Архів категорії: Постаті

Як Джордж Оруелл повернувся на Бі-бі-сі 70 років потому

Вчора, 7 листопада 2017, в британській столиці відбулася без перебільшення видатна і знакова подія: біля штаб-квартири Бі-Бі-Сі відкрили пам’ятник Джорджу Орвеллу – письменнику і публіцисту, голос якого став найчутнішим для справді совісної і прогресивної частини людства проти всіх видів тоталітаризму.

Особлива заслуга Джорджа Орвелла полягала в тому, що він одним з перших розгледів і приклав всіх зусиль для розвінчання саме т.зв. “комуністичного”, сталінського тоталітаризму. Як відомо, тодішня “ліва інтелігенція” дуже толерувала “досягнення” першої країни “реального соціалізму” і дуже неохоче відкривала очі на те, що творилося за “залізною завісою”…

Саме тому, видається дуже знаковим те, що відкриття пам’ятника відбулося в день 100-х роковин “октябрьського” перевороту в Петрограді.

Пропонуємо репортаж про це (переклад – schozavtra): Читати далі Як Джордж Оруелл повернувся на Бі-бі-сі 70 років потому

«…Здобудеш людських прав». Іван Стешенко: чи можлива ліва та водночас українська партія?


ПРОФЕСОРИ-ЗАСНОВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ У ДЕНЬ ЇЇ ВІДКРИТТЯ, 5 ГРУДНЯ 1917 РОКУ. ЗОКРЕМА, О. МУРАШКО (СИДИТЬ ДРУГИЙ ЛІВОРУЧ), Ф. КРИЧЕВСЬКИЙ (ТРЕТІЙ ЛІВОРУЧ), ЗА НИМИ СИДЯТЬ М. ГРУШЕВСЬКИЙ ТА І. СТЕШЕНКО (СЕКРЕТАР ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Українські ліві. Соціал-демократи та соціалісти. Як організована політична сила вони з’явилися в останній чверті ХІХ століття. Без них неможливо уявити найвищі злети визвольної боротьби в Україні у перші десятиліття ХХ століття, українську культуру, освіту, науку, громадське життя. І в наступні роки українські ліві — помітна сила. Але з ними відбуваються якісь дивовижні трансформації.

Одна частина цих лівих від самого початку ХХ століття все більше й більше звертала у бік Москви, врешті-решт повністю орієнтуючись на неї, а не на європейські ліві ідеї, інші безкомпромісно залишалися на українських і справді лівих позиціях. Але цих других ставало все менше — при тому, що вони дотримувалися бездоганно європейського курсу, будуючи свою ідеологію на засадах не так марксизму, як етичного й демократичного соціалізму. Зрештою, справді українські ліві, за винятком кількох інтелігентських гуртків, просто зникли. Ким же є сьогодні ті, для яких їхня позірна лівизна — лише засіб впливу на електорат, і якими мають бути за своєю суспільною роллю справді українські ліві?
Читати далі «…Здобудеш людських прав». Іван Стешенко: чи можлива ліва та водночас українська партія?

СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ


19 квітня, сто років тому, в Києві розпочав роботу Всеукраїнський національний конгрес – перший представницький форум українського руху. Конгрес став однією з переломних подій Української революції, оскільки підтримав гасла національно-територіальної автономії України та легітимізував Центральну Раду як всеукраїнський парламент.

У центрі інформаційної кампанії Українського інституту національної пам’яті– 11 видатних постатей Української революції 1917-21 років, які творили українську державність сто років тому: Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Софія Русова, Євген Коновалець, Микола Міхновський, Симон Петлюра та інші.

Ідея Українського національного з’їзду, як його в той час називали, вдало вписалася в тодішні політичні реалії: стрімке розгортання українського визвольного руху та необхідність заміни культурно-просвітницьких гасел гаслами державної автономії.
Читати далі СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ

Аркаси: грецька династія українських патріотів


МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ АРКАС (1853 — 1909), ВИЗНАЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК, КОМПОЗИТОР, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ. ВІН, ЯК І ВСЯ РОДИНА АРКАСІВ, ЗРОБИВ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ВНЕСОК У СПРАВУ НАШОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Українську історію завжди творили не лише етнічні українці, а й ті, хто щиро перейнявся духом цієї землі, хто залучився в культурницьку, а нерідко — і в державницьку працю. Чимало достойників за покликом духу, а не крові стали значно більшими, сказати б, патріотами-практиками, ніж ті вусаті щирі українці, які гаряче клялися в любові до «неньки» і водночас, за словами поета Володимира Самійленка, «пролежали цілий свій вік на печі».
До цих достойників належить і рід Аркасів.
Читати далі Аркаси: грецька династія українських патріотів

Людина, котра шукала істину і жила за нею

РЕПРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОГО ФІЛОСОФА ВАСИЛЯ ЛІСОВОГО — НЕ ДОСИТЬ ВІДОМИЙ, ПРОТЕ ДОСТАТНЬО КРАСНОМОВНИЙ ФАКТ НАШОЇ НЕДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ. ЦЕ ФОТО ЗРОБЛЕНО У РАДЯНСЬКІЙ В’ЯЗНИЦІ

Василь ЛІСОВИЙ: «Прошу мене теж заарештувати і судити»

Він ніколи не претендував на перші ролі, він не був завсідником телешоу та популярним об’єктом скандальних газетних інтерв’ю на політичні теми. Хоча сказати міг значно більше, ніж багато які записні оракули сьогодення. Вільне володіння англійською мовою, прочитані й осмислені стоси книг, нестандартний погляд на основоположні засади буття і небажання грати кимсь виписану роль (чого варта лише тема його кандидатської дисертації — «Логіко-філософське дослідження побутової мови»; то був 1971 рік, доба торжества діамату й істмату), вміння розставляти крапки над «і» та водночас не нав’язувати свою думку іншому — це вирізняло його з-поміж «реєстрових балакунів», завжди готових говорити про все й ні про що.
Читати далі Людина, котра шукала істину і жила за нею

Валерій Марченко. Скарали на смерть за протидію русифікації

161124_v_marchenko1

Він відкрито виступав проти русифікації, писав про Голодомор і висміював соціалістичний реалізм у літературі. Киянин-журналіст, схожий на французького актора Бельмондо, перекладач-філософ, учасник Української Гельсінської групи – це все про Валерія Марченка. Його з хворими нирками, за «нахабність», як сказав один зі слідчих, ув’язнили у табір суворого режиму на Уралі. Фактично прирікши на смерть.

Свій 26-й день народження київський журналіст і перекладач Валерій Марченко відзначив у камері під час слідства. Це був вересень 1973-го. Заарештували його ще влітку, а засудили в грудні на 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2 років заслання. Чому? Не бачив сенсу в радянській літературі 70-х, де прославлялась «комуністична ортодоксія», не праця вільної людини, як-от описував Робінзона Крузо Даніель Дефо, а «рабський труд уярмленого бидла на зграю політиканів, які погрузли в пияцтві і розпусті».
Читати далі Валерій Марченко. Скарали на смерть за протидію русифікації

Караванський. Фанат української мови з Одеси, якого 31 рік тримали за ґратами

161120_s_karavanskyi1

Він відмовився доносити – його посадили. За ґратами він записав розповіді свідків розстрілу польських офіцерів у Катині й почав створювати Словник рим української мови. Своє довголіття пояснює тим, що від тривалих голодувань, коли «вже лишалися шкіра і кістки, у нього наростало нове тіло». Святослав Караванський є найстаршим серед правозахисників Гельсінської групи і мовознавців, які обрали об’єктом дослідження українську мову. Він пише блоги, у яких застерігає світ.

Мовознавець Святослав Караванський зростав у російськомовній Одесі. Однак, слухаючи своїх батьків, Караванський рано зрозумів, що рідною їхньою мовою була українська. У хвилини нервового напруження батьки вживали українські вислови, за що сусіди часом називали їх «петлюрівцями».

«Очевидно, попервах батьки воліли спілкуватись українською. І згодом, уже у 20-ті роки, батько не раз говорив до мами по-українськи, та й у розмовах з іншими закидав українські слова. І все ж моєю рідною мовою треба вважати російську – з поправкою на «гекання» та ряд українізмів. Змалку я чув українські приказки, пісні, жарти – переважно від матері. А ще – в таких «російських» родинах, як-от наша, були незмінно присутні українські книжки, зокрема «Кобзар» Шевченка», – розповів Караванський в інтерв’ю поетесі Люцині Хворост.
Читати далі Караванський. Фанат української мови з Одеси, якого 31 рік тримали за ґратами

Генерал Григоренко, який розповів Рейгану про «імперію зла»

161116_p_hryhorenko1
Генерал-майор Червоної армії, який командував дивізією на фронтах Другої світової війни, належить до тієї когорти людей, хто рухав історію, для кого Людина була у центрі Всесвіту. А це за радянської дійсності могло вартувати не лише посад і привілеїв, а й і свободи, і життя.

Петро Григоренко народився на півдні України у селі Борисівка Запорізької області, навчався у Харкові і Москві, закінчив Військово-технічну академію та Академію генерального штабу СРСР.

Григоренко пройшов шлях від командира дивізії, генерала Червоної армії, викладача Військової академії імені Фрунзе й засновника кафедри військової кібернетики – до в’язня радянської каральної психіатрії, якого примусово вигнали з СРСР.
Читати далі Генерал Григоренко, який розповів Рейгану про «імперію зла»

Бандера та Пiлсудський: подвійний портрет в інтер’єрі сьогодення

160714_Bandera-Pilsudski

Дивна річ: у Польщі, де наразі вся повнота влади належить націоналістичній (якщо точніше, то поміркованій консервативно-націоналістичній) партії «Право і справедливість» (ПіС), розгорнулася масштабна кампанія проти українських націоналістів, а передусім — проти ОУН й особисто Степана Бандери, якого нещадно таврують як «терориста». Дійшло до намірів оголосити Волинську трагедію «геноцидом, учиненим проти поляків українськими націоналістами» й конкретно УПА.

Винесімо за дужки проблему «геноциду на Волині» — зазначимо тільки, що Рафаель Лемкін, автор і самого терміну, і відповідної теоретичної концепції, і міжнародних правових норм щодо геноциду, ніде й ніколи не називав криваві події на Волині геноцидом. Натомість «класичним випадком геноциду» він вважав Голодомор і пов’язані з ним винищення інтелігенції, знищення УАПЦ та руйнацію здобутків українізації. Лемкін визначав геноцид наступним чином: «Взагалі кажучи, геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп, з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп».

Читати далі Бандера та Пiлсудський: подвійний портрет в інтер’єрі сьогодення

Євген Коновалець і наша доба

Сьогодні Україна відзначає 125 річницю з дня народження Євгена Коновальця – одного з найвизначніших борців за незалежність України.

Пропонована стаття побачила світ 5 років тому, але українські реалії за цей час змінилися мало:

Євген Коновалець і наша доба

Минає 120 років від дня народження Євгена Коновальця, котрий відійшов маючи лише 47 років. Історія вчить, що легше вмирати, легше приносити себе в жертву, легше закликати до жертви й посвяти, ніж будувати державне життя народу.

160614_E_Konovalets1
Лідер ОУН із сином Юрком. Фото з архіву Святослава Липовецького

Наскільки б критично ми не розглядали події, пов’язані з ОУН, що відбувалися після 1940 р., постать Євгена Коновальця, поруч з Симоном Петлюрою, увійшла в нашу історію, дійсність, боротьбу, прямо у кров нашої політичної думки й революційної дії, як неповторна.
Читати далі Євген Коновалець і наша доба