закуповує гвоздики і чіпляє до виворотів лацкана смугасті стрічки – щоб із викликом пройтися до Алеї слави. Виринуть на день із підпілля сталіністи-комуністи і не розігнані поки вітренківці. Канал Інтер спокусить черговими «Смуглянкою» і «Катюшею». Ті, хто вважає себе ветеранами, отримає разові 400 гривень від влади і щорічні сто грамів від Опоблоку.
160518_crazyred2
А як же інакше, скажуть деякі. Не можна, щоб велику перемогу приватизував Путін. Негоже спускати йому образливі слова про те, що фашизм подолали б і без України.
Читати далі У день закінчення війни ми повинні усвідомити – війну не закінчено…

Два світи – два мазохізми

160422_leo-rasha
У нашій щорічній епопеї з Євробаченням чітко й послідовно простежується загальна еволюція нової української культури. Навіть такий неофіт (і, щиро кажучи, дилетант) від поп-музики, як я, не може цього не помітити. Вже у самій назві цього пісенного конкурсу є для нас щось фатально орвеллівське — те, що нам повинні були заборонити в самому зародку.

Епоха Кучми: «Hasta la Vista» й «Дикі танці». Перша виклична з’ява Руслани в образі європеоїдної шаманки.

Період Ющенка: гурт із актуальною для того часу назвою «Ґринджоли», а також, як ви пам’ятаєте, Вєрка Сердючка з її цілком пророчим «Раша Ґудбай». Скільки отрути та жовчі вилила тоді Росія на бідолашного й, здавалося б, зовсім безпечного для неї Данилка! Але яким жирнючим маркером історії він став! Як нещадно позбавляли його ефірів та корпоративів лише за здогад, за саму тільки підозру вдаваного супротиву! Лише за те, що росіяни недочули. Або, резюмував би Фройд, що насправді хотіли дочути.
Читати далі Два світи – два мазохізми

Нова надія Середньої Європи

160124_BBSU_1

У новий 2016 рік Європа входить, можливо, як ніколи більше після ІІ Світової війни, переобтяжена проблемами і поділами: московитська анексія Криму і московитсько-українська війна на сході України підірвали сякий-такий порядок, який давав хоч якусь певність. Вал біженців й мусульманський тероризм, що поставили під сумнів безпеку, загострив протиріччя між ліволіберальними урядами Старої Європи та консервативними керівниками країн Нової Європи, здається, ось-ось виллється у війну санкціями усередині ЄС.

Проблеми Старого континенту можна ще довго перелічувати й аналізувати їхні причини, можливі наслідки, пропонувати спроби їхнього вирішення. Але на тлі європейських проблем, особливо безпекових та світоглядних, дуже цікавим виглядає воскресіння ідеї Середньої Європи, але без німців: Середземелля, Міжмор’я, Балто-Чорноморського союзу, Чорноморсько-Балтійського-Адріатичного об’єднання.

Це мало б у якийсь спосіб об’єднати Польщу, Україну, Білорусь, Литву, Латвію, Естонію, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Словенію, Хорватію, Боснію і Герцеговину, можливо, Чорногорію, Албанію, Косово, Болгарію та Македонію.
Читати далі Нова надія Середньої Європи

…насправді її програє не той, хто втратить, а той, хто отримає ці території

151228_cobzon1

Після прецеденту з Каталонією в Європі відчули гостру необхідність застановитися над перспективою розпаду деяких держав. Не тільки над сепаратизмами – фламандським, шотландським, паданським, тим-таки каталонським чи іншими, – а й над реальними перспективами сецесій (тобто відокремлень) у відповідних реґіонах. Український, з дозволу сказати, досвід Криму і частини Донбасу може бути в цьому контексті доволі повчальним. Тож мені нещодавно довелося відповісти на кілька запитань, сформульованих авторами збірника про сецесії та автономії в сучасній Європі. Збірник саме готується до виходу у світ, і я сподіваюся ще повернутися до нього після його публікації.      

У своїх відповідях я почав із того, що природа винятковості саме Криму й Донбасу на загальноукраїнському, радше однорідному тлі видається мені дещо різною.
Читати далі …насправді її програє не той, хто втратить, а той, хто отримає ці території

Переконання, що американці все про нас знають і все розуміють – міф

151216_J_Biden01

Віце-президент США відмовився проводити в Україні Майдан-3

Віце-президент США Джозеф Байден приїжджав в Україну. Він зустрічався з Президентом, головою уряду й групою молодих політиків і громадських діячів, а також 35 хвилин говорив з трибуни Верховної Ради. Потім поїхав додому. Візит, про надзвичайну важливість якого говорила мало не вся Україна, завершився.

Видимих, очевидних, негайних результатів візиту нема. А чого, власне, ми хотіли? («Ми» – це українці, які дуже хочуть справжніх реформ в Україні і водночас сподіваються, що США (Захід) змусить українську владу ті реформи провести.)
Читати далі Переконання, що американці все про нас знають і все розуміють – міф

«Ми, об’єктивно кажучи, так нікуди з тієї другої половини 90-х і не рушили…»

151129_12obruchiv

Хочеться, даруйте на слові, поступу, тобто, ще раз даруйте, змін на краще. Настільки хочеться, що мимоволі відкриваєш у собі здатність до самообману. «Навіть за час революції, війни і так званої кризи, – розповідаю іноземним гостям, – у Франі, де я мешкаю, відкрито десятки нових ресторанів та кафе. І в них завжди повно людей. То яка ж це криза?».

Проте гостей мій ресторанний арґумент переконує лише частково. Гості, їдучи до мене в гості, прочитали мій роман «Дванадцять обручів». Це чудово, що вони його прочитали. Погано те, що вони надто добре впізнають наш сьогоднішній триб життя за описаними в ньому сценами.

Чому мене, попри моє авторське самолюбство, засмучує це впізнавання? Передусім тому, що роман «Дванадцять обручів» я писав у 2001 – 03 роках, і дюжина літ минула з моменту, коли я поставив у ньому фінальну крапку. Ба більше: зображені в ньому реалії  відповідали дещо ранішому часовому відтинку – другій половині 90-х. Тож якщо мої гості все ще здатні цілком успішно застосовувати знання, почерпнуті з роману, до сьогоднішніх вуличних спостережень у тому ж Франі або Львові, то ми, об’єктивно кажучи, так нікуди з тієї другої половини 90-х і не рушили.
Читати далі «Ми, об’єктивно кажучи, так нікуди з тієї другої половини 90-х і не рушили…»

Про «передозування» суржиком…

151127_surzhyk1

Частка української мови зменшується, а частка власних фільмів і передач — зростає…

Спершу громадянський рух «Відсіч», а потім і Держтелерадіо почали бити на сполох: частка української мови в телебаченні України зменшується! Якщо, за даними моніторингу ефіру десяти найбільших всеукраїнських комерційних телеканалів («Україна», «Інтер», НТН, ICTV, 1+1, 2+2, СТБ, «Новий», ТЕТ і К1), на початку червня частка української мови становила близько 28%, то тепер вона зменшилася до 23%. Інакше кажучи, за п’ять місяців ця частка зменшилася на п’ять відсоткових пунктів. Найменше української мови на каналах «Україна», «Інтер», 1+1 та СТБ — за 17 годин моніторингу активісти «Відсічі» не зауважили там жодної суто україномовної передачі чи фільму. Водночас фільмів і передач українського виробництва за ці п’ять місяців на цих каналах побільшало — із 33% до 51%, а російського виробництва — істотно поменшало — з 29% до 19%.
Читати далі Про «передозування» суржиком…

Над АТОвським морем

151114_Mariupol1

Пишіть про нас, обов’язково про нас пишіть, просить вона. Не забувайте, що ми тут, не забувайте про нас.

Здається, російською. Втім я не впевнений – може, й українською. Тепер мене можна впіймати на тому, що іноді я перестаю вмикати свідомість, розрізняючи ці дві мови. Закони воєнного часу. Рефлекс упізнавання своїх працює винятково на рівні кольорів. Синього й жовтого, звичайно.

Я відповідаю їй, що в жодному разі, ніколи не забудемо. Не забуваємо і весь час про них думаємо. А хтось і молиться. Вони опинилися в цілком особливому місті. Особливішого сьогодні в цій країні немає. «Ви цього собі не вибирали, – кажу я їй, – навіщо комусь таке задоволення – цілий рік на лінії фронту? І якби тільки рік. Ви цього не вибирали, але з вами це трапилося. Як нам про вас забути, якщо саме з вами це трапилося й ви тепер тут, де ви є?».
Читати далі Над АТОвським морем

4 міста, про які змовчали ЗМI або Тенденції виборів без вибору на телеекранах

151031_Tereschenko

Насправді, цих міст було набагато більше, адже ситуації у певних регіонах характерні для багатьох населених пунктів, проте історії деяких міст стали показовими для всієї країни. Більшість ЗМІ, як і завжди, зупинилася на містах-мільйонниках: говорили про Кернеса у Харкові, про Кличка у Києві, про Садового у Львові і… Чубаку (персонаж легендарної саги «Зоряних війн») в Одесі. Фактично, ЗМІ продовжили тиражувати ними ж розкручені медіа-маркери, до яких додалися міста із прифронтової зони (теж уже «трендові», хоч як парадоксально це лунає). На тлі уже нав’язлої на зубах телегумки кілька прецедентних випадків залишилися непоміченими… або замовчаними.

ГЛУХІВ

Це єдина історія безпрецедентного успіху і перемоги народу над адмінресурсом. Здавалося б, медіа люблять такі історії. Проте жоден телеканал, крім «1+1», сюди не приїхав: ні під час передвиборчої кампанії, ні безпосередньо у день виборів.
Читати далі 4 міста, про які змовчали ЗМI або Тенденції виборів без вибору на телеекранах

Як ми втрачаємо проукраїнську Польщу

151022_ukrpol1

У Польщі, як і в Україні, 25 жовтня відбудуться вибори. У нас – місцеві, у них – парламентські. Після них Польща нарешті матиме змогу вийти з затяжної виборчої кампанії, яка явно не пішла на користь нашим відносинам.

Та чим більше спілкуєшся з польськими партнерами, чим більше вникаєш у дискурс щодо України, тим сильніше побоювання, що наші відносини з Польщею навіть після того, як вщухнуть виборчі пристрасті, будуть іншими.

Можливо, не гіршими, але іншими.

Не може не дивувати те, що в Україні мало хто помічає тривожні тенденції, помітні в Польщі протягом останнього року.
Читати далі Як ми втрачаємо проукраїнську Польщу