Архів категорії: Контроверсії і парадокси

«Я веру, што расейскія турысты ў Менску будуць размаўляць па-беларуску»

Ўкраіна дапаможа беларусам стварыць па-сапраўднаму незалежную дзяржаву – лічыць вядомы ўкраінскі публіцыст Віталь Портнікаў.

«Эўропа – гэта не багатыя машыны й дамы, гэта свабода й празрыстыя правілы гульні. Нашае грамадзтва толькі цяпер пачынае ўсьведамляць, што Эўропа – гэта вялікая праца», – заявіў на сустрэчы з варшаўскай аўдыторыяй вядомы ўкраінскі публіцыст Віталь Портнікаў. Колькі часу зойме пераўтварэньне Ўкраіны ў эўрапейскую дзяржаву? Чаму Ўкраіна, на думку Віталя Портнікава, адыграе гістарычную ролю ў лёсе Беларусі? Калі й пры якіх умовах Беларусь стане свабоднай эўрапейскай дзяржавай? Пра гэта ўкраінскі публіцыст расказвае Аляксандру Папко. Читати далі «Я веру, што расейскія турысты ў Менску будуць размаўляць па-беларуску»

Чи варто нам переписувати «Історію ВКП(б)»?

160726_kratkiikurs1

Ми шануємо Корольова, а він – батько балістичних ракет, якими Хрущов збирався стріляти з Куби по Америці

…Не можна переписувати історію! Не чіпайте! – лунають голоси з-за поребрика і ближче, коли, зігнувшись і схиливши голови, відходять від нас у небуття ДніпроПетровський з ДніпроДзержинським, численні комсомольськи й коммунарськи, нескінченні вервечки леніних та чапаєвих.

Порожні п’єдестали вселяють жах. Відсутність серпів і молотів – почуття беззахисності. «Не можна переписувати історію!»

І ми згодні. Історію не можна переписати. Це безглуздо. Особливо, якщо це історія КПРС, а тим більше, її «Короткий курс».
Читати далі Чи варто нам переписувати «Історію ВКП(б)»?

Бандера та Пiлсудський: подвійний портрет в інтер’єрі сьогодення

160714_Bandera-Pilsudski

Дивна річ: у Польщі, де наразі вся повнота влади належить націоналістичній (якщо точніше, то поміркованій консервативно-націоналістичній) партії «Право і справедливість» (ПіС), розгорнулася масштабна кампанія проти українських націоналістів, а передусім — проти ОУН й особисто Степана Бандери, якого нещадно таврують як «терориста». Дійшло до намірів оголосити Волинську трагедію «геноцидом, учиненим проти поляків українськими націоналістами» й конкретно УПА.

Винесімо за дужки проблему «геноциду на Волині» — зазначимо тільки, що Рафаель Лемкін, автор і самого терміну, і відповідної теоретичної концепції, і міжнародних правових норм щодо геноциду, ніде й ніколи не називав криваві події на Волині геноцидом. Натомість «класичним випадком геноциду» він вважав Голодомор і пов’язані з ним винищення інтелігенції, знищення УАПЦ та руйнацію здобутків українізації. Лемкін визначав геноцид наступним чином: «Взагалі кажучи, геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп, з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп».

Читати далі Бандера та Пiлсудський: подвійний портрет в інтер’єрі сьогодення

Трохи шизофренії

160423_ukr

Різного штибу соціологічні опитування – якщо вони тільки не фейкові та в міру коректні – завжди приносять сяку-таку поживу для роздумів. І так само для здивувань. При цьому як роздуми, так і здивування можуть забарвитись у найпротилежніші емоції. Бо такий вже він є, сам у собі суперечливий і бентежний vox populi. Тим більше, якщо populus – наш рідний український.

Десь коло двох тижнів тому промайнула новина, що їй я спершу зрадів. Точніше, не так їй, як її заголовкові: «Найгірше українці ставляться до Путіна». Радіти з цього приводу на третьому році путінської аґресії – справа взагалі-то дещо абсурдна. Це майже як зрадіти новині про те, що Дніпро впадає в Чорне море. Але я все одно зрадів, бо з українцями ніколи й ні в чому не можна бути певним. Отже, той соціологічний факт, що з усіх знаних їм лідерів українці найгірше ставляться таки до Путіна, я подумки відсвяткував як перемогу. Чи як її прийнято тепер писати – #перемога.
Читати далі Трохи шизофренії

Український Майдан і російсько-українська війна скорочують зону впливу Росії на мапі до історичного мінімуму

160129_rasha1

Чимало людей помилково вважають, що Російська Федерація з року в рік збільшується, «відкушуючи» собі від навколишніх держав все нові шматки, як-от Придністров’я, Абхазію, Нагірний Карабах, Південну Осетію, Крим чи донбаські квазі-республіки. Насправді ж усе відбувається з точністю до навпаки: Росія втрачає з-під свого контролю цілі великі держави, злодійкувато відхоплюючи собі бодай маленькі крихти зі столу у вигляді проблемних територій.

Імпульс замислитися над цією темою вколов мене завдяки запрошенню мистецької фундації «Ізоляція» взяти участь у дискусії про феномен кордону. Згадана «Ізоляція», сучасний експериментальний арт-простір, ще два роки тому мала донецьку прописку, але після окупації була змушена перебратися до Києва. Вперше запрошення від них я отримав у березні 2014 року, одразу після Майдану і на початку гібридної війни, тоді Любко Дереш організовував для фундації дебати – все ще в Донецьку, хоча в місті вже гуляли озброєні бойовики, а на в’їздах виросли блокпости; на жаль, тоді в мене не вийшло потрапити на той захід, і я так ніколи в Донецьку й не побував. У вересні того ж року в «Ізоляцію» потрапив мій приятель Дмитро Потєхін, але то вже була не мистецька фундація, а в’язниця, в якій бойовики утримували проукраїнських полонених.
Читати далі Український Майдан і російсько-українська війна скорочують зону впливу Росії на мапі до історичного мінімуму

Росія має сама забратися з Донбасу і Криму. Це – її порятунок

160110_khlo
Все, що послаблює агресора й знищує його міць – добре для України

Канцлер Німеччини Ангела Меркель пообіцяла вже невдовзі провести зустріч «норманської четвірки» й висловила впевненість у ефективності Мінських угод. Це парадоксальна заява. Адже, з одного боку, Мінські угоди практично провалено. Вони мали призвести до повного врегулювання ситуації до 31 грудня 2015 року. Вже на цей час окупанти мали залишити територію Донецької і Луганської областей, там треба було провести місцеві вибори й повернути Україні контроль над тією частиною її державного кордону, яка зараз контролюється росіянами. Усього цього не відбулося.
Читати далі Росія має сама забратися з Донбасу і Криму. Це – її порятунок

KOD захисту

151220_KOD_Polska

Від польських друзів – тих, що вдень і вночі не забували про нас під час Майдану і всіляко нас підтримували – дедалі частіше надходять вельми схожі на SOS прохання цього разу підтримати їх. Новий уряд Польщі при владі ще тільки лічені тижні, але підстав для, м’яко кажучи, занепокоєння він уже створив предостатньо.

Друзі просять поширювати їхню відозву всіма можливими мовами. Тож я сідаю за переклад, і в мене виходить таке: «Демократія в Польщі під загрозою. Діяння влади, її зневага до законів та демократичної традиції змушують нас заявити свій рішучий протест. Ми не хочемо Польщі тоталітарної, закритої для всіх, хто мислить інакше, ніж влада, не хочемо Польщі розчарованої та спраглої реваншу. Ми хочемо, щоб у Польщі було місце для всіх громадян, рівних перед законом, з їхніми переконаннями, опініями, етикою та естетикою. Ми не погоджуємося з узурпацією держави, з поділом громадян на кращих і гірших, з погордою до всього “інакшого”. Ми так само не приймаємо поглядів, що підважують засади демократії та права людини».
Читати далі KOD захисту

Зухвальство Обами. Принижений Путін має виконати зобов’язання щодо України

151011_syria1

Росія зобов’язалася припинити саботаж мінських домовленостей і залишити «своїх сучих синів» наодинці з Києвом

Коли Барак Обама закінчував виступ на сесії Генеральної асамблеї ООН, неможливо було повірити в те, що через два дні його знову назвуть «слабаком» і «невдахою», а Путіну повернуть почесне звання «Всіх Переграв». 28 вересня американського президента слухали всі, але далеко не всі почули. І збувається над ними пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите…

151011_obama
Втім, Стіва Джобса теж мали за одержимого дивака, а тепер убиваються в чергах за свіжим «айфоном». Живе втілення концепції soft power («м’яка сила») Барак Хусейн Обама – такий же філософ і новатор, як і творець Apple. Недарма книжка, що забезпечила йому обрання на перший термін, називалася The Audacity of Hope. Офіційна назва російського перекладу – «Дерзость надежды» («Зухвальство надії»; як виглядає, в українському перекладі книжка не виходила – ред.). Хоча ідеальна назва для неї – третє прокляте російське питання: «Ты чё такой дерзкий?»
Читати далі Зухвальство Обами. Принижений Путін має виконати зобов’язання щодо України

Евгений Киселев: «Короче, в истории не бывает худа без добра»

150916_E_Kiselev
Ах, война, что ты сделала, подлая
Представьте, что в 1939 году Гитлера удалось усмирить. Каким мир был бы сейчас?

Военные песни Булата Окуджавы, фильмы «Летят журавли» и «Белорусский вокзал», великие романы Виктора Астафьева и Василия Гроссмана, наконец, живые воспоминания отцов и матерей сформировали у людей моего возраста тот трагический пафос, с которым мы обычно говорим о Второй мировой войне.

1 сентября исполнилась очередная годовщина ее начала — 76 лет. 1 сентября исполнилось очередная – некруглая – годовщина ее начала – 76 лет, а 2 сентября весь мир отметил, напротив, очень даже круглую дату – 70 лет капитуляции Японии, который принято считать днем окончательного завершения Второй мировой войны.

Не судите меня строго, но на очередном перекрестке этих дат я осмелюсь взглянуть на место и роль той войны в истории человечества под иным, если угодно, неполиткорректным углом зрения.
Читати далі Евгений Киселев: «Короче, в истории не бывает худа без добра»

«…справжній націоналіст найкраще розуміє, що треба поважати інші націоналізми»

150916_O_Paliy
Олександр Палій: Кожна партія є змовою проти нації

У той самий час, коли ми з істориком Олександром Палієм говоримо про український націоналізм, лідери найбільшої української націоналістичної партії “Свобода” дають покази у Генпрокуратурі. Та що й казати…  Партія, яка свого часу стрімко увірвалась на політичну арену, на сьогодні – чи не головна антигероїня громадської думки. Який він – український націоналізм? Чи завершується його етап із політичною історією “Свободи”, чи все лише починається? Якщо так, то з якою партією? Ці запитання ми поставили Олександру Палію, одному з найпопулярніших українських істориків, який себе, власне, так і позиціонує – як націоналіст.

“СВОБОДА” ЗРОБИЛА ШОУ З КРИВАВИМ ПОЧАТКОМ

– Олександре, чи можемо ми, з огляду на історію з гранатою та участь у ній “Свободи”, казати, що український націоналізм і українські націоналістичні рухи виходять на якийсь новий етап?

– Треба сказати, що в нормальних країнах всі – націоналісти. От у Британії є британський уряд, а в ньому і ліберали, і консерватори, і лейбористи, всі вони – британські націоналісти. Є Уряд ЇЇ Величності, і є Опозиція ЇЇ Величності. Тому це нормально. Слово “націоналіст” у нас розуміли неправильно. Згідно з традиційними європейськими визначеннями, націоналіст – це людина, яка любить свою країну.
Читати далі «…справжній націоналіст найкраще розуміє, що треба поважати інші націоналізми»