Архів категорії: Постаті

Мурашко. II. На каруселі, додому

Завершуємо розповідь про художника Олександра Мурашка в рамках мультимедійного циклового проекту “КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ”

Після мистецького тріумфу в Мюнхені багато що Олександр Мурашко міг собі дозволити. У 1909 р. Київське художнє училище, підпорядковане Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, запросило митця очолити одну з майстерень живопису. На жаль, у тому навчальному закладі й досі плекали казенні програми давно померлого класицизму, і навіть така енергійна особистість, як Олександр Олександрович, не розтермосила училище від мертвого сну. Наприкінці третього року викладання знаний маляр залишив солодку посаду, як суцільно вільний художник. Читати далі Мурашко. II. На каруселі, додому

«Бандура прислужилася українській нації більше, ніж шабля», — були переконані учні Гната Хоткевича

80 років тому, 8 жовтня 1938-го, за вироком “особой тройки” НКВД розстріляли Гната Хоткевича

Ловко грає, аби ще й очі вийняти, то був би знатний кобзар“, — казали сліпі співці, почувши гру на бандурі молодого Гната Хоткевича.

Він народився у Харкові, в родині кухаря та наймички. Родина купця Михайлова, у якого служили батьки, щоліта виїздила в село Деркачі під Харковом. Брали й Гната. Там сліпий “дядько Павло із Деркачів” став його першим учителем гри на бандурі. Хоткевич-молодший блискуче закінчує реальне училище і вступає до Харківського технологічного інституту. Його дипломний проект був, як він сам казав, “непоганий: 4-циліндровий паротяг власної системи; не знаю, як поставити його на рельси — чи пішов би, але на папері виглядав імпозантно”. За участь у студентських виступах 1899-го його на рік відраховують з інституту. Тоді він “бандуру під руку й — у Київ, до Лисенка“. Читати далі «Бандура прислужилася українській нації більше, ніж шабля», — були переконані учні Гната Хоткевича

Мурашко. I. На кониках, по вічності

Картина “Карусель”, 1906 р.

Укрінформ продовжує серію публікацій мультимедійного циклового проекту “КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ”

Часом ми, наче ото малі діти, бавимося на кониках, а карусель гасає нами по Вічності. Не звертаючи уваги на безсмертя, ми ошатно вбираємося, чепуримося та веселою ватагою рушаємо на атракціони, вважаючи, що то – дозвільні пустощі, а у нас в житті ще буде час на великі справи… Він був іншим, бо ніколи не гаяв час, наче знав іншої каруселі нема і будь якої миті вона може спинитися. Читати далі Мурашко. I. На кониках, по вічності

День відкритих дверей у музеї Кошиця

Олександр Кошиць після виступу у Мексиці

Олександр Кошиць – видатний культурний дипломат та головний світовий промоутер «Щедрика»

В київському музеї Олександра Кошиця відбувся День відкритих дверей. Олександр Кошиць – персона надзвичайно вагома для світової культури та історії української культури і політики. Це видатний композитор, хоровий диригент, а також державний діяч. Сто років тому він очолював музичний відділ Міністерства освіти УНР, яке потім переформатувалося в Головне Управління мистецтв (аналог нинішнього Міністерства культури). Олександр Кошиць став засновником і головним диригентом Української республіканської капели, яка з тріумфом гастролювала впродовж п’яти з половиною років в 17 країнах світу (десятьох країнах Європи і сімох Північної і Південної Америк). Читати далі День відкритих дверей у музеї Кошиця

Дмитро ДОРОШЕНКО: СВЯТО ВІДКРИТТЯ ПАМ’ЯТНИКА І. КОТЛЯРЕВСЬКОМУ В ПОЛТАВІ ВЛІТКУ 1903 РОКУ

115 років тому, 12 вересня 1903 року (за н.ст.), в Полтаві відкрили перший пам’ятник Іванові Котляревському

У кінці літа 1903 року сталася подія, певною мірою переломна для українського руху в Росії: це було урочисте відкриття у Полтаві пам’ятника батькові нової української літератури Івану Котляревському. Ця подія несподівано для усіх обернулася на величаву національну маніфестацію, зробилася справжнім „святом української інтелігенції”, як влучно назвав його Сергій Єфремов, подаючи звіт зі свята на сторінках „Киевской старини”, одинокого в тих часах українського органу в Росії. Читати далі Дмитро ДОРОШЕНКО: СВЯТО ВІДКРИТТЯ ПАМ’ЯТНИКА І. КОТЛЯРЕВСЬКОМУ В ПОЛТАВІ ВЛІТКУ 1903 РОКУ

“Щоб світ знав”: люди, які не мовчали про Голодомор

Кар’єра, свобода або навіть життя – їх було небагато, втім вони заплатили високу ціну за свої вчинки.

Інформацію про Голодомор на території України у 1930-х роках радянська влада намагалася приховати будь-якими методами.

Але, попри заборони і загрозу смерті, дехто все одно не міг змовчати.

Український інститут національної пам’яті підготував для “Меморіалу жертв Голодомору” у Києві експозицію “Люди Правди” – про тих, хто зберігав і поширював свідчення про Голодомор. Читати далі “Щоб світ знав”: люди, які не мовчали про Голодомор

Григорій Квітка-Основ’яненко. Корифей українського слова

175 років тому, 20 серпня 1843 року, завершився земний шлях основоположника новітньої української літератури Григорія Квітки-Основ’яненка

Григорій Федорович Квітка увійшов в історію української літератури як зачинатель і перший класик художньої прози. Був представником дворянського роду козачого старшинського походження. Герб Квітки з’являється в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один із Квіток був Гадяцьким полковником, а потім переселяються в Слобідську Україну, де Квітки обіймали посади полковників різних слобідських полків і були пов’язані із заснуванням міста Харкова. Поряд із Донцями-Захаржевськими, Куликовськими, Шидловськими Квітки увійшли у дворянську еліту місцевого значення. Читати далі Григорій Квітка-Основ’яненко. Корифей українського слова

Пірат чи не пірат?

Пригадуєте?

«Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибутку,
Чуже віддав в печать;
Без сорома, без Бога бувши,
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.»

Так ми дивимося на пірата-«мацапуру», описаного Іваном Котляревським, як на псевдонім Максима Парпури, замість пошани до історичної особи. Читати далі Пірат чи не пірат?

Квітослава. Кейсі. Квітка

Америка могла оплатити її спів, а Україна – збагнути й відчути серцем. Володарка унікального голосу, українка Квітка Цісик була золотою знахідкою для американської рекламної індустрії. Водночас вона випустила перші платівки з українськими піснями, записані на високому професійному рівні. Феноменальним є не лише голос співачки, а й манера виконання, в якій відчувається збережений і переданий її родом культурний код. Цього квітня Квітка святкувала би своє 65-річчя, якби двадцять років тому 29 березня недуга, що переслідувала більшість жінок в її родині, не забрала молоду й талановиту співачку у малого сина, люблячого чоловіка й мільйонів шанувальників.

Тепер вона світить нам небесною зорею. Це була би метафора, якби продюсер Алекс Гутмахер не втілив її в дійсність – найбільший популяризатор творчості Квітки Цісик купив зірку в сузір’ї Овна і назвав її на честь співачки. Читати далі Квітослава. Кейсі. Квітка

Як Джордж Оруелл повернувся на Бі-бі-сі 70 років потому

Вчора, 7 листопада 2017, в британській столиці відбулася без перебільшення видатна і знакова подія: біля штаб-квартири Бі-Бі-Сі відкрили пам’ятник Джорджу Орвеллу – письменнику і публіцисту, голос якого став найчутнішим для справді совісної і прогресивної частини людства проти всіх видів тоталітаризму.

Особлива заслуга Джорджа Орвелла полягала в тому, що він одним з перших розгледів і приклав всіх зусиль для розвінчання саме т.зв. “комуністичного”, сталінського тоталітаризму. Як відомо, тодішня “ліва інтелігенція” дуже толерувала “досягнення” першої країни “реального соціалізму” і дуже неохоче відкривала очі на те, що творилося за “залізною завісою”…

Саме тому, видається дуже знаковим те, що відкриття пам’ятника відбулося в день 100-х роковин “октябрьського” перевороту в Петрограді.

Пропонуємо репортаж про це (переклад – schozavtra): Читати далі Як Джордж Оруелл повернувся на Бі-бі-сі 70 років потому