Архів позначки: агресор

Євросоюзу 60 років: тривожний ювілей заради майбутнього


Підписання Римської декларації лише підтвердило бажання та спроможність “двадцяти семи” діяти разом

Минулої суботи 27 керівників Європейського Союзу зібралися на Капітолії у Римі з урочистої й символічної нагоди – відзначити день народження Спільноти. Рівно 60 років тому 25 березня лідери шести країн Європи підписали Римські угоди, що стали засадничими для утворення “на руїнах” після Другої світової війни союзу європейських держав. Їх об’єднали спільні цінності демократії, верховенства права та чотирьох засадничих свобод: вільного переміщення людей, товарів, капіталів та послуг у межах єдиного ринку.

Відтоді Євросоюз набув авторитету, як найбільш успішна політико-економічна організація заможних, високорозвинених демократичних держав, критерії вступу до якої є найбільш принциповими й вимогливими у світі.

ВИЖИТИ В УМОВАХ НОВИХ ЗАГРОЗ: ТЕРОРИЗМ, НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕГОЇЗМ ТА РОСІЯ
Читати далі Євросоюзу 60 років: тривожний ювілей заради майбутнього

Привид Гляйвіца і Майніли?

160821_Mainila2

Від schozavtra:

У автора цієї статті “трохи занадто” оптимістичний погляд на поточну ситуацію. Він вважає, що “повномасштабного вторгнення” російського агресора не буде.

На жаль, для такого висновку (і навіть для сподівань) аргументів не густо. Така небезпека можлива. Тим більше зараз, коли Кремль спалив майже всі мости.

Україна весь час стоїть на такій межі…

***

Юрій Райхель

Привид Гляйвіца і Майніли?

160821_Mainila1
У Росії державні патріоти б’ються в падучій і вимагають остаточно розібратись із Україною, яка нібито послала диверсантів у Крим. Які можуть бути сумніви в цьому, якщо про це сказав сам начальник держави російської і національний лідер підвідомчого народу.
Читати далі Привид Гляйвіца і Майніли?

Україна-Росія: неминучість відчуження

160302_rasha
На тривалий час в України залишається лише формат обмеженого, вимушеного, конфронтаційного, холодного співіснування з Росією

Під час російської агресії у відносинах Києва й Москви сформувалася безпрецедентна політико-ідеологічна реальність. Вона знайшла вираження у масиві нормативно-правових актів (звернення і постанови Верховної Ради щодо агресії РФ, відповідні укази Президента, рішення РНБО і Кабміну, нові Стратегія національної безпеки і Воєнна доктрина). У максимально загальному вигляді нинішня «ідеологічна матриця» української політики на російському напрямі виглядає наступним чином: Росія є агресор і воєнний противник, мета Кремля – руйнування української державності, агресія матиме тривалий характер, нормалізація відносин можлива за умов повернення окупованих територій, компенсації збитків від агресії, невтручання у внутрішні справи України.

Очевидно, у найближчій перспективі політика Кремля щодо України не зміниться на краще і кардинальних внутрішньополітичних змін в РФ не відбудеться (найбільш реальний варіант – наступна президентська каденція В.Путіна). Отже, виникає питання: яким чином і за якою моделлю тривалий час співіснувати з путінською Росією? Як і на яких засадах формувати відносини у політико-дипломатичній, безпековій, економічній, енергетичній, інформаційній, гуманітарній сферах? Тобто якою має бути середньострокова стратегія України на російському напрямі?
Читати далі Україна-Росія: неминучість відчуження

Чому реінтеґрація Донбасу — суїцид для України

160228_O_Motyl
Олександр МОТИЛЬ

Якщо Ви застановитесь над питанням, чому Мінський мирний процес не призводить до миру, подивіться лиш на нещодавнє інтерв’ю з Владіславом Інозємцевим, вельми шанованим російським економістом і директором московського Центру дослідження постіндустріального суспільства. Його висновок — оце несподіванка! — Владімір Путін не хоче миру. Він хоче перетворити Україну в перманентно стагнуючу залежну від Кремля державу.

Як? Змушуючи Київ реінтеґрувати в Україну нині окупований, політично отруєний, і економічно знищений Донбас, знаючи дуже добре, що цей реґіон, нині назавше скалічений за вказівкою Путіна, прирече Україну бути постійно банкрутом-маріонеткою сусідньої мафійної держави. Це було б суїцидом. Хоча багато впливових українських політиків розуміють, що Україні абсолютно безсенсовно заражати себе цим раком, влада української патріотичної риторики — “Донбас є навічно українською землею!” — в трагічний спосіб  може завершитись обтяженням країни настільки важким тягарем, що він розчавить її суверенітет та її демократію, якнайпевніше відсуне її ген далеко від Європи і світу, успішно досягнувши, натомість, того, що не зміг Віктор Янукович: перетворення України на відсталу провінцію відсталої імперіалістичної петро-держави.
Читати далі Чому реінтеґрація Донбасу — суїцид для України

«Питання в тому, що саме може Сурков запропонувати Нуланд у ситуації, коли Путін не готовий відмовитися ані від бандитів на Донбасі, ані від бандитів у Криму»

160116_khlo

Чільні посадовці США і Росії обговорили без України український Донбас

Зустріч може свідчити про прагнення Кремля якнайшвидше позбутися хоч частини західних санкцій

Помічник державного секретаря США Вікторія Нуланд обговорила становище в Україні з помічником президента Росії Владиславом Сурковим, якого називають «кремлівським куратором українського питання». Багато подробиць зустрічі за зачиненими дверима не повідомляли, та оглядачі припускають, що вона може свідчити про прагнення Кремля якнайшвидше позбутися хоч частини західних санкцій.

Вікторія Нуланд і Владислав Сурков провели на зустрічі в курортному містечку Піонерський у балтійському ексклаві Росії, Калінінградській області, чи то чотири, чи то й шість годин, попідраховували різні російські агентства. Аж до початку зустрічі про неї говорили лише чутками, і єдину офіційну інформацію подав було у Вашингтоні речник Державного департаменту Джон Кербі: за його словами, мета розмови – обговорити необхідність повного виконання мінських домовленостей.
Читати далі «Питання в тому, що саме може Сурков запропонувати Нуланд у ситуації, коли Путін не готовий відмовитися ані від бандитів на Донбасі, ані від бандитів у Криму»

Росія має сама забратися з Донбасу і Криму. Це – її порятунок

160110_khlo
Все, що послаблює агресора й знищує його міць – добре для України

Канцлер Німеччини Ангела Меркель пообіцяла вже невдовзі провести зустріч «норманської четвірки» й висловила впевненість у ефективності Мінських угод. Це парадоксальна заява. Адже, з одного боку, Мінські угоди практично провалено. Вони мали призвести до повного врегулювання ситуації до 31 грудня 2015 року. Вже на цей час окупанти мали залишити територію Донецької і Луганської областей, там треба було провести місцеві вибори й повернути Україні контроль над тією частиною її державного кордону, яка зараз контролюється росіянами. Усього цього не відбулося.
Читати далі Росія має сама забратися з Донбасу і Криму. Це – її порятунок

Як прирівняти агресора та жертву агресії або Ще раз про імперську підсвідомість російського лібералізму

151226_S_Sotnik

Російський незалежний журналіст Олександр Сотник (більш відомий як Саша Сотник) закликав українців не ототожнювати весь російський народ із нинішнім московським керівництвом.

Він переконаний, що російський і український народи страждають від режиму Путіна і просить українців не плекати ненависті до росіян.

«Шановні українці, настав час порозумітися. Я – противник імперій, вам це добре відомо. Більше того: путінську агресію проти будь-якої держави я засуджую. Те, що зробив Путін з народом Росії, не піддається опису, це – справа істориків, психологів, психіатрів, соціологів. Але кожен, хто продовжує казати, що всі росіяни – сволота, гівно і ватники – може забанити мене прямо зараз. Ви нічим не кращі за тих, хто називає вас «укропами» або «бандерофашистами», – написав Саша Сотник у своєму блозі. — «Путін і його пітерське бандитське угрупування в обіймах з Луб’янкою напаскудили чимало і готові напаскудити всій планеті… Вони посварили українців і росіян. Треба буде – посварять і росіян з росіянами, що вже відбувається. Адже для них всі засоби хороші – лише б триматися при владі. Так що не ведіться на ці хитрощі, бо це – доля шизофреніка: сваритися з власним відображенням у дзеркалі. Ми – на жаль – родом із СРСР, і цей «совок» виживається болісно, видавлюється з кров’ю. Ви – моє відображення, а я – ваше. Ми взаємозалежні, і ми це розуміємо і приймаємо, або починаємо дивитися у бік складу з ядерними боєприпасами. Адже саме цього і прагне Путін зі своїми упирями», – резюмує російський журналіст.
Читати далі Як прирівняти агресора та жертву агресії або Ще раз про імперську підсвідомість російського лібералізму

Абсурдність і реакційність політики «умиротворення»

151011_merkel-olland1

Не встиг у Парижі завершитися саміт «нормандської четвірки», як міністр закордонних справ Великобританії Філіп Хаммонд в інтерв’ю газеті Daily Telegraph попередив, що його держава може вийти з Євросоюзу, якщо той не зміниться, якщо не проведе «надійних, суттєвих і незворотних» реформ і якщо роль Британії в ЄС не зросте. І це, зазначив урядовець, зовсім не блеф.

Звісно, це, найшвидше, просто збіг обставин – поява такого інтерв’ю в унісон із самітом «нормандської четвірки». А, можливо, і не зовсім збіг. Бо позиція уряду Великобританії щодо російської агресії в Україні відчутно рішучіша за позиції деяких її партнерів. «Ми будемо продовжувати працювати з партнерами по ЄС задля чинення тиску на Росію за допомогою санкцій, поки вона не виконає свої зобов’язання за Мінськими угодами і не піде з Криму… Російська відверта агресія і дестабілізація України – один із найбільших викликів безпеці в Європі з кінця «холодної війни»… Ми продовжуватимемо допомагати модернізації Збройних Сил України», – так заявив Хаммонд минулого місяця, перед цим закликавши Росію припинити постачання зброї бойовикам на Донбасі та вивести з України свої війська. Що ж, у Лондоні, мабуть, значно краще, ніж у деяких інших столицях держав ЄС пам’ятають, чим закінчувалися в минулому намагання умиротворити агресорів…
Читати далі Абсурдність і реакційність політики «умиротворення»

Евгений Киселев: «Короче, в истории не бывает худа без добра»

150916_E_Kiselev
Ах, война, что ты сделала, подлая
Представьте, что в 1939 году Гитлера удалось усмирить. Каким мир был бы сейчас?

Военные песни Булата Окуджавы, фильмы «Летят журавли» и «Белорусский вокзал», великие романы Виктора Астафьева и Василия Гроссмана, наконец, живые воспоминания отцов и матерей сформировали у людей моего возраста тот трагический пафос, с которым мы обычно говорим о Второй мировой войне.

1 сентября исполнилась очередная годовщина ее начала — 76 лет. 1 сентября исполнилось очередная – некруглая – годовщина ее начала – 76 лет, а 2 сентября весь мир отметил, напротив, очень даже круглую дату – 70 лет капитуляции Японии, который принято считать днем окончательного завершения Второй мировой войны.

Не судите меня строго, но на очередном перекрестке этих дат я осмелюсь взглянуть на место и роль той войны в истории человечества под иным, если угодно, неполиткорректным углом зрения.
Читати далі Евгений Киселев: «Короче, в истории не бывает худа без добра»

Коли про «це» незручно говорити

150721_2yazychiie

Парадоксально, але після Майдану в мовному питанні виник найнебезпечніший за роки незалежності момент. Доти частина суспільства була переконана, що наша держава має стати всуціль україномовною: чи то в результаті «жорсткої українізації», чи то за допомогою методів «лагідних», але послідовних.

Друга запевняла, що проблеми із цим у нас немає, тож нехай усе лишається по-старому. Мовляв, хіба є різниця, яка мова? Головне, щоб зрозуміло, а крім того, в державі й так чимало проблем… Третя частина вважала, що слід запровадити російську як другу офіційну чи регіональну, визнавши особливий статус мови, котрою спілкується (як не постійно, то вряди-годи) переважна маса жителів у більшості великих українських міст. Офіційна влада демонструвала підтримку ідеї другої групи, крім, власне, команди Януковича. Остання ухвалила закон за проектом Колесніченка – Ківалова, підігравши смакам третьої групи громадян.
Читати далі Коли про «це» незручно говорити