Архів категорії: Постаті

Український Пікассо – Олександр Богомазов

200px-Bogomazov_Avtoportret_1911

Наше сьогодення позначене докорінною переоцінкою цінностей у різних сферах життя: заново, об’єктивніше прочитуються події національної історії, справжня художність, а не заангажованість та конформізм, визначають істинний характер творчості, відроджуються із забуття і повертають у лоно рідної культури славні імена, які свого часу визначали мистецьку атмосферу не лише України, але й Європи та США. О. Архипенко, К. Малевич, М. Бойчук, І. Падалка, Д. Бурлюк, А. Петрицький, В. Єрмилов, О. Екстер, О. Грищенко, К. Редько, В. Пальмов, Я. Музика – ці видатні постаті української образотворчості, поряд із багатьма талановитими літераторами, поетами, драматургами, режисерами, в різні роки були дискредитовані, зганьблені І незаслужено забуті.

До цієї плеяди діячів української культури відносимо також Олександра Богомазова (1880-1930). Більшість знає це прізвище із “Словника художників України” (Київ, 1973) та з “історії українського мистецтва” (Київ, 1967, 1970). Подекуди воно згадується в окремих публікаціях – вельми значним був масштаб творчої індивідуальності митця. Однак постать Богомазова завжди подавалася другим планом, в антуражі імен художників, що визначали магістральну лінію розвитку соцреалізму.
Читати далі Український Пікассо – Олександр Богомазов

Ольґерд-Іполіт Бочковський: «Нація — це воля бути нацією»

150313_O-I_Bochkovskyi
Українець, бо європеєць

Життєвий і творчий шлях Ольгерда Бочковського

Західні науковці не раз «позичали» в українських колег ідеї для розбудови своїх теорій: фізик Вільгельм Конрад Рентген — в Івана Пулюя, економіст Джон Мейнард Кейнс — у Михайла Туган-Барановського, а антрополог Ентоні Сміт, філософ Ернст Ґеллнер, історик Мирослав Грох і політолог Бенедикт Андерсон — в Ольгерда-Іполіта Бочковського.

У ЦЕНТРІ УКРАЇНИ

Ольґерд-Іполіт Бочковський (01.03.1885—09.11.1939) народився на залізничній станції Долинській (сьогодні — у складі міста Долинська на півдні Кіровоградської області). Його батько, службовець Харківсько-Миколаївської залізниці Аполлон Бочковський мав польське коріння, а мати Анна походила з литовського роду Раєцьких. Батьки охрестили Ольґерда-Іполіта і його молодшого брата Тадеуша у костьолі та виховали у польській культурі, і Тадеуш у зрілому віці навіть став ксьондзом.

За кілька років Аполлона Бочковського перевели по службі спочатку до Катеринослава (нині Дніпропетровськ), а потім до Єлисаветграда (нині Кіровоград). Брати Бочковські навчалися в Єлисаветградському земському реальному училищі, учнями якого в різний час були Микола Садовський (Микола Тобілевич) і його брат Панас Саксаганський (Панас Тобілевич), Кароль Шимановський, Євген Чикаленко, Густав Нейгауз, Гнат Юра, Юрій Яновський та Євген Маланюк. В училищі Ольґерд-Іполіт виявив особливі здібності до французької та німецької мов, натомість дорослим він вільно володів загалом двома десятками мов, у тому числі грузинською, есперанто, каталанською, кельтською, польською та чеською.
Читати далі Ольґерд-Іполіт Бочковський: «Нація — це воля бути нацією»

Іван Михайлович Скоропадський – український меценат, громадський та культурно-освітній діяч

150210_I_Skoropadskyi
11 лютого виповнюється 210 років від дня народження Івана Михайловича Скоропадського (1805–1887), українського мецената, громадського та культурно-освітнього діяча

Іван Скоропадський народився 30 січня (11 лютого за новим стилем) 1805 року в селі Дунаєць Глухівського повіту Чернігівської губернії у родині секунд-майора Михайла Скоропадського та Пульхерії Маркевич.

Іван Михайлович отримав досить ґрунтовну домашню освіту, знав кілька європейських мов, добре володів українською. У молоді роки взірцем для Скоропадського став його двоюрідний брат Микола Маркевич, згодом відомий український історик, письменник, “найінтелігентніший українець ХХ століття”. У двадцятирічному віці Іван вступив на військову службу юнкером Сіверського кінно-єгерського полку. Через два роки його перевели до Нарвського гусарського полку. Але військова кар’єра не влаштовувала Скоропадського – 3 грудня 1832 року він залишив військо і вступив на цивільну службу чиновником у канцелярію Конотопського предводителя дворянства. 4 грудня 1838 року він був звільнений звідти у чині губернського секретаря. Два терміни (1844-1850 рр.) обирався предводителем дворянства Прилуцького повіту. В 1830 році Скоропадський одружився з Єлизаветою Петрівною Тарновською; мав з нею трьох дітей – сина Петра та дочок Єлизавету і Наталію. У спадок від батьків Іван Михайлович отримав великий наділ землі з хутірцем на берегах степової річечки Тростянець, притоку Лисогору.
Читати далі Іван Михайлович Скоропадський – український меценат, громадський та культурно-освітній діяч

«…і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: «Моя лампа! Моя лампа!…»

150202_I_Puliuy_1
«…Нема більшого гонору для інтеліґентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю.»
Іван Пулюй

2 лютого 2015 року виповнюється 170 років від дня народження знаменитого фізика і електротехніка, винахідника X-променiв, перекладача Біблії та Псалтиря, відомого громадсько-політичного діяча, вченого і патріота України – Івана Пулюя.

***
Окрім відкриттів у науці, найважливіше з яких — Х-промені, що їх знаємо як рентгенівські, уродженець Тернопільщини Іван Пулюй був одним із головним проектантів електростанцій у Європі, ініціював запровадження трамвая у Празі, удосконалив лампи розжарювання Едісона, завдяки яким вони стали служити набагато довше, був радником при імператорському дворі у Відні.
Читати далі «…і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: «Моя лампа! Моя лампа!…»

Козацька Матір (до 110-річчя від дня народження Оксани Яківни Мешко)

150130_O_Meshko

Минає 110 років від народження Оксани Яківни Мешко – українки, родина якої пройшла горнило нищення українського народу в ХХ столітті. Від самозахисту, від оборони сина вона перейшла до правозахисної діяльности в Українській Гельсінкській Групі, брала на себе вищу відповідальність за долю нації. У поважному віці вдруге пережила всі труднощі ув’язнення і заслання, але й удостоїлася в Бога радості відродження України.

Народилася Оксана Мешко 30 січня 1905 року в селі Старі Санжари на Полтавщині в багатодітній родині малоземельних селян із козаків, які ніколи не були кріпаками, а тому зберегли козацький дух.

Сорокарічний батько Оксани без будь-якої особистої вини перед більшовицькою владою в 1920 році разом з іншими заложниками був розстріляний за невиконання волостю продподатку. Хата конфіскована. Убитий 17-річний брат Євген, активіст «Просвіти». Сестра Віра і брат Іван розбрелися по світу.
Читати далі Козацька Матір (до 110-річчя від дня народження Оксани Яківни Мешко)

«Як умру, то і псевдонім розкриють, і біографію напишуть» – Панас Мирний

150128_P_Myrnyi

Минуло 95 років з дня смерті українського письменника, борця за справедливість Панаса Яковича Рудченка. Для нас він відомий як Панас Мирний, автор роману “Хіба ревуть волі, як ясла повні?”. Для друзів дитинства він був Ахванасієм, так його нарекли за церковним календарем. Для товаришів по службі – Панасом Рудченком.

На походження його відомого прізвища, можливо, вплинуло місто, де народився письменник, – Миргород. У його метриці було написано відразу два прізвища: Мирний і в дужках Рудченко, але практично до самої смерті, крім близьких йому людей, ніхто не знав про те, що Рудченко і Мирний – це одна людина.

Немила професія.

Ще з юних років Панас дивував домашніх своїм не дитячим спокоєм і замкнутістю. Його сестра Олександра писала: “Пам’ятається мені його 6 років. Він завжди любив усамітнення, вічно сам грав … Один раз був у нас страшний переполох: чи не стало нашого Афанасика. Скрізь шукали … Як пішли в сад – і чують: співає десь у бур’янах. Виявилося, що він якось впав у канаву і там розгулює і співає. Афанасій був дуже мирний, сварок не зносив: враз тікає “.
Читати далі «Як умру, то і псевдонім розкриють, і біографію напишуть» – Панас Мирний

Джордж Оруэлл. Уэллс, Гитлер и Всемирное государство

150121_george-orwell-bbc-1942

65 років тому, 21 січня 1950 року, відійшов у Вічність англійський письменник і публіцист Джордж Орвелл (1903-1950) – один з небагатьох інтелектуалів ХХ століття, який вчасно розгледів «принади» тоталітаризмів всіх кольорових відтінків.

Більше того – його передбачення майбутнього вже багато раз підтвердилися і знаходять підтвердження в наші дні…

На жаль… Але це не його вина.

***

Джордж Оруэлл. Уэллс, Гитлер и Всемирное государство

«В марте или апреле, утверждают любители пророчеств, по Англии будет нанесен сокрушительный удар… Трудно сказать, каким способом Гитлер намерен его нанести. Его ослабленные и распыленные военные части в настоящее время, по-видимому, не намного превосходят силы итальянцев, перед тем как их проверили делом в Греции и в Африке».

«Воздушное могущество немцев почти иссякло. Их авиация не отвечает современному уровню, а лучшие летчики либо погибли, либо вымотались и утратили боевой дух».

«В 1914 году за Гогенцоллернами была лучшая армия в мире. А за этим крикливым берлинским пигмеем нет ничего, с нею сопоставимого… И все равно наши военные «эксперты» твердят об ожидаемом наступлении, хотя это только фантом. Им грезится, будто немецкие войска великолепно оснащены и безупречно выучены. То нам говорят, что будет осуществлен решающий «удар» через Испанию и Северную Африку, то рассуждают о броске через Балканы, о наступлении от Дуная к Анкаре и дальше — на Персию, на Индию, — то об «уничтожении» России, то о «лавине», которая обрушится на Италию через перевал Бреннер. Проходит неделя за неделей, а фантом все остается фантомом, и ни одно из этих предсказаний не сбывается — по очень простой причине. А причина та, что ничего этого немцы осуществить не могут. Их пушки, их снаряжение слишком несовершенны, да и то, что у них было, большей частью бессмысленно потеряно из-за глупых попыток Гитлера вторгнуться на Британские острова. А вся их примитивная выучка наспех идет прахом, едва появилось понимание, что блицкриг провалился и что война — дело долгое».

Приведенные цитаты заимствованы не из кавалерийского журнала, а из серии газетных статей Герберта Уэллса, написанных в начале этого года, а теперь изданных книгой под заглавием «Путеводитель по новому миру». С тех пор как они были напечатаны, немецкая армия оккупировала Балканы и снова заняла Киренаику, она может, как только сочтет это целесообразным, двинуться и через Турцию, и через Испанию, она вторглась в Россию. Чем закончится эта последняя ее кампания, сказать не берусь, но все-таки замечу, что германский Генеральный штаб, чьи расчеты следует принимать всерьез, не начал бы операцию без твердой уверенности, что ее можно успешно завершить месяца за три. Вот так обстоит дело с немецкой армией, которой всего лишь пугают, не сообразив, как плохо она оснащена, как ослабела боевым духом и пр.
Читати далі Джордж Оруэлл. Уэллс, Гитлер и Всемирное государство

Василь Симоненко. Журналіст і поет. Громадянин

150108_V_Symonenko

Якщо березень асоціюється у свідомості українців із ім’ям Тараса Шевченка, то січень проходить в Україні під знаком іншого великого українця, громадянина й поета — Василя Симоненка. 8 січня цього року йому виповнилося б 80 років

Під цензурою ЦК

Василя Симоненка важко уявити старим. Він не встиг ані зістаритися, ані навіть «подорослішати» до першої сивини. Передрікаючи собі смерть у 30 років, Симоненко пішов із життя в 28…

Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять – смерті в очі подивлюсь.

І хоча за життя поета встигло вийти всього дві книги – збірка поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963), його сучасники вже тоді усвідомлювали – Україна втратила Поета.

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївка Лубенського району на Полтавщині. Виховувала його мати й дідусь – батько, залишивши дружину з маленьким сином, пішов із сім’ї. У 1952 році Василь, закінчивши з золотою медаллю середню школу в селі Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Це був легендарний курс журфаку, на якому вчилися разом майбутні поети Борис Олійник, Тамара Коломієць та Микола Сом, прозаїки Віталій Близнець, Борис Рогоза, гумористи Юрій Ячейкін, Іван Дубенко, перекладач Анатоль Перепадя, письменник та науковець, директор інституту журналістики Анатолій Москаленко
Читати далі Василь Симоненко. Журналіст і поет. Громадянин

Закарбований у Вічності

http://photo.unian.net
9 січня виповнюється 40 днів, як відійшов у засвіти Євген Сверстюк — гуманіст, мислитель, духовний лідер українства

Перед очима — фото, що демонструвалися під час прощання з Євгеном Сверстюком у Будинку вчителя 4 грудня. Ось Євген Олександрович з величезним букетом польових квітів… Серед лугу над річкою… Усміхнений — у колі друзів…

Тоді відкрилося, яка тендітна і ніжна душа в цього крицевого велета думки і вчинку. Боляче їй було від кожного брутального дотику, — що вже казати про карцер, позбавлення права писати, постійні звільнення з роботи, наклепи, стеження й підслуховування, доноси. А після виходу у «велику зону» — шанобливе непомічання, а в 2005-му (!) — на очах у всіх побиття і розгром редакції часопису «Наша віра», без жодного подальшого розслідування

А тим часом нікому так і не вдалося втрутитися і змінити структуру його життя, його особисті принципи і правила його гри. Він відійшов чесним і вільним, «не впійманим» світом. І довів нам: це можливо. Якою ж силою зміг це зробити?
Читати далі Закарбований у Вічності

Олесь Степаненко. Свічечка з Дергачів на Харківщині

1231_Oles_Stepanenko

Олесь Степаненко. Свічечка з Дергачів на Харківщині

Невтомна “просвітянка” із Запоріжжя Ганна Черкаська нагадала нам про сумні роковини. 10 років тому, у буремний час “Помаранчевої революції”, трагічно обірвалося життя молодого хлопчини Олеся Степаненка.

Олесь Степаненко не був схожим на більшість своїх ровесників, і вже тим більше – на абсолютну більшість своїх ровесників з Харкова…

https://www.facebook.com/
Ганна Черкаська
28 грудня 2014

29 грудня 2004 р., за нез’ясованих обставин, під колесами швидкого поїзда трагічно загинув 20-річний поет Олесь Степаненко. Він народився 9 листопада 1984 р. на Харківщині. Жив, навчався, писав свої вірші у містечку Дергачі, недалеко від Харкова. Після закінчення школи Олесь Степаненко вивчав журналістику у Харківському національному університеті. Гроші на навчання заробляв на цегельному заводі. У лютому 2002 р. невідомі злочинці завдали Олесю тяжкої черепно-мозкової травми. Він майже три роки хворів і в лікарні написав свій «Останній вірш», дійсно останній. Читати далі Олесь Степаненко. Свічечка з Дергачів на Харківщині