Архів категорії: Хто ми і звідки ми

Место на картах. Почему украинцы были народом с самым длинным названием

Карта Украины, 1918

Как так получилось, что генштаб Российской империи приложил руку к “созданию” украинцев

Привет, боец исторического фронта! Пока не случилось очередное возбуждение общественности на исторические темы, имеет смысл обновить воспоминания по “матчасти”. Например, обратиться к вечной теме, что “Украины никогда не было”, а если и была, то никак не в нынешних пределах. А если уж нынешние пределы, то считать их подарками царей или советских вождей. Мы про это уже писали не раз, но обращались к конкретным узким сюжетам. Но имеет смысл взглянуть на ретроспективу “Украины на карте”.

Со времен “картографической революции” XVI-XVII вв. в Западной Европе каждый образованный человек, который интересовался широким миром, мог найти на карте наши территории. Увидеть реки, горы и моря, а также государства, которые здесь были. Исследования по истории картографии свидетельствуют странную вещь: сначала Украина как страна на карте существовала, затем на время исчезла или сузилась, а потом снова туда вернулась, расширилась и утвердилась.

В разное время топоним “Украина” обозначал довольно отличающиеся по размеру территории, он увеличивался и сокращался, живя как бы собственной жизнью. Читати далі Место на картах. Почему украинцы были народом с самым длинным названием

«Проект Енеїда» в Національному художньому музеї України

Фрагмент роботи Мирона Левицького. 1963. Папір, гуаш

У цьому році виповнюється 175 років першого повного видання «Енеїди» Івана Котляревського

Творці виставки пропонують новий погляд на феномен легендарної поеми Івана Котляревського

Епос-бурлеск, перелицьований Іваном Котляревським з «Енеїди» Вергілія з живим іскрометним гумором, пародією, героїкою та еротикою, змішуванням високого і низького, дійсності і вигадки, із соковитою народною мовою та цілим сховищем сенсів – програмний твір української літератури. На українця античне ім’я Еней діє як стартер на двигун. Зазвичай людина одразу видає – «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак».

Читати далі «Проект Енеїда» в Національному художньому музеї України

1920-ті роки: хто боявся українізації


Газети 20-х років

Року 1917 українізація була в певному сенсі не менш актуальною, аніж нинішнього 2017. Влада почала дбати про те, щоб українською заговорило військо, службовці в установах, клопоталася розвитком преси. Тільки тоді це вважалося розбудовою держави.

А от політику коренізації/українізації раптом проголосив 1923 року радянський уряд. Для режиму це стало акцією вимушеною, адже “вкорінення” комунізму йшло на наших теренах не надто успішно.

Декретом Раднаркому УСРР від 23 липня 1923 українська впроваджувалася як мова викладання в усіх типах шкіл. Окрім освіти, нова політика найбільше стосувалася ще двох царин – державних установ та культури.
Читати далі 1920-ті роки: хто боявся українізації

Сторіччя Української революції: як вшановуватимуть УНР?

Українська революція вперше за кілька століть перетворила поняття Україна з суто географічного на політичне. На фото – делегати III Всеукраїнського військового з’їзду на Софійській площі у Києві. Листопад 1917 р.

1917-й рік поклав початок нехай і короткому, але все ж відродженню української державності.

Сторіччя по тому Україна готується офіційно згадати події тих п’яти років, які передували приходу радянської влади на українські землі.

ВВС зробила огляд ключових заходів, якими планують вшанувати Українську революцію 1917-1921 років та Українську народну республіку (УНР). Читати далі Сторіччя Української революції: як вшановуватимуть УНР?

Українська мова: етапи історії (від протоукраїнських діалектів до літературної мови ранньомодерної доби)

Коментар від LIKБЕЗу.

Ми починаємо публікувати з дозволу автора фрагменти з енциклопедичної статті, яка ще не опублікована. Питання про сучасну оцінку мовознавцями етапів та шляху розвитку української мови є нескінченним приводом для дискусій і науковців, і широкої публіки. Тому ми вирішили, що погляд «зі сторони» був би цікавим. «Зі сторони» – дуже умовно, тому що автор – не громадянин України. Але й назвати його «неукраїнським науковцем» ніяк не можна, бо професор Міхаель Мозер – Президент Міжнародної Асоціації україністів і давній щирий симпатик українства. Втім його оцінки диктуються не цим, а тим, що зветься «світовий науковий процес».

Зазначимо, що ми скоротили суто мовознавчі частини тексту, які є вузькофаховими, і тому (зі щирим сумом зізнаємося) майже незрозумілими історикам, і певно важко б далися й широкій аудиторії. Отже, ми представляємо тут адаптовану версію наукової статті.

Читати далі Українська мова: етапи історії (від протоукраїнських діалектів до літературної мови ранньомодерної доби)

Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

160721_M_Moser

Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

Мовознавець Міхаель Мозер, як й інші зарубіжні україністи, деякі історики, письменники та політики, належить до «адвокатів» нашої країни у світі, завдяки яким її голос стає більш чутним та переконливим. Україніст, дослідник історії української мови та сучасної соціолінгвістичної ситуації.

Незадовго до Революції гідності в Німеччині вийшла друком його книжка «Language Policy and Discourse of Languages in Ukraine under President Viktor Yanukovych» («Мовна політика й мовний дискурс в Україні за президентства Віктора Януковича», Штутгарт, 2013). Він написав чимало праць про суржик та мову Галичини. Зараз у Канаді готується до друку нова книжка статей дослідника, назву якої можна перекласти як «Нові причинки до історії української мови» («New Contributions to the History of the Ukrainian Language»). На ту саму тему Міхаель Мозер прочитав лекцію в столичній Книгарні «Є». Опісля Тиждень поспілкувався з професором, аби з’ясувати, про що йтиметься в «Нових причинках». Ми поцікавилися, чому він вважає цінними для нашої мови запозичення з польської XVII–XIX століть і як варто ставитися до суржику, не обійшли увагою і наболіле питання російської мови як другої державної.
Читати далі Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

Звідки взялися «недоросіяни»?

160609_maloros1

Будьмо відверті: більшість злочинів проти українства творилося руками українців. І сьогодні нам важливо знати, чому так сталося

Після кількох століть «братньої» дружби стосунки українців і росіян у ХХІ столітті породжують стільки запитань, що відповіді на них заслуговують на окрему книжку. Але, не відповівши, ми не маємо шансу на успішне майбутнє.

Як постала Російська імперія?

Її збудували українці: шукаючи для себе блискучі перспективи, українські шляхетські роди масово пішли на службу до російських монархів. У лавах російського дворянства органічно почувалися Апостоли, Безбородьки, Бонч-Бруєвичі, Вронські, Гудовичі, Драгомирови, Капністи, Кочубеї, Крижанівські, Милорадовичі, Остроградські, Родзянки, Розумовські, Сологуби, Чайковські... Дивно було бачити законослухняними й вірнопідданими новоспечених російських дворян із колись грізними прізвищами, від яких здригалися поляки, турки та московити: Галагани, Гамалії, Дорошенки, Ждановичі, Косинські, Лободи, Лизогуби, Скоропадські, Сулими
Читати далі Звідки взялися «недоросіяни»?

Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА” (ІІ)

160427_M_Drahomanov
Михайло Драгоманов

(закінчення)

Але й це ще не все. Приблизно така сама візія України, як її подав Драгоманов у своєму «Передньому слові до «Громади»», вже була відома з підписаної криптонімом И. М. публікації в журналі «Основа» за травень 1861 року «Краткое географическое обозрение края, населенного южнорусским (украинским или малороссийским) народом». Ось що тут сказано: «Країна, населена південнорусами (українцями, малоросами), займає частину Східної Європи. Її протяжність із заходу на схід становить майже 20 градусів довготи, тобто від 38 до 58 градуса східної довготи (рахуючи від острова Ферро), що складає понад 1.800 верст. Найбільша протяжність з півночі на південь сягає 900 верст, тобто від 44 градусів 30 мінут до 53 градусів 45 мінут північної широти. Читати далі Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА” (ІІ)

Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА” (І)

160426_1_Ukraine_map_XVII
(клікабельно)

Михайла Драгоманова (1841–1895) поціновували по-різному і за його життя, і згодом. Хтось, як-от Сергій Степняк-Кравчинський, Єгор Лазарев та Фелікс Волховський, бачив у ньому одного з «найбільших політичних мислителів» свого часу[1]. Хтось міг пристати на думку Микити Шаповала, який стверджував, що Драгоманова цілком справедливо вважають «батьком модерного визвольного руху та творцем визвольної програми українського народу або коротше – ідеологом нової України»[2]. А хтось поділяв присуд Дмитра Донцова, згідно з яким Драгоманов є символом ХІХ століття – цього «найбільш антигероїчного віку нашої історії»[3]. Нехай там як, але навіть діаметрально протилежні оцінки ідей Драгоманова незаперечно свідчать про одне: його роль в українській традиції двох останніх століть важко переоцінити. А ще, як на мене, вони свідчать про те, що наші оцінки Драгоманова ще й досі навряд чи можуть претендувати бодай на якусь остаточність. І головна причина цього – неможливість дотримання засади, про яку говорив колись Юліан Охримович: «Історик Драгоманова мусить держатися одного важного правила: брати під увагу всі його твори, не минати ніже титли, ніже коми…»[4]. Але ж ці твори досі так і не зібрано, не видано, не прокоментовано. Важко навіть сказати, скільки їх є взагалі. Так, у 1906 році Михайло Павлик стверджував, що «всіх творів Драгоманова, з перепискою, буде на 60 великих томів!»[5]. Може, це й перебільшення, бо Павлик мав схильність до всіляких гіпербол[6]. Пізніше, у 1920-х роках, Всеукраїнська академія наук планувала видати твори Драгоманова у 25-и томах, а вже на початку 1970-х Петро Одарченко писав, що коли б зібрати докупи всі праці Драгоманова, то «вони склали б понад 30 великих томів»[7]. Скільки ж їх є насправді?..
Читати далі Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА” (І)

90 років тому затвердили “харківський” правопис української мови

160409_pravopys-new

Ну, як уже пішла така гулянка з декомунізацією і деколонізацією, то варто б уже взятися і за новий український правопис. На жаль, це питання забуксувало ще з перших років Незалежності і буксує досі. Робляться лише окремі несміливі уточнення (реабілітація букви “ґ”) і вводяться якісь нові правила, але загальної реформи правопису не існує.

У квітні якраз минає 90 років з появи “Проєкту українського правопису”.

Микола Скрипник, на честь якого цей правопис назвали “скрипниківським”, писав: “Прощальні слова Ілліча були про те, щоб я свідомо перегинав і загострював у боротьбі з великодержавним російським шовінізмом українське національне питання“. І далі: “Невірно, неправдиво гадати, що треба чимсь обмежувати наше національне будівництво. Будувати національну культуру, це значить – давати нові сили, нові вартості українському народові”.

Читати далі 90 років тому затвердили “харківський” правопис української мови