Архів категорії: Віхи історії

«…Здобудеш людських прав». Іван Стешенко: чи можлива ліва та водночас українська партія?


ПРОФЕСОРИ-ЗАСНОВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ У ДЕНЬ ЇЇ ВІДКРИТТЯ, 5 ГРУДНЯ 1917 РОКУ. ЗОКРЕМА, О. МУРАШКО (СИДИТЬ ДРУГИЙ ЛІВОРУЧ), Ф. КРИЧЕВСЬКИЙ (ТРЕТІЙ ЛІВОРУЧ), ЗА НИМИ СИДЯТЬ М. ГРУШЕВСЬКИЙ ТА І. СТЕШЕНКО (СЕКРЕТАР ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Українські ліві. Соціал-демократи та соціалісти. Як організована політична сила вони з’явилися в останній чверті ХІХ століття. Без них неможливо уявити найвищі злети визвольної боротьби в Україні у перші десятиліття ХХ століття, українську культуру, освіту, науку, громадське життя. І в наступні роки українські ліві — помітна сила. Але з ними відбуваються якісь дивовижні трансформації.

Одна частина цих лівих від самого початку ХХ століття все більше й більше звертала у бік Москви, врешті-решт повністю орієнтуючись на неї, а не на європейські ліві ідеї, інші безкомпромісно залишалися на українських і справді лівих позиціях. Але цих других ставало все менше — при тому, що вони дотримувалися бездоганно європейського курсу, будуючи свою ідеологію на засадах не так марксизму, як етичного й демократичного соціалізму. Зрештою, справді українські ліві, за винятком кількох інтелігентських гуртків, просто зникли. Ким же є сьогодні ті, для яких їхня позірна лівизна — лише засіб впливу на електорат, і якими мають бути за своєю суспільною роллю справді українські ліві?
Читати далі «…Здобудеш людських прав». Іван Стешенко: чи можлива ліва та водночас українська партія?

1 травня в історії Української революції

1917, 1 травня (18 квітня) – створено 1-й український полк імені Богдана Хмельницького. Це був початок українізації військових частин російській армії.

Вимога про організацію 1-го українського добровольчого полку імені Богдана Хмельницького постала ще 29 березня 1917-го на установчих зборах українців-вояків київської залоги, коли було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.


Прапор 1-го українського полку імені Богдана Хмельницького.

За ініціативою клубу черниці Флорівського жіночого монастиря вишили для майбутнього полку прапор, а 1 квітня його освятили у Володимирському соборі.
Читати далі 1 травня в історії Української революції

СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ


19 квітня, сто років тому, в Києві розпочав роботу Всеукраїнський національний конгрес – перший представницький форум українського руху. Конгрес став однією з переломних подій Української революції, оскільки підтримав гасла національно-територіальної автономії України та легітимізував Центральну Раду як всеукраїнський парламент.

У центрі інформаційної кампанії Українського інституту національної пам’яті– 11 видатних постатей Української революції 1917-21 років, які творили українську державність сто років тому: Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Софія Русова, Євген Коновалець, Микола Міхновський, Симон Петлюра та інші.

Ідея Українського національного з’їзду, як його в той час називали, вдало вписалася в тодішні політичні реалії: стрімке розгортання українського визвольного руху та необхідність заміни культурно-просвітницьких гасел гаслами державної автономії.
Читати далі СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ

Не ридать, а здобувати. Як гуртувалися українці навесні 1917-го на Харківщині


Харків, березень 1917-го: на майдані біля церкви революція іде…

29 (16) квітня 1917 року у Харкові відбувся Перший український з’їзд Слобожанщини

Відкриття заходу вийшло надзвичайно зворушливим. Коли під склепінням великої університетської аудиторії залунав “Заповіт”, у всіх присутніх сльози з очей полилися. “Плакав старий, плакав молодший, плакав солдат, плакала дівчина. Бо не можна було не плакати – серце розривалося“, – повідомляв з першої сторінки харківський тижневик “Рідне слово“. Хоча сльози ті були геть не головною новиною…

Коли б місцеві українці лише плакали, до з’їзду справа б не дійшла. Насправді ж організаційна робота почалася відразу після отримання звістки про повалення самодержавства. Перша пореволюційна маніфестація під жовто-блакитними прапорами, що проходила 16(3) березня 1917 року на Соборному майдані, завершилася зборами у приміщенні 3-го Харківського товариства взаємного кредиту.
Читати далі Не ридать, а здобувати. Як гуртувалися українці навесні 1917-го на Харківщині

Кримськотатарська революція: перший етап

7 квітня виповнилося сто років від надзвичайно важливої події в житті кримськотатарського народу, від події, яка засвідчила вихід на історичну арену кримських татар як модерної нації та здатність молодої національної еліти очолити поступ свого народу. Йдеться про З’їзд мусульман Криму, який обрав Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком).

На жаль, ця дата в Україні була майже не помічена. У додатку до постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році», ухваленої 22 грудня 2016 року, де перелічені пам’ятні дати та ювілеї, що відзначатимуться на державному рівні, містить поміж інших такі рядки: «100 років з часу проведення першого Курултаю кримськотатарського народу (09.12.1917, за старим стилем – 26.11.1917)». І все в тому плані, що стосується кримських татар. А тим часом 7 квітня 1917 року (або ж 25 березня за «старим стилем») відбулася подія, яка у житті Криму важила не менше, ніж утворення перед цим у Києві всеукраїнської Центральної Ради.

Та про все по-порядку.
Читати далі Кримськотатарська революція: перший етап

1920-ті роки: хто боявся українізації


Газети 20-х років

Року 1917 українізація була в певному сенсі не менш актуальною, аніж нинішнього 2017. Влада почала дбати про те, щоб українською заговорило військо, службовці в установах, клопоталася розвитком преси. Тільки тоді це вважалося розбудовою держави.

А от політику коренізації/українізації раптом проголосив 1923 року радянський уряд. Для режиму це стало акцією вимушеною, адже “вкорінення” комунізму йшло на наших теренах не надто успішно.

Декретом Раднаркому УСРР від 23 липня 1923 українська впроваджувалася як мова викладання в усіх типах шкіл. Окрім освіти, нова політика найбільше стосувалася ще двох царин – державних установ та культури.
Читати далі 1920-ті роки: хто боявся українізації

Революція 1917-го: «дві в одній» або Хто й навіщо скидав самодержавство


Демонстрація на розі вулиці Хрещатик і Бібіковського бульвару в Києві. Березень 1917 р.

Загальноприйнятим є твердження, що повалення самодержавства в Російській імперії у 1917 році було актом суто всеросійської революції, а власне українська революція розпочалася дещо пізніше.

Однак ось який документ був опублікований у Петрограді того ж дня — 15 березня за григоріанським календарем, або 2 березня за «старим стилем», тобто за календарем юліанським, коли імператор Ніколай ІІ підписав зречення від престолу:

«У визвольній боротьбі останніх днів велику ролю відіграв і український демос в особі українського жовнірства тих полків, що прилучилися до повстання… Ряди війська, яке боролося за свободу разом з широкими демократичними масами Петрограда, в значній мірі складалися з синів українського громадянства й робітництва, з представників демократичних верств української нації… Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини. В боротьбі за сі права ми зичимо російській демократії всякого успіху. Але українська демократія, українські маси потрібують забезпечення не лише своїх загальногромадянських прав, але й своїх окремих прав національних, тих прав, які російський нарід має вже віддавна. З цим гаслом національного визволення й повинні виступити українські маси в Петрограді. Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити якнайширший культурний розвиток українського народу. В світлі сього ідеалу, як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня, українська маса в Петрограді повинна виставити, вкупі з демократією інших народів Росії, льозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку, з якнайширшими правами окремих націй і спеціяльно з якнайширшою національною територіяльною автономією України».
Читати далі Революція 1917-го: «дві в одній» або Хто й навіщо скидав самодержавство

Десять міфів про Українську революцію

Інститут національної пам’яті зібрав спростування десятьох історичних міфів про події Української революції 1917-1921 років.

Міф 1. “Жовтнева соціалістична революція” – основоположна подія російської, радянської та світової історії.

Спростування. Захопленню влади у жовтні-листопаді 1917 року більшовики не надавали особливого історичного значення.

Картина: Ленін виступає у Смольному в жовтні 1917 року

Володимир Ленін називав його збройним переворотом, одним із епізодів майбутньої “світової революції”. Для сучасників воно було подібним до невдалого Корніловського заколоту вересня 1917-го. Ніякого “переростання” із “буржуазної” до “соціалістичної” фази загального революційного процесу вони не бачили.

Лише за десять років після цього події отримали назву “Велика Жовтнева соціалістична революція”.
Читати далі Десять міфів про Українську революцію

Сторіччя Української революції: як вшановуватимуть УНР?

Українська революція вперше за кілька століть перетворила поняття Україна з суто географічного на політичне. На фото – делегати III Всеукраїнського військового з’їзду на Софійській площі у Києві. Листопад 1917 р.

1917-й рік поклав початок нехай і короткому, але все ж відродженню української державності.

Сторіччя по тому Україна готується офіційно згадати події тих п’яти років, які передували приходу радянської влади на українські землі.

ВВС зробила огляд ключових заходів, якими планують вшанувати Українську революцію 1917-1921 років та Українську народну республіку (УНР). Читати далі Сторіччя Української революції: як вшановуватимуть УНР?

Сіонізм проти більшовизму: український вимір

Одразу після захоплення більшовиками влади «біла» преса почала стверджувати, що революція в Росії була справою євреїв. І не лише жовтневий переворот, а й скинення царя — то їхня справа, наполягали найрадикальніші публіцисти. Потім ці тези підхопили впливові білоемігрантські кола; їх продукують і чорносотенці в сучасній РФ. Не оминули такі настрої й Україну: і в 1930-х вони були відчутні, й пізніше — аж до наших днів, коли деякі публіцисти, які вважають себе великими українськими патріотами, стверджують: у 1918—1938 роках радянська Україна була такою собі «жидівською державою», де порядкували «сіоністи», «юдо-нацисти» та різного ґатунку «єврейські попихачі».

На підтвердження цієї тези наводяться десятки вочевидь єврейських прізвищ чекістів високого рангу чи компартійних функціонерів (а їх там і справді вистачаєна середину 1930-х, скажімо, біля 80% обласних управлінь НКВД й інших керівних структур цієї «контори» очолювали чекісти єврейського походження; щоправда, ними керував Всеволод Балицький — персонаж, якого за екстер’єром і діловими якостями охоче взяли би і в СС, і в гестапо…). І як би не звинувачували публікаторів цих прізвищ в «антисемітизмі» деякі особливо ревні особи з іншого табору, — факти є фактами.
Читати далі Сіонізм проти більшовизму: український вимір