Архів категорії: Хто ми і звідки ми

Tertium non datur: хто не має снаги виписати власну історію, вивчатиме чужу (ч.1)

1201_vata1
«ЛітАкцент» свідомий того, що обсяг статті Володимира Моренця виходить за межі прийнятних для сайту стандартів. Проте з неймовірної поваги до професора НаУКМА, як і до інших авторів сайту, ми радо оприлюднюємо його полемічний монолог, спричинений, зокрема, бесідою за назвою «Національні рамки не є достатні для адекватного розуміння світу. Український журналіст, публіцист та перекладач про патріотизм, космополітизм та печерний націоналізм», що відбулася між Миколою Рябчуком та Тарасом Чубаєм і Андрієм Бондарем на програмі ТВІ 27 серпня 2013 року. Зацікавлених у дискусії на запропоновану тему просимо поєднуватися.

СРСР розвалився і зник у мороці минувшини. Поряд з іншими новими європейськими державами на карті світу виникла незалежна Україна, яка здавалося б, саме на етапі свого геополітичного утвердження украй потребує власної етнокультурної кодифікації, – вирізнення і постулювання власної самості, бо ж як усім іншим її розпізнати, якщо її власна гуманітарна думка соромиться її презентувати світові? Але, – парадокс! – саме в останні десятиліття, в часи незалежності українська гуманітаристика, похапливо інтегруючись у світовий інтелектуальний контекст, досягла просто надзвичайних успіхів у протилежному: у радісному поборенні власної етнокультурної, національної самості.
Читати далі Tertium non datur: хто не має снаги виписати власну історію, вивчатиме чужу (ч.1)

«Вони все скаржаться, що з їхніх медій непросто скласти цілісне зрозуміле бачення…»

1007_Odesa
Юрій Андрухович: Усі ми західні

Раз Росія нас ненавидить і намагається знищити – значить ми точно всі тепер західні.

Можливо, я десь зовсім не там шукаю, але от ніяк не можу знайти те, що мене тепер цікавить і що мені тепер дуже незайво знати. Йдеться про одну цифру – про хоч би приблизний відсоток української території, що на сьогоднішній момент перебуває під контролем терористичних “республік”. Чи, точніше висловлюючись, під контролем російських агресорів і їхніх посіпак донбаських сепаратистів.
Читати далі «Вони все скаржаться, що з їхніх медій непросто скласти цілісне зрозуміле бачення…»

Тисяча років несумісності

0625_Miller

Торік київське видавництво Laurus випустило книжку московського історика Алєксєя Міллера «Украинский вопрос в Российской империи» — наукову розвідку про російсько-українські взаємини у ХІХ столітті, написану в Росії уперше після 1917-го року. Автор — фахівець з імперських історій, що викладав цю дисципліну в університетах Москви, Варшави, Будапешта, Манчестера та у Києво-Могилянській академії. Його студія «Імперія Романових і націоналізм» перекладена у Великій Британії, а нині рецензована українська книжка вже готується до друку в Америці.

Отже, А.Міллєр належить до справжніх науковців, не інфікованих пропагандою. У передмові він згадує обговорення короткого російського видання цієї праці (2000): «Из всех суждений об этой книге мне особенно дорого одно замечание, которое Ярослав Дмитриевич Исаевич высказал в свое время на обсуждении «Украинского вопроса…» во Львове. Он, кажется, имел в виду меня упрекнуть, когда сказал, что при чтении этой книги «не понятно, на чьей стороне автор». Но для меня это была самая ценная похвала моей работе». Максимальне дистанціювання від власних ідеологічних оцінок історичного фактажу є, безумовно, головною принадою книжки для просунутого читача. Але її можна чесно рекомендувати й масовій авдиторії: попри глибоку аналітику, це ще й широка оповідь, очищена від псевдоакадемічної термінології. «Как рассказать эту историю?.. Насколько подходят для этого те слова, которыми мы привыкли сегодня пользоваться?», — починає А.Міллєр свою дослідницьку повість. Це як писала Наталя Яковенко: «Добре продумайте першу фразу — а раптом читач полюбить вас з першого погляду» (Наталя Яковенко. Вступ до історії. — К.: Критика, 2007). Міллєрів «Украинский вопрос…» заслуговує на таке.
Читати далі Тисяча років несумісності

«Народи і стереотипи»

0618_stereotype-ukraine
Стереотипи формують як образ зовнішнього світу, так і самооцінку нас як нації. Про стереотипи дискутували український письменник і польські письменники, які пишуть про Румунію та Україну.

Звідки беруться стереотипи? Чи стереотипи змінюються? Відповідей на ці та інші запитання шукали учасники дискусії «Народи і стереотипи» – польські письменники Малґожата Раймер, Зємовіт Щерек і український поет Андрій Любка.

Дискусія відбулася 9 червня у Варшаві, в рамках промоції останнього випуску часопису «Herito» (Геріто), який видається польською та англійською мовою. У червні головною темою квартальника були стереотипи.

Поляки надалі керуються в житті «утрамбованими» поглядами про інші народи – стверджують учасники дискусії. – Стереотипи передаються з покоління в покоління, формуючи образ як зовнішнього світу, так і самооцінку поляків, як нації.
Читати далі «Народи і стереотипи»

Косо, криво і брехливо: “…в известных войнах с центром в Новороссийске. Отсюда и Новороссия”

0615map
ПУТІН ЗГАДАВ ПРО НОВОРОСІЮ ЧЕРЕЗ 212 РОКІВ ПІСЛЯ ЇЇ ЗНИКНЕННЯ

У ТЕЛЕІНТЕРВ’Ю КІЛЬКА ТИЖНІВ ТОМУ РОСІЙСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ ВОЛОДИМИР ПУТІН ПУСТИВСЯ В ІСТОРІЮ: “Вопрос в том, чтобы обеспечить законные права и интересы русских и русскоязычных граждан юго-востока Украины. ­ Напомню, пользуясь терминологией ещё царских времён, это Новороссия: Харьков, Луганск, Донецк, Херсон, Николаев, Одесса не входили в состав Украины в царские времена, это всё территории, которые были переданы в Украину в 20-е годы советским правительством. Зачем они это сделали, Бог их знает. Это всё происходило после соответствующих побед Потёмкина и Екатерины?II в известных войнах с центром в Новороссийске. Отсюда и Новороссия“.

Косо, криво і брехливо. “­Новоросія” вперше виринула 1764 року. Тоді Катерина ІІ щойно стала російською імператрицею. Назвали цією простенькою назвою землі 13 сотень Полтавського та двох сотень Миргородського полків Гетьманщини. Плюс прилеглі Слов’яносербія з центром у Бахмуті – теперішній Артемівськ на Донеччині, а також Новосербія і Новослобідський козачий полк із фортецею Святої Єлизавети – нинішній Кіровоград. А центром нової губернії став Кременчук – ­теперішня Полтавщина. Отже, основу тієї Новоросії як губернії становили старі козацькі землі.
Читати далі Косо, криво і брехливо: “…в известных войнах с центром в Новороссийске. Отсюда и Новороссия”

Iнфекція кремлівської пропаганди: У чому неправа Юлія Латиніна?

map1700
Вольності Війська Запорізького, XVIII сторіччя. Угорі – Гетьманщина і Слобожанщина, унизу – Кримський Юрт, ліворуч – Османська імперія.
Кольоровими цятками позначено розташування сучасних міст. Зелена – Миколаїв, синя – Херсон, червона – Дніпропетровськ, жовта – Донецьк.
Козацька Домаха – нинішній Маріуполь, названий так греками, які переселилися у Приазов’я із Криму в 1780-х.

Знана московська публіцистка Юлія Латиніна, учасниця конгресу «Україна — Росія: діалог», разом з низкою представників російської сторони здійснила поїздку в Донецьк і поділилася враженнями у своїй програмі «Код доступа» на радіо «Эхо Москвы». Читати далі Iнфекція кремлівської пропаганди: У чому неправа Юлія Латиніна?