Архів категорії: Слушні думки

Чому реінтеґрація Донбасу — суїцид для України

160228_O_Motyl
Олександр МОТИЛЬ

Якщо Ви застановитесь над питанням, чому Мінський мирний процес не призводить до миру, подивіться лиш на нещодавнє інтерв’ю з Владіславом Інозємцевим, вельми шанованим російським економістом і директором московського Центру дослідження постіндустріального суспільства. Його висновок — оце несподіванка! — Владімір Путін не хоче миру. Він хоче перетворити Україну в перманентно стагнуючу залежну від Кремля державу.

Як? Змушуючи Київ реінтеґрувати в Україну нині окупований, політично отруєний, і економічно знищений Донбас, знаючи дуже добре, що цей реґіон, нині назавше скалічений за вказівкою Путіна, прирече Україну бути постійно банкрутом-маріонеткою сусідньої мафійної держави. Це було б суїцидом. Хоча багато впливових українських політиків розуміють, що Україні абсолютно безсенсовно заражати себе цим раком, влада української патріотичної риторики — “Донбас є навічно українською землею!” — в трагічний спосіб  може завершитись обтяженням країни настільки важким тягарем, що він розчавить її суверенітет та її демократію, якнайпевніше відсуне її ген далеко від Європи і світу, успішно досягнувши, натомість, того, що не зміг Віктор Янукович: перетворення України на відсталу провінцію відсталої імперіалістичної петро-держави.
Читати далі Чому реінтеґрація Донбасу — суїцид для України

Компроміс

160228_kompromis

Компроміс — це не фабрика солодощів, а піт і мозолі. І малі сенсовні кроки, жодних великих ідей.

У процедурній демократії компроміс найважливіший. Він є, по суті, її істиною буття. Так вважає, наприклад, Річард Рорті. Завдяки компромісу ми маєм уникнути двох великих небезпек: громадянської (холодної чи військової) війни та перенесення політичної суперечки поза парламент, на вулиці, барикади, шибениці.

Компроміс є чимось зовсім іншим, ніж консенсус, щодо чого більшість політиків не здають собі справи, бо не знають ні рідної мови, ні латини. І так само, як прем’єр каже про «найважливіший пріоритет», депутати пропонують «компроміс чи консенсус» у тій справі. Часом буває гірше, бо кажуть «консенс», що означає дозвіл, тобто, наприклад, згода на будівництво будинку. Так от, «консенсус» — це по-нашому згода, а отже, риса субстанціальної демократії і стан, цілком відмінний від відповідного компромісу процедурної демократії.
Читати далі Компроміс

ПЕРЕЧИТАЄМО ДЕКЛАРАЦІЮ ПО-СВОЄМУ…

160221_cat-orth1

Декларація Франциска і Кирила. Що корисного для України?

Велика інформаційна гора анонсів гаванської зустрічі народила маленьку пропагандистську мишу

У зв’язку з зустріччю Папи Римського і патріарха Московського, що відбулася в п’ятницю на Кубі, в Україні було чимало сказано в дусі «все пропало» і «насзновузлили». Паралельно і у вузькому, але принциповому сегменті ліберальної Росії теж наговорено стільки ж багато гірких, викривальних слів.

Підстави для цього, безумовно, були.

Але все ж ситуація не така однозначна.
Читати далі ПЕРЕЧИТАЄМО ДЕКЛАРАЦІЮ ПО-СВОЄМУ…

Той, хто забуває, звідки він прийшов, навряд чи знає, куди він йде

160131_eurabia

Проблема в тому, що «в той час, коли Європа хоче відступитися від історії, інші, чия кількість обчислюється сотнями мільйонів, хочуть увійти в неї».

«Ще менше, ніж в самобичування, варто впадати в амнезію, забувати про те, ким ми є, якими є наші корені і наша самобутність, які зробили нас епіцентром цивілізації, якою її знають»

Днями мій приятель, який насправді є агностиком, переслав мені відео звернення, яким Девід Камерон привітав зі святами британців. У ньому він докладно зупиняється на ролі, яку в історії, культурі, етиці та естетиці його країни відіграло християнство — з його темними плямами, але також з його світлом. І далі він робить висновок: «З огляду на все це Велика Британія приймає і вітає усі віри чи її відсутність, але при цьому вона є християнською країною і горда, що є нею».
Читати далі Той, хто забуває, звідки він прийшов, навряд чи знає, куди він йде

Український Майдан і російсько-українська війна скорочують зону впливу Росії на мапі до історичного мінімуму

160129_rasha1

Чимало людей помилково вважають, що Російська Федерація з року в рік збільшується, «відкушуючи» собі від навколишніх держав все нові шматки, як-от Придністров’я, Абхазію, Нагірний Карабах, Південну Осетію, Крим чи донбаські квазі-республіки. Насправді ж усе відбувається з точністю до навпаки: Росія втрачає з-під свого контролю цілі великі держави, злодійкувато відхоплюючи собі бодай маленькі крихти зі столу у вигляді проблемних територій.

Імпульс замислитися над цією темою вколов мене завдяки запрошенню мистецької фундації «Ізоляція» взяти участь у дискусії про феномен кордону. Згадана «Ізоляція», сучасний експериментальний арт-простір, ще два роки тому мала донецьку прописку, але після окупації була змушена перебратися до Києва. Вперше запрошення від них я отримав у березні 2014 року, одразу після Майдану і на початку гібридної війни, тоді Любко Дереш організовував для фундації дебати – все ще в Донецьку, хоча в місті вже гуляли озброєні бойовики, а на в’їздах виросли блокпости; на жаль, тоді в мене не вийшло потрапити на той захід, і я так ніколи в Донецьку й не побував. У вересні того ж року в «Ізоляцію» потрапив мій приятель Дмитро Потєхін, але то вже була не мистецька фундація, а в’язниця, в якій бойовики утримували проукраїнських полонених.
Читати далі Український Майдан і російсько-українська війна скорочують зону впливу Росії на мапі до історичного мінімуму

Росія має сама забратися з Донбасу і Криму. Це – її порятунок

160110_khlo
Все, що послаблює агресора й знищує його міць – добре для України

Канцлер Німеччини Ангела Меркель пообіцяла вже невдовзі провести зустріч «норманської четвірки» й висловила впевненість у ефективності Мінських угод. Це парадоксальна заява. Адже, з одного боку, Мінські угоди практично провалено. Вони мали призвести до повного врегулювання ситуації до 31 грудня 2015 року. Вже на цей час окупанти мали залишити територію Донецької і Луганської областей, там треба було провести місцеві вибори й повернути Україні контроль над тією частиною її державного кордону, яка зараз контролюється росіянами. Усього цього не відбулося.
Читати далі Росія має сама забратися з Донбасу і Криму. Це – її порятунок

Хітлер і Ґессе

151111_Andruhovych
Разом із черговим наближенням свята, в нашому народі відомого як Гелловін, вкотре ставиш собі запитання про транскрипцію його назви українськими літерами. Як правильно цей Halloween передати по-нашому? Не сумнівайтеся, що переважна більшість українців (уточню – україномовних) наполягатиме або на версії «Хеловін», або навіть на «Хеллоуїн». І це, звичайно, не від хорошого життя. Це від росіян.

У нас із ними тепер наче сяка-така перерва у війні. Тобто в них уже інша війна, сирійська, тож нам поки що можна відволіктися від патріотичніших тем і поміркувати навколо такого дріб’язку, як орфографія.  
Читати далі Хітлер і Ґессе

Як корисно вивчати історію партії більшовиків

151107_kpss1

У Радянському Союзі вивчення історії правлячої партії було заборонене. Те, що змушували зазубрювати у всіх вишах – курс «історії КПРС» – мало дуже мало спільного з реальною історією цієї партії. Яка здобула владу завдяки вмілому маніпулюванню масами і втримала цю владу внаслідок застосування важелів терору, поєднаного з пропагандою і подачками трудящому люду.

Утім, судіть самі.

Програма партії більшовиків, з якою вона йшла брати владу, передбачала здійснення ледь не безмежних демократичних свобод, серед яких були: «самодержавство народу» в особі законодавчих зборів; загальне виборче право, необмежена свобода совісті, слова, друку і страйків; недоторканність особи та житла громадян, повна рівноправність усіх громадян незалежно від статі, релігії та раси; визнання права на самовизначення за всіма націями; заміна постійного війська загальним озброєнням народу тощо.

Читати далі Як корисно вивчати історію партії більшовиків

Ватна втома. Як не потрапити на вулицю вбивць Майдану

151005_schodali1

Нам доведеться пройти і через це. Через реінкарнацію Кернеса. Через оплески Добкіну, який забажав мати вулицю імені «Беркута» – убивць Майдану. І, може так статися, через радість від поразки «поганого хлопця» Філатова і перемоги «хорошого хлопця» Вілкула. І витерпіти опік у нашій зраненій душі від тріумфу Ківалова, який запроторив до в’язниці лідера автомайдану.

Доведеться пройти через те кепське відчуття, коли «всі – погані, і нехай вони вирішують без мене, я в цьому паноптикумі участі не беру».

Суть великих випробувань в тому, що по-справжньому починаються вони тоді, коли смугу перешкод начебто пройдено, і ти вже – чемпіон. Не вогонь, не вода, не мідні труби випробовують нас на міцність, а відчуття безсилля від перемоги, що постійно вислизає. Від безпорадності лідерів і втоми героїв. Від спустошеності післявоєнним миром, який ти зовсім не таким уявляв.

151005_schodali2

Нам нікому крикнути: прийди і допоможи! Самим доведеться шукати менше зло, вибирати між героями і законом. Мучитися в моральних суперечках про війну, яка аморальна за своєю природою. І спостерігати, як у пробиті в обороні країни проломи суне потік біженців, що повертаються. Не тих, що покинули будинки в Донецьку, а тих, що, злякавшись революції, залишили високі пости в Києві. Вони повертаються, облаштовуються у партійних списках і кадрових резервах, обманюють детектори брехні і вдало воюють з люстрацією.
Читати далі Ватна втома. Як не потрапити на вулицю вбивць Майдану

«Большие вопросы Европы» отвлекают от того, что ЕС вначале должен найти адекватные ответы на угрозу собственной безопасности

150918_war1

Почему война на востоке Украины представляет именно сейчас огромную опасность для Германии

Война на востоке Украины продолжается — это должно интересовать и немцев, в том числе. Поскольку, если на Украине наступит коллапс, нам грозит огромный поток мигрантов. Еще опаснее ситуация станет, если украинское правительство потеряет контроль над своими АЭС.

В ходе немецких и европейских политических дебатов об украинском кризисе речь чаще всего идет о политических аспектах, нормах международного права и экономических интересах.

При этом зачастую не обращают внимания, насколько близки Германии проблемы безопасности Восточной Европы и трагические события на Украине. Иначе объяснить всплеск немецких дискуссий вокруг Украины в отношении таких вопросов как историческая ответственность, европейские идеалы и экономические вызовы нельзя.
Читати далі «Большие вопросы Европы» отвлекают от того, что ЕС вначале должен найти адекватные ответы на угрозу собственной безопасности