Архів категорії: Хто ми і звідки ми

Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА” (ІІ)

160427_M_Drahomanov
Михайло Драгоманов

(закінчення)

Але й це ще не все. Приблизно така сама візія України, як її подав Драгоманов у своєму «Передньому слові до «Громади»», вже була відома з підписаної криптонімом И. М. публікації в журналі «Основа» за травень 1861 року «Краткое географическое обозрение края, населенного южнорусским (украинским или малороссийским) народом». Ось що тут сказано: «Країна, населена південнорусами (українцями, малоросами), займає частину Східної Європи. Її протяжність із заходу на схід становить майже 20 градусів довготи, тобто від 38 до 58 градуса східної довготи (рахуючи від острова Ферро), що складає понад 1.800 верст. Найбільша протяжність з півночі на південь сягає 900 верст, тобто від 44 градусів 30 мінут до 53 градусів 45 мінут північної широти. Читати далі Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА” (ІІ)

Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА” (І)

160426_1_Ukraine_map_XVII
(клікабельно)

Михайла Драгоманова (1841–1895) поціновували по-різному і за його життя, і згодом. Хтось, як-от Сергій Степняк-Кравчинський, Єгор Лазарев та Фелікс Волховський, бачив у ньому одного з «найбільших політичних мислителів» свого часу[1]. Хтось міг пристати на думку Микити Шаповала, який стверджував, що Драгоманова цілком справедливо вважають «батьком модерного визвольного руху та творцем визвольної програми українського народу або коротше – ідеологом нової України»[2]. А хтось поділяв присуд Дмитра Донцова, згідно з яким Драгоманов є символом ХІХ століття – цього «найбільш антигероїчного віку нашої історії»[3]. Нехай там як, але навіть діаметрально протилежні оцінки ідей Драгоманова незаперечно свідчать про одне: його роль в українській традиції двох останніх століть важко переоцінити. А ще, як на мене, вони свідчать про те, що наші оцінки Драгоманова ще й досі навряд чи можуть претендувати бодай на якусь остаточність. І головна причина цього – неможливість дотримання засади, про яку говорив колись Юліан Охримович: «Історик Драгоманова мусить держатися одного важного правила: брати під увагу всі його твори, не минати ніже титли, ніже коми…»[4]. Але ж ці твори досі так і не зібрано, не видано, не прокоментовано. Важко навіть сказати, скільки їх є взагалі. Так, у 1906 році Михайло Павлик стверджував, що «всіх творів Драгоманова, з перепискою, буде на 60 великих томів!»[5]. Може, це й перебільшення, бо Павлик мав схильність до всіляких гіпербол[6]. Пізніше, у 1920-х роках, Всеукраїнська академія наук планувала видати твори Драгоманова у 25-и томах, а вже на початку 1970-х Петро Одарченко писав, що коли б зібрати докупи всі праці Драгоманова, то «вони склали б понад 30 великих томів»[7]. Скільки ж їх є насправді?..
Читати далі Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА” (І)

90 років тому затвердили “харківський” правопис української мови

160409_pravopys-new

Ну, як уже пішла така гулянка з декомунізацією і деколонізацією, то варто б уже взятися і за новий український правопис. На жаль, це питання забуксувало ще з перших років Незалежності і буксує досі. Робляться лише окремі несміливі уточнення (реабілітація букви “ґ”) і вводяться якісь нові правила, але загальної реформи правопису не існує.

У квітні якраз минає 90 років з появи “Проєкту українського правопису”.

Микола Скрипник, на честь якого цей правопис назвали “скрипниківським”, писав: “Прощальні слова Ілліча були про те, щоб я свідомо перегинав і загострював у боротьбі з великодержавним російським шовінізмом українське національне питання“. І далі: “Невірно, неправдиво гадати, що треба чимсь обмежувати наше національне будівництво. Будувати національну культуру, це значить – давати нові сили, нові вартості українському народові”.

Читати далі 90 років тому затвердили “харківський” правопис української мови

Той, хто забуває, звідки він прийшов, навряд чи знає, куди він йде

160131_eurabia

Проблема в тому, що «в той час, коли Європа хоче відступитися від історії, інші, чия кількість обчислюється сотнями мільйонів, хочуть увійти в неї».

«Ще менше, ніж в самобичування, варто впадати в амнезію, забувати про те, ким ми є, якими є наші корені і наша самобутність, які зробили нас епіцентром цивілізації, якою її знають»

Днями мій приятель, який насправді є агностиком, переслав мені відео звернення, яким Девід Камерон привітав зі святами британців. У ньому він докладно зупиняється на ролі, яку в історії, культурі, етиці та естетиці його країни відіграло християнство — з його темними плямами, але також з його світлом. І далі він робить висновок: «З огляду на все це Велика Британія приймає і вітає усі віри чи її відсутність, але при цьому вона є християнською країною і горда, що є нею».
Читати далі Той, хто забуває, звідки він прийшов, навряд чи знає, куди він йде

Альфредас Бумблаускас: Велика російська культура – міф, створений Сталіним

timchenko mykola

Альфредас Бумблаускас – відомий історик Литви. Спеціаліст з Великого князівства Литовського та історії цивілізацій – недавно побував у Києві. Його лекції визнали потрібними і корисними для наших урядовців, які займаються питаннями євроінтеграції.

Наше з ним інтерв’ю підтвердило, що організатори не помилилися – людина він дуже цікава.   

КОСТЯНТИН ОСТРОЗЬКИЙ ЗРОБИВ ТАК, ЩО У ВІЛЬНЮСІ ПОЛОВИНА КОСТЬОЛІВ, ПОЛОВИНА – ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ
150924_K_Ostrozkyi
– Альфредасе, недавно був знаковий день – роковини смерті Костянтина Острозького. Гетьман Великого князівства Литовського. Він у нас похований у Києво-Печерській Лаврі. Прийдеш в Лавру, дивишся на Успенський, де він лежить, і думаєш: скільки він зробив для церкви. Спускаєшся вниз, а в далеких печерах – Феодосій Острозький, його дідусь. Ми були разом з Литвою більш як двісті років. І спочатку це була, загалом, взаємна любов. По-вашому, що в цих відносинах дала Литва Україні і навпаки?

– Я жартую дуже часто, що Литва дала Україні кумпіс. Знаєте, що це? Свинячий окіст. У Литовській метриці, яка була писана руською мовою, кумпівщина пишеться як «сало».

– Вибачте-вибачте, авторство на цей продукт попрошу не зачіпати навіть вас.

– Здивовані? Добре, залишимо сало. Слово «лошина» в Литовській метриці – це литовського походження – це така собі копчена ковбаса.
Читати далі Альфредас Бумблаускас: Велика російська культура – міф, створений Сталіним

Карта «Слов’янські землі» Павла Шафарика (1842)

13 травня виповнилося 220 років від дня народження Павела Йозефа Шафарика (1795–1861), чеського філолога, історика-славіста, автора ідеї слов’янської єдності

150516_Pavel_Josef_Šafařík
Павел Йозеф Шафарик (1795-1861) – видатний словацький та чеський мовознавець, етнограф, просвітник. У 1842 році він видав книжку “Слов’янський народопис”, яка заклала основи слов’янської етнографії і користувалася великим успіхом – витримала три видання.

Ще популярнішою стала етнографічна карта з цього видання – “Слов’янські землі”. З різними доповненнями етнографічна карта Шафарика перевидавалася у західноєвропейських довідкових та навчальних виданнях – спочатку німецькомовних, а згодом французьких та інших. Зокрема, точно за Шафариком показані слов’яни на етнографічній карті Європи у німецькому навчальному атласі Бергауза у 1847 році. Аналогічно виглядають ареали проживання народів і на французькій “Етнографічній карті Росії” (1852).

Читати далі Карта «Слов’янські землі» Павла Шафарика (1842)

Ольґерд-Іполіт Бочковський: «Нація — це воля бути нацією»

150313_O-I_Bochkovskyi
Українець, бо європеєць

Життєвий і творчий шлях Ольгерда Бочковського

Західні науковці не раз «позичали» в українських колег ідеї для розбудови своїх теорій: фізик Вільгельм Конрад Рентген — в Івана Пулюя, економіст Джон Мейнард Кейнс — у Михайла Туган-Барановського, а антрополог Ентоні Сміт, філософ Ернст Ґеллнер, історик Мирослав Грох і політолог Бенедикт Андерсон — в Ольгерда-Іполіта Бочковського.

У ЦЕНТРІ УКРАЇНИ

Ольґерд-Іполіт Бочковський (01.03.1885—09.11.1939) народився на залізничній станції Долинській (сьогодні — у складі міста Долинська на півдні Кіровоградської області). Його батько, службовець Харківсько-Миколаївської залізниці Аполлон Бочковський мав польське коріння, а мати Анна походила з литовського роду Раєцьких. Батьки охрестили Ольґерда-Іполіта і його молодшого брата Тадеуша у костьолі та виховали у польській культурі, і Тадеуш у зрілому віці навіть став ксьондзом.

За кілька років Аполлона Бочковського перевели по службі спочатку до Катеринослава (нині Дніпропетровськ), а потім до Єлисаветграда (нині Кіровоград). Брати Бочковські навчалися в Єлисаветградському земському реальному училищі, учнями якого в різний час були Микола Садовський (Микола Тобілевич) і його брат Панас Саксаганський (Панас Тобілевич), Кароль Шимановський, Євген Чикаленко, Густав Нейгауз, Гнат Юра, Юрій Яновський та Євген Маланюк. В училищі Ольґерд-Іполіт виявив особливі здібності до французької та німецької мов, натомість дорослим він вільно володів загалом двома десятками мов, у тому числі грузинською, есперанто, каталанською, кельтською, польською та чеською.
Читати далі Ольґерд-Іполіт Бочковський: «Нація — це воля бути нацією»

Tertium non datur (ч.4). Бути людиною якогось роду можна тільки перебираючи на себе особисту відповідальність…

1205_vata2
(закінчення, початок див. http://schozavtra.in.ua/2014/12/01/tertium-non-datur-hto-ne-maje-snahy-vypysaty-vlasnu-istoriyu-vyvchatyme-chuzhu-ch-1/ ; http://schozavtra.in.ua/2014/12/02/tertium-non-datur-ch-2-pomirna-polietnichnist-naselennya-ukrajiny-sche-ne-oznachaje-scho-70-mayut-prytmom-zneprytomnity-vtratyty-natsionalnu-pam-yat/ ; http://schozavtra.in.ua/2014/12/04/tertium-non-datur-ch-3-natsiokulturna-identychnist-je-skladnykom-sformovanoji-lyudskoji-osobystosti-yak-takoji-ba-bilshe-neodminnym-chynnykom-formuvannya-ostannoji/)

***

Тепер нам слід узяти до уваги, що особистість як така виникає і означується здійсненням особистісного вибору (див. Ч. Тейлор. «Джерела себе» та «Етика автентичності»), в тому числі й стосовно власного походження, культурної приналежності, родинного й патріотичного спадку, обов’язку тощо. Щойно ми це визнаємо, як стає очевидним, що без зазнаного й осмисленого досвіду націокультурної самоідентифікації особистості не може бути: в цьому випадку завжди йтиметься про недоформований маргінес соціального полотна.

Ми би порівняли цей стан недоформованості з газоподібним станом матерії, з якої ще не виринула планетарна твердь. У нашому українському випадку цей «недонароджений» (за Василем Стусом) стан (який, однак, не є безтурботним станом лялечки – благісним станом душевного сну, а власне видовою морфологічною незавершеністю), ми означимо запозиченим словосполученням «какаяразніца».

Какаяразніца – це вельми цікава психоемоційна недуга, ну хоч би тому, що, як ми показали вище, її радісно вітає і культивує частина вітчизняних так званих інтелектуалів; її послідовно і цілеспрямовано упоширюють на українських теренах ідеологи і практики «руссскаго мира», охоче інфікуючи нею і себе, проте з одним фундаментальним ферментним додатком: «какаяразницавсемирусскіє». І чеченець – какаяразніца, і бурят – какаяразніца, і татарин – какаяразніца; і московит – какаяразніцавсемирусскіє.
Читати далі Tertium non datur (ч.4). Бути людиною якогось роду можна тільки перебираючи на себе особисту відповідальність…

Tertium non datur (ч.3). Націокультурна ідентичність є складником сформованої людської особистості як такої, ба більше – неодмінним чинником формування останньої…

1204_ukr-is-you

(продовження, початок див. http://schozavtra.in.ua/2014/12/01/tertium-non-datur-hto-ne-maje-snahy-vypysaty-vlasnu-istoriyu-vyvchatyme-chuzhu-ch-1/ ; http://schozavtra.in.ua/2014/12/02/tertium-non-datur-ch-2-pomirna-polietnichnist-naselennya-ukrajiny-sche-ne-oznachaje-scho-70-mayut-prytmom-zneprytomnity-vtratyty-natsionalnu-pam-yat/)

***
Вище ми заторкнули деякі суспільно-історичні виміри націокультурної ідентичності, і факти незаперечно свідчать, що її вага в усталенні геополітичної системи світу є величезною або й просто кажучи – вирішальною. Проте наскільки ця вкоріненість є справді необхідною для довільно визначеної окремої особистості? Може, М.Рябчук має рацію, апологетизуючи стан націокультурної індиферентності як блаженну свободу від прив’язаності й можливість найкомфортнішого уміщення себе у світі? Бо ж «рибка шукає, де глибше, а людина – де ліпше»?

Однак виявляється, що націокультурна ідентичність є складником сформованої людської особистості як такої, ба більше – неодмінним чинником формування останньої. У найзагальнішому сенсі етнокультурна або етнічна ідентичність це – «переживання своєї тотожності з однією етнічною групою і відокремлення від інших» (Шпет Г.Г. Введение в этническую психологию / Г.Г.Шпет. – СПб.: Издательский дом «П.Э.Т.», Алетейя, 1996. – с.103).
Читати далі Tertium non datur (ч.3). Націокультурна ідентичність є складником сформованої людської особистості як такої, ба більше – неодмінним чинником формування останньої…

Tertium non datur (ч.2). Помірна поліетнічність населення України ще не означає, що 70% мають притьмом знепритомніти, втратити національну пам’ять…

1202_patria-kovbasa

(продовження, початок див. http://schozavtra.in.ua/2014/12/01/tertium-non-datur-hto-ne-maje-snahy-vypysaty-vlasnu-istoriyu-vyvchatyme-chuzhu-ch-1/ )

***
Але повернімося до концепту космополітизму і збагнімо, що він так само, як патріотизм (і здебільшого саме як антонім й антитеза останнього), широко і різнояко представлений у світовій літературі та європейському мистецтві. Задовго до Сталіна представлений! Почати б з образу вічного блукальця й безпритульника Агасфера (польською мовою він так і зветься – Tulacz, – безпритульний, той, хто позбавлений свого). Цей образ став фольклорним у європейській літературі, описати його в цих полемічних міркуваннях – годі. Натомість варто згадати, з якої першопричини все почалося, чому Христос прокляв Агасфера на вічне валандання світом: не соромтеся, панове, – кажіть, ви ж знаєте!

А першопричина – в духовній глухоті й душевній черствості, байдужості. Не допоміг цей підпарканний «осмислювач глобальних проблем» одному конкретному страждальцю, – Христові, котрий на мить пристав, несучи свого хреста Дорогою Скорботи на Голготу: «йди собі далі», – кинув він мученикові замість слова співчуття. «Іди і ти», – відказав Агасферові Христос, прирікши його на вічну безпритульність. Вічна безпритульність – неминуча складова хваленого вами, панове, концепту космополітизму, концепту, який у світовій літературі розростається вельми різними і далеко не завжди привабливими образами і смислами.
Читати далі Tertium non datur (ч.2). Помірна поліетнічність населення України ще не означає, що 70% мають притьмом знепритомніти, втратити національну пам’ять…