Архів категорії: Слушні думки

Відзначення 75-річчя УПА. Післямова

Не знаю, чи звернули ви увагу на те, що святкування 75-річчя Української Повстанської Армії відбулося вельми нестандартно. З одного боку, державні інституції зробили вигляд, наче цього ювілею немає і не проводили пишних урочистих заходів. З другого боку, Президент Порошенко виступив зі зверненням до українського народу з нагоди річниці створення УПА. Але не було військових парадів і маршів, які мали б з цієї нагоди слушний характер. Водночас у Києві й інших містах відбулися марші Слави Героїв, приурочені до 75-річчя УПА. І так далі, і таке інше…

Переконаний, багатьох така відверто двоїста картина свята розчарувала, а то й обурила. Мовляв, влада мусила провести святкування 75-річчя УПА на найвищому рівні, влаштувавши грандіозні урочистості! Проте… Читати далі Відзначення 75-річчя УПА. Післямова

Про мови та порожнечу

Еmpty language”, або “порожня мова”. Так західні та американські лінгвісти назвали мову, що утворилась всередині країни, яка виникла на теренах колишньої Російської імперії та назвала себе “Радянським Союзом”. В лінгвістичній совєтології, напрямі лінгвістики, що з’явився в кінці 40-х років минулого століття, вона отримала багато назв: “тоталітарна”, “комуністична”, “радянська”, “дерев’яна”, або “новомова”, як у Орвела. Незалежно від назви, її суть незмінна – це мова тоталітарного режиму, який камуфлював свою людожерську суть, створивши для цього окрему лінгвістичну систему.


Мова – це політичний канал, політичний продукт та політична сила. В тоталітарних режимах мова – це політичне знаряддя. Вона виконує функцію політичного контролю, спотворює та пригнічує здатність людини міркувати над політикою, аналізувати ситуацію, в якій вона опинилась, та уявити, що можна діяти по-іншому. Вона руйнує не тільки здатність людини бути вільною, а й знищує бажання політичної свободи. Тоталітарна мова визначає лінгвістичний механізм увіковічення тоталітарної влади. Це лінгвістичне шахрайство – мова брехні, маніпуляцій, абсурду та імітації. Мова порожнечі. Вона начебто існує і звучить, але нічого не здатна сказати чи пояснити.
Читати далі Про мови та порожнечу

Референдуму за незалежність України – 25! Або чому День Незалежності України слід відзначати 1 грудня

25 років тому українці на референдумі проголосували за незалежність

1 грудня 1991 року в Україні відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт проголошення незалежності України, ухвалений 24 серпня 1991 року Верховною Радою України, за який тоді проголосували 346 народних депутатів.
Читати далі Референдуму за незалежність України – 25! Або чому День Незалежності України слід відзначати 1 грудня

#FreeSushchenko: Вчимося бути господарями на своєму інформполі

161011_infowar1

В умовах війни читати потрібно уважніше, сперечатися більш вдумливо, розмовляти акуратніше

Йде п’ятий день ув’язнення нашого колеги Романа Сущенка. Події починають розвиватися за звичним сценарієм. Але звичним лише для тих, хто постійно стежить за справами українських політв’язнів. Для решти ж кожна історія здається новою. І кожного разу все розпочинається заново. При цьому, на жаль, в інформаційному полі Україні не вперше багато хто ведеться на кремлівські вкидання і дотримується російського порядку денного.

ОБГОВОРЕННЯ ОСОБОВОЇ СПРАВИ АДВОКАТА ФЕЙГІНА

Отже… Під час недопуску Росією до Романа Сущенка консула та адвоката за згодою дивним чином виявляється, що головний порядок денний у нас – не загальна вимога цього допуску, а… обговорення особової справи цього адвоката.
Читати далі #FreeSushchenko: Вчимося бути господарями на своєму інформполі

«…відсутність України – це падіння Візантії, це 1939 рік, це Друга світова війна»

160717_pol-ukr1
Директор Фонду Європейської Культури і Мистецтва ARS LONGA Ян Павліцький

Ян Павліцький: відсутність України – це падіння Візантії, це 1939 рік, це Друга світова війна

Польського архітектора Яна Павліцького з Кракова українці знають як керівника проекту реставрації срібних Царських врат головного іконостасу Софійського собору в Києві. Але, пан Павліцький ще й поет, сценограф, організатор різноманітних культурних заходів, зокрема спектаклю «Записки з Майдану».
Читати далі «…відсутність України – це падіння Візантії, це 1939 рік, це Друга світова війна»

Декілька думок про НАТО

160707_Ukr-NATO

Завтра у Варшаві розпочнеться саміт НАТО.

Саме через це, а не тому, що «ось бачите, поляки нас не люблять!», Польща на місяць обмежила малий прикордонний рух з Україною (хоча, якщо добре подумати, то чому і за що поляки мають нас любити?). Зараз зайвої безпеки не буває.

Якщо стисло – на цьому саміті в НАТО Україну не приймуть.

Причин кілька:

– Україна не проситься в НАТО (навіть у законодавстві не визначила такої мети – вступ до НАТО);

– Україна не запровадила в усіх сферах суспільного життя принципи й цінності, які поділяють країни НАТО, а тому не може викликати довіру членів цього блоку – ні з огляду на судову і правову систему, ні з точки зору боротьби з корупцією, ні з точки зору стабільності демократичної системи;

– Україна не має економіки. І тут питання не в стандартах ЄС, а в реальному стані розвитку виробничої, фінансової бази, рівня життя населення.
Читати далі Декілька думок про НАТО

Українська проблема PiS

160624_Pawel_Smolenski
Відповідаючи на апель колишніх українських політиків, глав Церков та інтелектуалів зі словами «вибачаємо і просимо вибачення», у тому числі й за злочини на Волині влітку 1943 року, парламентарі PiS пишуть:

«Дорогі українські друзі,

(…) Дякуємо за декларацію дружби і спільності мети в майбутньому. Хочемо однозначно розвіяти побоювання, висловлені у Вашому листі. Ми цілком визнаємо цінність не тільки нинішньої української державності, але також і окремої української думки і чину незалежності. Ми визнаємо правильною і зрозумілою багатовікову боротьбу українців за право на вільний культурний і державний розвиток».

Розумні слова, але далі — вибоїни: «Різниця між нами, однак, стосується не минулого, а сучасної політики історичної пам’яті. Проблемою є нинішнє українське ставлення до винуватців геноциду, вчиненого проти поляків у роки Другої світової війни».
Читати далі Українська проблема PiS

Яка саме євроінтеграція?

160503_raf

Якось не прийнято говорити погано про євроінтеграцію чи ставити під сумнів європейський вибір України. Принаймні, серед порядних людей. І взагалі, саме слово «Європа» у середовищі українських прихильників демократії та незалежності апріорі асоціюється з чимось правильним, прогресивним, гуманістичним, одне слово, з чимось світлим. Із тим, що конче потрібно запозичити й імплантувати в українські реалії задля їхньої зміни на краще. Ну, а те, що серед деяких українських незалежників, але не демократів слово «Європа» означає ще й (чи не передусім!) небезпечну, на їхню думку, толерантність щодо сексуальних меншин, – то скільки в нашій країні таких, так би мовити, «малоєвропейців» (які з цього питання завжди порозуміються з малоросами)? Вони політичну погоду не роблять, хоча і є вельми гучними та скандальними.
Читати далі Яка саме євроінтеграція?

Де він, «план Маршалла» для України?

160430_west&ptn

Ті з читачів «Дня», кому, як то кажуть, «за тридцять із гаком», пам’ятають мабуть, що на початку 1994 року ЦРУ США представило аналітичну доповідь, у якій, зокрема, йшлося про майже неминучий розкол України на дві держави, більше того – про можливу втрату української державності як такої. Все у тій доповіді було на місці: статистичні та соціологічні дані, думки експертів, наукова аргументація висновків… От тільки нічого схожого на той прогноз не сталося. Тож, виходить, іноді не тільки багаті плачуть, а й високооплачувані аналітики потрапляють пальцем у небо.

Після того багато було песимістичних, а часом навіть катастрофічних прогнозів західних експертів щодо майбутнього України. Проте, попри всі труднощі та трагічні події, найгіршого не сталося. Це не означає, що на розмисли зарубіжних аналітиків не треба зважати; просто потрібно розуміти, що вони – не боги й не святі, а водночас жити слід передовсім власним розумом, бо ніхто краще за нас самих не знає нашої ситуації…
Читати далі Де він, «план Маршалла» для України?

Чому реінтеґрація Донбасу — суїцид для України

160228_O_Motyl
Олександр МОТИЛЬ

Якщо Ви застановитесь над питанням, чому Мінський мирний процес не призводить до миру, подивіться лиш на нещодавнє інтерв’ю з Владіславом Інозємцевим, вельми шанованим російським економістом і директором московського Центру дослідження постіндустріального суспільства. Його висновок — оце несподіванка! — Владімір Путін не хоче миру. Він хоче перетворити Україну в перманентно стагнуючу залежну від Кремля державу.

Як? Змушуючи Київ реінтеґрувати в Україну нині окупований, політично отруєний, і економічно знищений Донбас, знаючи дуже добре, що цей реґіон, нині назавше скалічений за вказівкою Путіна, прирече Україну бути постійно банкрутом-маріонеткою сусідньої мафійної держави. Це було б суїцидом. Хоча багато впливових українських політиків розуміють, що Україні абсолютно безсенсовно заражати себе цим раком, влада української патріотичної риторики — “Донбас є навічно українською землею!” — в трагічний спосіб  може завершитись обтяженням країни настільки важким тягарем, що він розчавить її суверенітет та її демократію, якнайпевніше відсуне її ген далеко від Європи і світу, успішно досягнувши, натомість, того, що не зміг Віктор Янукович: перетворення України на відсталу провінцію відсталої імперіалістичної петро-держави.
Читати далі Чому реінтеґрація Донбасу — суїцид для України