Архів категорії: Дискусійне

Третій Універсал Центральної Ради: помилка гірша за злочин

Проголошення Третього Універсалу на Софійській площі в Києві. У центрі – Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко. 1917 р.

Рівно сто років тому Українська революція мала можливість піти іншим шляхом, але…

Разом із «круглою» річницею Жовтневої революції не забути б відзначити ще одну дату: рівно 100 років тому в українському контексті сталася подія, що мала надихнути мільйони людей, але її не було реалізовано. 7 листопада 1917-го Центральна Рада проголосила свій Третій Універсал. Втім, це за старим стилем, Універсал і прихід більшовиків до влади в Петрограді, розділяє 13 днів: за юліанським календарем переворот стався 25 жовтня. Тобто документ, прийнятий у відповідь на нього, за новим, тобто нині чинним григоріанським календарем, було оприлюднено вже 20 листопада. Але не випадково, що вони все ж таки зійшлися у свідомості саме сьогодні. Почнемо з того, що військові називають диспозицією. Читати далі Третій Універсал Центральної Ради: помилка гірша за злочин

Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

Усі, кому не ліньки, критикують законопроекти про мову, подані на розгляд Верховної Ради. Що ж, їхні конкретні положення можна і треба критикувати й уточнювати. Проте більшість критичних атак має на меті зовсім інше: не допустити витіснення російської імперської культури з українських обширів. А мова тут – лише супутня нагода виступити на захист «русского мира».

Із тими, хто явно чи неявно підтримував і підтримує Путіна, все зрозуміло. Але цими персонами атаки не обмежуються. Скажімо, один досить відомий публіцист і заповзятий критик Путіна, який зве себе марксистом і претендує на роль ледь не провідного лівого теоретика України, договорився до того, що порівняв пропоновані законопроектами заходи з «новим Валуєвським циркуляром» і став на захист начебто «проєвропейського» закону Ківалова-Колесніченка (він же «закон КК»). Тобто Путін – це погано, а от путінізм і «русский мир» (утіленням яких і став ухвалений з порушеннями Конституції і регламенту «закон КК») – це добре.
Читати далі Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

Сіонізм проти більшовизму: український вимір

Одразу після захоплення більшовиками влади «біла» преса почала стверджувати, що революція в Росії була справою євреїв. І не лише жовтневий переворот, а й скинення царя — то їхня справа, наполягали найрадикальніші публіцисти. Потім ці тези підхопили впливові білоемігрантські кола; їх продукують і чорносотенці в сучасній РФ. Не оминули такі настрої й Україну: і в 1930-х вони були відчутні, й пізніше — аж до наших днів, коли деякі публіцисти, які вважають себе великими українськими патріотами, стверджують: у 1918—1938 роках радянська Україна була такою собі «жидівською державою», де порядкували «сіоністи», «юдо-нацисти» та різного ґатунку «єврейські попихачі».

На підтвердження цієї тези наводяться десятки вочевидь єврейських прізвищ чекістів високого рангу чи компартійних функціонерів (а їх там і справді вистачаєна середину 1930-х, скажімо, біля 80% обласних управлінь НКВД й інших керівних структур цієї «контори» очолювали чекісти єврейського походження; щоправда, ними керував Всеволод Балицький — персонаж, якого за екстер’єром і діловими якостями охоче взяли би і в СС, і в гестапо…). І як би не звинувачували публікаторів цих прізвищ в «антисемітизмі» деякі особливо ревні особи з іншого табору, — факти є фактами.
Читати далі Сіонізм проти більшовизму: український вимір

Мезальянсна незалежність


schozavtra:
Чимало викладених нижче думок та оцінок занадто суб’єктивні, а часом і зовсім несправедливі. Зокрема, це стосується оцінки ролі «комуністів» (які не були аж такою однорідною масою) та українського суспільства у 1991 році і пізніше. Тим не менше, цікаво і корисно зробити такий ретроспективний погляд в минуле на 25 років…

***

Постання незалежної України в 1991: розрахунок, ідеалізм та збіг обставин

2016 рік був ювілейним роком для України, адже 25 років тому канула у небуття УРСР і на її місці повстала незалежна Україна. Поява в 1991 році на політичній мапі української держави була несподіванкою як для світу, так і великою мірою для самих українців. Як так склалося, що Україна змогла стати незалежною, що цьому сприяло і яким був шлях українців до власної держави? Про це розмовляємо з політологом Єжи Тарґальським з Академії Військового Мистецтва.
Читати далі Мезальянсна незалежність

Рішення доведеться ухвалювати усім українським суспільством…

161027_luhan-don1

Цілком можливо, що Україні не дадуть затягувати «мінський процес»

У Росії та Німеччини-Франції є сильне спільне бажання якнайшвидше закінчити війну на Донбасі

Україні потрібно тягнути час.

Цю нехитру тезу можна вважати своєрідним узагальненим висновком, який робить абсолютна більшість українських експертів та політичних журналістів з ситуації, що склалася з виконанням «мінських угод» після зустрічі лідерів «нормандського формату» у Берліні.

Козирів у нас багато, але далеко не всі і навіть не найстарші

Що ж, теза хоч і нехитра, але цілком відбиває реальні інтереси України в «мінському процесі», а тому в цьому плані нема сенсу з нею сперечатися.
Читати далі Рішення доведеться ухвалювати усім українським суспільством…

Як правильно називати ватників? Про «мову ненависті»

160831_luhan-don1

Позбавляючись «мови ненависті» до ворогів, не забудьмо про мову тих, хто ненавидить нашу країну

От не знаю, чи можна тепер називати Сталіна катом українського народу?

160831_luhan-don2
Чи не сприймуть це блюстителі журналістських стандартів як «мову ворожнечі»? Адже ледь не третина моїх співгромадян, як заявила Бекешкіна, вважають Джугашвілі «великим вождем»? І чи я зможу назвати їх сталіністами, духовними нащадками розстрільних команд у Биківні чи організаторів Голодомору? Чи це не буде з мого боку некоректним, бо йдеться всього лише про «інакомислення»? А боротися з ним – це прояв нетолерантності?
Читати далі Як правильно називати ватників? Про «мову ненависті»

Чи варто нам переписувати «Історію ВКП(б)»?

160726_kratkiikurs1

Ми шануємо Корольова, а він – батько балістичних ракет, якими Хрущов збирався стріляти з Куби по Америці

…Не можна переписувати історію! Не чіпайте! – лунають голоси з-за поребрика і ближче, коли, зігнувшись і схиливши голови, відходять від нас у небуття ДніпроПетровський з ДніпроДзержинським, численні комсомольськи й коммунарськи, нескінченні вервечки леніних та чапаєвих.

Порожні п’єдестали вселяють жах. Відсутність серпів і молотів – почуття беззахисності. «Не можна переписувати історію!»

І ми згодні. Історію не можна переписати. Це безглуздо. Особливо, якщо це історія КПРС, а тим більше, її «Короткий курс».
Читати далі Чи варто нам переписувати «Історію ВКП(б)»?

Євросоюз: неоднозначний діагноз Буковського

160630_V_Bukovskiy

Знаного дисидента брежнєвської доби Володимира Буковського читачам «Дня», думаю, особливо представляти не треба. Активна участь в організації правозахисного руху в СРСР, неодноразові арешти, близько 12 років сумарного «стажу» за ґратами – в тюрмах, таборах (де разом із в’язнем сумління Семеном Глузманом він написав «Посібник із психіатрії для інакодумців») і «спецпсихушках» (в одній із них його примусово «лікували» разом із нескореним генералом Петром Григоренком). Наприкінці 1976 року Буковського обміняли на лідера компартії Чилі Луїса Корвалана; після висилки з СРСР Буковський оселився у Великій Британії, закінчив Кембриджський та Стенфордський університет з фаху «нейрофізіологія», працював за спеціальністю, писав книги й займався громадською діяльністю.

Буковський зарекомендував себе як проникливий дослідник соціально-політичних процесів не лише в СРСР і сучасній Росії, а й на Заході. І ще одне: він ніколи не боявся йти проти течії, проти стереотипів, і найчастіше у своєму протистоянні з ними мав рацію. А тому у ці дні варто було би згадати деякі його інвективи на адресу Євросоюзу, висловлені ще у 2001 році у виступі перед британськими депутатами й політичними активістами.
Читати далі Євросоюз: неоднозначний діагноз Буковського

«…с твердой установкой: да будет демократия, но не за счет украинства»

160610_ukr-is-you

Бывает, что даже под огнем человек не вполне отдает себе отчет в том, что идет война. Находясь бок о бок в гуще событий, люди описывают их так, словно пребывают на разных планетах. Отсюда и разница программ, хотя встречаются среди них и универсальные. Одна интеллектуалка из Донецка настаивает, например, что только христианская любовь враждующих сторон друг к другу может решить дело угодным Богу образом. Кто бы сомневался… Эта, самая конструктивная из всех возможных, программа удобна, кроме прочего, тем, что можно особо не вникать, что где происходит, кто чего хочет, чего опасается.

Русскоязычные жители Украины, между тем, говорят украиноязычным: “Оставьте нашу русскость при нас. Не надо пытаться украинизировать нас. Или, что то же самое, не думайте и не мыслите о политике дерусификации. Не проводите ее никак – ни грубо, ни мягко. Да, мы знаем и признаем: русификация была. Она длилась более трехсот лет. Она была разной: и мягкой, и вплоть до расстрелов, и хитрой, и бесхитростной. Что было, то было. Мы – продукт этой политики. Но нас не родишь обратно. Обращайтесь с нами не так, как обращались русские, когда мы еще были украинцами. Будьте по отношению к нам европейцами!
Читати далі «…с твердой установкой: да будет демократия, но не за счет украинства»

Звідки взялися «недоросіяни»?

160609_maloros1

Будьмо відверті: більшість злочинів проти українства творилося руками українців. І сьогодні нам важливо знати, чому так сталося

Після кількох століть «братньої» дружби стосунки українців і росіян у ХХІ столітті породжують стільки запитань, що відповіді на них заслуговують на окрему книжку. Але, не відповівши, ми не маємо шансу на успішне майбутнє.

Як постала Російська імперія?

Її збудували українці: шукаючи для себе блискучі перспективи, українські шляхетські роди масово пішли на службу до російських монархів. У лавах російського дворянства органічно почувалися Апостоли, Безбородьки, Бонч-Бруєвичі, Вронські, Гудовичі, Драгомирови, Капністи, Кочубеї, Крижанівські, Милорадовичі, Остроградські, Родзянки, Розумовські, Сологуби, Чайковські... Дивно було бачити законослухняними й вірнопідданими новоспечених російських дворян із колись грізними прізвищами, від яких здригалися поляки, турки та московити: Галагани, Гамалії, Дорошенки, Ждановичі, Косинські, Лободи, Лизогуби, Скоропадські, Сулими
Читати далі Звідки взялися «недоросіяни»?