Архів категорії: Тягар минулого

Коли для українців насправді розпочалася «Велика Вітчизняна»?

160622_WWII_Ukraine1

«Двадцать второго июня,
Ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война…»

Що ж, для росіян війна з нацистською Німеччиною справді почалася того дня, про який співалося в цій колись популярній пісні. Для українців же вона розпочалася майже на два роки раніше — коли так само на світанку 1 вересня 1939 року німецькі літаки бомбили Львів та інші міста Галичини й Волині. Далі українці у складі різних армій продовжили війну з нацистами на Заході. А на власне українських теренах вона стала фактом теж раніше, ніж у Росії — тоді, коли розпочалася «зачистка» майбутнього театру воєнних дій, який готувало собі радянське командуванняте саме, яке «не чекало» на війну з Німеччиною, але водночас наполегливо вело підготовку до неї…
Читати далі Коли для українців насправді розпочалася «Велика Вітчизняна»?

90 років тому затвердили “харківський” правопис української мови

160409_pravopys-new

Ну, як уже пішла така гулянка з декомунізацією і деколонізацією, то варто б уже взятися і за новий український правопис. На жаль, це питання забуксувало ще з перших років Незалежності і буксує досі. Робляться лише окремі несміливі уточнення (реабілітація букви “ґ”) і вводяться якісь нові правила, але загальної реформи правопису не існує.

У квітні якраз минає 90 років з появи “Проєкту українського правопису”.

Микола Скрипник, на честь якого цей правопис назвали “скрипниківським”, писав: “Прощальні слова Ілліча були про те, щоб я свідомо перегинав і загострював у боротьбі з великодержавним російським шовінізмом українське національне питання“. І далі: “Невірно, неправдиво гадати, що треба чимсь обмежувати наше національне будівництво. Будувати національну культуру, це значить – давати нові сили, нові вартості українському народові”.

Читати далі 90 років тому затвердили “харківський” правопис української мови

Зустріч у Гавані: дивна логіка, сумні та сумнівні результати

160215_papa&gund

На жаль, підсумки зустрічі Папи Римського Франциска і Патріарха РПЦ Кирила в Гавані виявилися ще більш негативними як для України, так і для всього християнського світу, ніж про це попереджали експерти «Дня» («Що б сказав Йосиф Сліпий?» http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobyci/shcho-b-skazav-yosyf-slipyy). Щоб переконатися в цьому, достатньо звернутися до тексту спільної заяви двох предстоятелів, опублікованої на сайті Московської патріархії. Крім російської, на тому ж сайті опублікований текст заяви англійською, французькою, італійською та іспанською мовами.

Отож звернімося до низки ключових положень заяви.
Читати далі Зустріч у Гавані: дивна логіка, сумні та сумнівні результати

Мюнхен-1938: уроки для сьогодення

160209_mun

Знадобилася анексія Росією Криму і вторгнення на Донбас, щоб розуміння цілей Кремля на Заході стало бодай частково адекватним реаліям

Інформагенції повідомили, що чергова зустріч міністрів закордонних справ «нормандської четвірки» відбудеться 13 лютого в Мюнхені «на полях» міжнародної конференції з питань безпеки. Що ж, місце зустрічі символічне. Тут, на такій самій конференції 10 лютого 2007 року Володимир Путін виголосив програмну антиамериканську й антизахідну промову, яка тоді ж була сприйнята рядом політиків й аналітиків як початок нової «холодної війни». Проте більшість західних урядовців, парламентаріїв і журналістів сприйняла цю промову, в якій прямо було сказано про намір РФ проводити зовнішню політику, не зважаючи ні на кого і ні на що, лише як гучні слова. Через півтора роки Росія вдерлася до Грузії – але це знов-таки адекватно оцінила меншість західного політбомонду. Знадобилася анексія Росією Криму і вторгнення на Донбас, щоб розуміння цілей Кремля на Заході стало бодай частково адекватним реаліям. Але не повністю, бо досі відсутня беззастережна підтримка жертви російської агресії – України – і наявне бажання якомога швидше залагодити справи з Москвою.
Читати далі Мюнхен-1938: уроки для сьогодення

Привласнене місто Львів

160206_Leopolis1
Ми не збудували це місто, ми прийшли на все готове. В якійсь мірі ми його відібрали, привласнили. Ми ні в чому не винні. Ґарантом нашої невинуватості є тотальна амнезія, яка стала львівським повітрям. Ми завзято забули, що це не наше місто, що воно нам дісталося не завдяки нашим старанням і не по заслузі. Воно просто в одну мить скинуло, наче змія, свою історичну шкіру, оголилося до останнього ребра – і обросло нами, новими навіть не власниками, а привласнювачами.

Ми дуже любимо Львів передовсім тому, що свідомо позбавили його історії. Не нашої історії, дещо чужої історії. Мабуть, хтось колись зробить таке саме варварство і щодо нас, щодо наших напрацьованих міфів, але ми цього не застанемо, і тому нас це не болить. А його це болить. В серці Львова, десь глибоко під бруківкою, під штукатуркою, під товстошкірим покриттям укр.реалій лунає німий крик Львова. Непочутий крик міста, якому обрубали питомий зв’язок з сивими мовчазними віками, з тим часом, коли це місто ще не здогадувалося, що стане знеістореним.
Читати далі Привласнене місто Львів

Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

160128_invasion

Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

«Саме цілком випадковій інспекційній поїздці спостерігачів НАТО на Тучинський військовий полігон, котра співпала з наступом українсько-російського альянсу зі сходу, й завдячувало Західне Рівне своїм існуванням. Налякані європейські офіцери встигли на своїх джипах дістатись до обласного центру, і з офіцерського містечка вже за мостом через Устю зв`язатися зі своїм керівництвом у Брюсселі. Брюссельські генерали, порадившись, і з`ясувавши, що уряд України вже вилетів з Києва до Львова, потрактували ситуацію аж надміру серйозно. Чотири терміново вислані військово-транспортні пузаті “Боїнги”, переповнені вояками в камуфляжі, за півтори години після вильоту важко приземлялися один за одними на бетонці Рівненського аеропорту, який, за щасливим збігом обставин також знаходився у західній (точніше – південно-західній) частині міста, обіч від Дубенського шосе. Війська щойноутвореної СРУ, увійшовши до міста, зупинились у його центрі, спостерігши антени рацій бельгійських і французьких десантників за акуратно вкладеними лантухами з піском по той бік площі Незалежності. А за кілька місяців Рівне перетнула Стіна.
Читати далі Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

Як корисно вивчати історію партії більшовиків

151107_kpss1

У Радянському Союзі вивчення історії правлячої партії було заборонене. Те, що змушували зазубрювати у всіх вишах – курс «історії КПРС» – мало дуже мало спільного з реальною історією цієї партії. Яка здобула владу завдяки вмілому маніпулюванню масами і втримала цю владу внаслідок застосування важелів терору, поєднаного з пропагандою і подачками трудящому люду.

Утім, судіть самі.

Програма партії більшовиків, з якою вона йшла брати владу, передбачала здійснення ледь не безмежних демократичних свобод, серед яких були: «самодержавство народу» в особі законодавчих зборів; загальне виборче право, необмежена свобода совісті, слова, друку і страйків; недоторканність особи та житла громадян, повна рівноправність усіх громадян незалежно від статі, релігії та раси; визнання права на самовизначення за всіма націями; заміна постійного війська загальним озброєнням народу тощо.

Читати далі Як корисно вивчати історію партії більшовиків

«Бернарде Шоу, ласкаво просимо у пекло!»

151004_B_Shaw1
До 82-х роковин відвідання Бернардом Шоу СРСР

До листопадових днів вшанування пам’яті жертв Голодомору 2014 р. в центрі Запоріжжя по вул. Дзержинського (колишня вул. Рози Люксембург, 7) відкрили пам’ятну дошку, на якій вказується, що поряд із цим будинком стояв будинок немовляти, в якому впродовж півтора року — з травня 1932 по листопад 1933 р. — померло майже 800 дітей віком від двох тижнів до трьох років. Дошка була відкрита завдяки старанням демократичної громадськості міста, вчених, зокрема депутата обласної ради, доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету Ф. Г. Турченка. До розмови про ті страшні події запрошую також директора Запорізького краєзнавчого музею, доктора історичних наук Г. І. Шаповалова, а також доцента кафедри дитячих хвороб факультету післядипломної освіти Запорізького державного медичного університету, кандидата медичних наук Ю. В. Котлову.

З. П.: — Шановний Федоре Григоровичу, коли і як вам вдалося виявити ці матеріали?

Ф. Т.: — Документи про цю трагедію виявив у місцевому архіві  краєзнавець Андрій Пеньок. Було це в 2007 р. Він скопіював акти смерті за цією адресою з травня 1932 по листопад 1933 р.  Саме тоді готувалася  «Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Запорізька область». Дані про трагедію в місцевому сиротинці він передав мені як керівнику науково-редакційної групи цього видання. Імена цих дітей внесено до Книги пам’яті. Звичайно, померло значно більше. При ретельнішому дослідженні цифра точно встановлених жертв піднялася до 788. Але й це не всі. Просто відповідні документи збереглися лише за вказані півтора року. Вмирали і до травня 1932 р., і після листопада 1933 р.

З. П.: — Як трапилося так, що в цьому будинку немовляти за півтора року померло стільки дітей — щодня майже по дві дитини? Яким за розмірами був цей будинок?
Читати далі «Бернарде Шоу, ласкаво просимо у пекло!»

«Українська Атлантида»

150828_ZelenyiKlyn1
Наші земляки на берегах Тихого океану: хроніка трагедії

Закінчення Другої світової війни принесло народам планети довгоочікувані мир та спокій. Але не всім і не всюди. Й одним із тих народів, для яких ця знаменна подія поєднувала в собі й радість, і трагедію, були українці.

Не буду переповідати всім відомі факти «наведення посталінського порядку» на Західній Україні, примусових переселень українців у Польщі, репресій проти української інтелігенції. Сьогодні мова піде те, як пішла в історичне небуття «українська Атлантида» у Тихоокеанському регіоні, а саме — поселення українців у Маньчжурії.
Читати далі «Українська Атлантида»

Кучма і «кучмізм»

150804_kuchmizm1
19 липня виповнюється рівно два десятиліття від початку першої президентської каденції Леоніда Даниловича Кучми. Багато хто саме від цієї дати веде відлік розвитку явища, яке одержало назву «кучмізм». Про нього пишуть, про нього дискутують не один рік: є відповідна стаття у «Вікіпедії», в одному з енциклопедичних словників (Львів, 2007, С.104), а пошуковик Google видає близько ста тисяч відповідних посилань. І це не випадково. Бо ж кучмізм — це система, яка утворилася в Україні у 1990-х, і простягла свої метастази аж до сьогодення; Віктор Янукович та його режим — звісно, не кучмізм як такий, у чистому вигляді, але це породження кучмізму, створений ним для власного користування такий собі «новітній Франкенштейн», який повстав на своїх творців і забрав у них головні важелі владарювання. Але — про все по порядку.
Читати далі Кучма і «кучмізм»