Архів категорії: Думки з приводу

Над АТОвським морем

151114_Mariupol1

Пишіть про нас, обов’язково про нас пишіть, просить вона. Не забувайте, що ми тут, не забувайте про нас.

Здається, російською. Втім я не впевнений – може, й українською. Тепер мене можна впіймати на тому, що іноді я перестаю вмикати свідомість, розрізняючи ці дві мови. Закони воєнного часу. Рефлекс упізнавання своїх працює винятково на рівні кольорів. Синього й жовтого, звичайно.

Я відповідаю їй, що в жодному разі, ніколи не забудемо. Не забуваємо і весь час про них думаємо. А хтось і молиться. Вони опинилися в цілком особливому місті. Особливішого сьогодні в цій країні немає. «Ви цього собі не вибирали, – кажу я їй, – навіщо комусь таке задоволення – цілий рік на лінії фронту? І якби тільки рік. Ви цього не вибирали, але з вами це трапилося. Як нам про вас забути, якщо саме з вами це трапилося й ви тепер тут, де ви є?».
Читати далі Над АТОвським морем

4 міста, про які змовчали ЗМI або Тенденції виборів без вибору на телеекранах

151031_Tereschenko

Насправді, цих міст було набагато більше, адже ситуації у певних регіонах характерні для багатьох населених пунктів, проте історії деяких міст стали показовими для всієї країни. Більшість ЗМІ, як і завжди, зупинилася на містах-мільйонниках: говорили про Кернеса у Харкові, про Кличка у Києві, про Садового у Львові і… Чубаку (персонаж легендарної саги «Зоряних війн») в Одесі. Фактично, ЗМІ продовжили тиражувати ними ж розкручені медіа-маркери, до яких додалися міста із прифронтової зони (теж уже «трендові», хоч як парадоксально це лунає). На тлі уже нав’язлої на зубах телегумки кілька прецедентних випадків залишилися непоміченими… або замовчаними.

ГЛУХІВ

Це єдина історія безпрецедентного успіху і перемоги народу над адмінресурсом. Здавалося б, медіа люблять такі історії. Проте жоден телеканал, крім «1+1», сюди не приїхав: ні під час передвиборчої кампанії, ні безпосередньо у день виборів.
Читати далі 4 міста, про які змовчали ЗМI або Тенденції виборів без вибору на телеекранах

Як ми втрачаємо проукраїнську Польщу

151022_ukrpol1

У Польщі, як і в Україні, 25 жовтня відбудуться вибори. У нас – місцеві, у них – парламентські. Після них Польща нарешті матиме змогу вийти з затяжної виборчої кампанії, яка явно не пішла на користь нашим відносинам.

Та чим більше спілкуєшся з польськими партнерами, чим більше вникаєш у дискурс щодо України, тим сильніше побоювання, що наші відносини з Польщею навіть після того, як вщухнуть виборчі пристрасті, будуть іншими.

Можливо, не гіршими, але іншими.

Не може не дивувати те, що в Україні мало хто помічає тривожні тенденції, помітні в Польщі протягом останнього року.
Читати далі Як ми втрачаємо проукраїнську Польщу

Революції на граніті – 25. Чи засвоєно уроки?

151003_revol-1990_1

Може, тому й три протестні повстання не завершені, бо все обмежувалося рамками парадигми «слава — ганьба» і не йшлося про цінності й уміння змінювати реальність

Міністерство освіти і науки зорієнтувало школи країни на відзначення 25-ї річниці масштабного студентського голодування в Києві, яке одержало назву «революція на граніті». Міносвіти зазначає, що відзначення цієї події диктується необхідністю утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму та мужності української молоді, яка у жовтні 1990 року стала на захист прав і свобод людини та громадянина, національних інтересів українського народу. Рекомендації стосовно проведення цих заходів розміщені на сайті МОН; вони містять історичну довідку, орієнтовну тематику заходів, корисні інтернет-посилання тощо. Самі ж заходи школам рекомендовано проводити з 2 до 17 жовтня, тобто синхронно з самими подіями, про які йдеться.

Сама ідея відзначення 25-річчя цієї знакової події, унікальної не тільки для тоді ще радянських просторів, а й для обширів усього світу, не викликає сумнівів. Тим паче, що в багатьох країнах існують державні свята на честь знакових революційних подій минувшини. Скажімо, французи щороку 14 липня бучно відзначають День узяття Бастилії, яка була символом тиранії за часів Великої французької революції. Американці 4 липня з не меншим розмахом відзначають День незалежності — апофеоз їхньої антиколоніальної революції. Ну, а в поляків є Народне свято 3 травня — на честь ухвалення 1791 року під час національної революції першої в історії Речі Посполитої демократичної Конституції. Одним словом, негоже соромитися власної історії, її знакових подій на шляху утвердження свободи.

Читати далі Революції на граніті – 25. Чи засвоєно уроки?

«…справжній націоналіст найкраще розуміє, що треба поважати інші націоналізми»

150916_O_Paliy
Олександр Палій: Кожна партія є змовою проти нації

У той самий час, коли ми з істориком Олександром Палієм говоримо про український націоналізм, лідери найбільшої української націоналістичної партії “Свобода” дають покази у Генпрокуратурі. Та що й казати…  Партія, яка свого часу стрімко увірвалась на політичну арену, на сьогодні – чи не головна антигероїня громадської думки. Який він – український націоналізм? Чи завершується його етап із політичною історією “Свободи”, чи все лише починається? Якщо так, то з якою партією? Ці запитання ми поставили Олександру Палію, одному з найпопулярніших українських істориків, який себе, власне, так і позиціонує – як націоналіст.

“СВОБОДА” ЗРОБИЛА ШОУ З КРИВАВИМ ПОЧАТКОМ

– Олександре, чи можемо ми, з огляду на історію з гранатою та участь у ній “Свободи”, казати, що український націоналізм і українські націоналістичні рухи виходять на якийсь новий етап?

– Треба сказати, що в нормальних країнах всі – націоналісти. От у Британії є британський уряд, а в ньому і ліберали, і консерватори, і лейбористи, всі вони – британські націоналісти. Є Уряд ЇЇ Величності, і є Опозиція ЇЇ Величності. Тому це нормально. Слово “націоналіст” у нас розуміли неправильно. Згідно з традиційними європейськими визначеннями, націоналіст – це людина, яка любить свою країну.
Читати далі «…справжній націоналіст найкраще розуміє, що треба поважати інші націоналізми»

Але «заморозити грамотно» теж треба уміти…

150607_zona1

В цілому Юрій Андрухович питання ставить абсолютно правильно. Дійсно, перемога ніяк не в насильницькому “поверненні” деенеру з еленером.

До речі, проміжну перемогу Україна здобула ще рік тому – коли більшість населення мала змогу визначитися, чи дорога їм Україна і яка Україна їм потрібна. Питання лише в закріпленні цієї перемоги…

“…Перемога, як ми знаємо, визначається досягненням цілі. Ціль у Путіна така, що його перемогою стане з допомогою «повернутих до складу України деенер-еленер» (а можливо, й узгоджених заради «крихкого миру» міжнародних ґарантій) заблокувати наш прозахідний курс до НАТО та ЄУ. Відповідно нашою перемогою стане протилежне – забезпечення цього курсу і якомога швидше просування ним.”
Читати далі Але «заморозити грамотно» теж треба уміти…