Архів категорії: Пам’ятні дати

«Пам’ятати святі речі: хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду»

150706_Nazarii_Yaremchuk_01

Минає 20 років, як із Буковини не долинає голос Назарія Яремчука. Зараз йому було би за шістдесят, але в пам’яті мільйонів українців він назавжди залишиться гуцульським легінем, з яким мало хто міг зрівнятися вродою. Його ж голос був улюбленим і пізнаваним – бо завжди звучав щиро та проникливо: співак ставив собі за ціль згорати на сцені, щоб усього себе віддавати слухачеві.

Життя над Черемошем

Молодий Назарій Яремчук і перша в Україні біґ-біт-група Левка Дутківського «Смерічка» стали відомими на весь Союз співцями Карпат. І сам Дутківський, і легендарний Володимир Івасюк, згодом молодий Павло Дворський – наче змовилися – писали «горянські» пісні. Вінцем такої пропаганди українських Карпат у 1971 році став «культовий» фільм «Червона Рута».
150706_Nazarii_Yaremchuk_02
Назарій Яремчук походив із місцини, яку сам називав «гірськими воротами». Про це співак розповідав 1985 року музичному редактору Львівського радіо Марті Кінасевич: «Я родом із Вижниці, оспіваної в пісні «Може, мила в Косові, може, мила в Вижниці» («Треба йти до осені», – Ю.О.). Це місто, як ворота в гори: звідси гора, звідти гора – і Черемош – бистрая вода… Там не можна не співати! В мене вся родина співоча: коли я приїжджаю, із задоволенням слухаю пісні у виконанні моїх тітки, дядька, братів…»
150706_Nazarii_Yaremchuk_03
Читати далі «Пам’ятати святі речі: хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду»

Життя як спалах…

150702_Nazarii_Yaremchuk_1
Двадцять років тому пішов у Вічність легендарний співак Назарій Яремчук

Творчий політ Яремчука обірвала тяжка хвороба. 2 липня він назавжди спочив на Алеї слави нового Чернівецького цвинтаря. На похорон з’їхалися люди з усіх куточків, вислали квітами шлях від його будинку на тодішній вулиці Інтернаціональній (нині це вул. Назарія Яремчука) до цвинтаря через усі Чернівці. З Назарієм прощалася вся Україна…

Читати далі Життя як спалах…

Життя — як пісня, що не відбринить

150522_V_Ivasiuk1

Лише через 36 років після велелюдного похорону Володимира Івасюка завіса таємниці навколо його загибелі починає відкриватися. Можливо, відповіді на багато питань є в щойно розсекречених архівах КДБ

Так збіглося в історії України. 22 травня 1861 року тіло Тараса Шевченка на конях, а далі — на руках перевозили із Санкт-Петербурга до Канева. 22 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка на руках несли встеленими квітами вулицями Львова до Личаківського кладовища.

150522_V_Ivasiuk_Lviv1979_1

І та, й інша процесії стали актом непокори, протестом проти прокрустового свавілля державного апарату, який нищить усе, що не вкладається в рамки офіційної благонадійності. Бо обидва вони, і Шевченко, й Івасюк, самі того не підозрюючи, відкрили світові глибінь української душі — один у поезії, другий у музиці.
Читати далі Життя — як пісня, що не відбринить

Світло Тамги

150517_deportatsia

У 71-ші роковини депортації кримських татар уся Україна співчуватиме корінному народові Криму та доноситиме історичну правду до молоді

Свого часу Україна не прийшла до Криму — і ось тепер Крим «увірвався» до столиці: болем, реальністю, шоком. Після «несподіваної» окупації півострова російськими військами, на наших очах у стислому вигляді відбуваються події, що колись передували депортації кримських татар із Батьківщини. Так, у 1920—38 роках кримськотатарське середовище «коренізували», аби створити ілюзію піклування «російських братів» про стародавню культуру та зробити інтелектуалів лояльними до радянської влади. Хто такій ілюзії не піддався — тих розстрілювали або ж змушували емігрувати, ізолюючи від народу. Культурні цінності назвали просто «кримськими» і стали переправляти до Ермітажу та інших російських музеїв. Кримськотатарські школи спершу наповнили радянським змістом, а потім — позакривали. Про мечеті й духовну літературу змусили забути. Всі мали стати «росіянами».
Читати далі Світло Тамги