Архів категорії: Думки з приводу

Бандера та Пiлсудський: подвійний портрет в інтер’єрі сьогодення

160714_Bandera-Pilsudski

Дивна річ: у Польщі, де наразі вся повнота влади належить націоналістичній (якщо точніше, то поміркованій консервативно-націоналістичній) партії «Право і справедливість» (ПіС), розгорнулася масштабна кампанія проти українських націоналістів, а передусім — проти ОУН й особисто Степана Бандери, якого нещадно таврують як «терориста». Дійшло до намірів оголосити Волинську трагедію «геноцидом, учиненим проти поляків українськими націоналістами» й конкретно УПА.

Винесімо за дужки проблему «геноциду на Волині» — зазначимо тільки, що Рафаель Лемкін, автор і самого терміну, і відповідної теоретичної концепції, і міжнародних правових норм щодо геноциду, ніде й ніколи не називав криваві події на Волині геноцидом. Натомість «класичним випадком геноциду» він вважав Голодомор і пов’язані з ним винищення інтелігенції, знищення УАПЦ та руйнацію здобутків українізації. Лемкін визначав геноцид наступним чином: «Взагалі кажучи, геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп, з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп».

Читати далі Бандера та Пiлсудський: подвійний портрет в інтер’єрі сьогодення

Євген Коновалець і наша доба

Сьогодні Україна відзначає 125 річницю з дня народження Євгена Коновальця – одного з найвизначніших борців за незалежність України.

Пропонована стаття побачила світ 5 років тому, але українські реалії за цей час змінилися мало:

Євген Коновалець і наша доба

Минає 120 років від дня народження Євгена Коновальця, котрий відійшов маючи лише 47 років. Історія вчить, що легше вмирати, легше приносити себе в жертву, легше закликати до жертви й посвяти, ніж будувати державне життя народу.

160614_E_Konovalets1
Лідер ОУН із сином Юрком. Фото з архіву Святослава Липовецького

Наскільки б критично ми не розглядали події, пов’язані з ОУН, що відбувалися після 1940 р., постать Євгена Коновальця, поруч з Симоном Петлюрою, увійшла в нашу історію, дійсність, боротьбу, прямо у кров нашої політичної думки й революційної дії, як неповторна.
Читати далі Євген Коновалець і наша доба

«Балто-Чорноморський союз – непоганий страховий проект на випадок, якщо розвалиться ЄС», – Євген Жеребецький

160606_Intermarium

Політичні стосунки України та Польщі охолонули на найвищому рівні і це потрібно змінювати. Про це, а також про перспективи Балто-Чорноморського союзу розповів політичний аналітик Євген Жеребецький у коментарі до Рекомендацій фундації «Центр досліджень Польща-Україна» для уряду України у відносинах з Республікою Польща. “POLUKR.net” публікує коментар аналітика повністю.

“У нас зараз доволі дивна диспозиція склалася на європейському напрямку. Маю на увазі стосунки з ЄС та, зокрема, з Польщею. Наприклад, у нас так склалося, що нині ми маємо доволі тісні стосунки з німецькими політиками, зокрема на президентському рівні з Ангелою Меркель. А в Польщу  президент Порошенко з офіційним візитом завітав аж у грудні 2014, через 7 місяців після інаугурації. Хоча раніше, якщо не перший, то другий або третій візит попередників президента Порошенка був до Польщі. Зараз так не сталось. Президент Анджей Дуда завітав в Україну через 4 місяці і це теж не був його ані перший, ані третій закордонний візит. І це при тому, що у Польщі часто виголошується теза про те, що “без незалежної України не може бути незалежної Польщі”. Тому ситуація така, що з одного боку Україна важлива для поляків, оскільки із стратегічної точки зору є таким собі буфером між поляками і нашими “братами”-москалями. А з іншого боку політичні стосунки дещо охолонули. Про це треба говорити і це потрібно змінювати.
Читати далі «Балто-Чорноморський союз – непоганий страховий проект на випадок, якщо розвалиться ЄС», – Євген Жеребецький

У день закінчення війни ми повинні усвідомити – війну не закінчено…

160518_crazyred

Цей день наразі не можна назвати днем нашої єдності.

160518_crazyred1
Частина країни полірує ювілейні медалі, закуповує гвоздики і чіпляє до виворотів лацкана смугасті стрічки – щоб із викликом пройтися до Алеї слави. Виринуть на день із підпілля сталіністи-комуністи і не розігнані поки вітренківці. Канал Інтер спокусить черговими «Смуглянкою» і «Катюшею». Ті, хто вважає себе ветеранами, отримає разові 400 гривень від влади і щорічні сто грамів від Опоблоку.
160518_crazyred2
А як же інакше, скажуть деякі. Не можна, щоб велику перемогу приватизував Путін. Негоже спускати йому образливі слова про те, що фашизм подолали б і без України.
Читати далі У день закінчення війни ми повинні усвідомити – війну не закінчено…

Два світи – два мазохізми

160422_leo-rasha
У нашій щорічній епопеї з Євробаченням чітко й послідовно простежується загальна еволюція нової української культури. Навіть такий неофіт (і, щиро кажучи, дилетант) від поп-музики, як я, не може цього не помітити. Вже у самій назві цього пісенного конкурсу є для нас щось фатально орвеллівське — те, що нам повинні були заборонити в самому зародку.

Епоха Кучми: «Hasta la Vista» й «Дикі танці». Перша виклична з’ява Руслани в образі європеоїдної шаманки.

Період Ющенка: гурт із актуальною для того часу назвою «Ґринджоли», а також, як ви пам’ятаєте, Вєрка Сердючка з її цілком пророчим «Раша Ґудбай». Скільки отрути та жовчі вилила тоді Росія на бідолашного й, здавалося б, зовсім безпечного для неї Данилка! Але яким жирнючим маркером історії він став! Як нещадно позбавляли його ефірів та корпоративів лише за здогад, за саму тільки підозру вдаваного супротиву! Лише за те, що росіяни недочули. Або, резюмував би Фройд, що насправді хотіли дочути.
Читати далі Два світи – два мазохізми

Нова надія Середньої Європи

160124_BBSU_1

У новий 2016 рік Європа входить, можливо, як ніколи більше після ІІ Світової війни, переобтяжена проблемами і поділами: московитська анексія Криму і московитсько-українська війна на сході України підірвали сякий-такий порядок, який давав хоч якусь певність. Вал біженців й мусульманський тероризм, що поставили під сумнів безпеку, загострив протиріччя між ліволіберальними урядами Старої Європи та консервативними керівниками країн Нової Європи, здається, ось-ось виллється у війну санкціями усередині ЄС.

Проблеми Старого континенту можна ще довго перелічувати й аналізувати їхні причини, можливі наслідки, пропонувати спроби їхнього вирішення. Але на тлі європейських проблем, особливо безпекових та світоглядних, дуже цікавим виглядає воскресіння ідеї Середньої Європи, але без німців: Середземелля, Міжмор’я, Балто-Чорноморського союзу, Чорноморсько-Балтійського-Адріатичного об’єднання.

Це мало б у якийсь спосіб об’єднати Польщу, Україну, Білорусь, Литву, Латвію, Естонію, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Словенію, Хорватію, Боснію і Герцеговину, можливо, Чорногорію, Албанію, Косово, Болгарію та Македонію.
Читати далі Нова надія Середньої Європи

…насправді її програє не той, хто втратить, а той, хто отримає ці території

151228_cobzon1

Після прецеденту з Каталонією в Європі відчули гостру необхідність застановитися над перспективою розпаду деяких держав. Не тільки над сепаратизмами – фламандським, шотландським, паданським, тим-таки каталонським чи іншими, – а й над реальними перспективами сецесій (тобто відокремлень) у відповідних реґіонах. Український, з дозволу сказати, досвід Криму і частини Донбасу може бути в цьому контексті доволі повчальним. Тож мені нещодавно довелося відповісти на кілька запитань, сформульованих авторами збірника про сецесії та автономії в сучасній Європі. Збірник саме готується до виходу у світ, і я сподіваюся ще повернутися до нього після його публікації.      

У своїх відповідях я почав із того, що природа винятковості саме Криму й Донбасу на загальноукраїнському, радше однорідному тлі видається мені дещо різною.
Читати далі …насправді її програє не той, хто втратить, а той, хто отримає ці території

Переконання, що американці все про нас знають і все розуміють – міф

151216_J_Biden01

Віце-президент США відмовився проводити в Україні Майдан-3

Віце-президент США Джозеф Байден приїжджав в Україну. Він зустрічався з Президентом, головою уряду й групою молодих політиків і громадських діячів, а також 35 хвилин говорив з трибуни Верховної Ради. Потім поїхав додому. Візит, про надзвичайну важливість якого говорила мало не вся Україна, завершився.

Видимих, очевидних, негайних результатів візиту нема. А чого, власне, ми хотіли? («Ми» – це українці, які дуже хочуть справжніх реформ в Україні і водночас сподіваються, що США (Захід) змусить українську владу ті реформи провести.)
Читати далі Переконання, що американці все про нас знають і все розуміють – міф

«Ми, об’єктивно кажучи, так нікуди з тієї другої половини 90-х і не рушили…»

151129_12obruchiv

Хочеться, даруйте на слові, поступу, тобто, ще раз даруйте, змін на краще. Настільки хочеться, що мимоволі відкриваєш у собі здатність до самообману. «Навіть за час революції, війни і так званої кризи, – розповідаю іноземним гостям, – у Франі, де я мешкаю, відкрито десятки нових ресторанів та кафе. І в них завжди повно людей. То яка ж це криза?».

Проте гостей мій ресторанний арґумент переконує лише частково. Гості, їдучи до мене в гості, прочитали мій роман «Дванадцять обручів». Це чудово, що вони його прочитали. Погано те, що вони надто добре впізнають наш сьогоднішній триб життя за описаними в ньому сценами.

Чому мене, попри моє авторське самолюбство, засмучує це впізнавання? Передусім тому, що роман «Дванадцять обручів» я писав у 2001 – 03 роках, і дюжина літ минула з моменту, коли я поставив у ньому фінальну крапку. Ба більше: зображені в ньому реалії  відповідали дещо ранішому часовому відтинку – другій половині 90-х. Тож якщо мої гості все ще здатні цілком успішно застосовувати знання, почерпнуті з роману, до сьогоднішніх вуличних спостережень у тому ж Франі або Львові, то ми, об’єктивно кажучи, так нікуди з тієї другої половини 90-х і не рушили.
Читати далі «Ми, об’єктивно кажучи, так нікуди з тієї другої половини 90-х і не рушили…»

Про «передозування» суржиком…

151127_surzhyk1

Частка української мови зменшується, а частка власних фільмів і передач — зростає…

Спершу громадянський рух «Відсіч», а потім і Держтелерадіо почали бити на сполох: частка української мови в телебаченні України зменшується! Якщо, за даними моніторингу ефіру десяти найбільших всеукраїнських комерційних телеканалів («Україна», «Інтер», НТН, ICTV, 1+1, 2+2, СТБ, «Новий», ТЕТ і К1), на початку червня частка української мови становила близько 28%, то тепер вона зменшилася до 23%. Інакше кажучи, за п’ять місяців ця частка зменшилася на п’ять відсоткових пунктів. Найменше української мови на каналах «Україна», «Інтер», 1+1 та СТБ — за 17 годин моніторингу активісти «Відсічі» не зауважили там жодної суто україномовної передачі чи фільму. Водночас фільмів і передач українського виробництва за ці п’ять місяців на цих каналах побільшало — із 33% до 51%, а російського виробництва — істотно поменшало — з 29% до 19%.
Читати далі Про «передозування» суржиком…